Розкрито комунікативну природу смислу та наведено оцінку перспектив формування оптимальної методології його дослідження. На підставі аналізу основних підходів щодо вивчення проблем смислу у ряді наук та філософії XX ст. виділено три парадигми дослідження смислу: "менталистську" (на основі підсистеми продукування смислу), "лінгвоцентристську" (на основі підсистеми розуміння смислу) та комунікативну (на основі синтезу підсистем смислоутворення та смислорозуміння). Побудовано системні моделі трьох парадигм, на підставі яких проаналізовано методологічну розвиненість менталістської та лінгвоцентристської парадигм і перспективи побудови єдиної методології дослідження комунікативного смислу, пов'язані з розробкою підстав і механізмів синтезу менталистської та лінгвоцентристської парадигм. Як логічний механізм такого синтезу запропоновано операції реістичного, атрибутивного та реляційного синтезу. Визначено різницю та відношення між поняттями "смисл" та "значення", показано важливість поняття "життєвий світ" для формування методології дослідження комунікативного смислу. Розглянуто методологічні наслідки прийняття комунікативної парадигми дослідження смислу, визначено її місце у сучасній методології пізнання.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему смислу, зокрема аналізу взаємозв'язку категоріальних утворень - смислу, значення та виразу - у процесі становлення логіко-філософської та філософсько-методологічної думки XX ст. Уточнено роль мови у науковому мисленні та формуванні наукового знання. Виявлено специфіку онтологічного статусу ідеальних утворень, а саме: об'єктивно-логічних змістів (смислів) наукового знання. Відзначено, що використання генетичного методу уможливлює визначення специфічності онтологічного статусу ідеально-об'єктивних утворень взагалі та смислу зокрема. Встановлення та розгорнуте представлення механізму утворення смислу дозволяє встановити його онтологічний статус. Як найважливіші "інструменти" утворення смислу встановлено акти свідомості трансцендетального суб'єкту (Е.Гуссерль), мовний вираз (Е.Гуссерль, Л.Вітгенштейн, К.Поппер) та певну соціально-мовну практику (Л.Вітгенштейн). Таким чином, суб'єкту, що пізнає, надається найактивніша роль у процесі пізнання на відміну від попередньої незначної ролі безучасного транслятора (Б.Больцано, Г.Фреге, Е.Гуссерль раннього періоду). Суб'єкт є принципово неусуненим з процесу пізнання через його безпосередню включеність до процесу здійснення смислу та внаслідок того, що без його участі не може існувати соціальне явище - мова, яка відіграє головну роль саме у процесі формування смислу, а не лише під час комунікації.

  Скачати повний текст

Проаналізовано уявлення про багатовимірне мислення, його прийоми та процедури. Багатовимірне мислення досліджено в контексті багатовимірного підходу, що знаходиться в стадії свого формування. Багатовимірне мислення тлумачиться як практика оперування метаконцептом у гіперпросторі смислів. Концепт і метаконцепт разглянуто як основні логічні форми багатовимірного мислення. За цього метаконцепт розуміється як одномоментно актуалізована множина авторських концептів, які мають з метаконцептом одне та те ж ім'я. Гіперпростір смислів створюється гносеологічним суб'єктом, який здійснює багатовимірний мисленнєвий акт. Гіперпростір смислів постає як миттєва та водночас актуалізована множина локальних просторів смислів, у яких були створені відповідні авторські концепти. Наслідком багатовимірної мисленнєвої практики є утворення нових смислів, експікація яких здійснюється вже у локальних просторах смислів. Як основні практики та прийоми багатовимірного мислення запропоновано розглядати практику споглядання, чотири смислоопераційні процедури - смислопроявлення, смислопрояснення, смислозакріплення, смисловживання, прийом бриколажу.

  Скачати повний текст