Проаналізовано феномен екзистенційної багатовимірності риторики як одного з культуротвірних факторів життєдіяльності людини. Відзначено щодо проблемності самоідентифікації сучасної людини в атмосфері інфляції слова та вербальних маніпуляцій і потреби у відродженні гуманного ставлення до сили слова. Знайдено причини суперечливих поглядів на риторику в ігноруванні її багатовимірної екзистенційної природи, зведенні її інтегральності до окремого прояву технології ораторства, софістики, стилістики, порожньої пишномовності. Виявлено, що аналіз екзистенційних вимірів риторики розміщує риторику у філософському контексті, репрезентуючи її як одну з універсалій людского буття у світопознанні та світостворенні. Надано визначення риторики як "екзистенційної вербалізації буття". Розкрито кореляцію між екзистенціалами людського буття та їх втілення у риториці. Фундаментальними екзистенційними вимірами риторики визначено "риторику пізнання", "риторику влади", "риторику порозуміння". "Риторика пізнання" детермінована екзистенціалом "воля до істини", пов'язана з глибинними проблемами людського буття у світі: самопізнанням та пізнанням світу, творчістю, потягом до свободи, любові, відповідальності, діалогізму. За надлишку владних амбіцій промовця, який виявляє волю до влади у монополізації істини, риторика перетворюється у "вербальну зброю", здатна породжувати фанатизм і соціально-небезпечну ідеологію. Антропологічний баланс як гармонійна єдність людських потенцій зумовлює розгортання риторичного ідеалу як гуманнотворчого мистецтва красномовця, що затверджує вищі цінності буття. Екзистенціал "воля до порозуміння" детермінує "риторику порозуміння", що стає засобом конструктивного обговорення та вирішення проблем буття у ситуації глобальних криз і конфліктів.

  Скачати повний текст