Дисертація є першим в науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням ролі огляду місця події в системі слідчих (розшукових) дій відповідно до актуального кримінального процесуального законодавства України.Встановлено, що будь-які процесуальні дії, направлені на збирання чи перевірку доказів, можна вважати слідчими (розшуковими) діями. У звʼязку з цим доцільно передбачити в ч. 1 ст. 223 КПК України не лише мету, а і особливості слідчих (розшукових) дій, які дозволять виокремити їх серед інших процесуальних дій, які також направлені на збирання доказів. Тому, задля уточнення відповідного положення пропонується ч. 1 ст. 223 КПК України викласти в наступній редакції: «1. Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, та які проводяться у спосіб, передбачений цією Главою». У порівнянні з чинною редакцією ч. 1 ст. 223 КПК України запропоноване визначення не є занадто обтяженим, при цьому акцентується увага на Главі 20 КПК України, в якій міститься вичерпний перелік всіх слідчих (розшукових) дій.Запропоновано задля чіткого визначення відмінностей між обшуком та оглядом в частині можливості відкриття закритих схованок та приміщень використовувати за аналогією положення кримінального процесуального законодавства, які стосуються втручання у приватне спілкування, відповідно до якого «спілкування є приватним, якщо інформація передається тазберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб». Використовуючи дане положення, а також наявну практику ВС, можна дійти висновку, що якщо окремі приміщення, шафи, шухляди не закриті на додаткові замки, тобто слідчий може безперешкодно їх відкрити, то можна вважати, що їх обстеження допускається під час огляду. Якщо ж в місці проведення огляду знаходиться закритий сейф або будь-яке закрите приміщення, то це означає, що власник відповідного житла чи іншого володіння особи обмежує до нього доступ, а тому їх обстеження може відбуватися лише під час обшуку. При цьому необхідно підкреслити, що обмеження доступу означає не лише наявність замків, які необхідно відкрити, а і необхідність внесення зміни до обстановки житла чи іншого володіння особи (відсування меблів, зняття шпалер тощо).Визначено, що до ознак, за якими можна розмежовувати обшук та огляд, можна відносити об’єкти, які планується відшукати, а точніше обізнаність про них до моменту проведення відповідної процесуальної дії. Так, на момент ініціювання обшуку відповідна уповноважена особа вже повинна знати, що саме планується відшукати. На противагу обшуку під час огляду слідчий, дізнавач та прокурор не знають, що саме вони планують відшукати. Особливо яскраво це проявляється при проведенні огляду місця події, адже така дія, як правила, проводиться на початковому етапі досудового розслідування, інколи навіть до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, а тому уповноважені службові особи з об’єктивних причин не знають, що саме вони шукають та які речі чи документи в подальшому будуть вилучені.^UThe dissertation is the first in the science of criminal procedural law to comprehensively study the role of inspection in the system of investigative (search) actions in accordance with the current criminal procedural legislation of Ukraine.It has been established that any procedural actions aimed at gathering or checking evidence can be considered as investigative (search) actions. In this regard, it is expedient to provide in Part 1 of Art. 223 of the Criminal Procedure Code of Ukraine not only the purpose, but also the features of investigative (search) actions, which will allow them to be distinguished from other procedural actions, which are also aimed at gathering evidence. Therefore, in order to clarify the relevant provision, part 1 of Art. 223 of the Criminal Procedure Code of Ukraine shall be amended as follows: "1. Investigative (search) actions are actions aimed at obtaining (collecting) evidence or checking already obtained evidence in a specific criminal proceeding, and which are carried out in the manner prescribed by this Chapter." In comparison with the current wording of Part 1 of Art. 223 of the Criminal Code of Ukraine, the proposed definition is not too burdensome, while attention is focused on Chapter 20 of the Criminal Code of Ukraine, which contains an exhaustive list of all investigative (search) actions.It is suggested that in order to clearly define the differences between a search and an inspection in terms of the possibility of opening closed hiding places and premises, by analogy, the provisions of the criminal procedural legislation relating to interference with private communication should be used by analogy, according to which "communication is private if information is transmitted and stored under such physical or legal conditions under which communication participants can count on protection of information from the interference of other persons". Using thisprovision, as well as the existing practice of the Supreme Court, it can be concluded that if individual rooms, cabinets, drawers are not closed with additional locks, that is, the investigator can open them without hindrance, then it can be considered that their examination is allowed during the inspection. If there is a closed safe or any closed room at the place of the inspection, it means that the owner of the corresponding housing or other property of the person restricts access to it, and therefore their examination can take place only during the search. At the same time, it must be emphasized that restricting access means not only the presence of locks that must be opened, but also the need to make changes to the interior of the home or other possessions of the person (moving furniture, removing wallpaper, etc.).It was determined that the objects that are planned to be searched can be attributed to the signs by which a search and an inspection can be distinguished, or more precisely, awareness of them before the relevant procedural action is taken. So, at the time of initiating the search, the relevant authorized person should already know what exactly is planned to be searched. In contrast to a search, during an inspection, the investigator, inquirer and prosecutor do not know what exactly they plan to find. This is especially evident when conducting an inspection of the scene of the incident, because such an action, as a rule, is carried out at the initial stage of the pre-trial investigation, sometimes even before the entry of information about a criminal offense into the Register, and therefore authorized officials for objective reasons do not know what exactly they are looking for and what things or documents will be seized in the future.

Дисертація є першим у доктрині у вітчизняній юридичній науці монографічним дослідженням організаційно-правових засад прокурорського нагляду за додержанням законів у формі процесуального керівництва при розслідуванні кримінальних правопорушень про ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів).Актуальність обраної теми обумовлюється тим, що конституційний обов’язок кожного «сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом» (ст. 67 Конституції України) забезпечується також нормами ст. 212 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за «умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах».Як свідчать статистичні показники, у 2019 р. було обліковано 852 таких кримінальних правопорушень, у 2020 р. – 910, у 2021 рік – 760. Натомість, результатів у вигляді вироків критично мало: у 2019 р засуджено 9 осіб, кримінальні провадження щодо 200 осіб судами закрито, у 2020 р. засуджено3 особи, закрито провадження щодо 95 осіб, у 2021 р. засуджено 5 осіб, закрито 64 провадження. Звернуто увагу, що на актуальність обраної теми також впливає факт створення Бюро економічної безпеки щодо діяльності якого також наявна значна кількість наукових дискусій та спорів.У результаті проведеного дослідження доведено, що процесуальне керівництво не слід розглядати окремою чи додатковою функцією прокуратури, а лише як форму (метод або спосіб) здійснення прокурорського нагляду. Встановлено, що прокурорський нагляд здійснюється на загальному рівні, тобто щодо додержання законів у діяльності усіх органів досудового розслідування. У свою чергу, процесуальне керівництво реалізується в межах конкретного кримінального провадження.Запропоновано до специфічних рис процесуального керівництва зараховувати: 1) його здійснення виключно конкретно визначеним у порядку статті 37 КПК України прокурором (групою прокурорів); 2) обов’язковість його здійснення протягом всього процесу досудового розслідування кримінальних правопорушень; 3) окремий порядок призначення та заміни процесуального керівника, що заснований на принципі незмінності прокурора та його особистої відповідальності за результати досудового розслідування; 4) ініціативність у застосуванні наданих законом повноважень; 5) спеціальна мета процесуального керівництва – забезпечення ефективності досудового розслідування конкретного кримінального правопорушення, тобто його швидке, повне та неупереджене розслідування; 6) можливість його колегіального здійснення – групою прокурорів на противагу особистому (персоналізованому) прокурорському нагляду.Проаналізовано правову основу процесуального керівництва прокурором досудовим розслідуванням становлять: Конституцію України, КПК України, Закон України «Про прокуратуру» та інші закони України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, підзаконні нормативно-правові акти. За наслідками зроблених в процесі дослідження висновків сформульовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Кримінального процесуального кодексу України, Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», наказу Генерального прокурора України, що визначає порядок організації діяльності прокурорів у кримінальному провадженні.^UThe thesis is the first monographic study of the organizational and legal foundations of the prosecutor's supervision of compliance with laws in the form of procedural guidance in the investigation of criminal offenses of evasion of taxes and fees (mandatory payments).The relevance of the chosen topic is determined by the fact that the constitutional duty of everyone "to demand taxes and fees in the order and amounts established by law" (Article 67 of the Constitution of Ukraine) is also ensured by the norms of Article 212 of the Criminal Code of Ukraine, , which provides for criminal liability for "deliberate evasion of taxes, fees (mandatory payments) included in the taxation system, introduced in accordance with the procedure established by law, committed by an official of an enterprise, institution, organization, regardless of the form of ownership or by a person engaged in entrepreneurial activity without creating a legal entity or by any other person who is obliged to pay them, if these actions resulted in the actual non-flow of funds to budgets or state special purpose funds in significant amounts".According to statistical indicators, 852 such criminal offenses were registered in 2019, 910 – in 2020, and 760 – in 2021. On the other hand, the resultsin the form of sentences were critically low: in 2019, 9 persons were convicted, criminal proceedings against 200 persons were closed by the courts, 3 persons were convicted in 2020, proceedings against 95 persons were closed, 5 persons were convicted in 2021, 64 proceedings were closed. It is noted that the relevance of the chosen topic is also influenced by the fact of the creation of the Economic Security Bureau, regarding the activities of which there is also a significant amount of scientific discussions and disputes.As a result of the conducted research, it has been proven that procedural guidance should not be considered a separate or additional function of the prosecutor's office, but only as a form (method or method) of prosecutor's supervision. It has been established that the prosecutor's supervision is carried out at the general level, i.e. regarding the observance of laws in the activities of all bodies of pre-trial investigation. In turn, procedural guidance is implemented within the limits of specific criminal proceedings.It is suggested that the specific features of procedural guidance include: 1) its implementation exclusively by a prosecutor (a group of prosecutors) specified in accordance with Article 37 of the Criminal Procedure Code of Ukraine; 2) the obligation to carry it out during the entire process of pre-trial investigation of criminal offenses; 3) a separate procedure for the appointment and replacement of the procedural manager, which is based on the principle of the prosecutor's immutability and his personal responsibility for the results of the pre-trial investigation; 4) proactiveness in applying the powers granted by law; 5) the special purpose of procedural guidance is to ensure the effectiveness of the pre- trial investigation of a specific criminal offense, i.e. its quick, complete and impartial investigation; 6) the possibility of its collegial implementation - by a group of prosecutors as opposed to personal (personalized) prosecutorial supervision.The legal basis of procedural guidance by the prosecutor in the pre-trial investigation is analyzed: the Constitution of Ukraine, the Code of Criminal Procedure of Ukraine, the Law of Ukraine "On the Prosecutor's Office" and other laws of Ukraine, current international treaties, the binding consent of which was given by the Verkhovna Rada of Ukraine, subordinate legal acts. As a result of the conclusions made in the research process, proposals were formulated regarding the introduction of changes and additions to the Criminal Procedure Code of Ukraine, the Law of Ukraine "On the Economic Security Bureau of Ukraine", the order of the Prosecutor General of Ukraine, which determines the procedure for organizing the activities of prosecutors in criminal proceedings.

