Досліджено структуру пізньолатинського речення, в якій відображено зміни, зумовлені поступовим переходом від синтетичної до аналітичної конструкції. Наведено погляди римських риторів та граматиків щодо послідовності елементів речення, які дозволяють зрозуміти той факт, що порядок слів у класичній латині був відносно вільним, не мав граматичного значення і належав до сфери стилістики. Вивчення структурних змін у пізньолатинському реченні здійснено на базі вербоцентричної концепції, тобто порядок послідовності елементів визначається їх положенням щодо дієслова-присудка. Досліджено позицію дієслова-присудка у головному та підрядному реченні, а також її зміни у порівнянні з положенням у реченні класичної латинської мови. Розглянуто положення щодо дієслова-присудка підмета, прямого та непрямого додатків, обставин й обставинних конструкцій різного типу у головному та підрядному реченні. Розглянуто розвиток конструкції - іменник і його означення: прикметник, займенник, числівник, дієприкметник, атрибутивний генетив. Визначено чинники, що зумовили зміни у структурі речення, зокрема, закономірний внутрішній розвиток мови, вплив класичної конструкції й екстралігвістичних факторів.

  Скачати повний текст