Дисертація присвячена дослідженню комунікативного простору музичногомистецтва України, оскільки сучасний науковий дискурс виявляє стійке тяжіннядо теоретичної платформи просторової парадигми. Відповідно до загальноїтенденції на діалогічність, комунікативні можливості мистецтва стають найбільшпріоритетною галуззю в дослідженні художньої культури. Ввведення поняття«простір» до музичної практики передбачає розгляд музичного жанру вспіввідношенні з існуючими у реальній дійсності моделями людської комунікації,що знайшли свій відбиток у музиці. Матеріалізована у витворі мистецтва творчаактивність автора представляє ядро простору мистецтва, координати якогонескінченні у своїй протяжності. Простір світового мистецтва виступаєконтекстом актуалізації творчих інтенцій композитора-творця, що здійснюються вавторських стратегіях самовираження – самоінтерпретації. Мова музичногомистецтва виступає універсальним комунікаційним інструментом культурногопростору. Музична мова як сукупність засобів музичної виразності занурена уполе семіосфери – простір, що є необхідною передумовою музичної комунікації іобумовлений всією соціокультурною системою суспільства.У музичній сфері мережевої доби формуються нові напрямки, інститути,центри, з'являються нові типи організаційних систем, види діяльності –фундаментальні процеси, які ведуть до зміни вигляду культурного простору.Електронний мережевий комунікативний формат акумулює у собі можливостівсіх попередніх комунікативних засобів, володіє величезним культуротворчимпотенціалом і стимулює до породження культурного різноманіття. Глобальнийінформаційний простір збільшив поле поширення музичної культури, таможливість залучення потенційних споживачів, оптимізував процес консолідаціїчленів музичної спільноти, відкрив додаткові можливості для посиленнякомунікативних взаємодій у музичному середовищі і стрімкого прискоренняобміну інформацією та знаннями.Комунікативні функції простору музичного мистецтва найбільш яскравопроявляються під час здійснення такої сучасної форми соціокультурної мистецькоїдіяльності як фестивальний проект. Доведено, що процес розвитку міжкультурнихкомунікацій учасників музичних фестивалів характеризується поєднаннямпотенціалу полімодального музичного середовища і активної участі особистості втворчій соціокультурній діяльності. У фестивальному спілкуванні музикаемоційно збагачує комунікативну подію, транслює творчі переживання, сприяємасовому охопленню і гуртуванню реципієнт-аудиторії, руйнує психологічні такультурні бар'єри між учасниками.Ключові слова: культурний простір, комунікативний простір, музичнемистецтво, композитор, музична мова, фольклор, фестивальний проект, музичнийфестиваль.^UThe dissertation is devoted to the research of the communicative space ofcontemporary Ukrainian musical art, since modern scientific discourse reveals a steadygravitation to the theoretical platform of the spatial paradigm. In accordance with thegeneral trend of dialogue, the communicative possibilities of art become the mostpriority area in the study of artistic culture. Introduction to the notion of "space" tomusical practice involves consideration of the musical genre in relation to actual modelsof human communication that have found their imprint in music.The chronological boundaries of the study cover the period of the end of the XX –beginning of the XXI century. and due to the peculiarity of the processes of formation ofthe world's socio-cultural space of information and network days.Study of space as a semantic phenomenon in musical art determines one of thedirections – the study of space as a system from the standpoint of the integrity andfunctionality of its varieties – in fact, modern practice, confirms their interpenetration inmusic and many other phenomena of socio-cultural life of man. The introduction of theconcept of "space" to musical practice involves consideration of the musical genre inrelation to actual models of human communication that have found their imprint in music.Materialized in the work of art, the creative activity of the author represents the coreof the space of art, whose coordinates are infinite in their length. The activities of thecomposer, reflecting his artistic and aesthetic outlook, is the content of the author'sstrategies developed in the art space. The strategic trajectories of the modern author, whichhave a communicative orientation, tend to plurality and polymodality. The space is manmade,since it is formed by a creatively active personality, but at the same time, the spaceis constructed by existing artistic objects, and is a system capable of self-development. Aspace that is both self-organized and organized is a synergistic view of art as a system.The language of musical art acts as a universal communicative tool of culturalspace and performs several important functions: the function of communication; thefunction of transmitting and storing information; a function of expressing feelings andemotions of a person; formation of thinking; the accumulation of human experience.Musical language becomes a means of communication, knowledge, national identity,preservation and transfer of experience and traditions of musical culture of the people.Musical language, as a collection of musical expressions, is immersed in the field of thesemiosphere – space, which is a prerequisite for musical communication and is due tothe entire socio-cultural system of society.The work of art as a subject of artistic communication is characterized by thedialogue of its internal structure, and due to the dialogic nature of its structure, the work actsas a potential sign system. The work of art arises as a process and result of relations betweenthe artist and the creative material, thus representing a new quality that arises at theintersection of single authorial operations and general operations of the socio-cultural field.The procedural nature of musical communication seems to be an open, complexand organized system that provides the circulation of heterogeneous auditory, visual andother information in a large time space that is covered by the musical culture of society.The modern structure of the musical-communicative process includes several main areas –composer, musical manager, performer, critic music critic, and listener-recipient, whichare considered in a single system of communicative communications. The study showsthat all of these areas interact sequentially and in parallel, and on the principle of feedback.Communicative functions of the space of musical art most clearly manifest duringthe implementation of such a modern form of socio-cultural artistic activity as a festivalproject. Taking into account the nature and specifics of the organization of culturaldialogue in the musical creativity

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукза спеціальністю 26.00.01 «Теорія та історія культури» за напрямом – історичнінауки. – Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Міністерствокультури України. – Київ, 2019.Дисертація є дослідженням семантичного значення водної стихії в комплексіатрибутів культу материнського божества давніх цивілізацій.У роботі розкрито специфіку зародження культу Великої Богині відперіоду палеоліту (40–30 тисяч років тому) і його історичний розвиток до появипатріархальної форми організації суспільства у ранній залізний вік (IV ст. н.е.).^UThe dissertation for obtaining a scientific degree of the candidate of historicalsciences in the specialty 26.00.01 "Theory and History of Culture" in the direction -historical sciences. – National Academy of Cultural and Arts Leaders, Ministry ofCulture of Ukraine. – Kyiv, 2019.The thesis is a study of the semantic value of the water element in the complexof attributes of the cult of the maternal deity of ancient civilizations.The work reveals the specifics of the birth of the cult of the Great Goddessfrom the Paleolithic period (40–30 thousand years ago) and its historical developmentuntil the appearance of the patriarchal form of organization of society in the earlyIron Age (IV century AD). It was found out that the cult of the Great Goddess hasalready acted and remains the object of research in domestic and foreign historicalscience. However, this historical cultural phenomenon was studied mainly in someaspects and did not distinguish the complex of attributes of the cult, and especiallythe mythology and spiritual content of motherhood, and the semantic significance ofthe water element associated with it. In the writings of the scientists there were raisedproblems of the formation and development of the cult of the Great Goddess; hisexistence in different cultures of the ancient world; manifestations and itssignificance for society; the development and spread of worship in other cultures;Problems of the theory and methods of its research. It is established that in modernhistorical science there is no comprehensive study of the phenomenon of motherhoodand water element in the cult of the Great Goddess of ancient civilizations.This interdisciplinary study is devoted to the study of the semantics of thewater element in the cult of the maternal deity of ancient beliefs. The appearance ofviews on nature in the maternal aspect is due to the circumstances of the developmentof the man himself and mankind as a whole. This is due to the fact that theenvironment dictated the conditions for the formation of the original worldview, andman was not separated from nature and was an integral part of it.The cult of the Great Goddess in the beliefs and mythology of ancientcivilizations, in particular, Ancient Europe, the East, Asia Minor, ancient civilization,beliefs of the early Slavs, was investigated. The components of the cult of the GreatGoddess interact, complement each other and are constantly in numerous systemicand extra-system bonds, ensuring the functioning and development of ancient society.The content of motherhood and water element is developed as an archaic symbol ofthe source of life in the cult of the maternal deity.Based on the study and analysis of archaeological, historical and culturalsources of material sources, the epistemology and preconditions for the emergence ofthe cult of the Great Goddess, which include the foundations of the socialorganization of people, are closely related to the natural environment, the formationof consciousness that forms the basis of the birth of diverse ideas about theconstruction of the world and ideological ideas.

