Висвітлено особливості комунікативної культури прямого телевізійного ефіру як специфічної форми інтерактивної реальності у контексті осмислення феномену прямого телефіру, в якому формуються реалії безпосереднього зв'язку з аудиторією, висвітлено хаактеристики екранної естетики. Розкрито онтологічний аспект комунікативної культури як способу спілкування, інформаційної взаємодії. Увагу приділено проблемі самоактуалізації людини, творчої самореалізації у просторі можливих комунікацій, що актуально у контексті розгортання політтехнологічних реалій і формування комунікативних мегаспільнот. Досліджено український досвід прямого ефіру як комунікативної технології, визначено проблему співіснування та взаємодії суб'єктів теледискурсу як форми самореалізації людини - суб'єкту комунікації, де реципієнт відіграє роль не пасивного спостерігача, він є співучасником діалогу екранного дійства. Розглянуто телебачення (ТБ) як цілісну естетичну систему як процес естетичної діяльності. Художній вимір телепростору грунтується на художній образності, створеній за допомогою репродукції видів мистецтва, призначених для телепоказу (показу оперних, балетних спектаклів, симфонічних концертів, авторських телепередач). Розглянуто особливості комунікативної та діалогової культури учасників прямого телефіру (ведучого й аудиторії) на українському ТБ. Розглянуто шлях "побудови" телемостів на радянському й українському ТБ. За умов масового мовлення популярною є комунікація, адресована мегааудиторії, роль інформаційного впливу на об'єкт зростає. З використанням монологічних і діалогічних форм спілкування телекомунікатори сприяють активізації процесу діалогу, ідентифікації глядацьких позицій у визначенні та рішенні багатьох проблем. Прямий ефір визначено як засаду телереальності, за цього засоби ТБ індустрії характеризуються в модусі комунікативних, культурологічних, естетичних, мистецьких ознак. Охарактеризовано зображувальні основи телепоетики як інтерактивної технології. Ідентичність суб'єктів ТБ дискурсу, що є своєрідною поліфонією у контексті прямого ефіру, вивчено як діалог і полілог. Визначено роль і місце технопопуляцій цифрового відео у процесі відтворення екранного образу.

  Скачати повний текст

Досліджено історико-філософську специфіку поняття "суспільство спектаклю" у контексті філософії Заходу. Установлено концептуальні подібності та розбіжності між спекулярною теорією французьких авторів Ж.Бодрійяра, Г.Дебора, Ж.Дерріда та вченнями Платона, Ф.Ніцше, К.Маркса, М.Гайдегера, Р.Барта та інших мислителів. Аргументовано, що історико-філософська своєрідність поняття "суспільство спектаклю" корениться у його специфічному онтологічному підгрунті, зокрема, у самобутньому вирішенні проблеми дискретності простору. Виявлено синонімічність теоретичних конструктів "симуляція" (Ж.Бодрійяр), "утворення подоб" (Г.Дебор), "деконструкція" (Ж.Дерріда).

  Скачати повний текст

Визначено особливості театральної ігрової дії як семіотичного ансамблю, заснованого на системі різнорідних засобів художньої виразності. Розглянуто складність комунікативних процесів в області театрального мистецтва. Висвітлено особливості розвитку китайського театру, що пройшов шлях від "театру вистави" до "театру переживання". Проаналізовано спектаклі російських і радянських драматургів, які були поставлені на китайських підмостках у період кінця ХХ - початку ХХІ ст. Встановлено зближення традиційних форм китайського театру з європейськими канонами, що призвело до народження нових тенденцій.