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню юридично-психологічних аспектів розгляду клопотань про надання дозволу на проведення негласних слідчих розшукових дій. На основі теоретичного аналізу літературних джерел відображено погляди науковців на проблемні питання в сфері подання та розгляду клопотань про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі НСРД). Досліджено нормативно-правове регулювання з питань винесення клопотання про надання дозволу про проведення НСРД та його подальший розгляд слідчим суддею.Визначено, що за своєю правовою природою клопотання про надання дозволу на проведення НСРД виступають основним елементом кримінально-процесуальної діяльності, підпорядкованим суворому правовому регулюванню. Дії відповідних суб'єктів правовідносин за поданням, розглядом та вирішенням клопотань виступають в якості реалізації права або виконання обов'язків, що визначає сутністькримінально-процесуальних правовідносин. Подібні дії є цілісною системою даних правовідносин, що виникають між одними суб'єктами, які мають право на подання клопотань (слідчий або прокурор), та іншими суб'єктами (слідчий суддя або у разі, якщо на місцевості (адміністративній території), на якій діє правовий режим воєнного стану, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції, повноваження, стосовно надання дозволу на проведення НСРД, контролю за їх проведенням, виконує керівник органу прокуратури), які уповноважені на їх розгляд та дозвіл.На підставі аналізу різних наукових поглядів щодо питання правової природи клопотання обґрунтовано авторське визначення: клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій – це офіційне обґрунтоване звернення слідчого або прокурора, яке подається в установленому законом порядку в письмовій формі, слідчому судді, з метою отримання дозволу про проведення окремих НСРД в рамках здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню.Встановлено суттєві властивості клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій: – наявність офіційного характеру – це означає, що клопотання заявляється: у межах і за наявності певних правовідносин; особою, уповноваженою на це; посадовій особі, уповноваженій розглядати клопотання та приймати по ньому ухвалу; з питань щодо суті правовідносин; та обов'язково у встановленому законом порядку.– наявність характеру звернення – це означає, що слідчий (прокурор) заявляє клопотання з метою найбільш повно реалізувати свої права; слідчий суддя розглядає клопотання, має відповідні владні повноваження, що дозволяють йому (за наявності відповідних підстав) ухвалити клопотання або відмовити в його ухвалені; наявність характеру звернення у клопотанні не означає необов'язковості дозволу клопотання слідчим суддею відповідно до закону.Визначено основні психологічні аспекти винесення ухвали слідчим суддею за результатами розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД. В цьому аспекті досліджено психологічні чинники, що істотно впливають на винесення слідчим суддею ухвали під час розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД (переконання, установки, досвід, емоційний стан, нестача інформації, дефіцит часу, тиск з боку інших людей та ін.).Виділено три функціональні підсистеми, які забезпечують прийняття рішення слідчим суддею під час розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД:- блок індивідуально-особистісних компонентів, який включає властивості особистості, що забезпечують прийняття певної ситуації, висування варіантів вибору та прийняття відповідного рішення;- блок компонентів взаємодії з середовищем, який включає властивості особистості, які забезпечують пошук її стратегій, дій щодо реалізації, оцінки та прогнозу наслідків прийнятого рішення; - блок компонентів рішучості, який забезпечує координацію вибору, його реалізацію та прогноз наслідків.На основі проведеного дослідження запропоновано структурно-функціональну модель психічної регуляції процесу розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД слідчим суддею. Ця модель включає емоційні, когнітивні, вольові та мотиваційні сфери психіки, які взаємодіють між собою та забезпечують ефект активації впливу слідчого судді на його власний вибір.Автори також відзначають, що на процес розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД можуть вплинути такі фактори, як:- внутрішньоособистісні фактори (властивості особистості, мотиви, установки, цінності слідчого судді);- міжособистісні фактори (відносини між слідчим суддею та сторонами клопотання, взаємодія між сторонами клопотання);- організаційні фактори (вимоги законодавства, нормативні акти, внутрішньоорганізаційні вимоги).^UThe dissertation study is devoted to the study of legal and psychological aspects of consideration of requests for permission to conduct undercover investigative (search) actions.Based on the theoretical analysis of literary sources, the views of scientists on problematic issues in the field of submission and consideration of requests for permission to conduct covert investigative (search) activities are reflected. The regulatory and legal regulation on the issue of issuing a petition for granting permission to conduct investigative (search) actions and its further consideration by an investigating judge has been studied.It was determined that by its legal nature, requests for permission to conduct investigative (search) actions are the main element of criminal procedural activity subject to strict legal regulation. The actions of the relevant subjects of legal relations upon submission, consideration and resolution of petitions act as the exercise of rights or the fulfillment of duties, which determines the essence of criminal procedural legal relations. Similar actions are a complete system of given legal relations that arise between some subjects who have the right to submit petitions (investigator or prosecutor) and other subjects (investigating judge or if in the locality (administrative territory) in which the legal regime of martial law, state of emergency, conducting an anti-terrorist operation is in effect, the authority to grant permission to conduct investigative (search) actions, control over their conduct, is exercised by the head of the prosecutor's office), who is authorized to review and approve them.On the basis of the analysis of various scientific views on the question of the legal nature of the petition, the author’s definition is substantiated: a petition for permission to conduct secret investigative (search) actions is an official substantiated appeal of an investigator or a prosecutor, which is submitted in writing to the investigating judge in accordance with the procedure established by law. for the purpose of obtaining permission to conduct separate investigative (search) actions as part of a pre-trial investigation into criminal proceedings.The essential properties of the request for permission to conduct secret investigative (search) actions have been established:- the presence of an official character - this means that the request is made: within the limits and in the presence of certain legal relationships; a person authorized to do so; to an official authorized to consider the petition and make a decision on it; on matters concerning the essence of legal relations; and necessarily in accordance with the procedure established by law.- the presence of the nature of an appeal - this means that the investigator (prosecutor) makes a request in order to fully exercise his rights; the investigating judge examines the petition, has the relevant powers, which allow him (if there are appropriate grounds) to accept the petition or refuse to accept it; the presence of the nature of the appeal in the petition does not mean that the permission of the petition by the investigating judge is optional according to the law.The main psychological aspects of issuing a decision by an investigating judge based on the results of consideration of requests for permission to conduct investigative (search) actions have been determined.In this aspect, the psychological factors that significantly influence the issuing of a decision by the investigating judge during the consideration of the request for permission to conduct investigative (search) actions (beliefs, attitudes, experience, emotional state, lack of information, lack of time, pressure from other people, etc.) .Three functional subsystems have been identified, which ensure the decision-making by the investigating judge during the review of the request for permission to conduct NSRD:- a block of individual and personal components, which includes personality properties that ensure acceptance of a certain situation, putting forward options for choice and making the appropriate decision;- a block of components of interaction with the environment, which includes personality properties that ensure the search for its strategies, actions for implementation, assessment and forecasting of the consequences of the decision;- a block of components of determination, which ensures the coordination of the choice, its implementation and the forecast of the consequences.On the basis of the conducted research, a structural and functional model of mental regulation of the process of consideration of a request for permission to conduct investigative (search) actions by an investigating judge is proposed. This model includes emotional, cognitive, volitional and motivational spheres of the psyche, which interact with each other and provide the effect of activating the influence of the investigating judge on his own choice.

Дисертація присвячена розробці науково обґрунтованих засад діяльності слідчого судді щодо здійснення судового контролю за обґрунтованістю підозри при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження.У результаті уточнення категоріального апарату запропоновано авторське трактування поняття «підозра», під яким слід розуміти припущення слідчого та/або прокурора про причетність особи до вчинення діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, виражене у відповідному процесуальному рішенні та обґрунтоване наявними у кримінальному провадженні матеріалами, що підлягає подальшій перевірці з метою підтвердження чи спростування. Запропоновано видовий поділ обґрунтованої підозри залежно від підстав повідомлення про підозру, поклавши в основу поділу обсяг наявної доказової бази. Виокремлено безпосередню (серйозну) та опосередковану (просту) обґрунтовані підозри. На основі видового поділу розкрито критерій «обґрунтованості підозри». Доведено, що межі критерії обґрунтованості для серйозної та простої підозр різні та будуть зумовлюватись відмінним ступенем вагомості інформації, яка становить основу для рівня переконаності, що необхідний для прийняття рішення про повідомлення про підозру.Проаналізовано проблематику обґрунтованості підозри через умову «наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення». Встановлено, що для слідчого судді подані докази є вичерпною сукупністю даних щодо обставин, на які посилаються сторони кримінального провадження. Оцінюючи подані докази, слідчий суддя приймає рішення, яке на підставі проведеної оцінки має бути єдино правильним, оскільки воно, попри проміжний характер, істотно впливає на весь подальший хід кримінального провадження. Висновки слідчого судді ґрунтуються на логічному осмисленні всіх доказів, як окремо, так і в їх сукупності, з урахуванням вимог закону та практики доказування. Сутністю оцінки доказів є визначення всіх їх властивостей: належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв’язку, тому усунення будь-яких властивостей із змісту оцінки доказів видається неприпустимим. Під час проведеного аналізу запропоновано вважати вмотивованість самостійною вимогою, яка пред’являється до обґрунтованої підозри. Обґрунтовано, що пояснення механізму прийняття рішень щодо оцінки доказів, а також того, чому одні докази приймаються, а інші відкидаються, лежить в основі мотивування обґрунтованості підозри. Встановлено, що належне й достатнє мотивування обґрунтованості підозри має важливе значення в аспекті забезпечення законності кримінального провадження, прав і законних інтересів підозрюваного, у тому числі – права підозрюваного на оскарження повідомлення про підозру.Піддані аналізу основні позиції, які стосуються змісту процедури оскарження повідомлення про підозру. Встановлено, що вона: виражає законні інтереси та потреби підозрюваних; є засобом припинення порушень законних прав та інтересів підозрюваних; свідчить про незадовільну роботу осіб, задіяних у складенні та врученні повідомлення про підозру; сприяє вдосконаленню роботи прокурорів та слідчих; є джерелом для ініціатив щодо внесення змін до КПК України, пов’язаних з оскарженням повідомлення про підозру. У зв’язку з недосконалістю процедури оскарження повідомлення про запропоновано: передбачити форму та обов’язкові реквізити скарги на повідомлення про підозру; встановити чітку регламентацію строків оскарження повідомлення про підозру.У дисертаційній роботі сформульована та підтверджена позиція, згідно з якою єдиним суб’єктом, який може дати об’єктивну оцінку обґрунтованості підозри на стадії досудового розслідування, є слідчий суддя. Будучи суддею суду першої інстанції, він зберігає властиву тільки судовій інстанції об’єктивність та неупередженість, по створенню умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. На основі проведеного аналізу запропоновано наділити слідчого суддю, як судового контролера за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, повноваженнями на санкціонування дозволу на здійснення повідомлення про підозру. Запропоновано доповнити кримінальне процесуальне законодавство розробленим окремим порядком щодо розгляду клопотання про надання слідчим суддею дозволу на повідомлення про підозру.^UThe dissertation is devoted to the development of scientifically sound principles of activity of the investigating judge in exercising judicial control over the validity of suspicion during the applying measures of ensuring the criminal proceedings.As a result of clarification of the categorical apparatus, the author offers her own interpretation of the concept of «suspicion», which should be understood as an assumption of an investigator and/or prosecutor about the involvement of a person in an act containing signs of a criminal offence, expressed in a relevant procedural decision and substantiated by the materials available in criminal proceedings, which is subject to further verification with a view to confirmation or refutation. The author proposes a specific division of reasonable suspicion depending on the grounds for notification of suspicion, based on the scope of the available evidence base. The author distinguishes between direct (serious) and indirect (simple) reasonable suspicion. On the basis of the species division, the author suggests the criterion of «reasonable suspicion». It was proved that the limits of the reasonableness criterion for serious and simple suspicion are different and will be determined by a different degree of weight of information which forms the basis for the level of conviction required to decide on notification of suspicion.The author analyzed the issue of reasonableness of suspicion through the grounds of «availability of sufficient evidence to suspect a person of committing a criminal offence». It was established that for an investigating judge, the evidence submitted is an exhaustive set of data on the circumstances referred to by the parties to criminal proceedings. When assessing the submitted evidence, the investigating judge decides that, based on the assessment, must be the only correct one, since it, despite its interim nature, significantly affects the entire further course of criminal proceedings. The investigating judge's conclusions are based on a logical understanding of all evidence, both individually and in their totality, considering the requirements of the law and evidence practice. The essence of evidence assessment is to determine all of its properties: relevance, admissibility, reliability, sufficiency and interconnection, and therefore, it seems inadmissible to exclude any of these properties from the content of evidence assessment.In the course of the analysis, the author suggests that motivation should be considered an independent requirement for reasonable suspicion. It is substantiated that an explanation of the decision-making mechanism for evaluating evidence, as well as why some evidence is accepted and others are rejected, is at the heart of the reasoning for the reasonableness of suspicion. The author establishes that proper and sufficient justification of the reasonableness of suspicion is important in terms of ensuring the legitimacy of criminal proceedings, the rights and legitimate interests of a suspect, including the suspect's right to appeal against a notice of suspicion.The author analyses the main positions concerning the content of the procedure for appealing against a notice of suspicion. The author establishes that it: expresses the legitimate interests and needs of suspects; is a means of stopping violations of the legitimate rights and interests of suspects; indicates unsatisfactory performance of persons involved in the preparation and delivery of a notice of suspicion; contributes to the improvement of the work of prosecutors and investigators; and is a source for initiatives to amend the CPC of Ukraine related to appealing against a notice of suspicion. Due to the imperfection of the procedure for appealing against a notice of suspicion, it is proposed to: provide for a form and mandatory details of a complaint against a notice of suspicion; establish clear regulation of the time limits for appealing against a notice of suspicion.The dissertation formulates and confirms the position that the only subject who can give an objective assessment of the validity of suspicion at the stage of pre-trial investigation is an investigating judge. As a judge of the court of first instance, he/she retains the objectivity and impartiality inherent in a court of law, and is responsible for creating conditions for the parties to exercise their procedural rights and fulfil their procedural obligations. Based on the analysis, the author suggests that an investigating judge, as a judicial supervisor of the rights, freedoms and interests of persons in criminal proceedings, should be empowered to authorise a notice of suspicion. It is proposed to supplement the criminal procedure legislation with a separate procedure for consideration of a petition for an investigating judge to issue a notice of suspicion.

Дисертаційне дослідження присвячене проблемним аспектам здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством. Висвітлено стан наукового дослідження проблем досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством. Виокремлено й охарактеризовано три етапи розвитку наукової думки про проблеми досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, зміст і ґенеза яких зумовлена зміною матеріально-правової основи кваліфікації досліджуваної категорії правопорушень.Досліджено міжнародні правові стандарти протидії кримінальним правопорушенням, пов’язаним з домашнім насильством. Виявлено тенденцію до розроблення модельного законодавства (наприклад, на рівні країн – членів ООН), яке повинно забезпечувати захист жертв насильства, попередження нових випадків насильства та покарання осіб, які вчинили домашнє насильство. Узагальнено зарубіжний досвід протидії кримінальним правопорушенням, пов’язаним з домашнім насильством, і визначено основні напрями його використання в Україні. Акцентовано увагу на доцільності впровадження моделі відновного правосуддя, що передбачає застосування альтернативних заходів кримінального покарання, насамперед для порушників, які вчинили нетяжкі насильницькі кримінальні правопорушення; створення спеціальних підрозділів, до підслідності яких віднесено розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством; застосування електронних GPS-браслетів, які передають до поліції сигнал тривоги під час наближення агресора до певного місця чи потерпілої особи або за сигналом самої потерпілої особи; запровадження обліку проблемних сімей та випадків насильства у сім’ї; використання під час розгляду справи про домашнє насильство технічних пристроїв телекомунікаційного зв’язку з метою забезпечення безпеки свідків та потерпілих, за необхідності візуального контакту з такими особами.З’ясовано, що підставою початку досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, щодо яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, є лише заява потерпілого. Встановлено, що підставами для початку кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, які не передбачені статтями (частинами статей) КК України, наведеними в п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК України, є заява, повідомлення (кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей; інших суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству) та самостійне виявлення слідчим, дізнавачем, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством. Охарактеризовано процесуальний порядок внесення відомостей про кримінальні правопорушення, пов’язані з домашнім насильством, до Єдиного реєстру досудових розслідувань та визначено їхній зміст з урахуванням кримінальної процесуальної регламентації початку досудового розслідування, організаційних аспектів реагування на заяви і повідомлення про кримінальні правопорушення та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також особливостей механізму вчинення протиправних діянь, пов’язаних із домашнім насильством. Обґрунтовано, що доказування у досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, – це пізнавальний та праксеологічний складники кримінальної процесуальної діяльності. Виокремлено специфічні риси доказування в кримінальному провадженні стосовно кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством: чітка регламентованість кримінальним процесуальним законодавством України, повна відповідність установленій кримінальній процесуальній формі, здійснення уповноваженими суб’єктами, реалізація шляхом проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій на підставі та в порядку, визначеному КПК України.^UThe dissertation research is devoted to the problematic aspects of pre-trial investigation of criminal offences related to domestic violence. The state of scientific research on the problems of pre-trial investigation of criminal offences related to domestic violence is highlighted. Three stages of development of scientific thought on the problems of pre-trial investigation of criminal offences related to domestic violence are identified and characterised, the content and genesis of which is due to changes in the substantive and legal basis for qualification of the category of offences under study.The international legal standards for combating criminal offences related to domestic violence have been studied. The author identifies the tendency to develop model legislation (for example, at the level of UN member states), which should ensure the protection of victims of violence, prevention of new cases of violence and punishment of perpetrators of domestic violence. Foreign experience of combating criminal offences related to domestic violence is summarised and the main directions of its use in Ukraine are identified. Attention is focused on the expediency of introducing a restorative justice model, which provides for the use of alternative criminal punishment measures, primarily for offenders who have committed minor violent criminal offences; creation of special units with jurisdiction over the investigation of criminal offences related to domestic violence; the use of electronic GPS bracelets that transmit an alarm signal to the police when the aggressor approaches a certain place or the victim or at the signal of the victim; the introduction of records of problem families and cases of domestic violence; the use of technical telecommunication devices in domestic violence cases to ensure the safety of witnesses and victims if visual contact with such persons is necessary.It has been established that the basis for initiating a pre-trial investigation of criminal offences related to domestic violence in respect of which criminal proceedings are conducted in the form of private prosecution is only the victim's statement. It has been established that the grounds for initiating criminal proceedings for criminal offences related to domestic violence that are not provided for in the articles (parts of articles) of the Criminal Code of Ukraine listed in clause 1, part 1, art. 477 of the CPC of Ukraine, are a statement, a notification (of the Call Centre for Prevention and Counteraction to Domestic Violence, Gender-Based Violence and Violence against Children; other entities that carry out measures in the field of prevention and counteraction to domestic violence) and independent detection by an investigator, coroner, prosecutor from any source of circumstances that may indicate the commission of a criminal offence related to domestic violence. A procedural order for entering information on criminal offences related to domestic violence into the Unified Register of Pre-trial Investigations has been described and its content has been determined with due regard for the criminal procedural regulation of the commencement of pre-trial investigation, organisational aspects of responding to statements and reports of criminal offences and entering relevant information into the Unified Register of Pre-trial Investigations, as well as the specifics of the mechanism of committing unlawful acts related to domestic violence.

