Досліджено роль виборів у процесі політичної трансформації пострадянських держав. Проблема вивчається крізь призму дослідницької гіпотези, що механізми проведення виборів впливають на характер відновлення державотворчих процесів, визначення політичного режиму, прийняття правових норм, які його репрезентують, становлення та підпорядкування системи влади у республіках колишнього СРСР, забезпечують різні тенденції змін у Білорусі, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Росії, Туркменістані, Узбекистані, Україні. Зазначено, що на етапі перехідного періоду у даних державах класичні демократичні реформи поступаються гібридним, авторитарним і тоталітарним їх різновидам. Визначено напрями демократизації виборчих процесів у пострадянських країнах і показано способи наближення до консолідованої демократії через внесення змін щодо законодавства.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена аналізу міжнародних відносин в Центральній Азії, зокрема щодо двосторонньої та багатосторонньої співпраці Казахстану,Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану з Україною, а також рядом інших міжнародних акторів в пострадянський період. У дисертаційнійроботі вперше в українській політичній науці здійснено комплексне дослідження центральноазійського напряму міжнародного співробітництва України шляхомсистемного аналізу трансформаційних процесів взаємодії України, Китайської Народної Республіки, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки зцентральноазійськими країнами.Доведено, що поряд з традиційними оцінками україно-казахських, українотуркменських, україно-узбецьких, україно-таджицьких та україно-киргизькихдвосторонніх відносин, які характеризують процеси формування та реалізації сучасної української зовнішньої політики на центральноазійському напрямі,важливим елементом, що має суттєву роль та певним чином впливає на загальну картину, яка відображає політико-економічні позиції України в ЦентральнійАзії, виступає також і чинник присутності в регіоні інших міжнародних акторів, зокрема КНР, РФ, США, а також ряду багатосторонніх організацій за участіКазахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану. Розкрито пріоритети та геополітичні акценти зовнішньої політики КНР, РФ,США в Центральній Азії, зокрема в контексті актуальних питань, що мають інтерес для України з точки зору потенціалу та перспектив розвитку взаємовигідної політико-економічної співпраці української держави з центральноазійськими країнами на двосторонній основі, а також в рамкахбагатосторонніх зв'язків за участі глобальних світових гравців. Проведено аналіз взаємовідносин КНР з центральноазійськими країнами, презентованоузагальнені висновки та погляд щодо центральноазійської зовнішньої політики Китаю, основних тенденцій та перспектив її розвитку. Показано аспектизовнішньої політики РФ в Центральній Азії, динаміку процесів політикоекономічного співробітництва Росії з центральноазійськими країнами. Наведеновисновки щодо позицій та стратегії Росії в Центральній Азії, зокрема на фоні присутності в регіоні інших провідних держав світу. Надано оцінку взаємодіїцентральноазійських країн із США. Відображено факти та сформульовано висновки, що стосуються американської політики в Центральній Азії,трансформаційних аспектів та перспектив взаємовідносин США з центральноазійськими країнами в контексті їх геополітичних інтересів в регіон^UThe dissertation is devoted to the analysis of international relations in Central Asia, in particular, regarding bilateral and multilateral cooperation betweenKazakhstan, Kyrgyzstan, Tajikistan, Turkmenistan, Uzbekistan, and Ukraine, as well as a number of other international players in the post-Soviet period. For the first timein Ukrainian political science, the dissertation work has been carried out the comprehensive study of the Central Asian course of international cooperation withUkraine through a systematic analysis of the transformation processes of interaction between Ukraine, the People's Republic of China, the Russian Federation, the UnitedStates of America and Central Asian countries.It is proved that, along with traditional assessments of Ukrainian-Kazakh, Ukrainian-Turkmen, Ukrainian-Uzbek, Ukrainian-Tajik, and Ukrainian-Kyrgyzbilateral relations, characterizing the processes of formation and implementation of modern Ukrainian foreign policy in the Central Asian course, an important element has a significant role and a certain affect the overall picture, which reflects the political and economic positions of Ukraine in Central Asia, and the presence of other international players in the region also acts in, in particular, China, Russia, the United States, as well as several of multilateral