  Скачати повний текст

Уперше висвітлено діалектику співвідношення танцювального - пластичного, що відображає складний механізм взаємодії двох універсальних категорій у системі балетного синтезу. Виявлено безпосередній зв'язок даних категорій з просторово-тимчасовими, структурними й драматургічними закономірностями танцювальних спектаклів. Здійснено метод комплексного підходу до аналізу цілісного явища - балету, виявлення мобільних і стабільних елементів у системі жанру та у кожному з його рівнів. Здійснено системний аналіз творів різних авторів у контексті співвідношення танцювальне - пластичне. Розглянуто типологію канонічних балетних музичних форм, принципи їх відновлення, міру збереження нормативних елементів залежно від стилю автора, засад світосприйняття, притаманних певній епосі, композиції спектаклю. Розкрито стадіальність еволюції балету як музичного жанру, проаналізовано закономірність становлення та розвитку моделей танцювальних спектаклів.

  Скачати повний текст

Вперше досліджено особливості становлення одеської театральної критики другої половини XIX - 1920-х рр. у контексті розвитку видовищної культури даного періоду. Вивчено репертуар одеських театрів, режисуру, акторське виконання, взаємовідносини між театром і публікою, розкрито роль критики у становленні видовищної культури міста. Визначено сутність театральної критики як комунікативної системи, яка передає культурний досвід, формує у глядачів навички художнього сприйняття. Проаналізовано етапи розвитку, динаміку, жанрову різноманітність дорадянської театральної критики Одеси, досліджено її вплив на діяльність міських театрів. Досліджено найбільш популярні у міській пресі жанри: рецензію, театральний фейлетон, творчий портрет, критичну статтю-підсумок сезону. Розроблено класифікацію рецензій, визначено особливості написання рецензій на прем'єру, спектакль поточного репертуару, бенефіс, а також рецензії-полеміки. До наукового обігу введено критичні публікації другої половини XIX - 1920-х рр. Систематизовано творчу спадщину провідних театральних критиків Одеси, проаналізовано їх діяльність і розкрито роль у формуванні театральної інфраструктури міста. Визначено сутність поняття "театральна критика", показано відмінність між термінами "критик" і "рецензент", розроблено типологію одеської театральної преси.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблеми оперного синтезу, проведено комплексний аналіз опорно-драматургічної функції хорових сцен в оперному спектаклі та його органічного входження в контекст сучасної музично-театральної культури. Широкий спектр взамодії хору з іншими компонентами вистави, її актуальну змістову якість висвітлено з позицій феноменологічно спрямованого музикознавства через механізм темпо-ритму - об'єднувальний опорний стрижень художньої цілісності вистави. Це дозволяє осмислювати й узагальнювати проблеми оперного жанру в цілому та вузькопрофесійні питання специфіки оперно-хорового виконавства. Результати дослідження, його наукові положення втілено у практику оперних театрів і використано у теоретичних курсах хорознавства та музичної культурології.

  Скачати повний текст

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано новий підхід до вирішення важливої й актуальної проблеми, що полягає в комплексному і всебічному висвітленні ґенези громадсько-просвітницької діяльності Єлисаветградського благодійного товариства поширення грамотності та ремесел. У роботі вперше, на основі аналізу джерел і сучасного осмислення проблеми, цілісно схарактеризовано громадсько-просвітницьку діяльність Єлисаветградського товариства поширення грамотності та ремесел; виявлено передумови створення громадських товариств на Єлисаветградщині у другій половині ХІХ – початку ХХ століття: політичні, економічні, соціокультурні, освітні; виокремлено етапи розвитку та основні напрями громадсько-просвітницької діяльності Єлисаветградського товариства поширення грамотності та ремесел: 1873–1877 рр. (товариство обмежувалось виключно опікою Єлисаветградського ремісничо-грамотного училища); 1878–1882 рр. – етап занепаду та бездіяльності товариства (рада товариства не скликалася навіть для