Дисертацію присвячено дослідженню проблем, пов’язаних із діяльністю захисника та представника як учасників кримінального провадження у досудовому розслідуванні, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства і практики його застосування.За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що здебільшого розглядалися окремі питання із діяльністю захисника та представника у кримінальному провадженні в рамках чинного КПК. Автором доведено, що необхідно переглянути існуючу концепцію участі захисника та представника у кримінальному провадженні, критично підійти до такого явища, як монополізація адвокатури та запропонувати участь у кримінальному процесі як захисників та представників крім адвокатів також інших фахівців у галузі права. Саму діяльність щодо надання правової допомоги, потрібно трансформувати в рамках КПК в діяльність по наданню професійної правничої допомоги, що відповідає положенням Конституції України. При цьому потребує вдосконалення діяльність з надання професійної правничої допомоги потерпілому, у тому числі неповнолітнього для вирівнювання його процесуальних можливостей з процесуальними можливостями підозрюваного, обвинуваченого. Також потребує регламентації у КПК надання вказаної допомоги заявнику, в тому числі безоплатно за рахунок держави. Є необхідним вдосконалення можливостей надання професійної правничої допомоги також й свідку в окремих випадках.Саме відсутність належних процесуальних можливостей для надання професійної правничої допомоги потерпілому, у тому числі неповнолітньому потерпілому, заявнику, свідку під час кримінального провадження у рамках чинного КПК України та необхідністю втілення пропозицій обґрунтовується своєчасність, актуальність, а також наукове та практичне значення дисертаційного дослідження.За результатами дослідження автором запропоновано з метою покращання процесуального статусу потерпілого зобов’язати дізнавача, слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд оцінити наявність обставин, які дають підстави вважати, що потерпіла фізична особа потребує особливого ставлення та захисту у кримінальному провадженні. У випадку неповнолітнього потерпілого передбачається, що він потребує особливого ставлення та надання кваліфікованої правничої допомоги в кримінальному провадженні.Аргументовано необхідність забезпечення потерпілого професійною правничою допомогою, його право на обов’язкову участь представника безоплатно за рахунок держави, якщо: він є неповнолітньою особою; внаслідок психічних чи фізичних вад не здатний повною мірою реалізувати свої права; визнаний у встановленому законом порядку недієздатним чи обмежено дієздатним; потерпілий не володіє мовою, якою ведеться судочинство; в наявності обґрунтоване припущення, що інтереси законного представника потерпілого суперечать з інтересами потерпілого; судом буде встановлено та ухвалено рішення, що важливі інтереси потерпілого можуть залишитися незахищеними без професійної правничої допомоги представника; в разі відмови прокурора від державного обвинувачення в суді. Під час проведення дослідження обґрунтовано потребу передбачити, що у разі обов’язкової участі представника, якщо представника не запрошено самим потерпілим або його законним представником, участь представника забезпечується дізнавачем, слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом шляхом винесення постанови, обов’язкової для відповідного органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, призначити адвоката для здійснення представництва за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні.Автором доведено необхідність визначити повноваження представника заявника, хто може бути представником заявника, документи, якими підтверджуються повноваження представника заявника, його процесуальні права як учасника кримінального провадження, його право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування. Запропоновано визначити у ст. 20 КПК, як засаду забезпечення права на отримання професійної правничої допомоги та права на захист. Учасники кримінального провадження, а також особи, які беруть участь у провадженні процесуальних дій у кримінальному провадженні, повинні мати право на отримання професійної правничої допомоги та на захист, мати свого представника, у формах, які не заборонені законодавством, за відсутності в них достатніх коштів на сплату захиснику та представнику винагороди, отримати безоплатну правничу допомогу за рахунок держави.^UThe dissertation is devoted to the study of problems related to the activities of the defense attorney and representative as participants in criminal proceedings in the pre-trial investigation, and the formulation of scientifically based practical and methodical recommendations on the improvement of the current criminal procedural legislation and the practice of its application.According to the results of the analysis of scientific sources, it was established that, for the most part, separate issues related to the activities of the defense attorney and representative in criminal proceedings were considered within the framework of the current Code of Criminal Procedure. The author proved that it is necessary to revise the existing concept of the participation of a defense attorney and a representative in criminal proceedings, to critically approach such a phenomenon as the monopolization of the legal profession and to offer participation in the criminal proceedings as defense attorneys and representatives, in addition to lawyers, as well as other specialists in the field of law. The very activity of providing legal assistance must be transformed within the framework of the CPC into the activity of providing professional legal assistance, which corresponds to the provisions of the Constitution of Ukraine. At the same time, the activity of providing professional legal assistance to the victim, including a minor, needs improvement in order to equalize his procedural capabilities with the procedural capabilities of the suspect, the accused. Provision of the specified assistance to the applicant, including free of charge at the expense of the state, also needs to be regulated in the Criminal Procedure Code. It is necessary to improve the possibilities of providing professional legal assistance also to witnesses in individual cases.It is the lack of proper procedural opportunities to provide professional legal assistance to the victim, including the minor victim, the applicant, the witness during criminal proceedings within the framework of the current Code of Criminal Procedure of Ukraine and the need to implement the proposals that justify the timeliness, relevance, as well as the scientific and practical significance of the dissertation research.Based on the results of the research, the author proposed, in order to improve the procedural status of the victim, to oblige the inquirer, the investigator, the prosecutor, the investigating judge, the court to assess the presence of circumstances that give reasons to believe that the victimized natural person needs special treatment and protection in criminal proceedings. In the case of a minor victim, it is assumed that he needs special treatment and the provision of qualified legal assistance in criminal proceedings.The need to provide the victim with professional legal assistance, his right to the mandatory participation of a representative free of charge at the expense of the state, if: he is a minor; due to mental or physical disabilities is unable to fully exercise his rights; recognized as legally incapacitated or with limited capacity; the victim does not speak the language in which the proceedings are conducted; there is a reasonable assumption that the interests of the legal representative of the victim conflict with the interests of the victim; the court will establish and make a decision that the important interests of the victim may remain unprotected without the professional legal assistance of a representative; in the case of the prosecutor's refusal of the state prosecution in court.During the research, it was justified the need to provide that in the case of mandatory participation of a representative, if the representative is not invited by the victim himself or his legal representative, the participation of the representative is ensured by the inquirer, investigator, prosecutor, investigating judge, court by issuing a resolution that is mandatory for the relevant body (institution), authorized by law to provide free legal aid, to appoint a lawyer to provide representation as assigned and ensure his arrival at the time and place specified in the resolution (decision) to participate in criminal proceedings.The author proved the need to determine the authority of the applicant's representative, who can be the applicant's representative, documents confirming the authority of the applicant's representative, his procedural rights as a participant in criminal proceedings, his right to appeal the decisions, actions or inaction of the investigator, inquirer or prosecutor during the pre-trial investigation.It is proposed to define in Art. 20 of the Criminal Procedure Code, as a basis for ensuring the right to receive professional legal assistance and the right to protection. Participants in criminal proceedings, as well as persons participating in procedural actions in criminal proceedings,

Дисертаційна робота є першим в сучасній українській науці кримінального процесу комплексним дослідженням концептів істини у кримінальному провадженні відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України та окремих іноземних держав. За результатами проведеного дослідження обґрунтовано низку положень теоретичного і практичного характеру, пов’язаних із концептами істини у кримінальному процесуальному праві та їх реалізацією у кримінальному провадженні, а також сформульовано науково обґрунтовані висновки та рекомендації щодо удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України та практики його застосування в межах предмету дослідження. Концепт істини у кримінальному провадженні визначено як відносно автономну, взаємоузгоджену та взаємозумовлену систему поглядів на поняття та характер істини як мети та результату пізнання у кримінальному провадженні, яке здійснюється суб’єктами доказування у передбаченій кримінальним процесуальним законом формі та реалізується як засаднича ідея у системі засад та інститутів як доказового права зокрема, так і кримінального процесу в цілому. Проведений аналіз історичного розвитку українського кримінального процесу і, насамперед, його доказового права засвідчив наявність як його домінанти намагання досягти об’єктивної істини. Національний законодавець у різні часи ставив перед правосуддям завдання пізнати (встановити) під час його здійснення правду (істину) про обставини кримінального делікту. Але при цьому по-різному трактувалися її критерії, і не завжди в реальній практиці вона встановлювалася, оскільки існує тісний зв’язок істини (правди) з оцінкою доказів – формальною чи вільною. Запропоновано авторське визначення об’єктивної (матеріальної) істини у кримінальному провадженні як повного та достовірного знання суду про обставини, які підлягають встановленню (доказуванню) у конкретному кримінальному провадженні, сформованого на підставі перевірених та оцінених ним належних, допустимих, достовірних доказів у їх взаємопов’язаній сукупності, для формування у судді внутрішнього переконання про наявність чи відсутність цих обставин, не залишаючи при цьому розумних (неспростовних) сумнівів. Під формальною (процесуальною, судовою) істиною запропоновано розуміти відповідність кримінального провадження (судового процесу), а отже і його результату, тобто висновків про належні до справи факти та обставини справи конкретним, заздалегідь встановленим законом формальним умовам, незалежно від того, чи відповідають ці висновки дійсності. На підставі аналізу чинного кримінального процесуального законодавства України зроблено висновок про те, що національний законодавець не відмовився від принципу встановлення об’єктивної істини як такого, а лише оминув його безпосереднє формальне закріплення. Натомість ідея встановлення матеріальної (об’єктивної) істини визначає зміст та спрямованість процесуальної діяльності суб’єктів, що здійснюють кримінальне провадження (перш за все, органів досудового розслідування, прокурора та суду), зобов’язуючи останніх всебічно, повно і неупереджено встановити усі факти та обставини, які мають значення для правильного вирішення кримінального провадження; надати їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх всебічному, повному й неупередженому дослідженні; а також прийняти на цій основі законне, обґрунтоване, вмотивоване та справедливе процесуальне рішення. Аргументовано, що встановлення об’єктивної істини має бути закріплено у кримінальному процесуальному законі на рівні нормативного як загальну ідею і можливість її реалізувати у кожному кримінальному провадженні, що потребує внесення відповідних змін та доповнень до чинного КПК.^UThe paper is the first comprehensive study of the concepts of truth in criminal proceedings in the modern Ukrainian science of criminal procedure under the current criminal procedural legislation of Ukraine as well as certain foreign countries. Based on the results of the study, the author substantiates a number of theoretical and practical provisions related to the concepts of truth in criminal procedural law and their implementation in criminal proceedings, as well as formulates scientifically reasonable conclusions and recommendations for improving both the current criminal procedural legislation of Ukraine and the practice of its application within the scope of the study. The concept of truth in criminal proceedings is defined as a relatively autonomous, mutually consistent and interdependent system of views on the notion and nature of truth as the purpose and result of cognition in criminal proceedings, carried out by the subjects of proof in the form prescribed by the criminal procedural law and is implemented as a fundamental idea in the system of principles and institutions of both evidence law in particular and criminal procedure in general. The analysis of the historical development of the Ukrainian criminal procedure and, above all, its evidentiary law has shown that it is dominated by the aim to achieve objective truth. At various times, the national legislator has set the task of justice to find out (establish) the truth about the circumstances of a criminal offence during its administration. However, its criteria were interpreted differently, and it was not always established in actual practice, since there is a close connection between truth and the evaluation of evidence – formal or free. The author proposes the definition of objective (material) truth in criminal proceedings as a complete and reliable knowledge of the court of the circumstances which are subject to establishment (proof) in a particular criminal proceeding, formed on the basis of the proper, admissible, reliable evidence in their interrelated totality which the court has examined and evaluated, and which is used to form the judge's internal conviction about the presence or absence of these circumstances, leaving no reasonable (irrefutable) doubt. In turn; it is proposed to understand formal (procedural, judicial) truth as compliance of criminal proceedings (court proceedings) and, consequently, its outcome, i.e., conclusions about the facts and circumstances of the case with specific formal conditions established by law in advance, regardless of whether these conclusions are true. Based on the analysis of the current criminal procedural legislation of Ukraine, the author concludes that the national legislator has not abandoned the principle of establishing objective truth as such, but has only bypassed its direct formalization. Instead, the idea of establishing the material (objective) truth determines the content and focus of the procedural activities of the subjects involved in criminal proceedings (primarily, pre-trial investigation bodies, the prosecutor and the court), obliging the latter to comprehensively, fully and impartially establish all the facts and circumstances relevant for the proper resolution of criminal proceedings; to provide them with a proper legal assessment based on their internal conviction, which is based on their comprehensive, full and impartial research; and to make a proper legal assessment of the facts and circumstances. It is argued that the establishment of objective truth should be enshrined in the criminal procedural law at the level of a normative law as a general idea and the possibility of its implementation in every criminal proceeding, which requires appropriate amendments and additions to the current Criminal Procedural Code (CPC).

