Дисертаційну роботу присвячено формулюванню науково обґрунтованих пропозицій, що спрямовані на удосконалення означених кримінально-правових норм (ст. 139 КК України), а також підвищення ефективності кримінального права саме у сфері належного надання медичної допомоги у відповідності з чинним законодавством особі, яка її потребує, зокрема шляхом реалізації права на охорону здоров'я й медичну допомогу, на основі комплексної та системної кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення, передбаченого ст. 139 КК України.Варто зазначити, що дане дослідження виконано у межах актуального на сьогодні для сучасної науки антропоцентричного напрямку, зокрема коли центром уваги держави має бути людина як суспільна істота, яка у своїй поведінці відповідно керується певними установками чи/та цінностями, що можуть регулюватись традиціями, звичаями, законом тощо.У результаті проведення наукового аналізу теоретичного стану означеної проблеми, зокрема її законодавчого регулювання, а також практики застосування чинного законодавства, було надано важливі й істотні пропозиції для науки кримінального права, сформульовані нові положення та висновки. Зокрема здобувачем вивчено 335 теоретичних джерел, проведено наскрізний огляд законодавчого матеріалу, у якому наявні вказівки на положення щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст. 139 КК України, проаналізовано усі 9 вироків з Єдиного державного реєстру судових рішень винесених з 2012 по 2020 рр. у частині кримінальної відповідальності за ненадання допомоги хворому медичним працівником та опитано 930 респондентів щодо означеної проблеми.У ході дослідження встановлено витоки й ґенезу кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення ненадання допомоги хворому медичним працівником і сучасний стан проблеми (підрозділ 1.1). У дисертації закладені методологічні основи щодо формування авторського підходу із визначення поняття кримінального правопорушення «Ненадання допомоги хворому медичним працівником», передбаченого ст. 139 КК України (підрозділ 1.2). З огляду на вищевказане і загального поняття кримінального правопорушення (ст. 11 КК України), а також об'єктивні й суб'єктивні ознаки даного діяння, автором сформульовано визначення цього кримінального правопорушення під яким варто розуміти: «Умисну (у виді прямого умислу для ч. 1), а за ч. 2 даної статті подвійну форму вини (до діяння умисна вина у виді прямого умислу, а щодо наслідків тільки необережність у виді кримінально протиправної самовпевненості), заборонену КК дію чи бездіяльність, суб'єкта (медичний працівник), що посягає на суспільні відносини, які виникають щодо умов із забезпечення надання медичної допомоги, у відповідності із чинним законодавством, особі, що її потребує, зокрема шляхом реалізації її права на охорону здоров'я й медичну допомогу лікарем чи іншим медичним працівником у державних або комунальних, чи приватних закладах охорони здоров'я, або науково-педагогічним працівником закладу вищої чи післядипломної освіти, що забезпечують підготовку кадрів у галузі охорони здоров'я, за наявності у нього сертифіката лікаря-спеціаліста і дозволу керівника закладу охорони здоров'я щодо надання медичної допомоги, чи фізичною особою-підприємцем, що зареєстрована й має ліцензію на провадження господарської діяльності щодо медичної практики, які полягають у ненаданні (бездіяльність) чи відмові (дія) надати медичну допомогу потерпілому, який знаходиться у фізіологічному або/та патологічному процесі, що є критичним або/та небезпечним для його життя і здоров'я, за умови, що останній саме потребує надання медичної допомоги та відсутні перешкоди, а також наявна можливість для здійснення дій щодо усунення небезпеки для здоров'я й життя потерпілого, тобто йому буде надана медична допомога медичним працівником, який відповідно до встановлених правил та чинного законодавства зобов'язаний її надавати, та спричинило (за ч. 2 цієї статті) смерть або інші тяжкі наслідки для потерпілого».З'ясовано зміст основних чинників соціально-правової обумовленості кримінально-правової заборони, передбаченої ст. 139 КК України: а) соціально-кримінологічний чинник; б) нормативний чинник; в) етичний чинник; г) міжнародно-правовий чинник; д) культурно-історичний чинник (підрозділ 1.2). Проаналізувавши чинники соціально-правової обумовленості даної заборони (ст. 139 КК України), варто зазначити, що наявна неоднорідність поглядів на загальні та спеціальні положення щодо соціально-правової обумовленості заборони, а також наявні суперечливі судження, що стосуються класифікаційних систем передумов криміналізації.З огляду на зазначене вище, маємо усі підстави, аби стверджувати, що на сьогодні означена проблема на теоретичному рівні залишається не вирішеною.