Досліджено питання лікування доброякісної вузлової патології щитоподібної залози за використання відеоендоскопічних втручань. Оперовано 157 пацієнтів з вузловою доброякісною патологією щитоподібної залози: 76-ти пацієнтам виконано відеоендоскопічні втручання. За цього відеоендоскопічні втручання з використанням трьохтроакарного доступу виконано 34-м хворим, з них 28-м - з застосуванням вуглекислого газу та 6-м - з використанням механічного ліфтингу. Відеоендоскопічні втручання з використанням відеоасистенції виконано 43-м пацієнтам у разі гемітиреоїдектомії. Вивчено можливість проведення відеоендоскопічних втручань з застосуванням запропонованих інструментів, пристроїв та методів, що дозволили знизити кількість інтра- та післяопераційних ускладнень. З'ясовано, що ускладнення після відеоендоскопічних втручань одержано у 6,5 %, з них післяопераційна кровотеча - в 1-му випадку (1,32 %), пошкодження зворотнього гортанного нерва - в 1-му (1,32 %), набряки у ділянці операції - у 2 (2,63 %) та запальний інфільтрат - в 1-му випадку (1,32 %). Доведено, що відеоендоскопічні втручання у хворих з доброякісною вузловою патологією щитоподібної залози дають змогу знизити частоту післяопераційних ускладнень у 1,3 рази, значно скоротити терміни перебування хворих у стаціонарі - 2,2, а терміни трудової та соціальної реабілітації - 1,7 рази, а також значно поліпшити косметичні результати перенесеної операції.

  Скачати повний текст

Оптимізовано діагностування та хірургічне лікування хворих на вузловий зоб з супутнім автоімунним тиреоїдитом залежно від функціональної активності щитовидної залози (ЩЗ) та стадії автоімунного процесу в тиреоїдній тканині. За результатами проведених обстежень 127-ми пацієнтів з вузловим зобом з супутнім автоімунним тиреоїдитом у 43-х (33,9 %) хворих діагностовано стадію лімфоїдної інфільтрації автоімунного тиреоїдиту, у 42-х (33,1 %) - змішану стадію автоімунного тиреоїдиту, у 42-х (33,1 %) хворих - автоімунний тиреоїдит у стадії склерозу. На підставі результатів аналізу одержаних даних виявлено залежність функціонального стану ЩЗ від стадії автоімунного тиреоїдиту. Рекомендовано хворим з поєднаною патологією виконувати радикальне хірургічне втручання, а саме: тиреоїдектомію, граничносубтотальну резекцію ЩЗ. За результатами порівняння показників якості життя хворих на вузловий зоб з супутнім автоімунним тиреоїдитом залежно від функціональної активності ЩЗ і пацієнтів контрольної групи виявлено, що її порушення негативно впливає на різні аспекти якості життя пацієнтів з тиреоїдною патологією.

  Скачати повний текст

Встановлено, що надлишок тиреоїдних гормонів значно погіршує травну функцію тонкої кишки та зумовлює патологічні зміни в її будові. Доведено, що усунення тиреоїдинового токсикозу та застосування індукторів синтезу мембранних ферментів у щурів сприяє відновленню травної функції кишки. З'ясовано. що гіпертиреоїдизм викликає зміни активності амілолітичних та ліполітичних ферментів порожнинного, а також мембранного травлення. У випадку легкого тиреотоксикозу їх активність підвищується, а середнього і тяжкого ступенів - прогресивно знижується. У хворих з клінічними проявами тиреотоксичної ентеропатії, незалежно від ступеня тяжкості тиреотоксикозу, активність ферментів знижена. Виявлено, що у хворих на тиреотоксичний зоб наявна перебудова структури слизової оболонки дванадцятипалої кишки. Ддані зміни залежать від тяжкості тиреотоксикозу та є морфологічною основою тиреотоксичного ентерального синдрому. Науково обгрунтовано доцільність застосування медикаментозної корекції тиреотоксичної ентеропатії у передопераційній підготовці та післяопераційній реабілітації хворих.