У дисертації на монографічному рівні комплексно досліджено процесуальний порядок звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. На підставі дослідження стану наукової розробленості теоретичних і законодавчих проблем правового інституту застосування ПЗМХ, визначено такі етапи його розвитку: 1 етап – язичницько-дохристиянський (VI–X ст. ст.); 2 етап – державно-християнський (XІ–XVІ ст. ст.); 3 етап – початок формування теорії та законодавства щодо неосудних осіб і введення психіатричних лікарень (XVІ–XVІІ ст. ст.); 4 етап – запровадження наукових підходів і базового законодавства щодо застосування примусових заходів медичного характеру (XVІІ–XІX ст.ст.); 5 етап – сучасний стан. Передумовами виникнення та розвитку правового інституту застосування примусових заходів медичного характеру у різні історичні періоди стало: 1) вплив міфологічних язичницьких східнослов’янських вірувань про душевнохворих як кари богів за не вірування в них; 2) потреба в ізоляції осіб з психічними хворобами і вадами від суспільства шляхом утримання їх у монастирях, а в подальшому – у спеціалізованих психіатричних лікувальних закладах; 3) необхідність лікування психічно хворих осіб, що спочатку відбувалось молитвами, народними засобами і досягненнями початкової медицини, а в подальшому – удосконаленими на науковій основі медичними засобами; 4) поетапне напрацювання теоретичних засад, законодавства та практики державними та судовими органами щодо встановлення ознак неосудності та, як результат, – прийняття рішення про недоцільність притягнення психічно хворих до кримінальної відповідальності та надання відповідного висновку; 5) створення і запровадження ПЗМХ при відбуванні покарання для засуджених.Визначено, що під правовим інститутом примусових заходів медичного характеру слід розуміти сформовану на основі загальних засад кримінального провадження та правил судової психіатрії сукупність матеріальних і процесуальних норм, що регулюють правовідносини під час прийняття судом рішення про примусове застосування до неосудних або обмежено осудних осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, лікувально-реабілітаційних медичних заходів з метою вилікування таких осіб чи поліпшення їх психічного стану та здоров’я, запобігання вчиненню ними нових діянь, а також превентивного захисту інших громадян від суспільно небезпечних дій (бездіяльності) такої категорії осіб.З’ясовано, що досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування судом ПЗМХ повинно забезпечувати захист прав, свобод та законних інтересів осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у стані неосудності або обмеженої осудності чи захворіли на психічну хворобу під час кримінального провадження. Аргументовано, що проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ здійснюється через організацію, забезпечення і реалізацію кримінальної процесуальної діяльності дізнавача, слідчого, прокурора, слідчого судді, суду з метою виконання завдань, визначених у ст. 1 Кримінального кодексу та завдань кримінального провадження відповідно до ст. 2 КПК України.З метою узгодження положень Закону України «Про психіатричну допомогу» та КПК України запропоновано внести зміни у статтю 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» та викласти її в наступній редакції: «Психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, медикаментозного лікування, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг, а у разі здійснення кримінального провадження також з урахуванням засад, передбачених статтею 7 Кримінального процесуального кодексу України».Запропоновано внести зміни в статтю 503 КПК України, доповнивши її частиною 5 у наступній редакції: «Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється із забезпеченням невідкладності психіатричного огляду, конфіденційності, необхідності і достатності заходів лікування».Наголошено, що предмет доказування під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ слід визначити як передбачені КПК України обставини, які підлягають обов’язковому встановленню дізнавачем, слідчим, прокурором, враховуючи індивідуальні особливості психічного стану неосудної чи обмежено осудної особи, у зв’язку із вчиненням нею суспільно небезпечного діяння (як у момент його вчинення, так і після цього).^UThe dissertation at the monographic level comprehensively researches the procedural procedure of applying to the court with a request for the application of coercive measures of a medical nature.Based on the study of the state of scientific development of the theoretical and legislative problems of the legal institution of the application of the PZMH, the following stages of its development have been determined: 1st stage - pagan-pre-Christian (VI-X centuries); 2nd stage - state-Christian, pre-scientific (X1-XV1 centuries); 3rd stage - the beginning of the formation of theory and legislation regarding non-convicts and the introduction of psychiatric hospitals (XV1-XV11 centuries); 4th stage - introduction of scientific approaches and basic legislation regarding the use of coercive measures of a medical nature (XV11-X1X art. art.); Stage 5 - modern state.The prerequisites for the emergence and development of the legal institution of the use of coercive measures of a medical nature in different historical periods were:1) the influence of mythological pagan Eastern Slavic beliefs about the mentally ill as punishment from the gods for not believing in them; 2) the need to isolate persons with mental illnesses and disabilities from society by keeping them in monasteries, and in the future - in specialized psychiatric treatment facilities; 3) the need for treatment of mentally ill persons, which was initially performed with prayers, folk remedies and achievements of primary medicine, and later - improved medical means on a scientific basis; 4) step-by-step development of theoretical principles, legislation and practice by state and judicial bodies regarding the concept of insanity and, as a result, a conclusion about the inexpediency of bringing mentally ill people to criminal responsibility; 5) creation and implementation of specialized prisons for convicts serving their sentences.It was determined that the legal institution of coercive measures of a medical nature should be understood as a set of material and procedural norms and rules of forensic expertise, regulated on the basis of the general principles of criminal proceedings, which regulate the legal relationship between the state and persons recognized in the procedure prescribed by law as unreprehensible or with limited reprehensibility, who have committed socially dangerous acts actions (omissions) and in respect of which, regardless of their will, the compulsory application of treatment and rehabilitation medical measures is envisaged by a court decision with the aim of curing such persons or improving their mental state and health, preventing them from committing new acts, as well as preventive protection of others citizens from socially dangerous actions (inaction) of this category of persons.In order to harmonize the provisions of the Law of Ukraine "On Psychiatric Care" and the Code of Criminal Procedure of Ukraine, it is proposed to amend Article 4 of the Law of Ukraine "On Psychiatric Care" and set it out in the following version: "Psychiatric care is provided on the basis of the principles of legality, humanity, respect for human and citizen rights , voluntariness, availability and in accordance with the modern level of scientific knowledge, drug treatment, the necessity and sufficiency of treatment measures, medical, psychological and social rehabilitation, provision of educational and social services, as well as during the implementation of criminal proceedings on the basis of the principles provided for in Article 7 of the Criminal Procedure of the Code of Ukraine".It is proposed to amend Article 503 of the Criminal Procedure Code of Ukraine by supplementing it with Part 5 in the following version: "Criminal proceedings regarding the application of coercive measures of a medical nature, provided for by the Law of Ukraine on Criminal Liability, are carried out with the provision of urgency of psychiatric examination, confidentiality, necessity and adequacy of treatment measures."It is emphasized that the subject of proof during the pre-trial investigation in criminal proceedings regarding the application of the Code of Criminal Procedure of Ukraine should be defined as the circumstances provided for by the Code of Criminal Procedure of Ukraine, which are subject to mandatory establishment by the inquirer, investigator, prosecutor, taking into account the individual characteristics of the mental state of an unconvicted or limitedly convulsable person, in connection with her committing a socially dangerous act (both at the time of its commission and afterwards).

У дисертації всебічно досліджено відкладення судового розгляду у кримінальному провадженні та сформульовано низку положень, висновків і рекомендацій, що характеризуються науковою новизною. Актуальність обраної теми зумовлена, з одного боку, важливістю створення ефективного правового механізму реагування на невиконання учасниками судового провадження своїх процесуальних обов’язків, уникнення зловживань ними процесуальними правами, що спричиняє відкладення судового розгляду, а, з іншого боку, – наявністю невирішених теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з таким загальним положенням судового розгляду кримінального провадження. Чимало положень кримінального процесуального закону, що регламентують відкладення судового розгляду, потребують тлумачення задля їх ефективної практичної реалізації відповідно до засади розумності строків кримінального провадження. Звернено увагу, що розумний строк судового розгляду залежить не тільки від поведінки учасників кримінального провадження, а й від правових норм, якими вони керуються, їх ефективності, чіткості викладу та відповідності потребам судової практики.Дослідження правового регулювання відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні засвідчує наявність низки прогалин у вирішенні питань, що виникають під час судового розгляду. Констатовано, що КПК України не містить вичерпного переліку підстав для відкладення судового розгляду, а зміст поняття «відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні» становлять такі сутнісні ознаки, як: 1) перенесення судового розгляду на визначений у майбутньому час (на конкретний строк, після закінчення якого судовий розгляд неодмінно має бути продовжено у чітко визначені день, годині, місці); 2) необхідність забезпечення належних процесуальних умов для проведення подальшого розгляду кримінального провадження; 3) відкладення розгляду в кримінальному провадженні здійснюється з ініціативи суду чи за клопотанням учасників кримінального провадження; 4) обов’язковість застосування заходів щодо усунення обставин, які зумовили необхідність відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні; 5) застосування заходів щодо усунення обставин, які стали підставою для відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні, здійснюється з метою його продовження та закінчення. Згідно з результатами соціологічного опитування прокурорів, суддів та адвокатів у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях стосовно правового регулювання відкладення судового розгляду у кримінальному провадженні 64% опитаних респондентів вважають, що необхідно запровадити й інші підстави для відкладення судового розгляду. Запропоноване авторське визначення відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні, як процесуальне рішення суду, зумовлене обставинами, передбаченими у кримінальному процесуальному законі або визнаними судовою практикою, які перешкоджають судовому розгляду, але не можуть бути усунуті під час судового розгляду, що породжує необхідність його перенесення.Проаналізовано порядок відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні, який складається з таких етапів: 1) встановлення юридичних фактів, які спричиняють відкладення судового розгляду; 2) вибір кримінальної процесуальної норми, що підлягає застосуванню; 3) заслуховування думок сторін кримінального провадження, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з цього питання; 4) ухвалення рішення про відкладення судового розгляду. Аргументовано, що відкладення судового розгляду може бути здійснено на будь-якому етапі судового розгляду кримінального провадження до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення підсумкового рішення.^UThe dissertation encompasses comprehensive research into the postponement of criminal proceedings and formulation of a range of provisions, conclusions and recommendations, which are characterized by scientific novelty. The relevance of the selected topic is conditioned, on the one hand, by the importance of creating effective legal mechanism for responding to non-fulfilment of their procedural duties by the participants in court proceedings, prevention of abuse of their procedural rights on their part, which leads to the postponement of trial and, on the other hand, by the existence of unsolved theoretical and practical issues, connected with such a general provision of the trial in the criminal proceedings. Numerous provisions of criminal procedure law, which regulate the postponement of trial, need to be interpreted for the sake of their efficient implementation in compliance with the principle of reasonableness of terms of criminal proceedings. It has been noted that the reasonable duration of trial depends not only on the conduct of participants in criminal proceedings, but also on legal regulations they conform to, effectiveness of the latter, clarity of presentation and compliance with the needs of judicial practice.Research into legal regulation of postponement of trial in criminal proceedings has confirmed the existence of a number of gaps in solving issues, which arise during the trial. It is started that CPC of Ukraine does not contain an exhaustive list of grounds for postponement of trial, and the meaning of the concept of ‘postponement of trial in criminal proceedings’ encompasses such essential characteristics as 1) suspension of trial for a certain period in future (for a specified period after which the trial must necessarily be extended on a specified day, hour, month); 2) the need to ensure proper procedural conditions for conducting further hearing of criminal proceedings; 3) postponement of review in criminal proceedings is implemented on the initiative of the court or on the request of participants of criminal proceedings; 4) mandatory nature of measures imposed to prevent circumstances which preconditioned the need for postponement of trial in criminal proceedings; 5) implementation of measures to eliminate the circumstances which have become a ground for postponement of trial in criminal proceedings, is carried out in order to suspend or terminate the trial. 14 According to the results of a sociological survey of prosecutors, judges and attorneys in Lviv, Ternopil, Ivano-Frankivsk and Chernivtsi regions regarding the legal regulation of postponement of trial in criminal proceedings, 64% of respondents believe that additional grounds for postponement of trial are to be introduced.The analysis carried out has enabled us to conclude that the procedure of postponement of trial in criminal proceedings consists of the following stages: 1) establishment of legal facts which lead to postponement of trial; 2) choice of the criminal procedure rule, which has to be applied; 3) hearing of thoughts of the parties in criminal proceedings, the victim, a representative of a legal entity in respect of which the criminal proceedings are carried out, on the issue in question; 4) arriving at the decision about postponement of the trial. It has been argued that postponement of trial can be carried out at any stage of trial in the criminal proceedings until the court has retired to the deliberation room.

Здійснено дослідження правового статусу іноземців та осіб без громадянства в адміністративному судочинстві України та кремих країнах Європейського Союзу. Наголошено, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства в адміністративному судочинстві регламентовано низкою вітчизняних та міжнародних законодавчих актів. Здійснено аналіз нормативно-правового регулювання правового статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні та надано авторське визначення цього поняття. Підкреслено, що основне місце серед нормативно-правових актів, яким регулюється правовий захист іноземців та осіб без громадянства належить Конституції України, іншим вітчизняним та міжнародним нормативноправовим актам ратифікаваних Верховною Радою України. Встановлено, що поза межами правового регулювання учасників судового процесу залишилася така категорія суб'єктів як апатриди. Запропоновано внести зміни до норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Розкрито особливості процесуального представництва в адміністративному судочинстві та надано авторське визначення понять «адміністративна процесуальна правоздатність» та «адміністративна процесуальна дієздатність», а також звернено увагу на недоліки представницької функції прокурора в адміністративному суді. Звертається увага на необхідність у чинному Кодексі адміністративного судочинства України передбачити окрему статтю норми якої регулювали б участь прокурора у судовому процесі.^UА study of the legal status of foreigners and stateless persons in the administrative proceedings of Ukraine and certain countries of the European Union was carried out. It was emphasized that the legal status of foreigners and stateless persons in administrative proceedings is regulated by a number of domestic and international legislative acts. An analysis of the legal regulation of the legal status of foreigners and stateless persons in Ukraine was carried out and the author's definition of this concept was provided. It is emphasized that the main place among the normative legal acts regulating the legal protection of foreigners and stateless persons belongs to the Constitution of Ukraine, other national and international normative legal acts ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine. Іt was established that such a category of subjects as stateless persons remained outside the legal regulation of participants in the judicial process. Іt is proposed to make changes to the norms of the Law of Ukraine «On the Legal Status of Foreigners and Stateless Persons». The features of procedural representation in administrative proceedings are revealed and the author's definition of the concepts of «administrative procedural legal capacity» and «administrative procedural legal capacity» is provided. Аttention is drawn to the need in the current Code of Administrative Procedure of Ukraine to provide for a separate article of norms that would regulate the participation of the prosecutor in the judicial process.