Творча спадщина М. Тутковського, М. Шиповича, С. Дрімцова презентуєстильові координати української музичної культури кінця ХІХ — першоїтретини ХХ ст., що виявлено із матеріалів Центрального Державногоісторичного архіву України (ЦДІАК України) — Ф. 274, Ф. 442; Інститутурукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ІРНБУВ) —Ф. І, Ф. 218, Ф. 221; музичного фонду та фонду періодичних видань НБУВ;Центрального Державного архіву-музею літератури і мистецтва м. Київа(ЦДАМЛМ України) — Ф.6, Ф. 129, Ф.1155; Центрального державногокінофотоархіву України ім. Г.С. Пшеничного — Од. обл. 38606.Визначення «стильові координати» відносено до характеристикиукраїнської музичної культури кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. та творчоїспадщини маловідомих митців означеного періоду. Методологічною основоюстильових координат української культури стала концепція В. Греченка іК. Кислюка, яка спирається на принципи багатовекторності культурнихвпливів, багатоконфесійності, багатоетнічності та багатоукладності.На основі цієї концепції типізовано стильові координати українськоїмузичної культури означеного періоду як полівимірні, що засвідчуютьзакономірність національно-культурної рефлексії на багатовекторністьзахідноєвропейських культурних впливів із характером історичного запізненняй опосередкованості та крізь призму національної традиції. Ці полівимірнікоординати відбилися у творчій спадщині маловідомих митців.Для обґрунтування стильових засад романтизму і модернізму у творчийспадщині митців зроблений аналіз літературних і музичних текстів, матеріалівмузично-педагогічної діяльності М. Тутковського, М. Шиповича, С. Дрімцова,що засвідчило прихід до української культури цього часу нового поколіннятворчої еліти, вихованої на класичних європейських зразках науки і культури.Ключові слова: стильові координати української музичної культури,творча спадщина маловідомих митців, архівні матеріали, полівимірність,романтизм, модернізм, М. Тутковський, М. Шипович, С. Дрімцов.^UArtistic legacy of M. Tutkowskyj, M. Shypovych, S. Drimtsov presence thestylistic references of Ukrainian music culture in the end of the XIXth — the firstthird of the XX century which are identified in materials of Central State historicalarchive of Ukraine (CSHA of Ukraine) — F. 442, F. 247; Institute of Manuscript ofthe National Library of Ukraine named after V.I. Vernadsky (IMNLUV) – F.1; F.218; F. 221; Musical fond and fond of Periodicals NLUV; Central State archivemuseumof literature and art of Kiev (CSAMLA of Ukraine) — F.6, Ф. 129, F.1155;Pshenichnaya Central State film and photo archive of Ukraine — accounting unit38606.The definition of stylistic references refers to Ukrainian musical culturecharacteristic of the end of the XIX — the first quarter of the ХХ century and culturalheritage of little known composers of the given period of time. Methodological basisfor stylistic references as polymeasurable ones is the concept of boundedness onUkrainian culture of researchers V. Grechenko and K. Kislyuk based by theprinciples of multi-vectorness of cultural influences, multi-confessionality, multiethnicityand multi-structurality. Based on this concept, the stylistic coordinates of the Ukrainian musicalculture of the end of the 19th - the first third of the 20th century are typed aspolymeasuring, testifying the pattern of national-cultural reflection on the multivectorof Western European and Russian cultural influences with the character ofhistorical delays and mediation and through the prism of the national tradition. Thesepolymeasuring coordinates were reflected in the creative heritage of little-knownartists.For justification of the stylistic principles of romanticism and modernism in thecreative heritage of the artists, the analysis was made of the literary and musical texts,the materials of musical and pedagogical activity of M. Tutkovsky, M. Shipovich,S. Drimtsov, which witnessed the arrival of a new generation of creative elite broughtup on classical European examples of science and culture.Keywords: stylistic references of Ukrainian musical culture, cultural heritageof little known composers, archival materials, polymeasuring, Romanticism,Modernism, Nikolai Tutkovskiy, Nikolai Shipovich, Sergei Drimtsov.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавстваза спеціальністю 26.00.01 «Теорія та історія культури». – Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Міністерство культури України, Київ, 2019.У дисертації досліджено український поп-рок як складову популярноїмузичної культури кінця ХХ – початку XXІст.; розроблено теоретичні засади вивчення популярної музики з позицій теорії культурних кодів; висвітленотворчість провідних українських виконавців, що працюють у напрямі поп-рок – гуртів «Океан Ельзи», «Скрябін», «Друга ріка», «СКАЙ», «Мотор'ролла», «Антитіла», «Lama», «О.Torvald», співачок Марії Бурмаки, Альони Вінницької, Міки Ньютон; виявлено культуротворчий потенціал поп-року та зазначено йоговплив на трансформацію культурно-мистецької сфери України кінця ХХ – початку XXІ ст. Удосконалено термінологічний апарат у царині популярної музичної культури. Уточнено соціокультурні функції рок-мистецтва доби постмодерну, ключовими визначено естетичну, інноваційно-креативну,еологічну, виховну, націєтворчу, ідентифікаційну, компенсаторну,комунікативну, розважальну та рекреаційну функції. Набула подальшогорозвитку проблематика, пов'язана із вивченням популярної музичної культуриХХ – початку ХХІ ст.Ключові слова: популярна музична культура, рок-мистецтво, поп-рок,культурний код, відеокліп, імідж, соціокультурні функції мистецтва.^UThesis for the Degree of Candidate of Art Studies by specialty 26.00.01«Theory and History of Culture». – National Academy of Managerial Staff of Cultureand Arts, Ministry of Culture of Ukraine, Kyiv, 2019.The thesis explores Ukrainian pop rock as a component of the popular musicalculture of the late 20th – early 21stcentury; developed the theoretical foundations ofthe study of popular music from the standpoint of the theory of cultural codes;highlights the work of leading Ukrainian artists working in the direction of pop rockgroups – «Okean Elzy», «Scryabin», «Druha Rika», «S.K.A.I.», «Motor'rolla»,«Antytila», «Lama», «O.Torvald», singers Maria Burmaka, Alyona Vinnytska, MikaNewton; the cultural potential of pop rock was revealed and its influence on thetransformation of the cultural and artistic sphere of Ukraine at the of the late 20th –early 21stcentury is indicated. The terminological apparatus in the field of popularmusical culture has been improved. The sociocultural functions of rock art of thepostmodern era are clarified. The problems associated with the study of the popularmusical culture of the twentieth and early twenty-first centuries were furtherdeveloped.Pop rock as a representative direction of popular musical culture ischaracterized by a code dichotomy «social engagement – social conformism», whichillustrates the dual genesis of pop rock, combining rock art with its protest and non-conformist potential, and pop music, which is usually socially indifferent and has anentertaining character. Ukrainian pop rock as a national type of world pop rock is amore complex conglomerate of cultural codes, as it combines the Western culturalcode not only with Ukrainian, but also post-Soviet. The most significant charactersfor modern culture acquire images, themes, plots, are concentrated in texts, music, thevisual range of video clips and the image of rock performers.In their work, pop rock performers use behavioral models and productionstrategies developed in the music industry, among which the promotion of theircreativity, especially through video clips as presentation clips not only of their ownproduct, but also of the collective itself and the formation of their own image, gainthe leading importance, which makes the artist unique and recognizable. In a videoclip, using the trinity of text, music and visuals, a song acquires multidimensionalmeanings. The cultural opposition «social engagement – social conformism»,Western and Ukrainian or post-Soviet cultural codes form the foundation of the workof art, which are complemented by others depending on the content of the works. Inthe video clips of Ukrainian pop rock performers, urbanistic, nostalgic, glamorouscultural codes, oppositions «natural – artificial», «life – death» and others polyphonicinteract in the text, music and video. Thanks to the use of the most significant culturalcodes, and not just common places and well-established clichés, the achievements ofUkrainian musicians working in the style of pop rock acquire a new meaningfuldimension, approaching elite culture. Ukrainian musicians working in the style of poprock are guided by the fashion ideas of Western artists. The image of Ukrainian poprock artists is characterized by a wide range – from a romantic hero to a harsh rocker,from a teenage girl to a glamorous diva.The national element in pop rock is illustrated through the cultivation of theUkrainian language, the use of elements of the national musical language and the15appeal to themes that are consonant with Ukrainian cultural traditions. In the light ofnew trends in modern culture, an expansion of the range of sociocultural functions ofrock music is noted, among which the key ones are aesthetic, innovative-creative,ideological, educational, nation-forming, identification, compensatory,communicative, entertaining and recreational functions. Particular attention is paid tothe nation-forming function of rock art, which during the period of dominance ofRussian stars in the Ukrainian cultural space and the transition of Ukrainian artists toRussian, due to the concentration of rock musicians in the Ukrainian-languagerepertoire, became one of the leading ones.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства заспеціальністю 26.00.01 – теорія та історія культури. Національна академіякерівних кадрів культури і мистецтв, Міністерство культури України. Київ, 2019.У міждисциплінарному дослідженні рекламну графіку розглянуто якпродукт культури та мистецтва в контексті актуальних тенденцій розвиткурекламного дизайну – специфічного виду творчої діяльності, а сучасний процеспроектування представлено як синтез соціокультурних, семіотичних, кольоро-графічних та маркетингових аспектів. Вперше аргументовано історико-мистецтвознавче підґрунтя рекламної графіки та доведено її вагомість якскладової художньо-проектної культури (дизайну). Проаналізовано впливхудожніх стилів, народної творчості і художніх народних промислів на еволюціюрекламної графіки, виявлено проблеми візуалізації рекламних ідей таструктуровано арсенал художньо-графічних засобів у сукупності зкомп'ютерними технологіями. Доведено транскультурність, масовість ірегіональну специфіку реклами. Особливу увагу присвячено стилістичнимтрансформаціям рекламної графіки і сучасним принципам гармонізаціївізуально-інформаційного середовища. Простий ілюстративний супровідкомерційної інформації змінився появою нових стилів у ХІХ–ХХ ст.,застосуванням креативних рекламних технологій образотворення, полістилізмомна початку ХХІ ст., активізацією процесів брендінгу та ребрендінгу.Теоретично узагальнено закономірності візуальної мови реклами від афіши(плаката) до цифрових медіа, запропоновано методологічну концепціюкомплексного проектування рекламної продукції, а медіадизайн визначено якякісно новий етап соціокультурного проектування комунікацій, якнайперспективніший вид дизайну серед інших.Ключові слова: рекламна графіка, художньо-проектна культура, візуальнікомунікації, плакат, цифрові медіа, стилістика рекламної графіки, етномистецькітрадиції, бренд, рекламний дизайн, медіадизайн.^UThesis for the Habilitation of Doctor Degree in Art Studies in Speciality26.00.01 «Theory and History of Culture». – National Academy of Managerial Staffin Culture and Arts, Ministry of Culture in Ukraine. Kyiv, 2019.Advertising Graphic in the interdisciplinary study is considered as a product ofCulture and Art in the context of actual trends of advertising design development – aspecific kind of creative activity, and the contemporary design process is presented asa synthesis of socio-cultural, semiotic, colour-graphic and marketing aspects. Thetransisystem and multimodal methodological approaches are applied, which made itpossible to conduct a comprehensive analysis of the evolution of advertisinggraphics. In first time, art-historical foundations of advertising graphics have beenargued and its importance as an integral part of the Art-Project Culture (Design) hasbeen proved. The influence of artistic styles, folk art and crafts on the development ofadvertising graphics has been analyzed. The problems of advertising ideasvisualization have been identified, and the arsenal of art-graphic tools in combinationwith computer technologies is structured. Transcultural, mass and regional specificsof Advertising are proved. Particular attention is devoted to colour functions inadvertising appeals and its semantic interpretations, and algorithms of culturalaestheticevaluation of advertising design objects are developed also. The structure ofThesis consistently reflects the scientific retrospective of stylistic transformations inadvertising graphics and actual principles of harmonization the visual info mediaspacein the coordinates of art-project culture. A simple illustrative accompanimentof commercial information has been replaced by the emergence of new stylesin the XIX–XX cent., the using of creative advertising technologies and polystylismat the beginning of XXI cent., and the intensification of branding and rebrandingprocesses.The form, essence and specificity of advertising image, its symbolicsignificance and importance as a means of visual communication are revealed, andscientifically substantiated definition of the art-image system of advertising graphicsis proposed. In the framework of a specific visual-verbal model, the advertisementshould have a clear communicative structure, socio-cultural content, visual semantics,archetypical, emotionality, conciseness, contrast and dynamic colour balance, originality,clarity of the image, art-aesthetic level, and to stimulate the intellectual and emotionalactivity of consumers. Regularities of the visual language of advertising fromaffichies (posters) to digital media was theoretically generalized, the methodologicalconcept of complex designing of advertising products is proposed, and media designis defined as a qualitatively new stage of designing – the socio-cultural designing ofcommunications, as the most perspective kind of Design among others at the earlypart of XXI cent.Thus, the aim of our study was achieved: on the basis of comprehensiveanalysis the evolution of Advertising Graphics, systematization and classification alot of empirical (illustrative) material, was disclosed the social, cultural-image role,art-aesthetic value and the patterns of stylistic transformations of advertising graphicsin the structure of Art-Project Culture. Taking into account the relevance andinterdisciplinary nature of Thesis, the scientific results obtained will be greatimportance at the theoretical, practical and educational levels, and in general, willpromote the development of Advertising Design in Ukraine.Keywords: advertising graphics, art-project culture, visual communications,poster, digital media, stylistics of advertising graphics, ethno-art traditions, brand,advertising design, media design.