  Скачати повний текст

Вивчено клініко-морфологічні, імунологічні, генетичні характеристики багатовузлового еутиреоїдного зоба (БВЕЗ) та розроблено методи покращання віддалених результатів його хірургічного лікування. Установлено, що домінувальною морфологічною формою БВЕЗ є багатовузловий зоб (БВЗ) (колоїдний і аденоматозний) (64,4 % - в Україні, 50,8 % - Азербайджані). За результатами вивчення частоти рецидивування залежно від морфологічної форми виявлено, що найменшою вона є за умов поєднання БВЗ з хронічним тиреоїдитом (5,3 % - 8,3 %), а найбільшою - у разі БВЗ (18,7 % - 19,4 % відповідно). Частота рецидивів за багатовузлового аденоматозного зобу становить 25,5 % та 21,8 %, а у разі багатовузлового колоїдного - 15,2 % та 10 % відповідно. Поєднання БВЕЗ і раку щитовидної залози (ЩЗ) виявлено у 9,7 % хворих, прооперованих в Україні. У переважній більшості випадків захворювання мало прояв як папілярна тиреоїдна карцинома (92,4 %), що мала невеликі розміри, не поширювалась за межі капсули ЩЗ (у 82 % випадків), не була схильна до метастазування, що свідчило про відносно сприятливий перебіг захворювання. Для оцінювання ролі імунної системи у розвитку післяопераційних ускладнень вивчено динаміку імунного статусу за умов хірургічного лікування БВЕЗ. Виявлено більш виражені статистично вірогідні імунні порушення, що мають тип аутоімунних, у пацієнтів з післяопераційним гіпотиреозом (ПОГ) і рецидивом захворювання. За результатами кореляційного аналізу доведено, що імунні порушення є однією з причин ПОГ і рецидиву захворювання. Проведено генетико-статистичний аналіз у виборках з популяцій, одержаних українськими та азербайджанськими лікарями, та виявлено відмінності гомо- та гетерозигот. Розроблено математичну модель ймовірностей оцінки основних характеристик БВЕЗ яка може бути використана для прогнозування післяопераційного рецидиву та гіпотиреозу, а також вибору оптимального обсягу втручання.

  Скачати повний текст

Вивчено можливість профілактики розвитку післяопераційних гіпотиреозу та гіпопаратиреозу у хворих на багатовузловий евтиреоїдний зоб після тиреоїдектомії шляхом виконання комплексної інтраопераційної гетеротропічної автотрансплантації тканин щитовидної (ЩЗ) та паращитовидної (ПЩЗ) залоз. Наведено результати експериментального дослідження, проведеного на 117-ти дорослих самцях безпородних білих щурів, а також результати клінічного обстеження та лікування 57-ми хворих на багатовузловий евтиреоїдний зоб. Шляхом комплексного вивчення морфології пересадженої тканини ЩЗ та ПЩЗ, тиреоїдного статусу, рівня паратгормону та кальцію у крові щурів, а також результатів біомеханічного дослідження кісток після автотрансплантації в експерименті доведено функціональну спроможність комплексного автотрансплантата. Ефективність комплексної інтраопераційної гетеротопічної автотрансплантації тканин даних залоз за клінічних умов доведено на підставі результатів імуноферментного дослідження рівнів тиреоїдних гормонів у крові хворих, паратгормону, кальцію, а також результатів радіоізотопного дослідження та вивчення імунної реакції на трансплантацію. Установлено, що комплексна інтраопераційна гетеротопічна автотрансплантація тканин ЩЗ та ПЩЗ дозволяє запобігти виникненню гіпотиреозу та гіпопаратиреозу після тиреоїдектомії у 87,5 % та 97,5 % тварин відповідно. У разі застосування запропонованого методу установлено наявність достатньої працездатності автотрансплантата через 1,5 року після операції у 51,9 % пацієнтів. Цим хворим не було проведено замінної гормональної терапії. Виявлено значні зміни імунологічних показників після автотрансплантації, які можуть бути використані як прогностичні критерії розвитку гострої реакції відторгнення. Відзначено, що за умов використання запропонованого методу зменшується кількість і тяжкість післяопераційного гіпотиреозу, а також гіпопаратиреозу.

  Скачати повний текст

Наведено наукове обгрунтування та нове вирішення актуальної задачі - підвищення ефективності лікування хворих на вузлові форми зоба, профілактики у них післяопераційних ускладнень. Встановлено, що у хворих на вузлові евтиреоїдні форми зоба має місце активація процесів пероксидного окиснення, пригнічення активності ферментів антиоксидантного захисту, активація імунних процесів, які прогресують у післяопераційному періоді, особливо у хворих з субклінічним гіпотиреозом. З'ясовано, що включення в передопераційну підготовку та післяопераційне лікування таких хворих даларгіну призводить до нормалізації цих процесів, запобігає розвитку субклінічного гіпотиреозу. На базі одержаних даних запропоновано спосіб профілактики післяопераційного гіпотиреозу. Розроблено та запатентовано оперативний доступ до щитовидної залози, який знижує частоту післяопераційних ускладнень, забезпечує кращий косметичний результат і зменшує строки стаціонарного лікування хворих на вузлові форми зоба.