Дисертація є першим у вітчизняній науці кримінального процесуального права спеціальним комплексним дослідженням сутності та способів реалізації правозахисної комунікації потерпілого у кримінальному процесі України.У дисертації досліджено доктринальне розуміння понять «комунікація», «правозахисна комунікація» у кримінальному процесуальному праві. Було зроблено висновок, що комунікація в кримінальному процесі (кримінально-процесуальна комунікація) у широкому розумінні є елементом кримінально-процесуальної дійсності – обміном інформацією найвищого порядку сфери кримінального судочинства, що характерна для кримінально-процесуального комунікативного простору сфер як правотворення так і правозастосування, в тому числі правозастосовного (судового, доктринального) тлумачення до, під час та після застосування кримінально-процесуальної норми. Комунікація у кримінальному процесі у вузькому розумінні є обміном процесуально значимою інформацією учасниками кримінально-процесуальної діяльності між собою та судом у зв’язку з рухом кримінального провадження та полягає у наданні, сприйнятті, засвоєнні та трансформації інформації, спільної участі в проведенні процесуальних дій та взаємосприйнятті учасниками кримінально-процесуальної діяльності один одного, що відбувається в передбачених законом процесуальних формах.Визначено поняття правозахисної комунікації потерпілого у кримінальному провадженні як законодавчо регламентованого обміну процесуально значимою інформацією, що забезпечує ефективний захист прав та законних інтересів в процесі потерпілим, його представником, законним представником, правонаступником та здійснення ними кримінально-процесуальної діяльності з правозахисною метою на основі жертвоорієнтованого підходу (victim centred apporoach).Встановлено, що правозахисній комунікації потерпілого притаманні наступні ознаки: здійснюється на усіх стадіях кримінального процесу та в особливих порядках кримінального провадження; спрямована на забезпечення прав та законних інтересів потерпілого, правонаступника потерпілого; суб’єктами, якими вона здійснюється, є потерпілий, представник потерпілого, законний представник потерпілого, правонаступник потерпілого; характеризується конкретними формами та видами реалізації.Обгрунтовано існування наступних форм правозахисної комунікації потерпілого у кримінальному провадженні: письмова (у тому числі електронна), безпосередня (усна), змішана (вербальна і невербальна, у тому числі дистанційна) та конклюдентна форми.До видів правозахисної комунікації потерпілого віднесено наступні: обов’язкова участь представника потерпілого (фізичної особи) у кримінальному провадженні у випадках, визначених КПК України; клопотання потерпілого про залучення його представника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення представництва за призначенням; залучення представника потерпілого для здійснення представництва за призначенням слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом на їх розсуд, якщо обставини кримінального провадження вимагають участі представника, а потерпілий не залучив його; депонування показань малолітнього чи неповнолітнього потерпілого від злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості з метою його захисту від вторинної віктимізації; медіація у кримінальному провадженні; створення спеціальних конфіденційних служб підтримки потерпілих з метою надання їм доступу до безкоштовної психологічної, консультаційно-правової, соціально-реабілітаційної допомоги відразу після вчинення кримінального правопорушення.^UThe dissertation is the first in the national science of criminal procedural law special comprehensive study of the essence and methods of implementation of human rights communication of the victim in the criminal process of Ukraine. The dissertation examines the doctrinal understanding of the concepts of «communication», «human rights communication» in criminal procedural law. It was concluded that communication in the criminal process (criminal-procedural communication) in a broad sense is an element of criminal-procedural reality that is the exchange of information of the highest order in the field of criminal justice, which is characteristic of the criminal-procedural communicative space of both law-making and law-enforcement spheres, in that including law-enforcing (judicial, doctrinal) interpretation before, during and after application of the criminal procedural norm. Communication in the criminal process in the narrow sense is the exchange of procedurally significant information by the participants of the criminal-procedural activity between themselves and the court in connection with the movement of the criminal proceedings and consists in the provision, perception, assimilation and transformation of information, joint participation in the conduct of procedural actions and mutual perception by the participants each other's criminal-procedural activity, which takes place in the procedural forms provided by law. The concept of human rights communication of the victim in criminal proceedings is defined as a legally regulated exchange of procedurally significant information that ensures effective protection of rights and legitimate interests in the process of the victim, his representative, legal representative, legal successor and their implementation of criminal procedural activities with a human rights goal based on a victim centered approach .It has been established that the victim's human rights communication has the following characteristics: it is carried out at all stages of the criminal process and in special procedures of criminal proceedings; aimed at ensuring the rights and legal interests of the victim, the legal successor of the victim; it is carried out by the subjects such as the victim, the victim's representative, the victim's legal representative, the victim's successor; characterized by specific forms and types of implementation. The existence of the following forms of human rights communication of the victim in criminal proceedings is substantiated: written (including electronic), direct (oral), mixed (verbal and non-verbal) and conclusive forms. The types of human rights communication of the victim include the following: mandatory participation of the representative of the victim (natural person) in criminal proceedings in cases defined by the Code of Criminal Procedure of Ukraine; the victim's request for involvement of his representative by the investigator, prosecutor, investigating judge or court to provide representation as assigned; involvement of the victim's representative for representation as appointed by the investigator, prosecutor, investigating judge or court at their discretion, if the circumstances of the criminal proceedings require the participation of a representative, and the victim did not involve him; deposition of testimony of a juvenile or minor victim of a crime against sexual freedom and sexual integrity in order to protect him from secondary victimization; mediation in criminal proceedings; creation of special confidential support services for victims in order to provide them with access to free psychological, legal counseling, and social rehabilitation assistance immediately after the commission of a criminal offense.

Дисертацію присвячено дослідженню проблем, пов’язаних із арештом майна, як важливим засобом забезпечення кримінального провадження, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства і практики його застосування.За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що здебільшого розглядалися окремі питання арешту майна в рамках чинного КПК. Доведено, що необхідно переглянути існуючу концепцію повноважень слідчого, прокурора, наділивши їх більшими повноваженнями в процесі накладення попереднього арешту на майно, розширити процесуальні можливості обшуку, виїмки для встановлення майна, на яке може бути накладено арешт. Потребує вдосконалення процесуальний статус потерпілого, як активного учасника кримінального процесу в частині його права вимагати від слідчого, прокурора встановлення майна, на яке може бути накладено арешт та реалізації інших його прав. Саме відсутність належного процесуального статусу слідчого, прокурора, потерпілого у кримінальному процесі в інституті арешту майна, ускладнена процедура арешту на майно у рамках чинного КПК України та необхідністю втілення пропозицій обґрунтовується своєчасність, актуальність, а також наукове та практичне значення дисертаційного дослідження.Наявні статистичні відомості показують, що в цілому стан протидії злочинності не в повній мірі відповідає потребам сьогодення, і як наслідок, незначна сума відшкодування матеріальних збитків. Окремими з умов цього стану є неналежне нормативно-правове забезпечення правоохоронної діяльності та практика правозастосування кримінального процесуального законодавства. Це в свою чергу тягне за собою не встановлення майна та не накладання на нього арешту, порушення майнових прав потерпілих.За результатами дослідження автором визначено історичний генезис становлення та розвитку інституту арешту майна у кримінальному процесі на території України. Надане авторське поняття арешту майна, яке включає в себе тимчасову, до скасування у встановленому КПК порядку заборону на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого у кримінальному провадженні в наявності достатньо підстав та розумних підозр вважати, що воно може бути використано для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливого штрафу, конфіскації майна та підлягає спеціальній конфіскації.Визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а також тимчасову заборону передачі або руху майна або тимчасову заборону володіння чи управління майном. Запропоновано, що слідчий за клопотанням потерпілого, цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов’язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальному провадженні цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, можливої конфіскації майна та можливого штрафу. Під час проведення дослідження обґрунтовано потребу виключення з КПК положення про необхідність арешту майна з метою збереження речових доказів так як чинна редакція ч. 1 ст. 170 КПК «Накладення арешту на майно» виходить за рамки змісту Директиви Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС «Про заморожування та конфіскацію засобів вчинення злочинів та доходів від злочинної діяльності у Європейському Союзі», Міжнародних стандартів боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму і розповсюдженням зброї масового знищення.Автором доведено, що одними з способів виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт, є обшук, а також за певних обставин і тимчасовий доступ до речей і документів, запропоновано під час проведенням обшуку слідчим, прокурорам надати повноваження накладення попереднього арешту на майно. Запропоновано, що у невідкладних випадках, коли своєчасне оформлення слідчим, прокурором постанови про проведення обшуку не представляється можливим, а через зволікання розшукувані предмети або документи можуть бути знищені, приховані або пошкоджені або ж особа, яка розшукується може сховатися, слідчий може провести обшук за згодою прокурора. У цьому випадку слідчий, не пізніше ніж на наступний робочий день після провадження обшуку повідомляє слідчого суддю з пред’явленням матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність слідчої дії, а також протоколу слідчої дії. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість обшуку. Автором висловлена пропозиція, що слідчий за погодженням з прокурором, прокурор, на підставі мотивованої постанови має право провести виїмку речей чи документів, що мають значення для кримінального провадження, а також майна, яке підлягає арешту, якщо відомо, де або у кого знаходиться конкретний речі, документи, майно і немає необхідності їх розшукувати, або ж вони знаходиться в публічно доступних місцях.^UThe dissertation is dedicated to the study of problems related to the seizure of property as an important means of ensuring criminal proceedings, and the formulation of scientifically based practical and methodical recommendations on the improvement of the current criminal procedural legislation and the practice of its application.According to the results of the analysis of scientific sources, it was established that, for the most part, separate issues of seizure of property were considered within the framework of the current Code of Criminal Procedure. It has been proven that it is necessary to revise the existing concept of powers of the investigator, the prosecutor, giving them greater powers in the process of imposing a preliminary arrest on property, expanding the procedural possibilities of search and seizure to establish property that may be subject to arrest. The procedural status of the victim, as an active participant in the criminal process, needs to be improved in terms of his right to demand from the investigator, the prosecutor, the identification of property that can be seized and the realization of his other rights. It is the lack of proper procedural status of the investigator, prosecutor, the victim in the criminal process in the institute of property seizure, the complicated procedure of seizure of property within the framework of the current Code of Criminal Procedure of Ukraine and the need to implement the proposals that justify the timeliness, relevance, as well as the scientific and practical significance of the dissertation research.Available statistical information shows that, in general, the state of combating crime does not fully meet the needs of today, and as a result, the amount of compensation for material losses is insignificant. Separate from the conditions of this state are the inadequate normative and legal support of law enforcement activities and the practice of law enforcement of criminal procedural legislation. This, in turn, entails failure to establish property and failure to seize it, violation of property rights of the victims.Based on the results of the research, the author determined the historical genesis of the establishment and development of the institution of property seizure in criminal proceedings on the territory of Ukraine. The author's concept of seizure of property is given, which consists in the description of the property and includes a temporary ban on the alienation, disposition and/or use of property, until it is canceled in accordance with the procedure established by the Code of Criminal Procedure, regarding which in the criminal proceedings there are sufficient grounds and reasonable suspicions to believe that it can be used to secure a civil lawsuit, recovery from a legal entity of received illegal benefits, a possible fine, confiscation of property and is subject to special confiscation.It is determined that the purpose of seizure of property is to prevent the possibility of its concealment, damage, spoilage, destruction, transformation, alienation, as well as a temporary ban on the transfer or movement of property or a temporary ban on possession or management of property. It is proposed that the investigator, at the request of the victim, the civil plaintiff or on his own initiative, is obliged to take measures to secure the civil claim declared in the criminal proceedings, as well as a possible future civil claim, possible confiscation of property and a possible fine.During the research, the need to exclude from the Code of Criminal Procedure the provision on the need to seize property for the purpose of preserving material evidence was substantiated, as the current wording of Part 1 of Article 170 of the Code of Criminal Procedure "Imposing seizure of property" goes beyond the content of the Directive of the European Parliament and the Council of April 3, 2014 No. 2014/42/EU "On the freezing and confiscation of the means of committing crimes and the proceeds of criminal activities in the European Union", International standards for combating money laundering, terrorist financing and proliferation of weapons of mass destruction.The author has proven that one of the ways to identify and search for property that can be seized is a search, as well as under certain circumstances and temporary access to things and documents, it is suggested that during the search, investigators and prosecutors be given the authority to impose a preliminary seizure on property.

Дисертаційне дослідження спрямоване на розкриття адміністративно­правовихзасобів забезпечення законності в діяльності органів місцевого самоврядування (ОМС)та окреслення можливих шляхів оптимізації їх правового регулювання.В роботі дістали подальшого розвитку теоретичні напрацювання щодо змістузаконності в діяльності ОМС та удосконалено наукове розуміння особливостей і видівадміністративно­правових засобів забезпечення законності в діяльності ОМС. Зазмістом законність в діяльності ОМС визначено як субрежим адміністративного права,в результаті чого доведено, що законодавчі положення, якими передбачаєтьсязабезпечення законності в діяльності ОМС в Україні, потребують вдосконалення,оскільки неналежним чином врегульовують усі аспекти такого забезпечення, а вдеяких випадках навіть спрямовані на централізацію публічної влади. Запропоновановнести зміни до чинного Закону № 280: визначити поняття «забезпечення законностів діяльності ОМС»; доповнити розділом «забезпечення законності в діяльності ОМС»(уточнити принципи, сутність, мету, завдання та засади внутрішнього організаційногоконтролю, громадського контролю, адміністративного нагляду і судового контролю зазаконністю діяльності ОМС; окреслити специфіку ЗЗ в діяльності органів і посадовихосіб МС у період дії режимів воєнного та надзвичайного стану). Встановлено, щоадміністративно­правові засоби забезпечення законності в діяльності ОМС за змістомвиступають гарантіями, серед особливостей визначено їх мету та завдання, коло3адресатів, форми вираження. Систему основних видів досліджуваних засобівскладають: (1) контроль: внутрішній, внутрішній організаційний, судовий; 2)адміністративний нагляд: загальний, спеціальний, особливий; 3) субсидіарнадіяльність прокурора; 4) юридична відповідальність посадових осіб МС.^UThe dissertation thesis targets the disclosure of administrative and legal means of ensuring legality in the activities of local self­government bodies (LSGB) and outlining possible ways to optimize their legal regulation. Theoretical provisions about the content of legality in the activities of LSGB are received further development in the thesis. Also, the scientific understanding of the features and types of administrative and legal means ensuring legality in the activities of LSGB is 7improved. The legality of the activities of LSGB is defined as a sub­regime of administrative law by its content, therefore it is proven that corresponding legislative provisions need to be improved because they do regulate not enough all aspects of this ensuring and moreover in some cases are even aimed at the centralization of public power. The amend the current Law 280 is suggested: to define a definition of “ensuring of legality in the activities of LSGB”; tosupplement the Chapter “The ensuring of legality in the activities of LSGB” (to clarify theprinciples, the essence, purpose, tasks, and fundamentals of internal organizational control, public control, administrative supervision, the control by the court on legality in activities of LSGB; defining specific of ensuring of legality these activities during the period of military regimes and emergency regimes in the country). It has been established that administrative and legal means of ensuring legality in the activities of LSGB by their content are the guarantees which have features in their purpose and tasks, subjects of addressing, and forms of expression. The system of the main types of researched means is composed: 1) control: internal, internal organizational, judicial by the court; 2) administrative supervision: general, special, specific; 3) subsidiary activities of the prosecutor; 4) legal liability of officials of the local self­government.