розгляду та затвердження звітів та обрання посадових осіб Єлисаветградського ремісничо-грамотного училища, яким опікувалося товариство); 1894–1899 рр. – найбільш плідний період діяльності товариства (віднайдено нові джерела поповнення каси товариства, до навчальної програми Єлисаветградського ремісничо-грамотного училища введено навчальні дисципліни креслення і малювання, змінено умови вступу до підготовчого класу, покращено і поповнено склад учнівської та вчительської бібліотек училища, відкрито в місті безкоштовну народну бібліотеку-читальню, започатковано народний театр у вигляді загальнодоступних спектаклів, введено у практику роботи товариства запрошення професорів столичних вузів для читання лекцій в Єлисаветграді тощо); 1902–1914 рр. – вдруге змінивши статут, Єлисаветградське товариства поширення грамотності та ремесел продовжило освітньо-культурницьку діяльність (утримання ремісничо-грамотного училища, заснування дитячих садків, пропагування художнього мистецтва, влаштування художніх виставок, театральних вистав, концертів тощо); досліджено внесок членів товариства в розвиток освітніх процесів краю; узагальнено досвід організації дошкільної, професійно-технічної, мистецької освіти в системі роботи товариства в означений історичний період.^UThe dissertation provides the theoretical generalization and proposes a new approach to solving an important and actual problem, which is in a complex and comprehensive illumination of the genesis of public and educational activities of the Yelysavethrad Charitable Society for the Dissemination of Literacy and Crafts.For the first time, based on the analysis of sources and modern understanding of the problem, the public and educational activities of the Yelysavethrad Charitable Society for the Dissemination of Literacy and Crafts are comprehensively characterized; the preconditions for the establishment of public associations in the Yelysavethrad region in the second half of the XIX – early XX century were revealed: political, economic, socio-cultural, educational; the stages of the development and the main directions of public-educational activity of the Yelysavethrad Charitable Society for the Dissemination of Literacy and Crafts were clarified: 1873–1877 (the society was limited exclusively to the care of the Yelysavethrad Crafts and Literacy School); 1878–1882 – the stage of decline and inactivity of the society (the council of the society was not convened even for consideration and approval of reports and election of officials of Yelysavetgrad craft and literacy school, which was taken care of by the society. In fact, the school functioned independently); 1894–1899 – the most fruitful period of the society's activity (some new sources were found, replenishment of the society's treasury , a free public library-reading room was opened in the city, a national theater in the form of public performances was established, invitations of professors of metropolitan universities to give lectures in Yelysavethrad, etc. were introduced into the practice of the society; 1902–1914 – changing the regulations for the second time, the Yelysavethrad Society for the Dissemination of Literacy and Crafts continued educational and cultural activities (maintenance of a craft and literacy school, the establishment of kindergartens, the promotion of art, art exhibitions, theater performances, concerts, etc.); the contribution of the society members to the development of educational processes of the region is investigated; the experience of the organization of preschool, vocational and technical, art education in the system of work of the society in the specified historical period is generalized; the concept of «public associations», information on the activities of public associations in the Russian Empire; features of educational development in Yelysavethrad region of the specified period; the historiography of the problem was further developed; generalization of the experience of pedagogical and public-educational activity of the Yelysavethrad Charitable Society for the Dissemination of Literacy and Crafts in a specific historical period.