  Скачати повний текст

Розроблено та впроваджено методи для поліпшення ефективності хірургічного лікування та зменшення терміну реабілітації хворих на аутоімунний тиреоїдит (АІТ). Експериментально розроблено кріохірургічні режими, які поновлюють структуру та функцію щитовидної та вилочкової залоз. Обгрунтовано оптимальні обсяги операції на щитовидній залозі, кількість кріоаплікацій залежно від імунологічної форми тиреоїдиту. На підставі дослідження динаміки кореляційних зв'язків між виченими показниками підтверджено наявність двох основних імунологічних форм АІТ. Проведено порівняльний аналіз ефективності кріохірургічного методу лікування в різних імунологічних групах. З'ясовано, що інтраопераційний мультифокальний дозований кріовплив значно підвищує ефективність операції внаслідок зниження протягом двох років індексів антитиреоїдних антитіл, підвищення функціональної активності щитовидної залози, нормалізації імунітету. Доведено, що метод локального дозованого індукуючого кріовпливу забезпечує нормалізацію стану хворих, позитивні процеси в імунному статусі, структурно-функціональне відновлення щитовидної залози, розширює можливості застосування наднизьких температур.

  Скачати повний текст

Уперше виявлено особливості патоморфологічних змін у щитоподібній залозі (ЩЗ) хворих на дифузний токсичний зоб (ДТЗ) після локального кріовпливу. Визначено оптимальні режими, закономірності лікувальної дії локального кріовпливу на ЩЗ, доведено його безпечність. Науково обгрунтовано клінічну доцільність застосування локального інтраопераційного дозованого кріовпливу (ІДК) у разі хірургічного лікування хворих на ДТЗ. Доведено, що застосування ІДК нормалізує функціональну активність ЩЗ, зупиняє аутоімунну агресію та стимулює процеси репаративної регенерації у тиреоїдній паренхімі. Розроблено робочу гіпотезу та обгрунтовано патогенетичність застосування низькотемпературного локального впливу у разі хірургічного лікування хворих на ДТЗ. Встановлено закономірності імунокоригуючої дії ІДК на патогенетичні ланки ДТЗ, доведено його ефективність та довготривалість.

  Скачати повний текст

Виділено стадії компенсації, субкомпенсації та декомпенсації. Встановлено можливість на доопераційному етапі визначати стадію патоморфологічних змін в позавузловій паренхімі залози. Розроблено критерії вибору адекватного об'єму оперативного втручання та післяопераційного лікування, спрямованих на профілактику післяопераційних рецидивів вузлового колоїдного зобу.

  Скачати повний текст

Уперше для застосування адекватної схеми премедикації у передопераційному періоді запропоновано визначати рівень тривожності хворих на дифузний токсичний зоб (ДТЗ). Доведено можливість застосування методу внутрішньовенної анестезії з використанням комбінації пропофону з фентанілом в ендокринній хірургії під час оперативного втручання з приводу дифузного токсичного зоба. Установлено оптимальні дози індукції та тривалість її проведення за умов зазначеної анестезії. Визначено оптимальне дозування препаратів для підтримки адекватної анестезії за умов медикаментозного сну за самостійного дихання з частково збереженою свідомістю для здійснення контролю за цілістю зворотних нервів шляхом мінімального вербального контакту з хворим. Установлено залежність рівня психоемоційного стану, гормональних змін, гемодинамічних і опосередкованих показників киснево-транспортної функції крові від методу анестезіологічного забезпечення хворих на ДТЗ. Доведено, що у таких хворих забезпечення адекватної внутрішньовенної анестезії з застосуванням відповідних компонентів премедикації значною мірою обумовлено передопераційною стабілізацією психоемоційного стану, відновленням гормонального, гемодинамічного стану та кисневого бюджету організму. На підставі результатів дослідження розроблено робочу гіпотезу та надано наукове обгрунтування доцільності використання методу внутрішньовенної анестезії пропофолом з фентанілом за хірургічного лікування на ДТ за умов самостійного дихання.