У дисертації на основі загальної теорії кримінального процесу, чинної Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, міжнародних правових актів, слідчої, прокурорської і судово-контрольної практики слідчих суддів вирішено нове наукове завдання, пов’язане з розкриттям кримінальних процесуальних відносин між ведучими учасниками сторони обвинувачення і слідчим суддею та процесуальних напрямів форм їх взаємодії у стадії досудового розслідування під час виконання ними обов’язкової правозахисної (правозабезпечувальної) функції, спрямованої на недопущення порушень конституційних прав і свобод усіх учасників, залучених чи допущених до кримінального провадження.У процесі дослідження розкрито процесуальне положення ведучих учасників сторони обвинувачення і слідчого судді, з яким вони постійно підтримують тісні кримінальні процесуальні відношення під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень (кримінальних проступків і злочинів), а також ступінь теоретичної розробки проблеми їхньої взаємодії у спільній для них правозабезпечувальній сфері діяльності. Виявлено ряд проблем, які потребують їх вирішення на законодавчому рівні. Доведено, що визначена статтею 3 Конституції України основоположна (загальнодержавна) функція, пов’язана з визнанням людини найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком держави, є правозахисною (правозабезпечувальною) і повинна неухильно виконуватися всіма органами державного апарату в усіх сферах державної діяльності. У стадії досудового розслідування кримінального процесу України цю функцію виконують лише дізнавач, слідчий, прокурор і слідчий суддя у специфічній кримінальній процесуальній формі. Перші три із них реалізують її на засадах законності з позиції забезпечення прав і свобод всіх учасників кримінального провадження, виходячи із публічних (державних) інтересів.У процесі дослідження також розкрито призначення досудового розслідування в системі кримінальної процесуальної діяльності, місце і роль кожного владного суб’єкта, діючого в даній стадії кримінального провадження. Результати аналізування функціональної діяльності керівника органу дізнання, керівника органу досудового слідства і співробітника оперативного підрозділу показали, що ці владні суб’єкти досудового розслідування безпідставно віднесені законодавцем України до сторони обвинувачення, бо процесуальна діяльність жодного з них не спрямована на обвинувачення особи у вчинені кримінального правопорушення, у зв’язку з чим вона не має ніякого відношення ні до застосування примусових заходів процесуального характеру, ні до зацікавленості в результатах справи, ні до правовідносин зі слідчим суддею, ні до участі в судово-контрольних провадженнях, ні до участі в судових стадіях кримінального процесу. Через відсутність обставин, що виключають участь означених владних суб’єктів у кримінальному провадженні, на них чинний КПК України не розповсюджує інститут відводу від цього провадження. Запропоновано у невідкладному порядку вилучити керівника органу дізнання, керівника органу досудового слідства і співробітника оперативного підрозділу зі сторони обвинувачення кримінального провадження як помилково віднесених до її суб’єктивного складу. ?Доведено, що з урахуванням двосторонності кримінального правопорушення (кримінального конфлікту), на одній стороні якого знаходиться особа, яка безпосередньо вчинила це правопорушення, а на іншій стороні якого знаходиться жертва вчиненого правопорушення, законодавець зобов’язаний у невідкладному порядку віднести потерпілого до ведучого учасника сторони обвинувачення, бо без нього ця сторона не може вважатися повноцінною. Визнавши підозрюваного, обвинуваченого основним (ведучим) учасником сторони захисту і не визнавши потерпілого учасником сторони обвинувачення, законодавець розірвав двосторонній зв'язок між кримінальним правопорушенням і його наслідками, чим завдав суттєвого ураження кримінальним процесуальним відносинам, а самому принципу змагальності і рівності сторін надав спотвореної форми, перетворивши його в юридичну функцію. Ця груба помилка законодавця чекає свого виправлення. У дисертації сформульовано наукову новизну отриманих результатів дослідження, а також ряд висновків концептуального характеру, спрямованих на подальше законодавче удосконалення кримінальних процесуальних відносин ведучих учасників сторони обвинувачення зі слідчим суддею у сфері забезпечення прав і свобод учасників кримінального провадження, звернуто увагу на необхідність посилення наукових досліджень з означеної проблематики.^UIn the dissertation, on the basis of the general theory of the criminal process, the current Constitution of Ukraine, the Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012, international legal acts, investigative, prosecutorial and judicial control practice of investigating judges, a new scientific task related to the disclosure of criminal procedural relations between leading participants is solved the parties to the prosecution and the investigating judge and the procedural directions of the forms of their interaction at the stage of pre-trial investigation during their performance of the mandatory human rights protection (rights ensuring) function aimed at preventing violations of the constitutional rights and freedoms of all participants involved or admitted to criminal proceedings.In the process of research, the procedural position of the leading participants of the prosecution and the investigating judge, with whom they constantly maintain close criminal procedural relations during the pre-trial investigation of criminal offenses (criminal misdemeanors and crimes), as well as the degree of theoretical development of the problem of their interaction in the common law enforcement field of activity. A number of problems have been identified that need to be resolved at the legislative level.It has been proven that the fundamental (nationwide) function defined by Article 3 of the Constitution of Ukraine, related to the recognition of a person as the highest social value, and the establishment and provision of his rights and freedoms is the main duty of the state, is human rights protection (rights ensuring) and must be consistently performed by all bodies state apparatus in all spheres of state activity. At the stage of the pre-trial investigation of the criminal process of Ukraine, this function is performed only by the inquirer, investigator, prosecutor and investigating judge in a specific criminal procedural form. The first three of them implement it on the basis of legality from the position of ensuring the rights and freedoms of all participants in criminal proceedings, based on public (state) interests.The purpose of the pre-trial investigation in the system of criminal procedural activity, the place and role of each powerful entity operating at this stage of criminal proceedings was also revealed in the research process. The results of the analysis of the functional activity of the head of the investigation body, the head of the pre-trial investigation body and the employee of the operative unit showed that these powerful subjects of the pre-trial investigation were unjustifiably assigned by the legislator of Ukraine to the side of the prosecution, because the procedural activity of none of them is aimed at accusing a person of committing a criminal offense. in connection with which it has nothing to do with the application of coercive measures of a procedural nature, nor with interest in the results of the case, nor with the legal relationship with the investigating judge, nor with participation in judicial control proceedings, nor with participation in the judicial stages of the criminal process . Due to the absence of circumstances that exclude the participation of the specified authorities in criminal proceedings, the current Criminal Procedure Code of Ukraine does not extend to them the institution of withdrawal from this proceeding. It is proposed to immediately remove the head of the investigation body, the head of the pre-trial investigation body and the employee of the operational unit from the prosecution side of the criminal proceedings as mistakenly classified as its subjective composition.The dissertation formulates the scientific novelty of the obtained research results, as well as a number of conclusions of a conceptual nature, aimed at further legislative improvement of the criminal procedural relations between the leading participants of the prosecution and the investigating judge in the field of ensuring the rights and freedoms of the participants in criminal proceedings, attention is drawn to the need to strengthen scientific research in this area problems.

У дисертації вирішується наукове завдання, яке полягає у дослідженні правових, організаційних і тактичних особливостей проведення судових експертиз під час судового провадження.З’ясовано, що доказування, як раціонально-емпірична діяльність, пов’язана з проведенням експертизи, включає такі послідовні етапи: 1) збирання (пошук, виявлення, фіксація, вилучення, упаковка, транспортування) об’єктів – носіїв потенціальної криміналістично значущої інформації та направлення їх на експертизу; 2) проведення експертного дослідження та формування висновку експерта; 3) дослідження висновку експерта; 4) оцінка висновку з точки зору належності, допустимості, достовірності; 5) перевірка сумнівних складових висновку експерта з повторним дослідженням та оцінкою нових доказів. Вказана процедура повторюється до тих пір, поки висновок експерта не буде відповідати всім процесуальним вимогам як джерело доказів; 6) використання висновку експерта у доказуванні.Визначено, що дослідження суб’єктом доказування та судом висновку експерта – це процес, об’єктом якого є письмовий документ, складений експертом; предметом – властивості висновку – текст трьох обов’язкових частин (вступу, дослідницької частини, висновків) та наочні ілюстрації (схеми, графіки, фото та ін.); способом здійснення – візуальне ознайомлення, а метою – пізнання змісту висновку як процесуального документу.Доведено, що оцінку та перевірку висновку експерта здійснюють: – імперативні суб’єкти, які зобов’язані та уповноважені приймати процесуальні рішення – суд, слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор;– диспозитивні суб’єкти, які діють на власний розсуд у межах і спосіб, передбачений процесуальним законодавством – сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;– допоміжні суб’єкти, які сприяють правосуддю в оцінці та перевірці висновку експерта в частині науково-методичної обґрунтованості результатів експертного дослідження – експерт та спеціаліст. З’ясовано, що достовірність висновку експерта – це властивість, що оцінюється суб’єктами доказування та судом за внутрішнім переконанням, включає дотримання правових та пізнавальних умов проведення експертизи, науково-методичне обґрунтування та логічну аргументацію умовиводів, узгодженість встановлених фактичних даних із наявними доказами у кримінальному провадженні та їх відповідність обставинам кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.Аргументовано, що висновок експерта, оцінений й перевірений суб’єктами доказування та судом, визнається за їх внутрішнім переконанням належним, допустимим та достовірним джерелом доказів, якщо процесуальні та пізнавальні умови проведення експертизи дотримано, встановлені фактичні дані науково-методично обґрунтовані та логічно аргументовані, узгоджені із рештою доказів у кримінальному провадженні та відповідають обставинам кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.Обґрунтовано, що термін «правильний висновок експерта» означає наявність всіх необхідних властивостей джерела доказів – допустимості, належності та достовірності, що в сукупності та взаємозв’язку з іншими доказами у кримінальному провадженні дозволяє прийняти відповідне процесуальне рішення.^UThe dissertation solves a scientific task, which consists in the study of legal, organizational and tactical features of conducting forensic examinations during court proceedings.It was found that proof, as a rational-empirical activity related to conducting an examination, includes the following successive stages: 1) collection (search, detection, fixation, extraction, packaging, transportation) of objects – carriers of potential forensically significant information and sending them for examination; 2) conducting an expert study and forming an expert's opinion; 3) study of the expert's opinion; 4) assessment of the conclusion from the point of view of propriety, admissibility, credibility; 5) verification of questionable components of the expert's conclusion with repeated research and assessment of new evidence. This procedure is repeated until the expert's opinion meets all procedural requirements as a source of evidence; 6) use of an expert's opinion in proof.It was determined that the examination of the expert's opinion by the subject of proof and the court is a process, the object of which is a written document drawn up by an expert; the subject is the properties of the conclusion - the text of the three mandatory parts (introduction, research part, conclusions) and visual illustrations (diagrams, graphics, photos, etc.); the method of implementation is visual familiarization, and the goal is to learn the content of the conclusion as a procedural document.It has been proven that the assessment and verification of the expert's opinion is carried out by:– imperative subjects who are obliged and authorized to make procedural decisions – court, investigator, investigator, head of the pre-trial investigation body, head of the investigation body, prosecutor;– dispositive subjects who act at their own discretion within the limits and in the manner provided for by procedural legislation – the defense party, the victim, the representative of the legal entity in respect of which the proceedings are being conducted;– auxiliary entities that contribute to justice in the evaluation and verification of the expert's conclusion in terms of the scientific and methodological validity of the results of the expert study – an expert and a specialist.It was found that the reliability of the expert's opinion is a property that is evaluated by the subjects of the evidence and the court based on internal conviction, includes compliance with the legal and cognitive conditions of conducting the examination, scientific and methodological substantiation and logical argumentation of the conclusions, consistency of the established factual data with the available evidence in criminal proceedings and their compliance with the circumstances of the criminal offense beyond reasonable doubt.It is argued that the expert's opinion, evaluated and verified by the subjects of the evidence and the court, is recognized according to their internal conviction as a proper, admissible and reliable source of evidence, if the procedural and cognitive conditions of the examination are observed, the established factual data are scientifically and methodically substantiated and logically argued, agreed upon with the rest of the evidence in the criminal proceedings and correspond to the circumstances of the criminal offense beyond a reasonable doubt.It is substantiated that the term "correct expert's opinion" means the presence of all the necessary properties of the source of evidence – admissibility, propriety and reliability, which in combination and interrelationship with other evidence in criminal proceedings allows the adoption of an appropriate procedural decision.