У роботі розкрито специфіку функціонування джазу в музичнійкультурі XX – початку XXI ст. як мистецтва діалогу. Джаз вже виступав ізалишається об'єктом дослідження у вітчизняному та зарубіжномумистецтвознавстві, проте спеціально не вивчався в контекстіміждисциплінарної теорії діалогізму. В ході дослідження джазовогомистецтва в аспекті філософсько-культурологічної концепції діалогізмусистематизовано й узагальнено теоретичні підходи до діалогу в культурі,визначено його характерні риси. Розроблено типологію джазу як мистецтвадіалогу, досліджено поширені форми діалогічності в кожному із типів.Дослідження форм внутрішніх діалогів у джазі дозволило з'ясувати, що укожній з них спостерігається наявність діалогової лексики і розмаїття типівдіалогічних відносин. Доведено, що упродовж еволюції джазу діалог закадемічною і авангардною академічною музикою є різноманітним тадовготривалим, вони плідно співвідносяться на стильовому рівні. Прирозгляді зовнішніх, позамузичних діалогів джазу з літературою, театром,хореографією зазначено, що багато визначних митців сприймають джаз яксвоєрідний духовний ренесанс. Розкрито сутність міжпластового діалогу міжджазом та естрадою, джазом та рок-музикою. Вибудовано палітруукраїнських фестивалів, діючих у ХХІ ст. по містах України, звуковесередовище яких діалогізує з провідними тенденціями європейськогой американського джазового процесу та ринку.Ключові слова: джаз, діалог, афроамериканська традиція, європейськатрадиція, міжрівневий діалог, діалог типів музичного мислення,міжстильовий діалог, міжжанровий діалог, міжпластовий діалог, художнійринок, музична індустрія.^UThesis for the degree of candidate of art studies (Doctor of Philosophy) inspecialty 26.00.01 "Theory and History of Culture". – National Academy ofCultural and Arts Leaders, Ministry of Culture of Ukraine. – Kyiv, 2019.The dissertation is a study of the formation and development of jazz as an artof dialogue.20The work reveals the specifics of the functioning of jazz in the musicalculture of the XX – beginning of the XXI century as the art of dialogue in theaspect of the philosophical and cultural concept of dialogism, theoreticalapproaches to dialogue are systematized and generalized, its characteristic featuresare defined. The criterion for typologizing the dialogism of jazz art defines thezone and the level of localization in the system of musical culture. On this basis,two generalized types of dialogism are distinguished in the existence of jazz art:internal and external dialogues.The study of the forms of internal dialogues in jazz allowed to find out thatin each of them there is a presence of dialogue vocabulary and a variety of types ofdialogical relations. It is proved that during the evolution of jazz the dialogue withacademic and avant-garde academic music is diverse and lengthy, they arefruitfully correlated on the style level. When examining external, non-musicaldialogues of jazz with literature, theater, choreography, it is noted that manyoutstanding creative personalities perceive jazz as a kind of spiritual renaissance.The essence of interplastic dialogue between jazz and variety, jazz and rock musicis revealed. A palette of Ukrainian festivals, operating in the XXI century in thecities of Ukraine, the sound environment of which is dialogized with the leadingtrends of the European and American jazz process and market.Key words: jazz, dialogue, African American tradition, European tradition,inter-level dialogue, dialogue of types of musical thinking, inter-style dialogue,intergovernmental dialogue, inter-platform dialogue, artistic market, musicindustry.

У дисертації виокремлюється та вивчається світоглядно-художній зміст ідейної спадщини М. В. Лисенка у світлі архівно-музейних джерел і музейної практики сьогодення. Мистецькі погляди композитора характеризуються як такі, що нерозривно поєднуються із його безпосередньою діяльністю у цій сфері. Саме у цьому явищі виявляється феномен поняття «інкультурація».Визначається сутність терміну «інкультурація» у вузькому (як входження людини в культуру) та широкому його розумінні (як впровадження в культуру певних ідей). Виявляється креативний потенціал інкультурації мистецько-просвітницьких ідей композитора, їх роль у процесі розвитку культури України періоду незалежності. Розкривається значення музичного семіотичного простору, створеного М. Лисенком в результаті його різноманітної мистецької діяльності. Виявлено особливу систему знаків у межах цього простору, складовими якої стали українська музика та мова, а також шевченкове Слово у музиці. Встановлюється глибокий ідейний зміст та вплив знакової системи М. Лисенка на становлення національної свідомості українського народу та його культури.Розробляється класифікація форм презентації та інкультурації мистецьких традицій М. Лисенка в Україні кінця ХХ – початку ХХІ ст. Визначено шляхи популяризації мистецько-просвітницьких поглядів композитора та численну кількість мистецьких осередків, у яких втілюється ця популяризація.Доведено актуальність мистецько-просвітницьких ідей М. Лисенка та їх інкультурації у духовному просторі сучасної України. Підтверджено важливість значення цих ідей для розвитку національної свідомості і культури українського народу сьогодні та у майбутньому.^UIn the dissertation M. V. Lysenkoʼs world view and artistic content of the ideological heritage is singled out and studied in the light of archival and museum sources and museum practice in the present time. The composer's creative views are characterized like as such, which are inseparably united with its direct activities in this area. In this phenomenon is expressed the concept of "inculturation".The essence of the term "inculturation" is defined in its narrow (as a person's entry into the culture) and broad sense (as an introduction to the culture of certain ideas). The creative potential of M. V. Lysenkoʼs art-enlightening ideas, its role in the process of developing the culture of Ukraine in the independence period is detected.The significance of musical semiotic space created by M. Lysenko as a result of his diverse creative activities is reveals. Revealed a special system of signs within this space the components of which were Ukrainian music and language and the poetry of T. Shevchenko in music. A deep ideological content and influence of M. Lysenkoʼs sign system on the formation of national consciousness of the Ukrainian people and its culture is established.A classification of the forms of presentation and inculturation of the M. Lysenkoʼs creative traditions in Ukraine in the late twentieth and early twenty-first centuries is being developed. Identified ways to popularize the composerʼs art-enlightening views and numerous amount art centers, in which embodies this popularization.The relevance of M. Lysenkoʼs art-enlightening ideas and its inculturation in the spiritual space of modern Ukraine is proven. The importance of the meaning of these ideas for the development of national consciousness and Ukrainian culture today and in the future is confirmed.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавстваза спеціальністю 26.00.01 «Теорія та історія культури». – Національна академіякерівних кадрів культури і мистецтв, Міністерство культури України, Київ,2019.У дисертації виявлено значимі для сучасної музичної культурихристиянські ідеї та образи, що знайшли втілення у композиторській творчості;унаочнено форми втілення християнських образів та ідей у творахГ. Гаврилець, Л. Дичко, В. Сильвестрова, М. Скорика, Є. Станковича,В. Степурка, М. Шуха, І. Щербакова, О. Щетинського; показано еволюціюсвітогляду видатного українського композитора Ю. Іщенка, розкрито значенняхристиянства для формування духовних обріїв митця; розглянуто вокально-інструментальну, хорову та симфонічну музику Ю. Іщенка з позицій втіленнякомпозитором християнських ідей та образів. Уточнено поняттєво-термінологічний апарат, необхідний для аналізу музичних творів, щорепрезентують християнську традицію на сучасному етапі, у світлі актуальнихісторико-культурних та мистецтвознавчих концепцій. Набули подальшогорозвитку підходи до вивчення християнської музичної традиції в історичнійдинаміці; проблематика, пов'язана зі способами та формами відтвореннярелігійних символів, образів, тем, ідей в художній творчості сучасних митців;питання визначення місця християнської традиції в історії української культуривід Середньовіччя до постмодерної доби.Ключові слова: постмодернізм, християнська музична традиція,християнські ідеї в музиці, християнські образи в музиці, українська музичнакультура, українські композитори, творчістьЮ. Іщенка.^UModern culture, entering into the post-Christian epoch, loses its foundationthrough the apologetics of chaos of schizoid consciousness, the blurring of thecategory of spirituality, the desacralization of the sacred and secretive, the escapefrom the search for truth, the depreciation of the ideals. In the age of PostmodernChristianity ceases to define the spiritual goals of society. At the same time, theplurality of postmodern artistic trends implies a reference to anthropological conceptsthat appeal to the categories of spiritual, sacred, transcendental.Music that appeals to the Christian tradition constantly references to the ideasand images contained in the Scriptures. In the works of leading Ukrainian composers:G. Gavrilets, L. Dychko, V. Silvestrov, M. Skoryk, E. Stankovich, V. Stepurko,M. Shukh, I. Shcherbakov, А. Shchetynsky images of repentance, misery, weeping,prayers, silence, still, gratitude, and glorification have found their individualincarnation.By the example of the analysis of important works for the Ukrainian musicalculture, among which is «Four Psalms» for solo instruments and chorus (1997) byV. Stepurko, Spiritual concert «Requiem» (in the first edition – «Funeral») for mixedchoir, soprano and tenor (1999) M. Skoryk, symphonic work for the orchestra«Glossolalia» (1989), chamber opera for soprano, piano and percussion«Annunciation» (1998) A. Shchetinsky, «Liturgy» (2003) E. Stankovich, «SolemnLiturgy» (2000-2002) L. Dychko, «Hallelujah» (2006) and «The Psalm of David»from the cycle «Two choirs» (2011) V. Silvestrov, as well as in the works ofcomposers G. Gavrilets, M. Shukh, I. Shcherbakov revealed features of theembodiment of Christian ideas and images.Till now the huge amount of spiritual works of the outstanding Ukrainiancomposer Y. Ishchenko (born 1938) is unexplored and requires studying. During theperiod of the composer's tuition at the conservatory and postgraduate study (the endof the 1950s and early 1960s), the search for his individual «I» (the «precedenceperiod»). Under the influence of the philosophical and theological works ofN. Berdyaev, V. Solovyov, S. Frank, S. Trubetskoy, P. Florensky Y.Ischenko in thesecond half of the 1960s–1970s. an interest in Christian-ethical issues is intensifying.In the 1980–1990s сomposer's work is marked by «total semanticization»(M. Kovalinas): the music of the composer rises to the level of musical philosophy,which is a natural continuation of spiritual searches not only on the basis of the worksof N. Berdyaev, V. Solovyov, S. Trubetskoy, but also of the Ukrainian philosophicalschool (G. Skovoroda, P. Yurkevich). Since the 2000s the composer has devotedhimself entirely to Christian themes: God's word became the main theme of his truemusical confession.In the «Εlegiac concert» for the male choir a cappella (1979), silence and stillis represented as the image and idea of a musical work. Silence penetrates all levelsof the musical composition, acts as the core of the logical-semantic unity and thedrama of the work. The image of weeping in the «Crying of Jeremiah» for baritoneand piano (2011) appears to be a complex macro-image, consisting of images ofrepentance and light-bearing cathartic enlightenment, which is comparable to the ideaof the Christian Transfiguration. In the compositions for choir a'capella for the textsof Old Testament Psalms (2000–2015), interpreted, as well as «Crying Jeremiah», in16the сhristian way, all the variety of images–pangyric, praiseful, repentant, prayerful -is embodied. On the example of these compositions there are marked complexes ofexpressive means by which one or another image was created, the main dramaturgicalprinciples used by Y. Ishchenko for the embodiment of Сhristian musical ideas areconsidered.In the Concert for Flute and Chamber Orchestra in 3 parts (2010), the image ofthe Favorsky Light is central. In the works «Do not turn me away during old age».Symphonic version of the choral concert by M. Berezovsky (1996), «Praise the Lordfrom heaven». Variations and Fugue on the topics of M. Berezovsky for the bigsymphony orchestra (2006), «My Soul». Symphonic variations on the theme ofA. Vedel (2011), «Cherubim». Symphonic variations and fugue on the theme ofD. Bortniansky (2012) present a whole spectrum of Christian images and ideas:images of repentance, pleading, prayers, the Favorsky light, the ideas of glorifyingGod and Transfiguration. The series of symphonic mysteries «Osanna» (2011), «TheAnnunciation» (2013), «The Resurrection» (2014), «The Ascension» (2014) is a kindof outcome of the religious and philosophical quest for the composer, where thecomposer gave his own musical interpretation to the central ideas of the Christiandoctrine–Good News, Suffering, Resurrection, Ascension of Jesus Christ.

