Комплексно розглянуто камерно-вокальну музику в світлі проблем діалогістики, виявлено елементи діалогу на різних рівнях музичного цілого від макро- до мікроструктур. Запропоновано типологію діалогів у вокальній партії. Розроблено новий підхід до розгляду камерно-вокальних творів, що базується на принципах діалогістики. Оприлюднено модель аналізу образно-інтонаційних та композиційно-драматургійних параметрів діалогічності у творах для голосу та фортепіано. Визначено роль елементів діалогізування в організаційнії форми, їх конструктивне та смислове значення у системі виразових засобів та ансамблевого музикування.

  Скачати повний текст

Наведено визначення внутрішнього мовлення (ВМ) як лінгвістичної категорії, представленої у аспектах: психологічному - понятійною категорією, що має зовнішньоситуативний і прагматичний зміст; фізіологічному - мовленнєвою категорією, яка враховує сприйняття та породження мовленнєвого акту; лінгвістичному (психолінгвістичному) - конотативною категорією, яка враховує локутивні та перлокутивні ефекти мовця (автора). На підставі аналізу зображеного явища в російських, українських і англійських художніх текстах середини XIX - на початку XX ст., описано типи та підтипи ВМ, засоби його вираження у тексті, зокрема, включні, видільні та включно-видільні. На підставі результатів дослідження цих засобів в аналізованих мовах показано типовість і розбіжність вираження ВМ.

  Скачати повний текст

На матеріалі української мови здійснено аналіз засобів вираження тема-рематичного поділу висловлень. Обгрунтовано теоретичні засади вивчення актуального членування висловлення, здійснено розмежування понять мова та мовлення, речення та висловлення, запропоновано класифікацію темо- та ремоідентифікаторів за формальними та семантичними критеріями. Встановлено ієрархію впливу ремоідентифікаторів на комунікативну структуру висловлення, з'ясовано їх лексичне наповнення, синтаксичне навантаження, позиційність, залежність від комунікативних реєстрів та типів висловлень. Виявлено частотність уживання різних типів ремоідентифікаторів у структурі українського висловлення та описано особливості функціонування їх певних варіантів з урахуванням позиції, додаткового значення, впливу на тема-рематичний поділ, інтонації та комунікативної мети. Особливу увагу приділено вивченню актуального членування в аспектах прагматики, нейро- та комп'ютерної лінгвістики, а також у зв'язку з категоріями пресупозиції та інтенціональності.

  Скачати повний текст

Досліджено структуру пізньолатинського речення, в якій відображено зміни, зумовлені поступовим переходом від синтетичної до аналітичної конструкції. Наведено погляди римських риторів та граматиків щодо послідовності елементів речення, які дозволяють зрозуміти той факт, що порядок слів у класичній латині був відносно вільним, не мав граматичного значення і належав до сфери стилістики. Вивчення структурних змін у пізньолатинському реченні здійснено на базі вербоцентричної концепції, тобто порядок послідовності елементів визначається їх положенням щодо дієслова-присудка. Досліджено позицію дієслова-присудка у головному та підрядному реченні, а також її зміни у порівнянні з положенням у реченні класичної латинської мови. Розглянуто положення щодо дієслова-присудка підмета, прямого та непрямого додатків, обставин й обставинних конструкцій різного типу у головному та підрядному реченні. Розглянуто розвиток конструкції - іменник і його означення: прикметник, займенник, числівник, дієприкметник, атрибутивний генетив. Визначено чинники, що зумовили зміни у структурі речення, зокрема, закономірний внутрішній розвиток мови, вплив класичної конструкції й екстралігвістичних факторів.

  Скачати повний текст