На дисертаційному рівні проведено дослідження своєчасності кримінальних процесуальних рішень досудового розслідування, визначено сутність цього явища, механізм забезпечення своєчасності кримінальних процесуальних рішень досудового розслідування, виявлено проблемні питання правозастосовної практики та запропоновано шляхи їх подолання.У роботі досліджено кримінальні процесуальні рішення досудового розслідування як об’єкт забезпечення своєчасності. Окреслено наукову дискусію щодо розуміння поняття кримінального процесуального рішення. Виокремлено особливості кримінальних процесуальних рішень досудового розслідування як об’єкта забезпечення своєчасності. Здійснено класифікацію кримінальних процесуальних рішень досудового розслідування як об’єкта забезпечення своєчасності за такими критеріями: за суб’єктом прийняття рішення; за формою зовнішнього виразу; відповідно до матеріалізації форми рішення; відповідно до нормативної регламентації строків прийняття КПР; залежно від необхідності доведення (доставлення, направлення) рішення до адресата; залежно від складності процедури прийняття рішення.Обґрунтовано багатоаспектне значення своєчасності кримінальних процесуальних рішень у кримінальному процесуальному механізмі ефективної реалізації завдань кримінального провадження: своєчасність кримінальних процесуальних рішень розглянуто як важливий складовий елемент забезпечення таких фундаментальних засад кримінального провадження, як розумні строки кримінального провадження, забезпечення права на захист та презумпція невинуватості.Виявлено та охарактеризовано систему чинників, які впливають на забезпечення своєчасності кримінальних процесуальних рішень досудового розслідування. Запропоновано поділити ці чинники на дві групи: суб’єктивні та об’єктивні. До суб’єктивних чинників віднесено компетентність особи, уповноваженої на постановлення кримінального процесуального рішення досудового розслідування; ретельність здійснення своїх повноважень, суб’єктом прийняття рішення досудового розслідування; рівень злагодженості у взаємодії слідчого/дізнавача та прокурора, групи слідчих. Об’єктивними чинниками є чинників належать якість чинного кримінального процесуального законодавства; поведінка суб’єктів, залучених до царини кримінального провадження; складність кримінального провадження, зовнішні обставини в яких здійснюється кримінальна процесуальна діяльність, розвиток цифрових технологій.^UAt the dissertation level, was conducted a study of the timeliness of criminal procedural decisions of pre-trial investigation. The work defines the essence of this phenomenon, the mechanism for ensuring the timeliness of criminal procedural decisions of pre-trial investigation, identifies problematic issues of law enforcement practice and suggests ways to overcome them.In the work criminal procedural decisions of pre-trial investigation as an object of ensuring timeliness were examined. The scientific discussion regarding the understanding of the concept of criminal procedural decision was outlined. Peculiarities of criminal procedural decisions of pre-trial investigation as an object of ensuring timeliness were highlighted. The classification of criminal procedural decisions of the pre-trial investigation as an object of ensuring timeliness was carried out according to the following criteria: by the subject of decision-making; by the form of external expression; according to the materialization of the decision form; in accordance with the normative regulation of the terms of adoption of the criminal procedural decisions of pre-trial investigation; depending on the need to deliver ( forward) the decision to the addressee; depending on the complexity of the decision-making procedure.It was substantiated the multi-faceted importance of the timeliness of criminal procedural decisions in the criminal procedural mechanism of effective implementation of the tasks of criminal proceedings: the timeliness of criminal procedural decisions is considered an important component of ensuring the basic principles of criminal proceedings, such as reasonable terms, ensuring the right to defense and the presumption of innocence.In the work a system of factors that influence the timeliness of criminal procedural decisions of pre-trial investigation was identified and characterized. It was proposed to divide these factors into two groups: subjective and objective. Subjective factors include the competence of a person authorized to issue a criminal procedural decision of a pre-trial investigation; the thoroughness of the exercise of his powers, the decision-making subject of the pre-trial investigation; the level of coherence in the interaction of the investigator/investigator and the prosecutor, the group of investigators. Objective factors include the quality of current criminal procedural legislation; behavior of subjects involved in criminal proceedings; the complexity of criminal proceedings, the external circumstances in which criminal procedural activities are carried out, the development of digital technologies.

У дисертаційній роботі комплексно розглянуто підходи окремих держав Європи та України до організації та проведення судової експертизи, виокремлено теоретичні моделі залучення експерта у кримінальному судочинстві та їх характерні особливості, а також сформовано висновки та рекомендації з метою вдосконалення національного законодавства.Сформовано поняття «модель залучення експерта у кримінальне провадження, запропоновано розглядати такі критерії розмежування моделей залучення експерта у кримінальне провадження як суб’єкт, уповноважений на залучення експерта; можливості суду впливати на залучення експерта; процесуальний статус особи зі спеціальними знаннями у кримінальному провадженні; організаційні вимоги до особи, яка може бути залучена експертом у кримінальному провадженні (питання акредитації експерта, включення до реєстрів судових експертів та ін.); кількість експертів, які можуть брати участь у конкретному кримінальному провадженні; право на проведення перехресного допиту експерта. У дослідженні виокремлені такі сучасні теоретичні моделі залучення експерта у кримінальне провадження як змагальну, розшукову та змішану. Запропоновано підходи до розуміння змісту гарантій змагальності сторін у судочинстві й рівності засобів доказування; розгляду справи на основі доказів, отриманих відповідно до закону; права на достатній час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту, які є визначальними під час організації та проведення судової експертизи у кримінальному провадженні. Окреслено можливі напрями реформування інституту судової експертизи у кримінальному провадженні України відповідно до кращих європейських стандартів та з метою забезпечення реалізації права на справедливий суд ст.6 ЄКПЛ, здійснено аналіз зареєстрованих у Верховній Раді України законодавчих ініціатив у сфері організації та проведення судової експертизи, а також впроваджених за їх результатами змін до законодавства, недоліки їх правозастосування.Аргументовано доречність скасування монополії державних експертних установ в Україні; внесення змін до диспозиції ч.1 ст. 384 КК України, Запропоновано поширення гарантій, сформульованих практикою ЄСПЛ щодо застосування ст. 6 ЄКПЛ, зокрема права самостійно звертатися до експерта з метою отримання висновку для наступного його використання як доказу у кримінальному провадженні, участі у допиті експерта та інших прав, якими наділені сторони кримінального провадження – на потерпілого; доповнено аргументацію науковців про доцільність наділення потерпілого процесуальним правом самостійно залучати судового експерта у стадії досудового розслідування в Україні.Отримали подальший розвиток положення про способи дослідження і перевірки висновку експерта, які сприятимуть його оцінці, зокрема: регламентація процедури рецензування висновку експерта; запровадження порядку подання спільного експертного висновку, складеного під час судового розгляду; навчання прокурорів, адвокатів, суддів наукової методології судових експертиз для визначення достовірності висновків експертів; передбачення «експертних радників» при судах.Це реалізовано виконанням головних завдань дисертаційної роботи: сформулювано поняття, характерні риси та критерії виокремлення сучасних моделей залучення експерта у кримінальне провадження, дослідити їх переваги та недоліки; проведено моніторинг та аналіз практики ЄСПЛ щодо дотримання статті 6 ЄКПЛ в контексті проведення судової експертизи у кримінальному провадженні; виокремлено окремі аспекти права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 ЄКПЛ, які мають ключове значення для проведення належної судової експертизи у кримінальному провадженні; проаналізовано організаційні особливості проведення судової експертизи в кримінальному судочинстві в державах Європи; досліджено типи процесуального порядку проведення судової експертизи в державах Європи; проаналізовано нормативне регулювання та тенденції реформування організації та проведення судової експертизи у кримінальному провадженні України за період відновлення незалежності; виявлено законодавчі прогалини в сфері організації та проведення судової експертизи в Україні та вироблено й обґрунтовано пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового регулювання організації та проведення судової експертизи у кримінальному судочинстві на основі кращих європейських практик.^UThis thesis examines the approaches of some European states – and of Ukraine – to the organization and conduct of forensic examination; distinguishes the theoretical models of the involvement of an expert in criminal proceedings and their characteristic features, as well as provides conclusions and recommendations to improve the system of organization and conduct of forensic examination in Ukraine.The concept of the “model of involvement of an expert in criminal proceedings” was formed. It is proposed to consider the following criteria for distinguishing models of involving an expert in criminal proceedings as an entity authorized to involve an expert; the court's ability to influence the involvement of an expert; procedural status of a person with special knowledge in criminal proceedings; organizational requirements for a person who can be involved as an expert in criminal proceedings (issues of accreditation of the expert, inclusion in the registers of court experts, etc.); the number of experts who can participate in a specific criminal proceeding; the right to cross-examine an expert.Such modern theoretical models of involving an expert in criminal proceedings as adversarial, inquisitorial, and mixed (inquisitorial - adversarial) are formed. It gives further development to approaches to understanding the content of the guarantees of adversariality in court proceedings and equality of means of proof; consideration of the case on the basis of evidence obtained in accordance with the law; the right to sufficient time and opportunity to prepare defence as elements of the right to a fair trial, which are decisive during the organization and conduct of forensic examination in criminal proceedings.The researcher outlines possible directions for reforming the institute of forensic examination in criminal proceedings of Ukraine in accordance with the best European standards with the aim of ensuring the realization of the right to a fair trial as provided in Article 6 of the ECHR and analyses legislative initiatives registered in the Verkhovna Rada of Ukraine in the field of organization and conduct of forensic examination, as well as amendments introduced as a result thereof and shortcomings in their enforcement.The thesis gives reasons in favour of abolishing the monopoly of state expert institutions in Ukraine and amending the disposition of Part 1 of Article 384 of the Criminal Code of Ukraine, which provides for the expert’s liability for drawing up a knowingly false opinion in terms of conditions (hypotheses), when drawing up a knowingly false opinion by a court expert is considered a penal action. It proposes the concept of presumption of the reliability of the expert’s opinion, which is possible under the conditions of ensuring proper procedures for occupational clearance of forensic experts. The thesis also reveals legislative gaps in the field of organization and conduct of forensic examination during the martial law in Ukraine in connection with the full-scale russian invasion of Ukraine and suggests changes to legislative acts to overcome them.It proposed to extend the guarantee to the victim, which guarantee is formulated by the practice of the ECtHR regarding the application of Article 6 of the ECHR and, in particular, the right to independently contact an expert in order to obtain an expert’s opinion for its further use as evidence in criminal proceedings, the right to participate in the interrogation of an expert and other rights granted to parties to criminal proceedings. It also supplements the arguments of scientists about the expediency of granting the victim the procedural right to independently involve a forensic expert at the stage of pre-trial investigation in Ukraine.It gives further development to the provision on the methods of verification of the expert’s opinion, which will contribute to the evaluation of the expert’s opinion, including: regulation of the procedure for reviewing the expert’s opinion; introduction of the procedure for submitting a joint expert opinion drawn up during the trial; training for prosecutors, lawyers, judges on the scientific methodology of forensic examinations to determine the reliability of experts’ opinions; providing for “expert advisers” at courts.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретико-правових проблем доступу до матеріалів досудового розслідування. На підставі аналізу нормативних та доктринальних джерел, слідчої та судової практики у роботі розглянуті теоретико-методологічні основи доступу до матеріалів досудового розслідування, досліджено поняття та форми доступу до матеріалів досудового розслідування, з’ясовано специфіку доступу сторони захисту до матеріалів досудового розслідування у порядку ст.ст. 221, 290 КПК України, визначено особливості доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, охарактеризовано процесуальний порядок доступу до матеріалів досудового розслідування сторони обвинувачення та інших учасників кримінального провадження.На підставі аналізу монографічних досліджень встановлена недостатня розробленість у вітчизняній теорії кримінального процесу питань, які торкаються проблематики доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальній процесуальній діяльності. Доведено, що невизначеність окремих нормативно-правових формулювань негативно впливає на забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.Запропонована авторська дефініція поняття «матеріали досудового розслідування» якими є сукупність інформації, доказів, джерел доказів та процесуальних документів, які перебувають у розпорядженні органу досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та збираються з метою з'ясування обставин вчинення кримінального правопорушення та зберігаються до направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження. Визначено складові елементи доступу до матеріалів досудового розслідування, залежно від суб’єктів, умов, підстав, процесуальної процедури (порядку) надання доступу до матеріалів досудового розслідування.Запропоновано визначити узагальнену дефініцію доступу до матеріалів досудового розслідування як передбачену кримінальним процесуальним законодавством сукупність прав, обов’язків та повноважень учасників кримінального провадження, спрямованих на отримання ними інформації про хід та результати досудового розслідування в межах, необхідних для реалізації таких прав та обов’язків. Визначені форми доступу до матеріалів досудового розслідування, досліджені їх особливості.На підставі аналізу кримінального процесуального законодавства визначено, що суб'єктами доступу до матеріалів досудового розслідування є учасники кримінального провадження, які залучаються до кримінальних процесуальних правовідносин, конституційні права та інтереси яких зачіпаються під час проведення кримінально-процесуальної діяльності на досудовому розслідуванні. Доведено, що процесуальний порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення містить правову невизначеність в частині можливості оскарження рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову у задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення у зв’язку з чим запропоновані пропозиції щодо внесення доповнень до кримінального процесуального законодавства з метою врегулювання означеного питання.Окрема увага у дослідженні приділена проблемним питанням визначення відліку процесуального строку досудового розслідування при реалізації ст. 290 КПК України, який не зараховується до загальних строків досудового розслідування, визначених ст. 219 КПК України. Доведена необхідність вдосконалення означеного питання в частині документального підтвердження як факту надання слідчим, прокурором доступу стороні захисту до матеріалів досудового розслідування, так і факту підтвердження стороною захисту отримання фактичного доступу до таких матеріалів.На основі аналізу законодавства, точок зору науковців та практичних працівників обґрунтовується доцільність надання можливості на етапі завершення досудового розслідування звернень з клопотанням сторони захисту про виконання будь-яких процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, вирішення яких має здійснюватися в загальному порядку розгляду клопотань під час досудового розслідування у порядку ст. 220 КПК України.З метою дотримання права на захист у разі наявності підстав для прийняття рішення прокурором про закриття кримінального провадження з формальних підстав у випадках передбачених 284 КПК, обґрунтовуються пропозиції щодо внесення змін до ч. 6 ст. 284 КПК України в частині обов’язкового надання доступу до матеріалів досудового розслідування стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК у разі, якщо провадження є необхідним для реабілітації особи.^UThe dissertation is devoted to the study of theoretical and legal problems of access to the materials of the pre-trial investigation. Based on the analysis of normative and doctrinal sources, investigative and judicial practice, the theoretical and methodological bases of access to pre-trial investigation materials are consideredin the work, the concepts and forms of access to pre-trial investigation materials are explored, the specifics of the defense party's access to pre-trial investigation materials are clarified in accordance with articles 221, 290 of the Criminal cprocedural Code of Ukraine, Based on the analysis of monographic studies, it was established that the domestic theory of the criminal process is insufficiently developed in issues related to access to pre-trial investigation materials in criminal procedural activities. It has been proven that the uncertainty of certain regulatory and legal formulations has a negative effect on ensuring the rights and legitimate interests of the participants in criminal proceedings.The proposed author's definition of the concept of "materials of pre-trial investigation", which is a collection of information, evidence, sources of evidence and procedural documents that are at the disposal of the pre-trial investigation body from the moment of entering information about a criminal offense into the Unified Register of Pre-trial Investigations and are collected for the purpose of clarifying the circumstances of the commission of a criminal offense and are kept until an indictment is sent to the court, a request for the application of coercive measures of a medical or educational nature, a request for the release of a person from criminal responsibility, a request for the closure of criminal proceedings. The constituent elements of access to the materials of the pre-trial investigation are defined, depending on the subjects, conditions, grounds, procedural procedure (order) of providing access to the materials of the pre-trial investigation.It is proposed to define a generalized definition of access to pre-trial investigation materials as a set of rights, obligations and powers of the participants in criminal proceedings provided for by the criminal procedural law, aimed at obtaining information about the progress and results of the pre-trial investigation within the limits necessary for the realization of such rights and obligations. Forms of access to materials of pre-trial investigation are defined, their features are investigated.Based on the analysis of criminal procedural legislation, it was determined that the subjects of access to pre-trial investigation materials are participants in criminal proceedings who are involved in criminal procedural legal relations, whose constitutional rights and interests are affected during the conduct of criminal-procedural activities at the pre-trial investigation.It has been proven that the procedural procedure for familiarization with the materials of the pre-trial investigation before its completion contains legal uncertainty in terms of the possibility of appealing the decision of the investigator, inquirer, prosecutor on the refusal to grant the request for familiarization with the materials of the pre-trial investigation before its completion, in connection with which proposals are proposed to introduce additions to the criminal procedural legislation in order to settle the said issue.Special attention in the research is given to the problematic issues of determining the starting point of the procedural term of the pre-trial investigation in the implementation of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which is not included in the general terms of the pre-trial investigation specified in Art. 219 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. The need to improve the specified issue in terms of documentary confirmation of both the fact that the investigators and prosecutors granted the defense party access to the materials of the pre-trial investigation, and the fact that the defense side confirmed that they actually received access to such materials was proven.Based on the analysis of the legislation, the points of view of scientists and practitioners, the expediency of providing the opportunity at the stage of the completion of the pre-trial investigation to make appeals with the request of the defense party to perform any procedural actions and make procedural decisions, which must be resolved in the general order of consideration of motions during the pre-trial investigation, is substantiated in accordance with Art. 220 of the Criminal Procedure Code of Ukraine.In order to observe the right to defense in the event of grounds for the prosecutor's decision to close criminal proceedings on formal grounds in the cases provided for in Article 284 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, proposals for amendments to Part 6 of Art. 284 of the Crimina