  Скачати повний текст

Запропоновано метод комплексної діагностики патологічних процесів, які відбуваються у щитовидній залозі (ЩЗ) хворих на дифузний токсичний зоб (ДТЗ). На підставі морфологічних досліжень виділено два морфотипи ЩЗ за даної патології: вузлово-паренхімний (паренхімно-вузловий) - тип А та фолікулярний - тип Б, що відрізняються за гістологічною структурою, гістохімічними та імуногістохімічними показниками. З'ясовано, що морфотип А структури ЩЗ переважає у молодому та середньому віці (здебільшого у чоловіків), за наявності якого виявлено високу ймовірність рецидиву захворювання, а морфотип Б структури ЩЗ - у похилому та старечому віці, більш характерний для жінок та сприяє високій вірогідності розвитку гіпотиреозу. Виділено групи хворих з підвищеним ризиком розвитку гіпотиреозу та рецидиву захворювання, запропоновано диференційований підхід щодо обсягу резекції ЩЗ. З'ясовано, що морфотип Б потребує більш ощадливої резекції, ніж морфотип А, зважаючи на ризик розвитку гіпотиреозу в післяопераційному періоді; операція за наявності морфотипу А повинна охоплювати більшу ділянку внаслідок ймовірності післяопераційного рецидиву ДТЗ. Встановлено, що використання оптимізованого хірургічного методу лікування сприяє нормалізації клінічного стану хворих на ДТЗ, рівня тиреоїдних гормонів, позитивних процесів в імунному статусі, а також зменшенню частоти розвитку післяопераційного гіпотиреозу та рецидиву захворювання.

  Скачати повний текст

Уперше застосовано каріометрію тиреоцитів з метою диференційної діагностики доброякісних і злоякісних утворів щитовидної залози. Вивчено особливості клінічної симптоматики вузлового зоба залежно від розмірів вогнищевих уражень щитовидної залози, їх кількості та локалізації. Розроблено показання до хірургічного лікування вузлового колоїдного зоба й обгрунтовано вибір об'єму операції з урахуванням сучасних поглядів на патогенез захворювання. Розроблено спосіб експозиції щитовидної залози та дренування післяопераційної рани у разі операцій з приводу зоба. Розроблено принципи реабілітації хворих після операцій на щитовидній залозі у випадку вузлового колоїдного зоба.

  Скачати повний текст

Вивчено особливості тиреотоксикозу (ТТ) у пацієнтів віком понад 60 років, які живуть у Прикарпатському йододефіцитному регіоні. Встановлено, що у осіб похилого та старечого віку понад 50 % гіпертиреоїдних станів зумовлює вузловий токсичний зоб. Виявлено, що понад 70 % хворих віком понад 60 років мають по декілька показань до операції. Доведено, що у пацієнтів похилого та старечого віку слід уникати значних за обсягом оперативних втручань, зважаючи на важкість медикаментозної корекції тиреоїдної дисфункції у післяопераційному періоді. Досліджено, що розвиткові післяопераційного гіпотиреозу в осіб з імуногенним ТТ сприяє високий титр антитіл до тиреоїдної пероксидази, тривалість захворювання понад чотири роки, тиреостатичної терапії понад два роки та невелика маса (5 - 6 г) кукси щитовидної залози. Встановлено, що у хворих із багатовузловим токсичним зобом гіпотиреоз виникає, якщо під час операції формується кукса масою менше чотирьох грамів.

  Скачати повний текст

Запропоновано методику для підвищення ефективності хірургічного лікування багатовузлового зоба (БВЗ). Вивчено недоліки традиційних підходів до діагностики та хірургічного лікування БВЗ, доведено низьку ефективність супресивної терапії БВЗ L-тироксином. На підставі обстеження 252 хірургічних хворих з БВЗ визначено питому вагу окремих факторів патогенезу. Йод-дефіцит зафіксовано у 70 % випадків БВЗ. Зазначено, що наявність рецидивів даного захворювання у 1/3 пацієнтів обумовлена спадковою схильністю. Радіаційне опромінення у 3 - 4,8 рази підвищує ризик розвитку тиреоїдного раку. Головну роль у запобіганні рецидивам за БВЗ відіграє радикалізм першої операції - від гемітиреоїдектомії до тотальної тиреоїдектомії, залежно від можливості усунення дії патогентичних факторів. Імуноцитохімічні реакції на тиреоїдну пероксидазу 47 та діпептиділ-амінопептидазу IV суттєво підвищують точність ТАПБ за БВЗ. Застосування розробленого алгоритму лікування забезпечило зниження частоти рецидивів з 29,3 % до 2,3 %, ускладнень з 5 % до 0,5 , підвищило кількість гарних і відмінних результатів з 64 % до 95 %.

