Запропоновано соціально-філософську концепцію легітимації соціальних інститутів у діахронічній перспективі змін філософських парадигм: від онтологічної через менталістичну до лінгвістичної. Базуючись на понятті раціональності, досліджено методологічні засади моделей легітимації - онтологічно-сакральної (міфологічної та релігійної) та формально-раціональної. Шляхом порівняння експліковано методологічні підходи до легітимації соціальних інститутів меж дискурсивно-теоретичної та системно-функціональної теоретичних стратегій. У контесті постметафізичного мислення проведено аналіз проектів легітимації у поняттєвих межах теорії справедливості як чесності, розглянуто постмодерністські підходи щодо легітимації (критику гранднаративів модерну, повторний опис словників і мовних матриць). Досліджено питання щодо чинників депонтенціації інституту національної держави та демократичної держави і демократичної легітимності за процесу глобалізації світу, а також розглянуто дискурсиво-етичну методологію легітимації інститутів як таку, що здатна синтезувати у своїх межах комплементарний потенціал альтернативних методологій і на засадах інтерсуб'єктивного порозуміння утверджувати у суспільному житті ідеали гуманності, толерантності та справедливості.

  Скачати повний текст

Проаналізовано зміст понять "людина", "особистість", "соціум", "суспільство", розглянуто їх зв'язок з іншими поняттями у системі філософських категорій. Показано специфіку соціально-філософського вчення про людину у контексті класичного та посткласичного розуміння. Встановлено, що аналіз принципів і методів філософії, історії, соціології, культурології обумовлює розуміння міждисциплінарного характеру феномена людини та сприяє створенню цілісної моделі соціально-філософської теорії. Доведено, що для ефективного вирішення сучасною людиною проблемних соціоситуацій необхідний категоріальний синтез соціально-філософської методології. Визначено, що використання традиційних наукових принципів (єдності логічного та історичного, взаємозв'язку біологічного та соціального, об'єктивності), підходів (діалектичного, системно-структурного, синергетичного), їх доповнення оновленими екзистенційними методами (феноменологічним, герменевтичним, соціально-гуманістичним) дозволило адекватно осмислити людину за соціальних змін. Зазначено, що буття людини є важливою проблемою соціальної філософії, всебічне дослідження якої дає можливість наукового аналізу структури особистості, діалектики її становлення. Доведено, що розуміння духовних можливостей та шляхів самореалізації цілісної особистості сприяє подоланню антропологічної кризи українського суспільства перехідного періоду.

  Скачати повний текст