Робота присвячена дослідженню сільської округи Феодосії від виникнення перших поселень на початку V ст. до н.е. і до припинення життя на укріплених поселеннях, фортецях та городищі наприкінці II ст. до н.е. Визначено межі сільської округи поліса, типологію та хронологію пам'яток античного часу у Південно-Східному Криму. На підставі аналізу археологічних, писемних, нумізматичних та епіграфічних джерел охарактеризовано матеріальну культуру населення, його господарську діяльність, етносоціальний склад, найхарактерніші риси духовної культури. Встановлено, що матеріальна культура як неукріплених поселень, так і укріплених пам'яток, однакова за складом і носить загалом варварський характер. Основою господарської діяльності населення було хліборобство, з переважним вирощуванням пшениці. За етнічним складом населення ранніх поселень було скіфо-кизил-кобинським, з IV ст. до н.е. воно стає скіфським. Очевидно, разом з варварами на поселеннях мешкала невелика кількість греків. Релігійні вірування населення носили змішаний греко-варварський характер і були пов'язані переважно з культами родючості та домашнього вогнища. Одержані результати дозволили запропонувати новий варіант реконструкції історії сільської округи Феодосії у V-II ст. до н.е.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена комплексному дослідженню становища правобережного селянства наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. У роботі відображено динаміку чисельності, рівень освіченості, соціально-економічне становище, суспільну активність селянства Уманського повіту. Визначено, що однією з головних причин зубожіння найчисельнішої верстви населення було малоземелля, яке в пореформені роки ще більше зростало. Зазначається, що хліборобство було основним способом забезпечення селянина, проте успішне ведення сільського господарства, попри родючість ґрунтів, залежало ще й від забезпеченості тягловою силою. Встановлено, що посилення кріпосницької експлуатації селянства Уманського повіту призвело до загострення протестних настроїв основної маси населення та поширення селянських заворушень, а проведення селянської реформи 1861 р. не вирішило очікуваного селянами питання про наділення землею. Визначено, що найбільш масовим селянський рух другої половини ХІХ - початку ХХ ст. був саме на Правобережжі.^UThe thesis is devoted to a comprehensive study of Right-bank Ukraine's peasantry in late 18th – early 20th centuries. The general characteristics of Ukrainian rural population were shown on the example of Uman district in Kyiv province. The regional peculiarities of conditions the largest social stratum lived in during the studied period were also elucidated.The presented research describes the peasantry's way of life, social and economic status, population dynamics, educational level and social activities in Uman district in late 18th – early 20th centuries. It has been proved that the dynamics of the peasantry population in both Kyiv province and Uman district had a wave-like character. During the studied period Uman district, as one of the largest areas in terms of its territories and number of inhabitants, was agricultural region; the vast majority of its population lived in rural zones and was not properly educated. The Orthodox Church contributed greatly to the involvement of broad masses of the peasantry into school education. As a result, since the 1860s the church and parish education had become widespread. The thesis proves that, despite the noticeable changes in the issue of public education, peasantry education even in early 20th century can be stated as insufficient one. At that time the percentage of literate rural population was 10.6 per cent of the entire number of peasants in Uman district. In addition, the level of female education was much lower than male one.