У результаті дослідження сформульовано і обґрунтовано низку положень, висновків та пропозицій, зокрема: запропоновано авторське визначення поняття донорства, як - безкорисливого (за винятком окремих випадків) відкритого процесу, в ході якого донор за письмово оформленою добровільною, поінформованою, вольовою та усвідомленою згодою надає свої анатомічні матеріали за життя або розпоряджається ними на випадок своєї смерті для подальшого використання їх іншими особами при трансплантації, з лікувальною, фармацевтичною або науковою метою. Обґрунтовано визначення поняття трансплантації, як - оплатного спеціального методу лікування, який є завершальним етапом донорства і застосовується за умови імунологічної сумісності донора та реципієнта, та полягає у пересадці анатомічних матеріалів людини чи іншого біологічного організму, імплантатів від донора до реципієнта. Аргументовано необхідність розширення кола осіб, які можуть бути потенційними донорами шляхом внесення змін в Закон України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» положень про те, що донорами можуть бути недієздатні особи, які є близькими родичами реципієнта (діти, онуки, батьки, дід, баба, брат, сестра, дядько, тітка, племінник та племінниця) чи членами його сім'ї. Запропоновано вважати живим донором повнолітню дієздатну фізичну особу або неповнолітню фізичну особа, яка до досягнення 18-річного віку отримала повну цивільну дієздатність, громадянина іншої держави та особу без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, добровільно надали згоду на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації, та у визначеному Законом України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» випадку особу, віком до 18 років, згоду на вилучення у якої гемопоетичних стовбурових клітин надано нею особисто та (або) її батьками або іншими законними представниками. Обґрунтовано позицію, згідно з якою медичний заклад, який проводить вилучення анатомічного матеріалу, зобов'язаний доводити до відома донора та реципієнта інформацію про характер і тривалість медичного втручання, необхідного для вилучення анатомічних матеріалів, про механізми реагування на можливі небажані наслідки процедур, забезпечення анонімності і конфіденційності особистих даних, доступу до інформації про донора та реципієнта, відшкодування шкоди, якщо вона можливо буде завдана в результаті медичного втручання, про джерела фінансування майбутньої операції з вилучення анатомічних тканин та подальшої їх трансплантації. Зроблено висновок, згідно з яким, у випадку призначення судово-медичної експертизи прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, негайно приймає рішення про можливість чи заборону вилучення анатомічних матеріалів у донора-трупа, за фактом смерті якого проводиться досудове слідство. Вказане рішення повинно бути мотивованим та викладеним у формі постанови. Обґрунтовано позицію, що анатомічні матеріали, вилученні з тіла живого чи померлого донора, слід визначити як особливий об'єкт цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі у випадках, прямо визначених законом, порядок вилучення та подальшого використання яких повинен визначатись спеціальним законодавством. Невід'ємною особливістю є те, що анатомічні матеріали, вилучені у людини, мають деякі ознаки речового права, у випадках передбачених законом. Запропоновано висновок про те, що договір про посмертне донорство, що укладається членом сім'ї померлого або його повноважним представником з медичним закладом, який проводитиме вилучення анатомічних матеріалів після смерті особи може бути розірваний на вимогу особи, яка представляє особу померлого лише у випадку, якщо медичне втручання в організм реципієнта, пов'язане із подальшою трансплантацією не знаходиться на такій стадії, що може бути завдана шкода його життю і здоров'ю. Аргументовано висновок про доцільність внесення змін до Закону України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові», включивши положення про те, що відшкодування шкоди завданої здоров'ю реципієнта внаслідок переливання взятої від донора крові, неналежної якості, внаслідок чого відбулось зараження реципієнта хворобою, її компонентів чи виготовлених з них препаратів, здійснюється в повному обсязі за рахунок медичного закладу, який проводив лікування, або держави. Обґрунтовано позицію про те, що до істотних умов договорів про посмертне донорство слід віднести кількісні характеристики анатомічних матеріалів, які можуть бути вилучені в донора.^UA number of provisions, conclusions and proposals has been formulated and substantiated due to the research, in particular: the author has proposed a definition of the concept of donation, as a free (except for the special cases) open process, during which a donor, upon written informed voluntary consent, provides his/her anatomical material during the lifetime or disposes of them in case of his/her death for further use by other persons during transplantation for medical, pharmaceutical or scientific purposes. The definition of the concept of transplantation has been given as a paid special treatment method, which is the final stage of donation and is used if there is the immunological compatibility of the donor and the recipient, and means the transplantation of the anatomical material of a person or other biological organism, implants from a donor to a recipient. The author has presented the arguments for the need to expand the circle of people who can be potential donors by amending provisions of the Law of Ukraine On the Safety and Quality of Donated Blood and Blood Components, stating that the donors can be incapacitated persons, who are the recipient's close relatives (children, grandchildren, parents, grandfather, grandmother, brother, sister, uncle, aunt, nephew and niece) or his/her family members. It has been proposed to understand the notion of a living donor as an adult individual having dispositive legal capacity or a minor individual who, before reaching the age of 18, received full civil legal capacity, a citizen of another state and a stateless person who are legally staying on the territory of Ukraine, gave voluntary consent to the collection of anatomical material for transplantation, and also a person under 18, whose consent to the collection of the hematopoietic stem cells was given by him/her personally and (or) his/her parents or other legal representatives, as a case specified by the Law of Ukraine On the Application of Transplantation of Anatomical material to a Person. It has been justified according to which the medical institution making the collection of anatomical material shall inform the donor and the recipient about the nature and duration of the medical intervention required for the collection of the anatomical material, about the response mechanisms to possible undesirable effects of the procedures, ensuring the anonymity and confidentiality of personal data of the donor and the recipient and safeguarding access to this information, compensation for harm, which may be caused as a result of medical intervention, about the funding sources of the forthcoming operation on collection of anatomical tissues for their subsequent transplantation. It has been concluded that, in the event of a forensic medical examination, the prosecutor supervising the observance of laws during the pre-trial investigation in the form of procedural supervision of the pre-trial investigation shall immediately decide on the possibility or prohibition of the removal of anatomical material from the deceased donor, the pre-trial investigation into whose death is performed. The specified decision shall be motivated and set out in the form of an order. It has been substantiated that the anatomical material removed from the body of a living or deceased donor should be treated as a special object of civil rights, to which a legal regime of a thing shall extend in cases directly determined by law, the procedure for the collection and subsequent use of which should be guided by the special legislation. An essential feature is that the anatomical material collected from a person have some signs of proprietary rights in cases provided for by law. The conclusion has been made that the posthumous donation agreement which is concluded by a family member of the deceased or his/her authorized representative with a medical institution that will collect the anatomical material after the person's death can be terminated at the request of the person representing the deceased person only if the medical intervention in the recipient's body for the subsequent transplantation is not at the stage when it may harm his/her life and health. The conclusion on the advisability of amending of the Law of Ukraine On the Safety and Quality of Donated Blood and Blood Components has been reasoned, including the provision that the compensation for harm caused to the health of the recipient due to the transfusion of the donor's blood of inadequate quality, as a result of which the disease was transmitted to the recipient, or through the components or preparations made from it, shall be fully paid either by the medical institution that carried out the treatment or by the state. It has been substantiated that the quantitative characteristics of the anatomical material that can be callected from the donor should be viewed as the essential conditions of the posthumous donation agreements.

Дисертаційне дослідження присвячено теоретико-правовим основамправового регулювання дисциплінарної відповідальності посадових осіб органівпрокуратури. Здійснено комплексну наукову інтерпретацію та окресленоактуальну теоретико-правову характеристика дисциплінарної відповідальностіпосадових осіб органів прокуратури. Проаналізовано концептуальну сутністьтрудової дисципліни в органах прокуратури, правових заходів її забезпечення.З'ясовано поточний стан нормативно-правового забезпечення трудовоїдисципліни в органах прокуратури, а також особливості правового регулюванняпритягнення до дисциплінарної відповідальності працівників органівпрокуратури. Досліджено статичну та динамічну характеристику дисциплінарноїпрацівників органів прокуратури.Обґрунтовано, що у феноменологічному контексті трудова дисципліна ворганах прокуратури є соціально-правовим явищем, котре: забезпечує існуванняправопорядку у відносинах (процесах) приватно-правового та публічноправового характеру за участю прокурорів, що сприяє юридичній визначеностіфункціонування органів прокуратури; виконуючи роль забезпечуючогоправопорядок і законність в трудових правовідносинах інструменту, створюєумови для підвищення довіри населення до державної служби та авторитетуорганів прокуратури, з одного боку, та для забезпечення належного рівнясоціальної безпеки працівників органів прокуратури, з іншого боку; є складнимсистемним явищем, котре складають такі елементи: а) добросовісне ставлення дослужбових завдань, до необхідності їх сумлінного виконання; б) законне, ефективне та раціональне (продуктивне, своєчасне, точне, повне) виконанняслужбових обов'язків; в) дотримання стандартів і вимог охорони праці;г) непорушність здорового психологічного клімату в колективі; ґ) забезпеченнязбереження майна органів прокуратури.Аналіз чинного законодавства та позицій науковців засвідчив, щоконцептуальна і практична сутність дисциплінарної відповідальності посадовихосіб органів прокуратури виявляється в тому, що така відповідальність є явищем,яке: є особливим виявом службово-трудової відповідальності публічнихслужбовців; ґрунтується на особливій нормативно-правовій основі (враховуєнорми законодавства про працю та ґрунтується на трудоправових нормахзаконодавства про прокуратуру), на принципах дисциплінарної відповідальності;виявляється в правовідносинах за участю порушника вимог трудової дисциплінита суб'єкта дисциплінарної влади; в якості мети переслідує створення належнихумов непорушності трудової дисципліни в органах прокуратури та відновленняправопорядку, порушеного проступком; виконує комплекс завдань (зокрема,забезпечення, охорона та захист здорового психологічного клімату в колективі,правопорядку в органах прокуратури); виникає за наявності достатніх для цьогопідстав і умов; виконує превентивну, регулятивно-виховну, відновлювальну такаральну функції; об'єктивується в дисциплінарних санкціях.^UThe dissertation research is devoted to the theoretical and legal bases of legalregulation of disciplinary liability of officials of prosecutor's offices. A comprehensivescientific interpretation is carried out and the current theoretical and legalcharacteristics of disciplinary liability of officials of prosecutor's offices are outlined.The conceptual essence of labor discipline in the prosecutor's office and legal measuresto ensure it are analyzed. The current state of regulatory support for labor discipline inthe prosecutor's office, as well as the specifics of legal regulation of bringing employeesof the prosecutor's office to disciplinary liability, are clarified. Static and dynamiccharacteristics of disciplinary employees of prosecutor's offices are studied.It is proved that in a phenomenological context, labor discipline in theprosecutor's office is a socio-legal phenomenon that: ensures the existence of law andorder in relations (processes) of a private and public-legal nature with the participationof prosecutors, which contributes to the legal certainty of the functioning of theprosecutor's office; performing the role of ensuring law and order and legality in laborrelations tool, creates conditions for increasing public confidence in the Civil Serviceand the authority of the prosecutor's office, on the one hand, and to ensure anappropriate level of social security of employees of the prosecutor's office, on the otherhand; is a complex systemic phenomenon, which consists of the following elements:(a) conscientious attitude to official tasks, to the need for their conscientiousperformance; (b) legal, effective and rational (productive, timely, accurate, complete)performance of official duties; (c) compliance with labor protection standards and requirements; (d) inviolability of a healthy psychological climate in the team;(d) ensuring the safety of the property of the prosecutor's office.The analysis of the current legislation and the positions of scientists has shownthat the conceptual and practical essence of disciplinary liability of officials ofprosecutor's offices is manifested in the fact that such liability is a phenomenon that: isa special manifestation of official and labor liability of public servants; is based on aspecial regulatory basis (takes into account the norms of labor legislation and is basedon labor law norms of legislation on the prosecutor's office), on the principles ofdisciplinary liability; it manifests itself in legal relations with the participation of theviolator of the requirements of labor discipline and the subject of disciplinary power;as a goal, it pursues the creation of appropriate conditions for the inviolability of labordiscipline in the prosecutor's office and the restoration of law and order violated by theoffense; performs a set of tasks (in particular, ensuring, protecting and protecting ahealthy psychological climate in the team, Law and order in the prosecutor's office);arises in the presence of sufficient grounds and conditions for this; performs preventive,regulatory and educational, restorative and punitive functions; is objectified indisciplinary sanctions.