Проаналізовано наукові напрацювання українських та зарубіжних вчених, присвячені студійній хореографічній роботі, її місцю в культурно-мистецькому житті Києва 1910–1920-х рр. Історіографія проблеми умовно розподілена за п'ятьма групами: наукові праці, в яких фрагментарно висвітлено окремі аспекти обраної теми дослідження; дослідницькі розвідки, що розв'язують проблематику розвитку хореографічного мистецтва в Києві у 1910–1920-х рр.; наукові студії, пов'язані з вивченням процесів розвитку радянського хореографічного мистецтва першої третини ХХ ст.; культурологічні праці, що проливають світло на хід формування театральної царини Києва 1910–1920-х рр.; мистецтвознавчі праці, в яких представлено аналіз діяльності світового та українського художнього авангарду початку ХХ ст. Вагому роль у ході дослідження відіграли довідникові виданнями початку ХХ ст., радянські часописи 1910–1920-х рр., 1960–1980-х рр., автобіографічна література. Важливим стали словники, спеціалізовані довідникові та енциклопедичні видання, які містять фактологічні дані з дисертаційної проблематики.Джерельна база дослідження представлена документами з фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Державного архіву Київської області та Архіву Музею театрального, музичного та кіномистецтва України (Київ). Другий розділ присвячено дослідженню культурно-мистецьких процесів, що відбувалися у зазначений період в Києві та з'ясуванню ролі європейського та російського мистецького чинника у них. Зазначено, що творча розбудова культурно-мистецької царини Києва у перші два десятиліття ХХ ст. відбувалася одночасно у всіх творчих площинах. Цьому, зокрема, сприяло економічне, політичне й культурне становище Києва до Першої світової війни (один з провідних культурних центрів не лише Російської імперії, а й Європи), після неї та за деякий час після революційних подій у Москві та Петрограді 1917 р., коли місто на Дніпрі стало зосередженням потужних мистецьких сил, що прибули з північних столиць колишньої імперії внаслідок пошуку втраченого побутового комфорту та нових творчих можливостей. Важливими мистецькими осередками, які істотно вплинули на формування культурного обличчя Києва у 1910–1920-х рр., стали: творче об'єднання «Кільце» (О. Екстер, О. Богомазов, К. Васильєва, Н. Шифрін, І. Рабінович та ін.), літературний гурток Б. Якубського (М. Зеров, М. Рильський, П. Тичина, Г. Костюк, М. Драй-Хмара, О. Бургардт та ін.), «Нарбутівський гурток» (П. Тичина, Л. Курбас, Ю. Михайлів, М. Семенко, Ф. Ернст, О. Чапківський та ін.), мистецький клуб «ХЛАМ», експериментальна школа «Школу руху» Б. Ніжинської, АХЧУ (Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Г. Світлицький, М. Самокиш та ін.), АРМУ (М. Бойчук, О. Богомазов, М. Бурачек, В. Меллер, В. Єрмилов, О. Хвостенко-Хвостов та ін.). Важливим прикладом авангардних пошуків у театральному мистецтві стала творчість режисерів К. Марджанова, Л. Курбаса, Ю. Остерви, М. Терещенка, М. Бонч-Томашевського, а також кінорежисерів та операторів – Г. Затворницького, П. Єзерського, Семеновича, Підгорецького.З'ясовано, що внесок європейських та російських майстрів сцени у розвиток культурного простору Києва сприяв важливим мистецьким зрушенням, які відбулися як в академічній царині (класичний балет), так і у сфері хореографічних експериментів початку ХХ ст. Встановлено, що балет як культурно-мистецьке явище сформувався в Києві у 1900–1910-х рр. на підґрунті роботи балетмейстерів польського походження (С. Ленчевський, М. Ланге, В. Зелевський, А. Романовський, А. Познанський та ін.), які спільно з невеликим танцювальним колективом Київського міського театру вперше презентували ряд одноактних хореографічних спектаклів на музику європейських композиторів. Показ повноактних вистав став можливим завдяки гастрольній діяльності російських танцівників (С. Андріянов, О. Балашова, Л. Єгорова, Т. Карсавіна, М. Кшесинська, М. Обухов, О. Смирнова, М. Фроман, Б. Пожицька та ін.), а також потужній балетмейстерській роботі вихованців московської та петербурзької танцювальних шкіл (Б. Ніжинська, О. Кочетовський, М. Мордкін, І. Чистяков, Л. Жуков), які впродовж 1910–1920-х рр. першими в історії українського балету представили на київській сцені ряд всесвітньо відомих хореографічних творів академічної спадщини в редакціях провідних практиків світової балетної сцени (О. Горського, Л. Іванова, М. Петіпа, М. Фокіна). З'ясовано, що впровадження експериментальної діяльності у царині хореографії стало можливим завдяки гастролям європейських танцівників Т. Ар, Л. Джонсон, А. Дункан, В. Герт та ін., які презентували іншу (неакадемічну, вільну, пантомімну, експресіоністську) манеру танцю.