organizations with the participation of Kazakhstan, Kyrgyzstan, Tajikistan, Turkmenistan, Uzbekistan.The priorities and geopolitical accents of the foreign policy of China, Russia, the United States in Central Asia have been disclosed, in particular in the context of urgentissues of interest to Ukraine in terms of potential and outlooks for the development of mutually beneficial political and economic cooperation between the Ukraine andCentral Asian countries on the bilateral basis, also as a part of multilateral relations involving global world players. It has been carried out the analysis of relations between China and Central Asian countries, generalized conclusions and presented the look over Central Asian foreign policy of China, the main trends, and prospects for its development. The aspects of the foreign policy of the Russian Federation in Central Asia, the dynamics of the processes of political and economic cooperation between Russia and the Central Asian countries have been shown. Conclusions have been given regarding the positions and strategies of Russia in Central Asia, in particular over the presence of other leading world states in the region. An assessment has been given the interaction of Central Asian countries with the United States. It has been reflected the facts and formulated conclusions over American policy in Central Asia, transformational aspects and prospects of relations between the United States and Central Asian countries in the context of their geopolitical interests in the region.

Дисертація є комплексним дослідженням кримінально-правових і кримінологічних засад охорони державної таємниці в Україні.Проаналізовано історію становлення та розвитку кримінально-правової охорони державної таємниці на українських землях від часів Київської Русі до сьогодення, здійснено порівняльно-правову характеристику систем кримінально-правової охорони державної таємниці в деяких зарубіжних країнах (Естонія, Франція, Узбекистан, Туреччина, Молдова і Білорусь). Проаналізовано склад злочину – розголошення державної таємниці, передбачений ст. 328 КК, проведено відмежування його від суміжних злочинів, а також здійснено кримінологічну характеристику цього злочину.У результаті дослідження сформульовано нові положення, висновки та пропозиції, які в подальшому можуть бути використані для розвитку інституту кримінально-правової охорони державної таємниці в Україні, а також запропоновано зміни до КК з метою вдосконалення його положень.^UThe dissertation research is a complex and systematic scientific research of the crime – disclosure of a state secret. The history of criminal-legal protection of a state secret on Ukrainian lands was analysed. It was stated that the criminal-legal protection of a state secret has undergone a difficult path of development since the time of Kievan Rus till nowadays. As a result of the analysis the concept of a state secret in the times of Kievan Rus, the definition of protection of information constituting a state secret in the times of Kievan Rus and the characteristics of a state secret of that time, the list of information that was a state secret in the times of Cossacks and Hetmanate, the XIX – early XX century, and during the period when Ukraine was a part of the USSR were formulated. For the first time, the criminal measures of state secrets protection in the countries such as Estonia, France, Uzbekistan, Turkey, Moldova and Belarus were analysed in complex and compared to the criminal law protection of a state secret in Ukraine. As a result of the analysis, common and distinctive peculiarities of the legal provisions of the criminal codes of these states regarding the system of state secrets protection were analysed, and also indicated some legal provisions that should be incorporated into our national legislation in this sphere.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню особливостей змісту та сутності об’єктивних та суб’єктивних ознак основного, кваліфікованого та особливо кваліфікованого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 КК, з’ясуванню окремих суперечностей, нечіткості відповідних правових визначень кримінального законодавства та розробленню відповідних пропозицій по його удосконаленню.Актуальність обраної теми дослідження обумовлюється значною кількістю проблем теоретико-правового та равозастосовного характеру. Зокрема, недостатнім рівнем наукового дослідження зазначеної проблеми, що обумовлюється відносно новітнім характером сформульованої кримінально-правової норми; відсутністю загальновизнаних наукових позицій з більшості досліджуваних нами питань; необхідністю визначення основних напрямків подальшого удосконалення кримінального законодавства у досліджуваній сфері незаконного обігу джерел підвищеного ступеня небезпеки; складністю кваліфікації та розмежування однорідних діянь, предметом яких є вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої, зокрема. В першому розділі дослідженню піддавалися теоретичні, історичні та міжнародно-правові проблеми кримінальна відповідальність за незаконне поводження із зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами.Ретроспективний підхід до оцінки стану дослідження розглядуваної проблеми дозволив визначити певні тенденції та закономірності щодо визначення основних напрямків дослідження, змісту та сутності тих наукових позицій, які в подальшому набували загального визнання та формального закріплення у кримінальному законодавстві, сприяли визначенню конкретних наукових проблем, які потребували більш поглибленого дослідження. Узагальнений аналіз значної кількості положень доктрини права як суто кримінально-правового (кримінологічного) напрямку, так і криміналістичного, які безпосередньо (або ж опосередковано) стосуються меж та характеру правового регулювання відносин, пов’язаних із обігом зброї, доцільного механізму (інструментарію) захисту прав, свобод, законних інтересів громадян від кримінально-протиправних посягань із застосуванням небезпечних властивостей предметів даних посягань дозволили запропонувати певну періодизацію щодо розвитку доктрини права в розглядуваній сфері: з 50-х років ХХ ст. – до відновлення незалежності України у 1991 р.; з 1991 по 2001 рр. - перше десятиріччя незалежності України до ухвалення Кримінального кодексу України 2001 р.; з 2001 до 2012 рр. – формування передумов для виникнення нового складу злочину; з 2012 р. до сьогодні – розвиток наукових напрацювань стосовно складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 КК.На підставі історичного системно-порівняльного дослідження правових джерел загального та кримінально-правового характеру, що застосовувались на території України за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, часів чинності законодавства російської та Австро-Угорської імперії, чинності КК України 1922, 1927, 1960, 2001 років і до сьогодні і стосувалися правового регулювання сфери незаконного обігу зброї, бойових припасів та вибухових речовин запропоновано умовно виокремити наступні історичні етапи: X – XVI століття – етап становлення криміналізації діянь, пов’язаних із використанням зброї (різних її різновидів); діянь, предметом посягання яких є зброя; XVII – початок XX століття – етап формування кодифікованого кримінального законодавства щодо незаконного поводження із зброєю та вибухівкою, переробки та інших дій, спрямованих на удосконалення їхніх властивостей; 1920-1991 роки (переважно часи входження України до СРСР) – етап розвитку кримінального законодавства в частині уточнення дефініцій та санкцій щодо різних дій по відношенню до зброї, боєприпасів, вибухівки змін їхніх властивостей; з 1991 р. по теперішній час – період остаточної трансформації та формування кримінального законодавства України у сфері незаконного обігу зброї, бойових припасів, вибухових речовин на тлі основних напрямків становлення правової незалежності України та обговорення можливостей легалізації обігу окремих видів зброї.Здійснення системно-правового порівняльного аналізу чинного кримінального законодавства наступних країн світу: Грузії, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, Республіки Молдова, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан, Китайської Народної Республіки, Литовської Республіки, Республіки Польща, Чеської Республіки,Турецької Республіки, Королівства Іспанії, Французької Республіки, - дозволило з’ясувати найтиповіші та більш прогресивні тенденції кримінального законодавства інших країн світу в частині критеріїв кодифікації кримінально-правових норм, особливостей їхнього змісту під час формулювання основних та кваліфікованих ознак складів злочинів, обсягу відповідальності, видів та термінів покарання тощо.^UThe thesis focuses on a comprehensive study of the peculiarities of the content and essence of the objective and subjective signs of the basic, qualified and particularly qualified body of a criminal offence, provided for Art. 263-1 of the Criminal Code, clarification of specific contradictions, vagueness of relevant legal definitions of criminal legislation and the development of relevant proposals for its improvement.The relevance of the chosen research topic is determined by a significant quantity of problems of theoretical-legal and law-enforcement nature. In particular, insufficient level of scientific research of the specified problem, which is determined relatively by the newest character of the formulated criminal-law norm; lack