Дослідження присвячене мистецтвознавчій експертизі феномена творчості Дмитра Гнатюка в музично-театральній культурі України другої половини ХХ – початку ХХІ століття.Науковою проблемою дисертації є комплексне мистецтвознавче та культурологічне дослідження феномена творчості Дмитра Михайловича Гнатюка – видатного оперного співака, режисера-постановника, педагога та гро-мадського діяча, що спонукає до об'єктивного аналізу історичних процесів музичної культури України другої половини ХХ – початку ХХІ століття, а відтак і осмислити витоки сучасних мистецьких явищ у національному ду-ховному просторі доби оновлення, виявити сутність художньої творчості в контексті загально-гуманітарного дискурсу. У часи сьогодення, якнайбільше відчувається потреба ідентифікації української духовної спадщини, кристалізації в її основі ментальних сутнісно-неповторних особливостей. Упродовж останніх десятиліть дослідження в царині творчої біографістики стали одними з найзатребуваніших у вітчизняній гуманітаристиці. Адже соціокультурний розвиток суспільства значною мірою зумовлюється діяльністю особистостей, які володіють особливою волею та потенціалом, що здійснюють активний мистецький поступ і художні відкриття. Виокремлюючи поняття Митця в окрему площину аналізу, сучас-на гуманітаристика значно розширила науковий тезаурус, структуруючи його синонімічну послідовність, що виражена такими моделями як: майстер, ху-дожник, митець, рефлексивний художник, стимулюючи до перманентного переосмислення категоріального апарату не тільки мистецтвознавства, а й культурології, філософії, соціології, психології. Закріплюючи проблему в об-раний контекст, ми маємо можливість відслідкувати чіткий механізм адаптації особистості, її акультурації, самоактуалізації, саморепрезентації, саморефлексії, послідовного становлення та звершення у складному комунікативному середовищі. Саме крізь призму біографістики, біографічного методу дослідження стає можливим реконструкція прихованих раніше і маловивчених аспектів творчої активності, рефлексія якої зумовлена систематизованими емпіричними надбаннями, їх осмисленням з подальшим включенням у вимір теоретичного узагальнення та обґрунтування. Сформу-лювати визначення творчої особистості на вістрі сучасних наукових висновків є надзвичайно складним завданням, оскільки її смислова структура суттєво розпорошується в результаті перманентної зміни інструментарію пізнання її сутності. За умови включення поняття у зазначений комунікативний простір, порушуються відповідні граматичні та синтаксичні зв'язки, що, відповідно, стимулює до певних семантичних викривлень та по-рушень.Застосовуючи біографічний метод дослідження, ми вивчаємо унікальну постать – Д. М. Гнатюка в контексті розвитку музичної культури України другої половини ХХ – початку ХХІ століття, творчість якого стала невід'ємною складовою не лише вітчизняного, а й світового оперного мис-тецтва. Його індивідуальні творчі звершення не тільки увійшли до золотого фонду національної культури, а й дають змогу переосмислити ключові ас-пекти в розвитку українського музично-театрального мистецтва. Для того, щоб здійснити об'єктивне, неупереджене дослідження об'ємної спадщини Дмитра Гнатюка не лише як унікального артефакту, а й збагнути його численні зв'язки з українською традицією, і зі світовими тенденціями музич-ного театру, варто висвітлити складні й багатогранні процеси становлення і розвитку цієї мистецької галузі в Україні загалом. Такий підхід вимагає залу-чення до аналітичного апарату дисертації актуального пласту сучасної культурологічно-мистецтвознавчої думки – психологічної характеристики Митця у світлі існуючих на сьогодні концепцій психології творчості, а також визначення естетико-світоглядних пріоритетів видатного Майстра як своєрідного механізму до пізнання сутності його індивідуальності та неповторності. Взята за основу дослідження системна послідовність – Дмитро Гнатюк: оперний співак, режисер-постановник, педагог дає можливість цілісно охопити творчу біографію Митця, комплексно проаналізувати накопичений досвід в контексті його матеріального та духовного надбання.^UThe scientific problem of the presented dissertation is the complex study of art and culture of Dmytro MykolaiovychMykhaiovych Hnatyuk's creativity phe-nomenon, an outstanding opera singer, stage director, teacher and public figure, which prompts an objective analysis of the historical processes of musical culture in Ukraine in the second half of the 20th and the beginning of the 21st century, and thus, to understand the origins of modern artistic appearance in the national spiri-tual world of modernisation, to reveal the essence of artistic creativity in the con-text of the general humanitarian discourse. In the present times, the greatest need is for the identification of the Ukrainian spiritual heritage, the crystallisation of es-sentially-unique features in its mental basis. Names such as Eugenia Mirosh-nichenko, Anatoliy Solovyanenko, Dmytro Hnatyuk are a breakthrough in the Ukrainian mentality in the sphere of its world art recognition, creating a landmark for national identity.Using the biographical method of research, we study the unique figure - D. M. Gnatyuk in the context of the Ukrainian musical culture development in the second half of the 20th and early 20th centuries, whose creativity has become an integral part of not only domestic but also world operatic art. His individual crea-tive achievements not only entered the golden fund of the national culture, but also allow us to rethink the key aspects of the development of Ukrainian musical and theatrical art. In order to carry out an objective, unbiased study of Dmytro Hnatyuk's volumetric heritage not only as a unique artifact, but also to grasp his numerous connections with the Ukrainian tradition, and with the world tendencies of the musical theater, one should highlight the complex and multifaceted proc-esses of formation and development of this artistic industry in Ukraine as a whole. Such an approach requires the inclusion of a contemporary cultural-artistic thought – the psychological characteristics of the artist in the light of existingpsychological concepts of creativity, as well as the definition of the aesthetic-ideological priori-ties of the outstanding Master as a kind of mechanism for the knowledge of the essence of his personality and originality, to the analytical apparatus of the disser-tation. Dmytro Hnatyuk: opera singer, director-director, teacher gives an opportu-nity to comprehensively cover the creative biography of the artist, comprehen-sively analyse the accumulated experience in the context of his material and spiri-tual heritage.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – теорія та історія культури (мистецтвознавство). Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Міністерство культури України, Київ, 2019. У дисертації представлено комплексне мистецтвознавче дослідження гламуру як художньо-мистецького феномену, виявлено його художні та соціальні аспекти, простежено етимологію поняття «гламур» у науковому та публіцистичному дискурсі. Проаналізовано особливості репрезентації цього явища в сучасному мистецтві, виділено суттєві ознаки гламуру в дискурсі естетизації повсякденності. Розглянуто основні світоглядні засади гламуру, його художні й естетичні цінності, історичні модифікації та стильові прояви в контексті еволюції європейської художньої культури. Охарактеризовано такі чинники впливу на становлення гламуру, як: естетичне сприйняття світу, стиль життя, цілі та цінності художньої творчості, основні принципи мистецтва. Порушено питання існування гламурного стилю в різних видах сучасного мистецтва. Виявлено й схарактеризовано відмінні риси гламурного стилю. Наведено приклади та доведено, що гламурний стиль існує майже в усіх видах сучасного мистецтва: архітектурі, літературі, театрі, музиці, хореографії, кіно- та фотомистецтві, дизайні тощо. Проаналізовано гламурні стилі в різних видах мистецтва. Ключові слова: гламур, художньо-мистецьке явище, художня культура, мистецькі практики, форми, симулякр, гламурна тілесність, гламурний образ, гламурний стиль, консюмеризм.^UThe thesis for Obtaining a Scientific Degree of Doctor in Fine Arts Sciences for the specialty 26.00.01 – Theory and History of Culture (Art Studies). – National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts, Ministry of Culture of Ukraine, Kyiv, 2019. The thesis presents a comprehensive study of the art history of glamor, its historical forms, and modifications in the context of European artistic culture. In the articulated concept of the author, glamor is considered as an artistic phenomenon aimed at unifying the aesthetic ideal and transformation of values and contains certain scenarios of behavior. The ambivalence of glamor as a product of artistic culture is due to its complexity, ephemerality, versatility and a certain aggressiveness, including the ambiguity of its understanding, the use of various methodological guidelines and principles, following the tasks or solved theoretical problems. The scientific problem of the presented dissertation is an interdisciplinary study of glamor as an artistic phenomenon, the definition of its essential specifics and glamor manifestations in the context of understanding the processes, trends, and factors in the development of modern art and modern forms of the aestheticization of being. Based on the analysis of the theoretical heritage, it is proved that the conceptualization of glamor in scientific discourse involves the development of a conceptual-categorical apparatus, the use of which allows theoretically to substantiate and describe in detail glamor as an ambivalent artistic phenomenon, its values, historical dynamics, and forms. The conceptual approach of research of glamor presented in the work made it possible to find out that the modern content of the concept “glamor” differs significantly from the etymological meaning in the original language, is used in various discourses (from everyday to scientific), has a wide range of meanings (which will probably increase) from the style in art to the new ideology of society. Since the conceptual “constructs”, which are mainly used by domestic science, were created mostly in modern times, some of them lose their cognitive potential as a result of the fundamental transformation of social being and globalization processes and require clarification of meaningful content. In this paper, glamor is studied as an ambivalent artistic phenomenon that existed in world culture in the endogenous or exogenous form, in the process of cultural and historical development was modified, acquired new forms, the range of its functions and artistic practices expanded, the number of attribute properties increased. The essential feature of glamor is defined - visual demonstrativeness, which expresses the desire of a person or certain social strata to parade (visually demonstrate) body, clothing, works of art, luxury, wealth, success, position in society and the like. It is proved that glamor acts as a middle aesthetic category, which is between the ugly and the beautiful, which explains the corresponding ambivalent perception of this phenomenon. It is argued that glamor substitutes the classical canon of beauty, becoming the aesthetic ideal of modern society. Glamor attributes and techniques make it possible to make a glamorous “piece”, including artistic, successful, in demand in modern art markets.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 «Теорія та історія культури» (мистецтвознавство). — Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Міністерство куль-тури України. Київ, 2019.Дисертація є дослідженням, що поліаспектно розглядає мистецтво аква-рельного живопису у контексті художньої культури ХХ — початку ХХІ ст., де розкрито формування традицій в акварельному живописі у хронологічно-історичній послідовності та досліджено історичну генезису новаторських тен-денцій. Простежено формування традицій і новаторства в техніках акварельного живопису як феномену художньої культури; сформульовано дефініцію «традиції в акварелі» та виявлено історико-культурні особливості феномену новації в ак-варельному живописі. Акварельні техніки розглянуто як важливу складову єди-ного творчого процесу, що суттєво впливає на кінцевий результат твору та його соціокультурне сприйняття. Уточнено методику дослідження фондових колек-цій музеїв за моделлю: «історія — колекція — особистість — автор — твір» як важливий базис для простеження еволюціонування історичної інновації, що по-ступово перетворюється на традицію. Новаторські тенденції в акварелі просте-жено як транскультурне явище, зорієнтоване на пошук митцями засобів збага-чення власного творчого арсеналу новими техніками, що уможливлює отриман-ня самобутнього авторського стилю, манери, почерку. Розроблено та експери-ментально апробовано авторську техніку фактурного акварельного зображення «Текстиль»; у контексті цієї техніки запропоновано нову термінологію для стан-кових картин: «акварельні картини-килими», «акварельні картини-панно», «ак-варельні картини-гобелени», «акварельні картини-печворк», «акварельні карти-ни-рушники»; авторські твори у техніці «Текстиль» оприлюднено на персона-льній виставці. Ключеві слова: живопис, акварель, традиція, новація.^UThe Thesis for the Degree of Candidate of Arts in specialty 26.00.01 «Theory and History of Culture». — National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts, Ministry of Culture of Ukraine. Kyiv, 2019.The dissertation represents the first comprehensive study of the art of watercolor painting in Ukraine in the context of artistic culture of the XX and early XXI centuries, where the formation of traditions in watercolor painting in a chronological historical sequence reveals and the historical genesis of innovation trends. In the work for the first time: the formation of traditions and innovations in the techniques of watercolor painting as a phenomenon of artistic culture has been traced; The historical and cultural features of the phenomenon of innovation in watercolor painting, which was considered at the same time on two levels: 1) as an innovative reception, newest technique, — for time of origin; 2) as traditional, academic subsoil of becoming of watercolor — from position of modern look; an accent is done on causal connection between innovative finds in the watercolor painting and personality of artist, in accordance with what new terminology is offered in relation to the creative credo of artist («unchained», «innovator», «creative»); comparison of musical and picturesque expressive facilities is carried out for more deep understanding of difficult watercolor technique, finding of influence of music and painting on a man and his vivid perception of work; definition of «transparent polyphony of colors» is offered in a watercolor and grounded importance of his use in research of variety color-harmonic singing-sounding in a watercolor image; it is developed and experimentally approved author technique of texture watercolor image «Tekstyl», that by sight has an effect of textile linen, the woven tapestry reminds, but it is implemented on a paper; in the context of this technique new terminology is offered for pictures: «watercolor pictures-carpets», «watercolor pictures panel», «watercolor pictures-tapestries», «watercolor picture of the pitchfork», «watercolor pictures rushnyk», author's works in a technique «Tekstyl» is promulgated on an exhibition. Clarified: method of research of fund collections of museums after a model: «history — collection — personality — author — picture».Conclusions are done, that the way of innovation in a watercolor through all history of artistic creation of artists always was orientated on the search of facilities of enriching of own creative arsenal new technicians, which will do a picture original, author. Exactly an imprint of personality of master in his works is the display of author unchained, innovation and creativity, because any real artist shows itself through work.Keywords: watercolor, watercolor painting, artistic culture of Ukraine, tradition, innovation, artist, artistic work.