^UThe scientific developments of Ukrainian and foreign scientists devoted to studio choreographic work, its place in the cultural and artistic life of Kyiv in 1910-1920s are analyzed. Historiography of the problem is conditionally divided into five groups: scientific works, in which some aspects of the chosen research topic are covered in fragments; research investigations that solve the problem of the development of choreographic art in Kyiv in 1910-1920s; scientific studies related to the study of the processes of development of Soviet choreographic art during the first third of the XX century; cultural works that clarify the formation of the theatrical sphere of Kyiv in the 1910-1920s; art works, which present an analysis of the world and Ukrainian artistic avant-garde of the early XX century. Reference books published in the early XX century, Soviet journals of 1910-1920s and 1960-1980s, autobiographical literature played a significant role in the study. Dictionaries, specialized reference books and encyclopedic editions, which contain factual data on dissertation issues, also have become important.The source base of the study is represented by documents from the funds of the Central State Historical Archive of Ukraine in Kyiv, the State Archives of Kyiv region and the Archives of the Museum of Theater, Music and Cinematography of Ukraine (Kyiv).It is established that the formation of the European cultural and artistic field of the early XX century was influenced by original philosophical and aesthetic concepts formed by representatives of the artistic environment as a reaction to major historical changes that took place in Europe during the 1910-1920s. It is proved that the search for a new artistic "language" affected all spheres of art (literature, music, architecture, sculpture, dance, painting, decorative and applied art, etc.) and contributed to the formation of a new type of artist – a universal personality that can realize in several artistic areas. Among the most influential artistic movements were Fauvism, Cubism, Surrealism, Expressionism, Dadaism, Futurism, and others.The second section provides the study of cultural and artistic processes that took place during this period in Kyiv and clarification of the role of European and Russian artistic factors in these processes. It is noted that the creative development of the cultural and artistic sphere of Kyiv in the first two decades of the XX century took place simultaneously in all creative areas. This was facilitated, in particular, by the economic, political and cultural situation of Kyiv (one of the leading cultural centers not only of the Russian Empire but also of Europe) before the First World War, after it and some time after the revolutionary events of 1917 in Moscow and Petrograd, when the city on the Dnipro river became a concentration of powerful artistic forces that came from the northern capitals of the former empire in search of lost everyday comfort and new creative opportunities. Among the important artistic centers that significantly influenced the formation of the cultural face of Kyiv in the 1910-1920s were the creative association Kiltse (Koltso, Ring) (A. Ekster, A. Bogomazov, K. Vasilieva, N. Shyfrin, I. Rabinovych etc.), literary group of B. Yakubskyi (M. Zerov, M. Rylskyi, P. Tychyna, H. Kostiuk, M. Drai-Khmara, O. Burghardt, etc.), Narbutovsky circle (Narbutovsky club/group) (P. Tychyna, L. Kurbas, Y. Mykhailiv, M. Semenko, F. Ernst, O. Chapkivskyi, etc.), art club H.L.A.M. (acronym from Ukrainian words which mean painters, writers, artists, musicians), experimental school Shkola rukhu (School of Movement) by B. Nijinska, AKHCHU (Association of Artists of Red Ukraine) (F. Krychevskyi, I. Yizhakevych, H. Svitlytskyi, M. Samokysh, etc.), ARMU (Association of Revolutionary Art of Ukraine) (M. Boichuk, A. Bogomazov, M. Burachek, V. Meller, V. Yermylov, O. Khvostenko-Khvostov, etc.). An important example of avant-garde research in theatrical art was the work of directors K. Mardzhanov (Kote Marjanishvili), L. Kurbas, J. Osterwa, M. Tereshchenko, M. Bonch-Tomashevskyi, as well as film directors and cinematographers – H. Zatvornytskyi, P. Yezerskyi, Semenovych, Pidhoretskyi.It was found that the contribution of European and Russian artists in the development of the cultural space of Kyiv led to important artistic changes that took place both in academia (classical ballet) and in the field of choreographic experiments of the early XX century.It was established that ballet as a cultural and artistic phenomenon was formed in Kyiv in the 1900-1910s on the basis of the work of choreographers of Polish origin (S. Lenchevskyi, M. Lange, V. Zelevskyi, A. Romanovskyi, A.