of generally recognized scientific positions from the majority of the issues the authors had researched; need to determine the main directions of further improvement of criminal legislation in the researched field of illegal circulation of sources of increased degree of danger; difficulty of qualifying and distinguishing homogeneous acts, the subject of which are firearms, ammunition, explosives and explosive devices, in particular.Theoretical, historical and international legal problems of criminal liability for illegal handling of weapons, ammunition, and explosives were studied in Chapter I.A retrospective approach to assessing the state of research on the problem under consideration allowed to identify certain tendencies and regularities regarding determination of the research’s main directions, content and essence of those scientific positions, which subsequently gained general recognition and formal consolidation in criminal legislation, contributed to the definition of specific scientific problems that required more in-depth research.Generalized analysis of a significant scope of provisions of the legal doctrine of both a purely criminal-legal (criminological) focus and a forensic one, which directly (or indirectly) concerning the limits and nature of the legal regulation of relations associated with the arms trafficking, expedient mechanism (instrument) of protecting the rights, freedoms, and legitimate interests of citizens from criminal and illegal encroachments using the dangerous properties of the objects of these encroachments allowed the authors to propose a certain periodization of the doctrine of law development in the field under consideration: from the 50s of the 19th century– before the restoration of Ukraine's independence in 1991; from 1991 till 2001 – the first decade of Ukraine's independence before the adoption of the Criminal Code of Ukraine in 2001; from 2001 till 2012 – formation of prerequisites for the emergence of a new type of crime; from 2012 to today - the development of scientific research on the composition of the criminal offense provided for in Art. 263-1 of the Criminal Code.On the basis of historical systematic-comparative study of legal sources of general and criminal law nature, which were applied on the territory of Ukraine during the times of Kyivan Rus, the Principality of Galicia-Volhynia, the times of the legislation of the russian and Austro-Hungarian Empires, the validity of the Criminal Code of Ukraine in 1922, 1927, 1960, 2001 and until today and related to the legal regulation of the sphere of illegal circulation of weapons, ammunition and explosives substances, it is proposed to tentatively distinguish the following historical stages: 10th–16th centuries – the stage of criminalization of actions related to the use of weapons (of various types); actions, the object of which is a weapon; 17th–beginning of 20th century – the stage of formation of codified criminal legislation regarding illegal handling of weapons and explosives, processing and other actions aimed at improving their properties; 1920–1991 (mainly the time of Ukraine's accession to the USSR) – the stage of development of criminal legislation in terms of clarification of definitions and sanctions regarding various actions in relation to weapons, ammunition, explosives and changes in their properties; from 1991 till the present time – the period of final transformation and formation of the criminal legislation of Ukraine in the field of illegal arms trafficking, ammunition, explosives against the background of the main focuses of the formation of legal independence of Ukraine and the discussion of the possibilities of legalizing the circulation of certain types of weapons.Carrying out a systematic and legal comparative analysis of the current criminal legislation of the following world countries: Georgia, the Republic of Tajikistan, the Republic of Uzbekistan, the Republic of Moldova, the Republic of Azerbaijan, the Republic of Kazakhstan, the People's Republic of China, the Republic of Lithuania, the Republic of Poland, the Czech Republic, the Republic of Turkey, the Kingdom of Spain

