Вивчено ефективність діагностування та лікування хронічного колостазу (ХК) в дітей з аномаліями розвитку та положення товстої кишки (ТК). Комплексно досліджено клінічні особливості його перебігу, стан слизової оболонки (СО) киши, моторику та тонусу. Розроблено принципи диференційованої корекції. Встановлено, що найбільш розповсюдженою аномалією ТК у дітей на фоні ХК є доліхосігма. Наведені особливості клінічного перебігу ХК у разі аномалій розвитку та положення ТК у більшості хворих супроводжуються запальними змінами її ТК, одним з факторів розвитку яких є порушення мікроциркуляції та регіонального кровообігу у стінці кишки внаслідок хронічного тостокишкового стазу. На підставі результатів морфологічного дослідження біоптатів доведено швидкий розвиток атрофії СО ТК у разі доліхосігми. Обгрунтовано гіпотезу про механізм формування автоімунної агресії проти епіліоцитів з можливим розвитком неспецифічного виразкового коліту. Визначено тип порушення моторики та тонусу ТК у разі аномалі й її розвитку та положення. Розроблено й апробовано принципи диференційованої корекції хронічного товстокишкового стазу у разі аномалій розвитку та положення ТК у дітей з урахуванням типу порушення її моторики та тонічної функції.

  Скачати повний текст

Досліджено зміни дистресорної реакції організму у разі виникнення післяопераційних гнійно-септичних ускладнень (ГСУ) у хворих на гострі захворювання тонкої та тостої кишок. Вперше встановлено, що найбільш інформаційними для оцінювання даної реакції є рівні адреналіну та 17-кетостероїдів у добовій сечі. Вперше на основі статистичного аналізу виокремлено 15 факторів ризику розвитку післяопераційних ГСУ у невідкладній хірургії тонкої та товстої кишок і визначено прогностичну значущість кожного з них. Розкрито роль і значення гормональної стресорної реакції організму та стану зсідальної системи крові у прогнозуванні ризику післяопераційних ГСУ у невідкладній хірургії тонкої та товстої кишок. Розроблено й апробовано об'єктивізований спосіб бального оцінювання ризику ГСУ у невідкладній хірургії тонкої та товстої кишок з урахуванням параметрів гормональної стресорної реакції організму. Досліджено вплив анамнестичних даних, показників об'єктивного стану пацієнта, параметрів імунного статусу, запалення та ендогенної інтоксикації, окремих методів лікування хворих на гострі хірургічні захворювання тонкої та товстої кишок на виникнення ГСУ. Вперше запропоновано адаптовану до умов невідкладної абдомінальної хірургії методику медикаментної профілактики ГСУ, яка передбачає корекцію дистресорного стану пацієнта.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено вивченню у теоретичному аспекті жанру неаполітанської пісні – явища, з яким пов'язані стійкі шаблони сприйняття. До недавнього часу Сanzone Napoletanа здавалася цілком визначеним пластом вокальної культури із конкретними характеристиками, внаслідок її популярності у галузі салонної та «легкої музики» з кінця XIX століття й до 1970-х років, коли інші – не естрадні форми Сanzone Napoletanа – були витіснені поза музичний контекст. «Santa Lucia», «O' Sole Mio», «Torna a Surriento» поряд з іншими зразками поетів С. Ді Джакомо, Л. Бовіо, Е. Муроло, композиторів Т. Коттрау, Ф. Тості, Е. Ді Капуа, Е. Куртіса, Л. Денци та інших, із характерним для них змістом мелодраматичного відтінку, підкреслено кантиленною мелодикою, пряними гармоніями та неаполітанським діалектом, вважалися класичним каноном і чи не єдиною формою неаполітанської пісні, що почали формуватися лише з 1830-х років. Однак у ситуації максимальної ясності, залишалась нерозкритою низка питань, головне з котрих – якими є витоки даного явища Які жанрові різновиди народної італійської пісні протягом її багатовікової історії вплинули на формування канону, визнаного класичним Будучи прикладом художнього синтезу професійної / композиторської та народної / аматорської традицій, неаполітанська пісня, чия хронологічна приналежність у довідкових виданнях визначена досить чітко (кінець XIX – початок XX століть), потребує нового 3 погляду – більш системного та комплексного. Саме такий підхід здатний вирішити проблему «білих плям» щодо витоків Canzone Napoletana, її жанрових різновидів, висунутих у процесі історичної еволюції. Зазначені положення визначають актуальність запропонованої теми, дозволяють узагальнити досягнення наукової думки та залучити досі невивчений музичний матеріал. Об'єктом дослідження обрано жанр неаполітанської пісні. Предметом ‒ процеси еволюції жанру в залежності від музично-історичного контексту, стильових установок епохи та індивідуальної творчості композитора. Мета дослідження полягає в осмисленні неаполітанської пісні як цілісного жанрового явища в процесі його історичної еволюції: від витоків в народній та міській культурі Середньовіччя, різновидів Canzone Napoletana у різних музичних епохах до визнаного канону «неаполітанської пісні» на рубежі XIX– XX століть. Узагальнення результатів наукових досліджень щодо особливостей Canzone Napoletana як жанрового явища довів, що в українському, російськомовному і китайському музикознавстві ситуація розробленості інформаційного поля з питання Сanzone Napoletanа є вкрай слабкою, незважаючи на деякі кроки у цьому напрямку (С. Буригін, О. Москвін, Фанг Яхонг, Чан Цзін Ге). Інформація за даною темою зосереджена здебільшого в зарубіжних джерелах, як і самі нотні зразки, що являють собою бібліографічну рідкість навіть в Італії. Це обумовило звернення до вивчення іноземних джерел – переважно італійських дослідників. Встановлено, що передумови сучасної наукової думки, спрямованої на вивчення музичного фольклору Неаполя, вперше виникли в Італії у XIX столітті (Ф. Чіреллі, Г. Унгареллі, К. Блазіс та ін.). В контексті інтересу романтизму