Дисертацію присвячено вирішенню актуальної наукової проблеми – культуротворчої функції українського аматорського театру кінця ХХ – початку ХХІ століття. Створено модель українського аматорського театру як неінституціональної театральної форми, що поєднує непрофесійних виконавців, діючих на громадських засадах. Доведено, що, будучи автономною складовою художньої культури з притаманною йому іманентною специфікою та виконанням окремих функцій у соціокультурній практиці, аматорський театр несе у собі загальні особливості певної культури, її цінності та патерни поведінки, у яких проявляється унікальність нації.Розроблено концепт щодо культуротворчої ролі цього феномену в пострадянський період як модератора формування української ідентичності. Проаналізовано механізми його впливу на процес інкультурації та самоідентифікації особистості. Базуючись на парадигмі щодо соціалізації та інкультурації як двох аспектів єдиного процесу входження індивіда у соціокультурну систему, визначено роль сучасного українського аматорського театру як засобу цілеспрямованого конструювання внутрішнього простору творчої особистості, засвоєння та активного відтворення нею соціокультурного досвіду суспільства (соціальних норм, цінностей, зразків поведінки, звичаїв, культурних традицій), акумульованого у театральних формах. Акцентована увага на ролі аматорського театру у реабілітації та релаксації дітей з особливими потребами. Театр для дітей та підлітків виконує культуротворчу функцію через введення їх до вітчизняної та світової культури. Визначено, що у контексті культуротворчої функції репертуар аматорського театру стає засобом і результатом не тільки художньо-творчого, а й виховного процесу, метою якого є засвоєння індивідом соціокультурних зразків, норм, цінностей суспільства. Репертуар виконує роль механізму формування самоідентифікації і соціокультурної ідентифікації особистості та стає інструментом її інкультурації.У межах концепту запропоновано і верифіковано періодизацію розвитку українського аматорського театру радянської-пострадянської доби, в основі якої лежить парадигма щодо зв'язку змісту, форм та функцій театру із соціокультурними реаліями. Здійснено типологію українського аматорського театру за певними критеріями (за видовим принципом, формою виконання сценічного твору, за віком учасників тощо). Аналіз типології українських аматорських театрів дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на різну організаційну і змістовну основу, неоднакову сценічну підготовку акторів, відмінні матеріальні та технічні можливості, розміри сцен, йде процес поступового наближення аматорського театру до професійного. Визначено інноваційні форми аматорського театру (вербатім, постмодерністський театр, метафоричний театр, театр книги, театр-музей тощо). Обґрунтована гіпотеза, що у ХХІ столітті межа бінарної опозиції аматорський-професійний театр стає прозорою, взаємопроникаючою.^UThe dissertation is devoted to solving an actual scientific problem – the cultural-creative function of Ukrainian amateur theater of the late XX – early XXI centuries. A model of Ukrainian amateur theater as a non-institutional theatrical form has been created, combining non-professional performers acting on a voluntary basis. It is proved that, being an autonomous component of artistic culture an inherent to him immanent specificity and implementation of certain functions in sociocultural practice, amateur theater has the general features of a culture, its values and patterns of behavior, which manifests the uniqueness of the nation.The concept of the cultural-creative role of this phenomenon in the post-Soviet period as a moderator of the formation of Ukrainian identity has been developed. The mechanisms of its influence on the process of inculturation and self-identification of the individual are analyzed. Based on the paradigm of socialization and inculturation as two aspects of a single process of individual entry into the sociocultural system, the role of modern Ukrainian amateur theater as a means of purposeful construction of the inner space of creative personality, assimilation and active reproduction of sociocultural experience of society (social norms, values, standards of behavior, customs, cultural traditions), accumulated in theatrical forms. Emphasis is placed on the role of amateur theater in the rehabilitation and relaxation of children with identified disabilities. Theater for children and teenagers performs the сulture-creative function through their introduction to national and world culture. It is determined that in the context of the сulture-creative function the repertoire of amateur theater becomes a means and result not only of artistic and creative, but also educational process, the purpose of which is the assimilation of individual socio-cultural patterns, norms and values of society. The repertoire serves as a mechanism for the formation of self-identification and socio-cultural identification of the individual and becomes an instrument of its inculturation.The concept proposes and verifies the periodization of the development of the Ukrainian amateur theater of the Soviet – post-Soviet period, which is based on the paradigm of the connection of the content, forms and functions of the theater with socio-cultural realities. The typology of Ukrainian amateur theater is carried out according to certain criteria (according to the species principle, the form of performance of the stage work, the age of the participants, etc.). Analysis of the typology of Ukrainian amateur theaters allows us to conclude that, despite the different organizational and substantive basis, different stage training of actors, excellent material and technical capabilities, stage sizes, there is a process of gradual approximation of amateur theater to professional. Innovative forms of amateur theater (verbatim, postmodernist theater, metaphorical theater, book theater, theater-museum, etc.) are identified. The hypothesis that in the XXI century the border of binary opposition of amateur-professional theater becomes transparent, interpenetrating is substantiated.

Дослідження присвячене теоретичному осмисленню різновидів українського хореографічного мистецтва 1950–1980-х років як чинника формування національної ідентичності. У дисертації проаналізовано та систематизовано теоретичну та джерельну базу дослідження, визначено його теоретико-методологічні засади, виявлено важелі впливу народно- сценічного танцю 1950–1980-х рр. на формування національної ідентичності українців, розглянуто національні балетні вистави як етномарковані феномени, що впливають на формування національної ідентичності українців у 1950–1980-х рр., з'ясовано особливості інтегрування елементів українського народного танцю в бальний у 1950–1980-х рр. крізь призму формування національної ідентичності українців.Доведено, що поступовий відхід від формули «національна форма» культури, що панувала в СРСР від 1930-х рр., та впровадження формулювання «національна своєрідність», починаючи з 1960-х рр., розширило розуміння, що національне проявляється не лише у формі, а й у змісті. Поняття «національне» в сценічному хореографічному мистецтві радянського періоду можна розглядати в оптиці народно- сценічної хореографії, національної балетної вистави та бального танцювання, але ці феномени різною мірою та в різний спосіб засвоїли національні ознаки. Зауважено, що акумулювання етнокультурної інформації в лексиці народного танцю дозволяє говорити про національні ознаки тих чи інших хореографічних творів, що використовують образну систему та рухи українського народного танцю, від народно-сценічної та характерної хореографії до національних балетних вистав, а також офарблених елементами народного бальних танців.Ключові слова: хореографічне мистецтво України, національна ідентичність, український народно-сценічний танець, український балет, український бальний танець.^UThe study is devoted to the theoretical understanding of the varieties of Ukrainian choreographic art of the 1950s and 1980s as a factor in the formation of national identity. In the dissertation the theoretical and source base of research is analyzed and systematized, its theoretical and methodological bases are defined, the levers of influence of national-stage dance of 1950-1980 on formation of national identity of Ukrainians are revealed, national ballet performances as ethnomarked phenomena influencing formation are considered national identity of Ukrainians in the 1950s and 1980s, the peculiarities of integrating elements of Ukrainian folk dance into the ballroom in the 1950s and 1980s through the prism of the formation of the national identity of Ukrainians were clarified.The culturological approach and the following methods are used to solve the outlined tasks: analytical – for the analysis of historiography and source base, comprehension of events, facts, repertoire, etc .; system – to reproduce a holistic system of varieties of stage choreographic art as factors in the formation of national identity; historical and chronological – to conduct research in chronological order, taking into account the historical context; reproduction of a holistic picture of the functioning of different types of choreography in Ukraine in the stated chronological period; art analysis – to identify stylistic and lexical features of the manifestation of "national" in choreography; theoretical generalization – to clarify the terminological apparatus of the study, the formulation of conclusions; systematization of the main ways of forming national identity through dance.It is noted that among the promising areas of further research - the reproduction of regional national features of Ukrainian choreography in the system of dance art as one of the ways to translate ethnocultural identity, comparing the role of folk stage choreography in the sociocultural space of Ukraine in Soviet and post-Soviet periods, dance as a method of creating nationally marked contemporary choreographic art, etc.Key words: choreographic art of Ukraine, national identity, Ukrainian folk-stage dance, Ukrainian ballet, Ukrainian ballroom dance.