Дослідження присвячено проблемі синтезу музики і танцю у мистецтві другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Схарактеризовано синтез музики і танцю у мистецтві як мистецтвознавчо-теоретичну проблему. Окреслено поняттєво-термінологічний апарат дослідження. Систематизовано історіографічну базу дисертації за чотирма групами за хронологічним і проблемним критеріями. З’ясовано історичні особливості розвитку синтезу мистецтв та виявлено сутнісні характеристики останнього за первісних часів, а також в роки Середньовіччя, Відродження, Романтизму. Розглянуто взаємозв’язок мистецтв кінця ХІХ – початку ХХ століття та його особливості на початку ХХІ століття. Висвітлено можливі шляхи синтезу музики і танцю з різними видами мистецтв та встановлено, музика спроможна взаємодіяти із просторовими (архітектура, живопис), тимчасовими (література) та просторово-часовими (театр, кіно) видами мистецтв. Танець здатний до синтезу із просторовими (архітектура, живопис, скульптура, графіка, декоративно-прикладне мистецтво), тимчасовими (література), просторово-часовими (театр) видами мистецтв. Результатом синтезу музики та просторових видів мистецтв є створення мультимедійних інсталяцій. Синтез танцю з архітектурою передбачає використання простору як полотна для танцю. Синтез танцю та живопису передбачає створення відповідних спектаклів. Результатом синтезу музики і танцю з літературою є лібрето до балету чи опери. Розглянуто генезу та особливості синтезу мистецтва музики і танцю. Аргументовано, що синтез музики і танцю має тривалу історію, яка зародилася за первісних часів та стародавніх цивілізацій. Вагоме значення для синтезу мистецтва музики і танцю мала поява балету, який об’єднав представлені види мистецтва у стилізовано-формалізовану манеру, котра відзначається технічно складною хореографією, що поставлена на класичну музику. Продемонстровано сутність синтезу мистецтв музики і танцю в роки модернізму та його особливості за постмодерного часу. Проаналізовано взаємозв’язок музики і танцю на прикладі балетного та оперного мистецтва. Встановлено, яскравого поєднання музика і танець набуває в балетному спектаклі, який демонструє взаємозв’язок хореографії та музикальності, де танцювальні рухи гармоніюють з ритмом, мелодією та динамічними відтінками музики, яка створюється спеціально для спектаклю. Здійснивши аналіз найбільш яскравих балетних зразків (Жізель», «Дон Кіхот», «Лебедине озеро», «Баядерка», «Спляча красуня», «Лускунчик», «Весна священна», «Ромео і Джульєтта», «Попелюшка», «Сон літньої ночі») встановлено, останні тісно поєднують музику і танець. Балетні сцени демонструють складну танцювальну техніку, яка цілком відповідає музичним варіаціям, що забезпечує цілісну і синхронізовану сюжетну лінію спектаклю. Спосіб інтеграції танцювального руху до загальної основи постановки, де центральне місце займають музика і драматургія, відображено в оперних спектаклях, а саме: «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Ріголетто», «Травіата», «Аїда», «Кармен», «Мадам Баттерфляй», «Турандот». Доведено, танцювальні сцени в зазначених операх не тільки взаємодіють із музичним супроводом, а й візуально доповнюють та посилюють сюжетну лінію спектаклю. Виявлено специфіку синтезу музики і танцю на сучасній сцені Китаю. З’ясовано, інноваційні комп’ютерні технології стали частиною мистецтва, зокрема танцювальних постановок. Останні синтезують в собі не тільки музику і танець, а й технології інноваційного характеру, серед яких першість належить проекційному мапуванню, технології захоплення руху та інтерактивним мультимедійним засобам. Проаналізовано сучасні китайські танцювальні постановки «Відлуння вічності» та «Перезавантаження» та доведено, синтез музики і танцю посилюється за рахунок використання світлодіодного екрану, який виступає фоновим оформленням спектаклів, а також завдяки технології захоплення руху, сутність якої полягає в тому, що рухи танцівників перетворюються на анімацію в реальному часі, яка взаємодіє з зображенням на екрані, створюючи безшовний синтез не тільки між фізичним і цифровим світом, а й мистецтвом музики і танцю. Крім того, синтез музики і танцю в запропонованих постановках полягає в тому, що хореографія синхронізована з осучасненою музичною партитурою, яка реагує на рухи танцівників.