до народної культури музикознавчі розвідки носили більшою мірою практичний характер: збору і запису текстів неаполітанських пісень, нотної фіксації зразків усної творчості. Першим в цьому напрямку стала збірка «Passatempi musicali» Г. Л. Коттрау (1824), що впродовж наступних 50 років породила цілу хвилю створення та видань збірок 4 неаполітанських пісень у ХІХ столітті (Ф. Флорімо, Т. Коттрау, В. де Мельо, Л. Чіурацці). У дисертаційному дослідженні також охарактеризовано роль музичнодослідницької та редакторської праці композитора Гійома-Луї Коттрау, розглянуто підготовлену ним «Passatempi musicali» – збірку неаполітанських пісень, до якої увійшли фрагменти з опер-buffa, стародавні селянські пісні, епіко-ліричні пісні, балади, розбійницькі пісні та пісні-пародії з міського циклу, імпровізаційні пісні. Видана вперше у 1824 році, вона сприяла затвердженню Canzone Napoletana у європейському музичному контексті. Підкреслено, що завдяки зусиллям Г.-Л. Коттрау, француза за походженням, було зафіксовано найдавніші зразки унікальної пісенної спадщини південно-італійського регіону, що знайшло надалі підтвердження в етномузикознавчих розвідках ХХ століття. Узагальнено і музично-теоретичні відомості про неаполітанські пісні останніх десятиліть XIX ‒ початку XX століття, визнаних «золотою добою» даного жанру. Підкреслюється типовість їх форми (куплетна, АВ), схожість фактурного та гармонійного рішень, переважання кантилени, простота мелодійного рисунка та загальна «відкритість» Canzone Napoletana до інтонаційного діалогу з будь-якими вокальними жанрами.^UThe dissertation is devoted to the theoretical study of the genre of Neapolitan song – a phenomenon associated with stable patterns of perception. Until recently, Canzone Napoletana seemed a definite layer of vocal culture with specific characteristics, due to its popularity in the field of salon and "light music" from the late 19th century until the 1970s, when other non-pop forms of Canzone Napoletana were pushed out of musical context. "Santa Lucia", "O 'Sole Mio", "Torna a Surriento" along with other examples of poets S. Di Giacomo, L. Bovio, E. Murolo, composers T. Cottrau, E. di Capua, L. Denza, and others, with their characteristic melodramatic content, emphasized by cantilena melodies, spicy harmonies and Neapolitan dialect, were considered a classical canon and almost the only form of 9 Neapolitan song, which began to take shape only in the 1830s. However, in a situation of maximum clarity, a number of questions remained unsolved, the most important of which is the next. What are the origins of this phenomenon What genre varieties of Italian folk song during its centuries-old history have influenced the formation of a canon that is recognized as classical As an example of the artistic synthesis of professional / composer and folk / amateur traditions, Neapolitan song, whose chronological affiliation is clearly defined in reference books (late 19th – early 20th centuries), needs a new look, more systematic and comprehensive. It is this approach that can solve the problem of "white spots" on the origins of Canzone Napoletana, its genre varieties, which are put forward in the process of historical evolution. These provisions determine the relevance of the proposed topic, allow to summarize the achievements of scientific thought and to attract still unexplored musical material. The object of study is the genre of Neapolitan song. The subject of research is the process of genre evolution depending on the musical-historical context, stylistic attitudes of the epoch and individual creativity of the composer. The aim of the study is to understand Neapolitan song as a holistic genre phenomenon in the process of its historical evolution: from the origins of folk and urban culture of the Middle Ages, varieties of Canzone Napoletana in different musical eras to the recognized canon of "Neapolitan song" at the turn of 19–20 centuries. The generalization of the results of scientific research on the features of Canzone Napoletana as a genre phenomenon has shown that the information field development on Canzone Napoletana is extremely weak in Ukrainian, Russian and Chinese musicology, despite some steps in this direction (S. Burygin, O. Moskvin, Fang Yahong, Chang Jing Ge). Information on this topic is concentrated mostly in foreign sources, as well as the musical samples themselves, which are a bibliographic rarity even in Italy. This led to recourse to the study of foreign sources, mostly Italian researchers. It is established that the preconditions of modern scientific thought aimed at studying the musical folklore of Naples first appeared in Italy in the 19th century (F. Cirelli, G. Ungarelli, C. Blazis and others). In the 10 context of Romanticism's interest in folk culture, musicological explorations were more of a practical nature: the collection and recording of texts of Neapolitan songs, the musical notation of samples of verbal art. The first in this direction was the collection "Passatempi musicali" (1824) by G. L Cottrau, which over the next 50 years gave rise to a whole wave of creation and publication of collections of Neapolitan songs in the 19th century (F. Florimo, T. Cottrau, W. de Mello, L. Chiuratsi). At the same time, based on the results of scientific research and own analytical observations, there is a lack of coverage in the scientific literature on the chosen topic of the period of existence of Canzone Napoletana from the Middle Ages to Romanticism. It is proved that the first mention of the song culture of the peoples of the Iberian Peninsula dates back to the 13th century, available for study audio and musical material – ones to the 15th century.