У дисертації представлено мистецтвознавчу адаптацію, концептуалізацію та трактування філософсько-герменевтичної категорії емінентності тексту з міжгалузевою опорою на ідеї і положення естетики, культурології, компаративістики, філософії етнокультури. Музично-вербальна емінентність, досліджена в єдності її складових (мімезис, ділог і полілог, інтермедіальність, інтертекстуальність, трансцендентність, екфразис, інтерпретація) та доповнена рецептивними поняттями (асоціації, антиципація, аперцепція і ін.), розглядається в інтегративних вимірах програмової і вокальної творчості, «музичної» прози та музичного паратексту в літературі.Перший вимір інструментальної програмовості, як синтетично-віртуального представництва в ній літератури та частково інших мистецтв, інтрамузичних і позамузичних імпульсів, розглянутий на зразках фортепіанних творів українських композиторів. Вивчення теоретичних праць дослідників різних епох дозволило визначити програмну музику як інструментально-синтетичний рід творчості, в якому відбувається асоціативно-віртуальна, закодована в заголовку (чи іншому паратекстуальному компоненті), когеренція вербального й музичного контентів на онтологічно-інтенційному, інтермедіальному та інтертекстуальному рівнях. Другий – українська вокальна музика (камерна й хорова), де поетичний і музичний компоненти зливаються в синергії, утворюючи інший онтологічний ранг своїх слово-звуко-ритмів. Вибрані зразки вокальної музики, як парадиґми транстекстуальної художньо-творчої практики, прикметні не змаганнями за першість музики й поезії, помітними в багатьох теоретичних концепціях, а релевантною і, як вже було сказано, симультанною конвергенцією засобів обох мистецтв. Зазнаючи різностильових музичних тлумачень, одна й та ж поезія різнобічніше вияскравлює свої якості, адаптаційні можливості, позачасову актуалізацію.Компаративні теорії «музичної» прози розвивалися як музикоцентрично, так і через домінування літератури (чи, значно рідше, інших мистецтв). Проза українських модерних письменників про музику, музично-критичні письменницькі спроби й літературно-публіцистичні надбання музикантів ввійшли до третього виміру сполучення обох мистецтв, що проявляється часо-просторово (у формах «виконання» чи «сприймання» тут-і-тепер) або ілюзорно (наприклад, у вигляді спогадів, абстрактних міркувань, ліричних відступів тощо). стали четвертим виміром такої інкорпорації. А заглиблення в функціонування і дію названих контактів виявило спеціальну важливість музичних заголовків у літературі та публіцистиці й стало спонукою до виокремлення цієї номеносфери у п'ятий вимір. Музична номеносфера заголовків служить провідною ниткою змісту, наділяє виклад особливими прикметами, нерідко стаючи ще й конструктивним проектом «будівельного матеріалу» форми.У парадиґмах кожного емінентного виміру випливає на поверхню унікальна й питома для української культури роль народної пісні (ліричної, історичної, побутової, обрядової, паралітургійної, патріотичної) і пісенності загалом. Різноманітні знакові й символічні візії пісні у композиторів, письменників, поетів, науковців, музикантів наголошують на її «самоемінентності», а також на генологічно-питомому та кордоцентричному вкоріненні у професійно-художні форми національної культури та науково-критичні розробки.Музично-вербальна емінентність – це мистецько-культурний феномен, що виявляється у фізичних (тобто, в-тілених) і метафізичних формах міметичної і діалогічної взаємозалежності (переважно запрограмованої в паратекстах), взаємовивищення (аж до трансцендентності) та взаєморепрезентації (інтерпретації) слова й музики через гетерофонію знаків і сенсів, у тому числі національно значущих.Запозичення й обмін поняттями, жанрами, засобами та функціями, прибігання до замінників, еквівалентів, символіки виразу свідчать про наміри адресантів розширювати іманентні кордони мистецтв, знаходити нові пункти дотику між ними для взаємного збагачення поетик. Інтерпретація, що лежить у основі сприйняття інтеграційно-емінентних вимірів (музики за допомогою літератури, чи літератури за допомогою музики, чи інших дискурсів за допомогою слова й музики), дає привід до пошуку глибинних семантико-художніх кореспондувань і нових евристичних тлумачень, нарощування нескінченної множинності сенсів артефактів української художньої культури.^UThe thesis represents an art history adaptation, conceptualization and interpretation of the philosophical-hermeneutic category of the text eminence by means of intersectoral reliance on the ideas and statements of aesthetics, comparative studies, philosophy of ethnoculture. Musical-verbal eminence, studied in the integrity of its components (mimesis, dialogue, polylogue, intermediality, intertextuality, transcendence, ekphrasis, interpretation) and supplemented with receptive notions (associations, anticipation, apperception, etc.) is being regarded in the integrative dimensions of program and vocal art, "musical" prose and musical paratext in literature.The program music as a synthetic virtual presentation of literature and partially other arts and intra-music impulses in it, was studied on the piano samples written by Ukrainian composers. The analysis of theoretic works of the researchers of different epochs has enabled to define the program music as an instrumental-synthetic type of creativity in which there is an associatively-virtual, encoded in the specific title (or another paratextual component) coherence of the verbal and music contents on the ontologically-intentional, intermedial and intertextual levels.Ukrainian vocal music (chamber and choral), in which poetic and musical components, merging in synergy, form a different onthological range of their own word-sound-rhythms. The chosen examples of vocal music, as a paradigm of the transtextual artistic creative practice, are significant not only by the competition for the priority between music and poetry, but a relevant, and a simultaneous convergence of the means of both arts. Undergoing various stylistic musical explications, one and the same poetic composition manifests its features in multifaceted ways, shows its adaptive possibilities and timeless relevance.Comparative theories of the “musical” prose developed both as musically-centered and by means of the dominance of literature (or, more seldom, other arts). The musical prose of Ukrainian modern writers, music-critical writing attempts and literary-journalistic achievements of musicians entered the third dimension of the two arts combination, which manifests itself in time and space (in the forms of “performance” or “perception” here-and-now) or illusory (for example, in the form of memories, abstract reasoning, lyrical digressions, etc.).A more thorough study of the functioning and operation of the mentioned contacts revealed the great importance of musical titling in literature and journalism and became the impetus for the separation of this nomenosphere into the fourth dimension. The musical nomenosphere of the titles serves as the leading thread of the content. It gives the presentation special features, often becomes a constructive project of the “building material” of the form.In the paradigms of each eminent dimension emerges a unique and significant role of the folk song (lyrical, historical, patriotic, household, ritual, paraliturgical, etc). Various symbolic visions of the song in interpretations of composers, writers, poets, scholars, musicians emphasize on its “self-eminence” (or “self-identity”) as well as on genealogically specific and cordocentric rooting in professional and artistic form of national culture and critical developments.The eminence is a physical (i.e. embodied) and a metaphysical form of interdependence, mutual elevation and mutual presentation of the two arts in these synthetic musical and verbal dimensions and paradigms. It reveals the authors' holistic attitude to creativity; the result is the informational, figurative and semantic (sometimes also semiotic) stereophony of texture presentation. Borrowing and exchanging concepts, means and functions, referring to substitutes, equivalents, symbolism of expression indicate of the intentions of the addressees to expand immanent borders of arts, find new points of contact between them to mutual enrichment of poetics. Interpretation which lies in the basis of perception of integrative dimensions, gives every reason to the search of deep semantically figurative correspondence and new heuristic explications, building up an endless number of meanings of artifacts of Ukrainian art culture.

У дисертації розглянуто трансформацію європейського футуризму як культурно-філософського і літературно-мистецького напрямку та його вплив на явище футуризму в українському культурному середовищі. У результаті проведеного дослідження обґрунтовано новітнє методологічне використання загальнонаукової категорії еволюції, яка має не тільки природничо-наукове але й соціогуманітарне застосування. Концептуальні положення роботи розглянуто та обґрунтовано на матеріалі російського та українського футуризму у формах зарозумілої мови та формах самобутнього футуристичного літературно-поетичного мовного експериментаторства у творчості вітчизняних футуристів Михайля Семенка, Ґео Шкурупія, Миколи Бажана тощо. Обґрунтовано застосування поняття протомова для здійснення культурологічного аналізу поетико-філологічних експериментів російських та українських футуристів. Запропоноване у дисертації поняття протомова дозволяє виявити універсалістську природу явища футуризму, використати можливості такого методологічного підходу для осягнення суттєвих відмінностей у формуванні окремих національних мовних структур кожного з досліджуваних регіонів. В контексті авторської аргументації вперше пропонується розглянути Францію як країну що знаходиться біля культурно-історичних витоків футуризму.^UThe dissertation considers the transformation of European futurism as a cultural-philosophical and literary-artistic direction and its influence on the phenomenon of futurism in the Ukrainian cultural environment. As a result of the conducted research the newest methodological use of the general scientific category of evolution which has not only natural-scientific but also socio-humanitarian application is substantiated. Theoretical and methodological principles of changes in the forms of self-expression of European futurism are systematically analyzed in the study of manifestos of futurism, clarification and evaluation of their impact on the formation and development of Russian and Ukrainian futuristic trends. The originality of the phenomenon of Ukrainian futurism is analyzed in a single cultural and historical context of the first half of the twentieth century. Its influence on the cultural development of the European region and modern world significance and distribution is considered. The conceptual provisions of the work are considered and substantiated on the material of Russian futurism in the forms of arrogant language and forms of original futuristic literary-poetic language experimentation in the works of Ukrainian futurists Mykhail Semenko, Geo Shkurupiy, Mykola Bazhan, etc. It is shown that the transformation of Ukrainian futurism is associated with the influence of socio-political and socio-historical factors, among which the key was the pressure of the Soviet government on the Ukrainian cultural environment. The causes of appearance and external and internal invariants of the development of futurism in the Ukrainian cultural space of the early twentieth century are studied. As a result of the study of the outline of the national cultural space of the beginning of the last century, the main factors that contributed to the emergence of futurism in Ukraine were identified, namely: significant political changes that manifested themselves in revolutions alongside cultural changes; the beginning of the century, which coincides with the beginning of a new cultural era; traditionalism in culture, characterized by the decline of creative and spiritual ideals; creativity of artists, which no longer reflects the cultural needs of modern society; political fragmentation of the country, caused by both foreign and domestic political factors, which contributed to the multi-vector visions and implementation of artistic trends. Internal and external invariants of futurism development in Ukraine are singled out and structured. In particular, among the internal ones we note: the ideas of domestic innovative art, which were based on the thematic renewal of literary and artistic works; identification of the language issue as the basis around which the construction of domestic futurism took place; the idea of building a dialogue between the author and the reader as a factor in the spread of futurism. Accordingly, external invariants are forms of embodiment of futuristic literary and literary works, as well as the ideas of individual representatives of futuristic literary and artistic groups that have undergone transformational changes under the influence of external factors (disbelief in the development of futurism as a direction, ideological pressure, etc.). The creative figure of Mykhailo Semenko as a starting point of transformational processes in Ukrainian futurism is considered. The application of the concept of proto-language for the implementation of culturological analysis of poetic and philological experiments of Russian and Ukrainian futurists is substantiated. The concept of proto-language proposed in the dissertation allows to reveal the universalist nature of the phenomenon of futurism, to use the possibilities of such a methodological approach to understand the significant differences in the formation of separate national language structures in the European and Euro-Slavic region. In the context of the author's argument, for the first time it is proposed to consider France as a country near the cultural and historical origins of futurism.