^UThe study is devoted to the problem of synthesis of music and dance in the art of the second half of the XX – early XXI century. The synthesis of music and dance in art is characterized as an art historical and theoretical problem. The conceptual and terminological apparatus of the study is outlined. The historiographical base of the dissertation is systematized into four groups according to chronological and problematic criteria. The historical peculiarities of the development of the synthesis of arts are clarified and the essential characteristics of the latter in primitive times, as well as in the Middle Ages, the Renaissance, and Romanticism are revealed. The interrelation of the arts of the late nineteenth and early twentieth centuries and its peculiarities in the early twenty-first century are considered.The article highlights possible ways of synthesizing music and dance with different types of art and establishes that music is able to interact with spatial (architecture, painting), temporal (literature), and spatio-temporal (theater, cinema) art forms. Dance is capable of synthesizing with spatial (architecture, painting, sculpture, graphics, decorative arts), temporal (literature), and spatio-temporal (theater) arts. The result of the synthesis of music and spatial arts is the creation of multimedia installations. The synthesis of dance with architecture involves the use of space as a canvas for dance. The synthesis of dance and painting involves the creation of appropriate performances. The synthesis of music and dance with literature results in a libretto for a ballet or opera.The genesis and peculiarities of the synthesis of music and dance are considered. It is argued that the synthesis of music and dance has a long history, which originated in primitive times and ancient civilizations. The emergence of ballet, which united the presented art forms in a stylized and formalized manner, characterized by technically complex choreography set to classical music, was of great importance for the synthesis of music and dance. The essence of the synthesis of the arts of music and dance in the years of modernism and its peculiarities in postmodern times is demonstrated.The article analyzes the relationship between music and dance on the example of ballet and opera. It is established that music and dance are most vividly combined in a ballet performance, which demonstrates the relationship between choreography and musicality, where dance movements harmonize with the rhythm, melody and dynamic shades of music created specifically for the performance. Having analyzed the most striking ballet examples («Giselle», «Don Quixote», «Swan Lake», «Bayaderka», «Sleeping Beauty», «The Nutcracker», «The Rite of Spring», «Romeo and Juliet», «Cinderella», «The Midsummer Night’s Dream»), it was found that the latter closely combine music and dance. The ballet scenes demonstrate a complex dance technique that fully corresponds to the musical variations, which ensures a coherent and synchronized storyline of the performance. The way in which dance movement is integrated into the general framework of the production, where music and drama are central, is reflected in opera performances, namely: «The Marriage of Figaro», «Don Giovanni», «The Magic Flute», «Rigoletto», «La Traviata», «Aida», «Carmen», «Madama Butterfly», «Turandot». It is proved that the dance scenes in these operas not only interact with the musical accompaniment, but also visually complement and enhance the storyline of the performance.The specifics of the synthesis of music and dance on the contemporary Chinese stage are revealed. It has been found that innovative computer technologies have become part of art, in particular dance performances. The latter synthesize not only music and dance, but also innovative technologies, among which the first place belongs to projection mapping, motion capture technology and interactive multimedia. The article analyzes the contemporary Chinese dance productions «Echoes of Eternity» and «Reboot» and proves that the synthesis of music and dance is enhanced by the use of an LED screen, which acts as a background for the performances, as well as through motion capture technology, the essence of which is that the dancers' movements are transformed into real-time animation that interacts with the image on the screen, creating a seamless synthesis not only between the physical and digital worlds, but also between the art of music and dance. In addition, the synthesis of music and dance in the proposed productions is that the choreography is synchronized with a modernized musical score that responds to the movements of the dancers.