  Скачати повний текст

Досліджено причини розвитку післяопераційних рецидивів зоба, удосконалено методи його діагностики, лікування та профілактики. Проаналізовано результати обстеження та хірургічного лікування 216-ти хворих на післяопераційний рецидивний зоб, які за структурно-морфологічними та функціональними ознаками поділено на п'ять груп: хворі на рецидивний вузловий колоїдний зоб, вузловий токсичний зоб, дифузний токсичний зоб, автоімунний тиреоїдит, а також хворі з новим захворюванням тиреоїдного залишку. Вивчено структуру післяопераційних рецидивів зоба, особливості їх клінічних виявів залежно від розмірів, структури, функціональної здатності та морфологічної характеристики зоба. Розроблено класифікацію причин рецидивів зоба, вивчено морфологічні тактично-технічні та реабілітаційні причини розвитку рецидивів окремих форм зобної патології та запропоновано методи їх запобігання. Визначено діагностичну цінність клінічних лабораторних, інструментальних і морфологічних методів у виявленні рецидивів зоба та верифікації його окремих форм. Встановлено, що морфологічною основою розвитку рецидивів вузлового колоїдного зоба є специфічні для йододефіцитного регіону морфоструктурні зміни у щитовидній залозі. Доведено, що у частини хворих з новим захворюванням тиреоїдного залишку причиною їх розвитку є труднощі та помилки морфологічної діагностики за попереднього хірургічного втручання. Вперше вивчено фактори прогнозування розвитку різних видів рецидивного зоба та запропоновано методи зниження їх впливу на частоту післяопераційного рецидивного зоба. Проаналізовано частоту та причини виникнення тимчасових і постійних парезів гортані, голосових складок внаслідок операційних травм поворотних гортанних і верхніх гортанних (голосових) нервів, транзиторного та постійного гіпопаратиреозу, розроблено методи їх профілактики. Обгрунтовано показання до хірургічного лікування та критерії вибору обсягу операційних втручань за різних видів рецидивного зоба.

  Скачати повний текст

Уперше у хворих на тиреотоксичний зоб визначено клінічний симптомокомплекс ентеральних розладів, який об'єднаний у поняття "тиреотоксичний ентеральний синдром". За умов експерименту вивчено патоморфологічні зміни органів шлунково-кишкового тракту у випадку екзогенного тиреотоксикозу. Показано, що гіпертиреоз значно погіршує травну функцію тонкої кишки та зумовлює патологічні зміни в її морфологічній будові: деструкцію мікроворсинок апікальної поверхні епітеліоцитів, руйнування органел цитоплазми, набряк міжклітинної речовини, скупчення плазмоцитів, розширення грануляторної ендоплазматичної сітки, а також викликає ендогенну інтоксикацію. Доведено, що ентеросорбенти сприяють відновленню травної функції тонкої кишки та зменшують ендотоксикоз. Вивчено особливості гідролізу та всмоктування вуглеводів у хворих на тиреотоксичний зоб. Установлено, що глибина порушень порожнинного та мембранного гідролізу й абсорбції вуглеводів залежить від важкості тиреотоксикозу, його тривалості та наявності тиреотоксичного ентерального синдрому: за легкого - травлення в тонкій кишці прискорене, що зумовлено підвищенням активності ферментів порожнинного та мембранного травлення; у випадку середньоважкого та важкого тиреотоксикозу знижується активність порожнинного та мембранного травлення, абсорбційна здатність кишки, зменшуються та зникають функціональні резерви всмоктування, а їх стимуляція спричинює зворотний ефект. Установлено, що тиреотоксикоз призводить до зміни активності амілолітичних та ліплітичних ферментів порожнинного та мембранного травлення. Виявлено, що у хворих з ентеральним синдромом, незалежно від важкості тиреотоксикозу, активність ферментів знижена. Показано, що тиреотоксична ентеропатія має структурно-функціональне підгрунтя, перебудова структури слизової оболонки тонкої кишки є морфологічною підставою тиреотоксичного ентерального синдрому. Вивчено місцеві імунні реакції у слизовій оболонці тонкої кишки у хворих на тиреотоксичний зоб. З наростанням важкості тиреотоксикозу настають істотні зміни цих реакцій: порушується співвідношення між плазмоцитами, які синтезують імуноглобуліни основних класів, знижується рівень секреційного імуноглобуліну A. Показано, що важкість імунологічних порушень корелює з важкістю тиреотоксикозу та глибиною морфологічних змін. Науково обгрунтовано доцільність та вивчено ефективність комплексної медикаментозної корекції тиреотоксичної ентеропатії в процесі передопераційного приготування та післяопераційної реабілітації хворих.

  Скачати повний текст