У дисертації вперше в українській культурології досліджено цирк як феномен культури, осмислення якого здійснено у вимірах процесу інституалізації – організаційного оформлення цирку в багатофункціональний соціокультурний інститут.Доведено, що цирк як багатоаспектне та соціально значуще явище культури є релевантним жанрово-видовому потенціалу масової культури, втім, задовольняє критеріям культури елітарної. У цьому сенсі цирк характеризується соціокультурною подвійністю. З одного боку, це виявляється через його орієнтацію на масову свідомість, запити людини масової культури, намагання задовольнити її смаки. Цирк пропонує варіант масовості, що різниться залежно від етапу його розвитку, і необхідний певному суспільству, оскільки найбільш повно здатен задовольнити потреби своєї аудиторії. З іншого, елітарність як ознака цирку пов'язана з високопрофесійною майстерністю циркового артиста, а також специфікою циркових номерів, які акумулюють найновіші технологічні досягнення театрального, музичного, хореографічного, образотворчого мистецтв, втілюють оригінальні ідеї режисерської думки. Відтак, у дослідженні доведено, що сучасний цирк стає спроможним задовольнити не тільки потреби глядача у грі, розвагах, карнавальності, видовищності, а й реалізувати його прагнення доторкнутися до прекрасного, отримати естетичну насолоду від казково-фантастичного світу циркового мистецтва.Акцентовано увагу, що циркове видовище – це поліфункціональне явище, яке, являючи собою художньо-організоване ігрове дійство, набуває ознак символічного, ритуального акту та постає як театралізована форма культури. Циркове видовище вирізняє натуралізм, що виявляється через вимогу до нього демонструвати живу й дивовижну дійсність замість спритно влаштованої ілюзії; емоційність та афективність обумовлена пропозицією неймовірного, приголомшуючого, незвичайного; драматична ускладненість пов'язана із суттю стародавнього мистецтва цирку, який завжди був ризикованим та небезпечним; завдяки високій інтенсивності переживань циркове видовище привертає увагу, викликає сильне хвилювання; медіативність та трансмедіальність обумовлена намаганням знайти певну абсолютну модель динамічної рівноваги між «семіосферою» та медіа сферою – знаковими системами та матеріальними носіями знаків. Найбільш значущими функціями циркового видовища є: естетична, компенсаторна, комунікативна, емоційно-психологічна, рекреаційна та ін.В дисертації здійснена культурологічна концептуалізація ключових понять дослідження, які суттєво розширюють концептосферу сучасної культурологічної науки. Уточнено поняття «соціокультурний інститут», що інтерпретується як історично сформований результат культуротворчої діяльності суспільства та грунтується на спільно вироблених соціальних і культурних нормах, цінностях, традиціях, й виконує інтегруючу, трансляційну, комунікативну, виховну та рекреаційну функції. Поняття «інституалізація цирку» розглядається як процес визначення та організаційного оформлення цирку в соціокультурний інститут шляхом формування його організаційно-управлінських, нормативно-правових та освітньо-професійних засад.Охарактеризовано етапи процесу інституалізації українського цирку, які охопили тривалий шлях його розвитку – від скоморохів до сучасного стаціонарного цирку з широким спектром жанрів, професійною підготовкою артистів, сформованими управлінськими засадами.Зазначено, що невід'ємною складовою процесу інституалізації українського цирку є культурно-мистецька освіта, у тому числі профільна освіта в галузі естрадно-циркового мистецтва. Доведено, що ефективним інструментом підвищення художнього рівня циркових вистав є фестивальний цирковий рух. Фестиваль циркового мистецтва як форма міжкультурної комунікації в глобальному культуротворчому процесі, виступає засобом генерації новацій в культурі, яка здатна відповідати викликам сучасності. Цирк як важливий соціокультурний інститут виконує функцію збереження надбань української національної культури, що потребує розширення культурного діалогу зі світом. У цьому контексті український цирк стає дієвим інструментом культурної дипломатії, яка в сучасному світі набуває виняткового значення для створення іміджу України в світі. Шляхом популяризації творчих досягнень на світовій арені український цирк демонструє надбання національної культури, її високі здобутки, сприяє реалізації цілей культурної політики держави, досягненню основоположних цілей зовнішньої політики та створенню сприятливого образу країни на міжнародному рівні.^UIn terms of the dissertation, the circus is studied as a cultural phenomenon for the first time in Ukrainian culturology, the comprehension of which is carried out in the dimensions of the process of institutionalization - organizational design of the circus in a multifunctional socio-cultural institute.It is proved that the circus is relevant as a multifaceted and socially significant phenomenon of culture to the genre potential of mass culture while facing the criteria of elite culture. In a certain sense, the circus is characterized by socio-cultural duality. On the one hand, the mentioned issue is manifested through the focus on mass consciousness, the demands of humans of mass culture, the attempt to satisfy ones' tastes. The circus offers a variant of mass treatment, which varies depending on the stage of its development, and is necessary for a particular society because it is able to meet the needs of its audience from the perspective of the most beneficial prism. On the other hand, elitism as a sign of the circus is associated with the highly professional skills of the circus artist, as well as the specifics of circus performances, which accumulate the latest technological advances in theater, music, choreography, fine arts, embody the original ideas of directing. Therefore, the research proves that the modern circus can meet not only the needs of the audience within the game, entertainment, carnival, entertainment, but also to realize one's desire to touch the beauty, to enjoy the aesthetic world of fairy-tale circus art.Emphasis is placed on the fact that the circus spectacle is a multifunctional phenomenon, which, being an artistically organized game action, acquires the features of a symbolic, ritual act and appears as a theatrical form of culture. The circus spectacle is distinguished by naturalism, which is manifested through the requirement to demonstrate a living and amazing reality instead of a cleverly arranged illusion; emotion and affectivity are due to the proposal of the incredible, stunning, unusual; the dramatic complexity is related to the essence of the ancient art of the circus, which has always been risky and dangerous; due to the high intensity of experiences, the circus spectacle attracts attention, causes great excitement; mediativity and transmedia are conditioned by the attempt to find a certain absolute model of the dynamic balance between the "semiosphere" and the mediasphere – sign systems and material preservers of signs. The most significant functions of the circus spectacle are: aesthetic, compensatory, communicative, emotional and psychological, recreational, etc.In the dissertation, the culturological conceptualization of key research ideas is carried out, which significantly expands the sphere of the concept of modern culturological science. The concept of "socio-cultural institution" is defined, which is interpreted as a historically formed result of cultural activities of the society and is based on jointly developed social and cultural norms, values, traditions, and performs integrative, translational, communicative, educational, and recreational functions. The concept of "institutionalization of the circus" is considered as a process of definition and organizational design of the circus in a socio-cultural institution through the formation of one's organizational and managerial, regulatory and educational, as well as professional principles.The stages of the process of institutionalization of the Ukrainian circus, which covered a long way of its development – from buffoons to a modern stationary circus with a wide range of genres, professional training of artists, formed management principles are described.It is noted that an integral part of the process of institutionalization of the Ukrainian circus is cultural and artistic education, including specialized education in the field of variety and circus art.It has been proved that a festival circus movement is an effective tool for raising the artistic level of circus performances. The circus art festival as a form of intercultural communication in the global cultural process is a means of generating innovations in a culture that can meet the challenges of today's reality.The circus as an important socio-cultural institution performs the function of preserving the heritage of Ukrainian national culture, which requires the expansion of cultural dialogue with the world. In the particular context, the Ukrainian circus becomes an effective tool of cultural diplomacy, which in the modern world is of exceptional importance for creating the image of Ukraine within the world. By popularizing creative achievements on the world stage, the Ukrainian circus demonstrates the heritage of national culture, its high achievements, promotes the goals of cultural policy while achieving fundamental foreign policy goals and creating a favorable image of the country at the international level.

У дисертації розроблено теоретичні основи сценофонії, поява якої була інспірована трансформацією культурно-мистецького простору в другій половині ХХ ст. унаслідок науково-технічного прогресу та появи новітніх мистецьких технологій; окреслено історичні етапи еволюції звукового компоненту в драматичних театрах з кінця ХІХ до початку ХХІ ст.; виявлено зв'язок театральної репертуарної політики із звукотехнічними можливостями драматичних театрів; систематизовано параметри експертної оцінки фіксованого музичного матеріалу (фонограм) для використання в театральній практиці; охарактеризовано сценофонію театральних дійств Рівненського академічного українського музично-драматичного театру 2004–2019 рр. Уточнено зміст базових термінів аудіального компоненту театральних дійств; ґенезу засобів художньої виразності в театральному мистецтві; естетичні засади мистецтва звукорежисури. Набули подальшого розвитку питання взаємозв'язку науково-технічного прогресу і трансформації мистецтва в культурному просторі ХХ – початку ХХІ ст.; драматургічних функцій музичних номерів як рушійного компоненту дії та характеристики персонажів; співпраці режисера-постановника, композитора, диригента оркестру, хормейстера та звукорежисера у процесі створення сценофонії театрального дійства.^UThe thesis presents the developed theoretical foundations of scenophony, the emergence of which was inspired by the transformation of cultural and artistic space in the second half of the 20th century due to scientific and technological progress and the emergence of new artistic technologies; the historical stages of the evolution of the sound component in dramatic theaters from the end of the 19th to the beginning of the 21st century are outlined; the connection of theatrical repertoire policy with the sound-technical possibilities of dramatic theaters is shown the parameters of expert evaluation of fixed musical material (phonograms) for use in theatrical practice are systematized; the scenophony of theatrical performances of the Rivne Academic Ukrainian Music and Drama Theater of 2004–2019 is characterized.Scientific and technological progress and the development of artistic technologies have significantly changed the musical and sound component of the play, which today is created with the help of audio equipment. Due to its use, a new type of audio component of theatrical actions is formed, which we name “scenophony”. Today, the sound component of the performance, which involves the use of phonograms with recordings of music, monologues, dialogues, speech messages, the use of microphone techniques and sound effects, is an integral attribute of theatrical performances.Theatrical sound director is a central figure in creating the scenography of staging actions. He is responsible for the creation and implementation of the sound concept (scenophony) of the play. Innovative computer recording software, sound libraries and software tools cannot replace a person and his creative abilities. Contemporary sound directors with the use of sound technology that significantly helps to accompany theatrical action encourage directors to create new sound images in the performances of a new formation – three-dimensional, spectacular, with lots of musical numbers.The scenophony of performances of the Rivne Academic Ukrainian Music and Drama Theater has become the result of a combination of creative efforts of the director and the sound director in solving their musical and sound concepts. Scenophonic concepts of performances of the Rivne Theater are based on all possible forms of work with sound: 1) “live” performance, where the audio equipment performs only the functions of sound amplification; 2) the use of phonograms as the basis of the scenography of the play; 3) a combination of “live” sound, amplified by equipment and phonograms. The choice of musical and sound concept of the play is connected exclusively with the creative tasks set by the director and aimed at achieving the maximum artistic result.

Науковою проблемою дисертації є семіологія камерно-інструментального мистецтва з концептуалізацією інтертекстуальності та інтермедіальності як її центральних категорій та впровадження концепції і типології музичної інтермедіальності до мистецтвознавчого дискурсу. Обґрунтовано міждисциплінарне розуміння семіології камерно-інструментального мистецтва України кінця ХХ – початку ХХІ століть, що спирається на положення і дослідницький інструментарій теорій інтертекстуальності та інтермедіальності, кінесики і проксеміки, мультимодальних студій, філософії та естетики музики, когнітивної музикології та культурологічної герменевтики у їх дискурсивній єдності. У дослідженні розроблено концепцію музичної інтермедіальності, яка включає принципи медіального синтезу, транспозиції та синергії, а також типологію інтермедіальних зв'язків у камерно-інструментальному мистецтві, що окреслює мультисеміотичний, моносеміотичний, експліцитний, імпліцитний, координаційний та субординаційний рівні їх функціонування. У дослідженні з'ясовані семіотичні аспекти та естетико-культурологічне значення інтертекстуальних та інтермедіальних кодомовних стратегій композиторського творення, висвітлено їх вплив на процеси жанротворення та появу виконавського типу «універсального інтерпретатора». Розглянуті амбівалентні моделі організації простору ансамблевої комунікації та охарактеризована семіосфера виконавських інтермедіальних проектів у камерно-інструментальному мистецтві.^UThe scientific problem of the dissertation is the semiological conceptualization of the problems of intertextuality and intermediality within instrumental chamber art and substantiation of the foundations of the concept and typology of musical intermediality. The metascientific nature of the theoretical and methodological foundations of the cultural semiological paradigm of modern art history, which is manifested in the desire for comprehensive knowledge of the ontology, phenomenology, and hermeneutics of artistic existence and is based on the principles of interdisciplinary understanding of culturological discourse in the XX century. The high theoretical and practical significance of the study of the instrumental chamber art of Ukraine at the late XX – early XXI centuries in the cultural semiological concept sphere of modern art history is proved. In the process of concretizing the concept of “media” and defining its point in the conceptual system of the humanities, in particular art history, it became clear that its application becomes possible to define any medium – sign system, code, or specific channel or environment, which possess functions of the formation, translation, interpretation, and exchange of semiotic information, in particular, between artistic and symbolic codes of different arts, as well as artistic and non-artistic sign systems. The dissertation presents the concept of intermedial connections in the instrumental chamber art for the first time, which includes the principles of medial synthesis, transposition, and synergy. The latter is distinguished based on the study of explicit and implicit, multisemiotic and monosemiotic, coordination and subordination ways of functioning in the semiotic space of the instrumental chamber compositions of unrelated sign codes and stylistics of artistic and non-artistic origin. Numerous interstylistic, intergenre, intertextual, inter-authorial, and interspecific connections were analyzed in terms of the study of the semiosis of composer's creativity and the related poetics of the author's artistic and musical consciousness. From the point of view of the semiology of music, they are actualized in the process of modeling instrumental chamber works on intra-semiotic (intramusical, intertextual) and intersemiotic (interspecies, intermedial) artistic-symbolic intersection of sign-symbolic codes and texts of culture, the semiotics, and semantics of the ones. The study of strategies of code-language and semantic modeling of works of the instrumental chamber art of Ukraine of the late XX – early XXI centuries reveals that actualized in ensemble music multilayered intertextual (auto intertextual) and intermedial connections form diachronic / synchronous set of explicit parallels. The mentioned parallels become a determining factor in activating the macrodialogue of cultures within the hypertext space of communication of linguistic and symbolic codes, cultural and artistic phenomena, and creative personalities of different cultural, historical, and stylistic epochs, countries, regions, art schools, and non-artistic practices. Determining the main trends in genre creation in the domestic technical and compositional practice of ensemble music of the late XX – early XXI centuries allows us to state that the intertextual and intermedial cultural and ideological content of musical aesthetics acquires crucial semiotic and conceptual meaning in the mechanisms of modern language and speech as well as genre formation in terms of the ensemble music. A question of reaching a new level of performing-interpretive universalism both in interstylistic and inter-artistic dimensions of ensemble creativity, characterized by the synergy of technical-performing, semiotic-communicative modes of various kinds: conventional / unconventional, manual / non-manual, musical / extramusical (in particular, verbal-vocal, paralinguistic, kinesics, etc.) is raised within the process of substantiation of the aesthetic-hermeneutic concept of modern ensemble performance. The mentioned polymodal vectors of ensemble vocabulary in the situation of their performance are always accompanied by the search for “mixed” interpretive schemes of acquisition, differentiation, and translation of the artistic expression meaning. The high potential of self-organization of Ukrainian ensemble members in generating large-scale concert-festival projects is noted within the process of characterizing the performing intermedial projects of Ukrainian ensemble members in the light of the director's ensemble interpretation. They present integral semiotic complexes in the combined action of music, painting, video art, ballet-plastic, various video projections, light-visual, and object installations. The particular issue leads to the creation of new cultural contexts and intensifies interstylistic and cross-branch dialogue in the intertextual, intermedial, interactional space of the new system of artistic communication.