Обґрунтовано, що сутністю примирних процедур є спільний, добровільний пошук сторонами взаємоприйнятного чи взаємовигідноговиходу із конфліктної ситуації. Зазначено, що примирні процедури можутьвідбуватися як за участі лише сторін конфлікту, так і третьої сторони, яканадає відповідну допомогу конфліктуючим сторонам у врегулюванніситуації, що виникла. Суттєвою особливістю примирних процедур названоте, що за результатами їх проведення юрисдикційний орган не приймаєрішення по суті справи, а натомість сторонами, якщо між ними досягнутазгода, укладається відповідна угода, в якій вони добровільно погоджуютьсявирішити спір на певних умовах.Узагальнено, що в більшості провідних країн світу інститутврегулювання спору за участю судді, або ж судова медіація (подібна зазмістом процедура), є досить популярним процесуальним інструментомрозгляду господарських справ. В зв’язку із цим обґрунтовано, що векторрозвитку національного процесуального законодавства, виражений увпровадженні подібного інституту, цілком відповідає міжнароднимтенденціям. Однак у процедурному аспекті врегулювання спору за участюсудді в господарському судочинстві України розбігається із світовимимоделями організації подібної форми розгляду господарських справ.Висвітлено зарубіжний досвід врегулювання спору за участю судді вгосподарському судочинстві на прикладі таких держав, як Сполучені ШтатиАмерики, Китай, Пакистан, Франція, Німеччина, Польща, Казахстан, Грузіята Узбекистан.Обґрунтовано, що через недосконалість господарсько-процесуальногозабезпечення процедури врегулювання спору за участю судді її ефективністьє незначною. У зв’язку з цим запропоновано реалізувати комплекс заходів управотворчій сфері.Запропоновано окремі шляхи вдосконалення механізму припиненняпроцедури врегулювання спору за участю судді в господарськомусудочинстві, які спрямовані на: визначення порядку подання стороною заяви про припинення процедури врегулювання спору; закріплення переліку дійта/або бездіяльності, що можуть кваліфікуватись суддею як такі, щоспрямовані на затягування процедури врегулювання спору.^UIt is substantiated that the essence of conciliation procedures is a joint,voluntary search by the parties for a mutually acceptable or mutually beneficialway out of the conflict situation. It is noted that conciliation procedures can takeplace both with the participation of only the parties to the conflict, and a third party that provides appropriate assistance to the conflicting parties in resolving the situation that has arisen. An essential feature of conciliation procedures is that, based on the results of their conduct, the jurisdictional body does not make adecision on the merits of the case, but instead, if an agreement is reached between them, the parties enter into an appropriate agreement in which they voluntarily agree to resolve the dispute under certain conditions.In general, in most of the leading countries of the world, the institution ofdispute settlement with the participation of a judge, or judicial mediation (a similarprocedure in terms of content), is a fairly popular procedural tool for considerationof economic cases. In this regard, it is substantiated that the vector of developmentof national procedural legislation, expressed in the implementation of such aninstitute, fully corresponds to international trends. However, in the proceduralaspect of the settlement of the dispute with the participation of a judge in theEconomic Court of Ukraine, it diverges from the world models of the organizationof a similar form of consideration of economic cases.In general, in most of the leading countries of the world, the institution ofdispute settlement with the participation of a judge, or judicial mediation (a similarprocedure in terms of content), is a fairly popular procedural tool for considerationof economic cases. In this regard, it is substantiated that the vector of developmentof national procedural legislation, expressed in the implementation of such aninstitute, fully corresponds to international trends. However, in the proceduralaspect of the settlement of the dispute with the participation of a judge in theEconomic Court of Ukraine, it diverges from the world models of the organizationof a similar form of consideration of economic cases.The foreign experience of dispute settlement with the participation of ajudge in economic litigation is highlighted using the example of such countries as the United States of America, China, Pakistan, France, Germany, Poland,Kazakhstan, Georgia and Uzbekistan. It is substantiated that due to the imperfection of the economic andprocedural provision of the dispute settlement procedure with the participation of a judge, its effectiveness is insignificant. In this regard, it is proposed to implement a set of measures in the law-making sphere.Separate ways of improving the mechanism of termination of the disputesettlement procedure with the participation of a judge in economic litigation areproposed, which are aimed at: determining the procedure for submitting astatement by a party to terminate the dispute settlement procedure; establishing alist of actions and/or inactions that can be qualified by the judge as aimed atdelaying the dispute settlement procedure.