Дисертація висвітлює особливості еволюції гендеру на історико-культурному матеріалі транзитивних (кризових) епох через проблематизацію та асиміляцію гендерних інверсій та інваріантів культурною владою. Обґрунтовано, що гендерні інверсії та інваріанти, наявні у соціокультурних практиках, виконують функції акумуляції, проблематизації і трансляції нового культурного досвіду в контексті соціокультурних трансформацій. Встановлено, що для більшості носіїв культурної традиції гендерні інверсії становлять відхилення від існуючих гендерних стандартів і культурних норм, вступають у конфлікт / боротьбу з ними та є революційними щодо пануючого дискурсу. У періоди змін культурної парадигми зростає «критична маса» гендерних інверсій та інваріантів, що призводить до трансформації гендерних стандартів.Категорію «культурна влада» уточнено з огляду на теоретичні розробки П. Бурдьє та М. Фуко та розглянуто в аспекті ментально-символічних настанов культури. Дослідження показало, що культурна влада має символічний та дисциплінарний характер, легітимізує контроль культури над особистістю через систему певних приписів та обмежень. Це особливо актуально в періоди кризи культурної парадигми, коли зміни в культурній системі призводять до невідповідності традиційних гендерних стандартів викликам соціокультурної реальності. Історичні та культурні шляхи подолання культурної влади над гендером розглядаються через різні варіації культурного конструкту андрогіна, до яких зводяться гендерні інверсії та інваріанти.Дисертаційне дослідження актуалізує проблему вивчення сучасних мистецьких практик (зокрема, українського мистецтва) як способів подолання культурної влади над гендером. Простежено основні напрями осмислення та презентації гендерних інверсій, зокрема інверсій тіла, у мистецьких та соціокультурних практиках кінця ХХ - початку ХХІ ст. Встановлено, що в сучасній культурі трансформація гендерних норм та поява низки інверсій та інваріантів поширюються в ситуації множинної ідентичності та кризи ідентичності взагалі. Ключові слова: гендер, гендерна інверсія, гендерний інваріант, культурна влада, гендерний стандарт, андрогін, андрогінія, соціальний андрогін, тілесність, гендер-бендінг, транзитивні епохи, традиція і новація.^UThe dissertation highlights the features of the evolution of gender on a historical and cultural material of transitive (crisis) epochs through the problematization and assimilation of gender inversions and invariants by the culture power. It has been showed that gender inversions and invariants, which exist in socio-cultural practices, fulfill the functions of accumulation, transmission and problematizing the new cultural experience in the context of socio-cultural transformations. For most of carriers of the cultural tradition gender inversions are have deviations from the gender and cultural standards existing in the society, come into conflict / struggle with them, and are revolutionary in relation to the ruling discourse. During the periods of changes of the cultural paradigm, the “critical mass” of gender inversions and invariants grows, that leads to the transformations of gender standards.The category of “cultural power”, arising from the theoretical developments of P. Bourdieu and M. Foucault, is considered in the mental-symbolic aspect of culture. The research made clear that the cultural power has a symbolic and disciplinary character, legitimizing the control of culture over the personality through a system of certain prescriptions and restrictions. It is especially revealed in the periods of crisis of the cultural paradigm, when the changes in the cultural system lead to inconsistencies of traditional gender standards with the challenges of socio-cultural reality. Historical and cultural ways of overcoming the cultural power over gender are considered through various variations of the cultural construct of androgyny, to which gender inversions and invariants are reduced.The dissertation actualizes the problem of studying actual artistic practices (in particular Ukrainian art) as ways of overcoming the cultural power over gender. The analysis made it possible to identify the main areas of understanding and presentation of gender inversions, in particular body inversions, in the artistic and socio-cultural practices of the late 20 - early 21 centuries. It has been found that in today's culture the transformation of gender norms and the appearance of a great deal of inversions and invariants spread out in the situation of multiple identity and crisis of identity in general.Key words: gender, gender inversion, gender invariant, cultural power, gender standard, androgyny, androgynism, social androgyny, corporeality, gender-bending, transitive epochs, tradition and innovation.

У роботі здійснено комплексне дослідження естрадного музичного мистецтва в контексті євроінтеграційних процесів в Україні кінця ХХ – початку ХХІ століття; обґрунтовано змістові параметри, за якими відбувається євроінтеграція українського естрадного музичного мистецтва в сучасний європейський культурний простір; простежено основні тенденції еволюційних процесів естрадного музичного мистецтва кінця ХХ – початку ХХІ століття у вимірах трансформації форм масової комунікації; висвітлено теоретичні та практичні засади розбудови системи професійної музичної освіти в галузі естрадного музичного мистецтва. Уточнено поняття «естрадне музичне мистецтво», що інтерпретується в дослідженні як складний культурно-мистецький феномен, що функціонує в просторі масової культури та охоплює широкий спектр жанрів, напрямів та стилів популярної інструментальної та вокальної музики. Поглиблено уявлення про роль вокальних талант-шоу та пісенного конкурсу Євробачення як чинників, що сприяють культурній євроінтеграції сучасної української естрадної музики; розуміння значення освітньої діяльності сучасних мистецьких закладів вищої освіти як провідних осередків у підготовці фахівців у сфері естрадного музичного мистецтва України. Набули подальшого розвитку оцінка творчості сучасних представників естрадного музичного мистецтва, їх ролі в реалізації європейських інтеграційних культурно-мистецьких процесів; питання взаємодії масової музичної культури та естрадної музики, євроінтеграційних тенденцій української культури, естрадної музичної освіти.^UThe comprehensive study of pop music in the context of European integration processes in Ukraine in the late XX – early XXI century is carried out in the research. The semantic parameters according to which the European integration of Ukrainian pop music into the modern European cultural space takes place are substantiated. The main tendencies of evolutionary processes of pop music art of the end of the XX – the beginning of the XXI century are traced in measurements of transformation of forms of mass communication. The theoretical and practical principles of building a system of professional musical education in the field of pop musical art are substantiated.The concept of "pop musical art" which is interpreted in the study as a complex cultural and artistic phenomenon is clarified. It operates in the space of mass culture and covers a wide range of genres, trends and styles of popular instrumental and vocal music. Perceptions of the role of vocal talent shows and the Eurovision Song Contest as factors contributing to the cultural European integration of modern Ukrainian pop music are deepened. The understanding of the importance of the educational activity of modern art institutions of higher education as leading centres in the training of specialists in the field of pop music of Ukraine is improved. Evaluation of the work of modern representatives of pop music and their role in the implementation of European integration cultural and artistic processes is further developed. The issues of interaction of mass music culture and pop music, European integration tendencies of Ukrainian culture, and pop music education are studied.The European integration vector of modern Ukrainian pop art is manifested in 1) combining nationally marked elements of Ukrainian musical culture with the benefit of European and world popular music; 2) using English as communicative language and Ukrainian as a nationally marked language in the songs; 3) creative cooperation with popular European musical pop artists; 4) presentations and promotions of Ukrainian artists' creativity abroad; 5) orientation to European humanitarian and cultural values; 6) the process of introducing of modern pop musical art into commerce and making it available on the European and world musical market.Most Ukrainian pop artists choose a European integration vector positioning themselves as Ukrainian artists. The national component, combined with world musical trends, is an important marker for Ukrainian pop musical art, in particular for the bands VV, Kozak System, Kazka, DakhaBrakha, Onuka, Alina Pash, who combine folk motives with rock music (VV, Kozak System), pop music (Kazka), electronics (Onuka) and hip-hop (Alina Pash). The musicians focus on the European cultural values in their compositions. In particular, such as perception of a national cultural tradition in the context of multiculturalism (VV, Alina Pash), folklore as genetic roots of cultural tradition, which created a variety of cultures of Europe (VV, Kozak System, Kazka, DakhaBrakha, Onuka, Alina Pash), appealing to important topics in society, reviewing important social and political events (Okean Elzy, Kozak System, The Hardkiss), freedom and dignity of man as the highest value (Kozak System).The Eurovision song contest had an integrational direction among musical variety competitions from the very beginning. Ukrainian artists won this competition twice (Ruslana in 2004 and Jamala in 2016), first of all, thanks to musical compositions that have successfully combined the Ukrainian and Crimean Tatar Folklore with a modern musical language. The victory of these performers, as well as the prizes of other Ukrainian artists in Eurovision, allowed Europeans to get to know Ukrainian musical culture in a new way and helped young artists to enter the European cultural space.The musical talent shows of the European format, among which in Ukraine the most popular are Karaoke on the Maidan, Chance, Star Factory, Superstar, People's Star, Sing as a Star also are a factor in the cultural European integration of Ukrainian pop art. Several Ukrainian pop artists, including Tonya Matvienko, Mélovin, Tayanna, Alina Pash, Kazka became famous abroad thanks to the talent shows, even though they are commercial and aimed primarily at the spectacularity of the process but not finding new stars.Pop vocal as the most demanded direction of pop musical art is taught in many artistic educational institutions of various levels nowadays. Modern programs of preparation of a variety of vocalists developed using world pedagogical experience in this area are in line with all requirements for the formation of professional competencies of the pop singer. That is why Ukrainian pop artists are required throughout the world.