^UThe dissertation is devoted to the formulation of scientifically substantiated proposals on the basis of complex and systematic criminal-legal characteristics of the criminal offense under Art. 139 of the Criminal Code of Ukraine which aimed at improving the certain criminal-legal provisions (Article 139 of the Criminal Code of Ukraine), as well as at improving the effectiveness of criminal law in the field of proper medical assistance to the person in need in accordance with applicable law, and in particular by the realization of the right to health care and medical assistance.The research is performed within the current anthropocentric direction for modern science, in particular when the focus of the state should be on the person as on a social being, whose behavior is regulated by certain attitudes and/or values that can be governed by traditions, customs, law etc.As a result of scientific analysis of the theoretical state of this problem, in particular, its legislative regulation, as well as the practice of applying of current legislation, important and significant proposals for the science of criminal law was provided, new provisions and conclusions were formulated. In particular, the author studied 335 theoretical sources by the conduction of the full review of the legislative material, which contains references to the provisions of the criminal offense under Art. 139 of the Criminal Code of Ukraine, analyzed all 9 court sentences from the Unified State Register of Court Decisions issued from 2012 to 2020 in terms of criminal liability for failure to render assistance to a sick person by a medical professional and interviewed 930 respondents on this issue.During the research, the origins and genesis of criminal liability for the criminal offense of failure to render assistance to a sick person by a medical professional and the current state of the problem were defined (section 1.1). In the dissertation the methodological foundations for the formation of the author's approach to defining the concept of a criminal offense "Failure to render assistance to a sick person by a medical professional" under Art. 139 of the Criminal Code of Ukraine were established (subsection 1.2). Taking into account the above and the general concept of a criminal offense (Article 11 of the Criminal Code of Ukraine), as well as objective and subjective features of this act, the author formulated a definition of this criminal offense on which should be understood: "Intentional (in the form of direct intent for P.1), and under Part 2 of this article, a double form of guilt (intentional guilt in the form of direct intent to the action and carelessness in the form of criminally illegal self-confidence to the consequences), prohibited by the Criminal Code action or inaction, the subject (medical professional), encroaching on public relations that arising from the conditions for the rendering of medical assistance, in accordance with applicable law, to the person in need by realization of his/her right to health care and medical assistance by a doctor or other medical professional in state/municipal/private health care institutions, or by a research-teaching staff of higher or postgraduate educational institutions that provide training staff in the field of health care, in the case that he/she has a certificate of a doctor-specialist and a permission of the head of the health care institution to render medical assistance, or by an individual entrepreneur who is registered and licensed to conduct business activities related to medical practice, which consists in failure to render (inaction) or refusal (action) to render medical assistance to a victim who is in a physiological and/or pathological process that is critical or/and dangerous to his/her life and health, in the case that the latter needs medical assistance and there are no obstacles, as well as the is an opportunity to take action to eliminate the danger to victim's health and life and a patient will be provided with medical assistance by a medical professional who in accordance with established rules and current legislation is obliged to provide it, and it caused (under Part 2 of this article) death or other grave consequences for the victim".The main factors of social-legal conditionality of the criminal law prohibition under Art. 139 of the Criminal Code of Ukraine were examined, such as: a) social-criminological factor; b) regulatory factor; c) ethical factor; d) international-legal factor; e) cultural-historical factor (subsection 1.2).According to the analysis of the factors of social-legal conditionality of this prohibition (Article 139 of the Criminal Code of Ukraine), it should be noted that there is a dissimilarity of views on general and special provisions of social-legal conditionality of this prohibition, as well as there are contradictory judgments of scientists concerning classification systems.

Неінфекційні захворювання щороку спричинюють смерть 41 мільйону осіб, що еквівалентно 74% усіх смертей у світі, зокрема щороку 17 мільйонів осіб помирають від НІЗ у віці до 70 років (ВООЗ, 2022). З усіх смертей від НІЗ 77% припадає на країни з низьким і середнім рівнем доходу, відповідно смертність від серцево-судинних захворювань найбільша поміж НІЗ, або складає 17,9 мільйона осіб щорічно (ВООЗ, 2022). Варто наголосити на тому, що модифікація факторів СС ризику надає змогу суттєво знизити серцево- судинну захворюваність, а також смертність у осіб із вже діагностованими та/або невиявленими ССЗ (Катеренчук, І.П., Циганенко, І.В., 2017). Слід зазначити, що науковці також надають підтвердження щодо наявності зв’язку між СПВ та порушенням сну, порушенням функції імунітету, системним запаленням, психосоматичними захворюваннями, порушеннями адаптації, тяжчими наслідками щодо серцево-судинних захворювань, нездоровим способом життя, що вказує на масштабний вплив СПВ на здоров’я особи (Іванчук, А.О. та ін., 2020; Меламед, С. та ін, 2006; Пріб, Г. та ін., 2019). Відповідно до положень МКХ-11 синдром професійного вигорання (код – QD85) трактується як синдром, що концептуалізується як результат впливу хронічного стресу саме на робочому місці, із яким індивіду не вдалось успішно впоратись, відповідно характеризується 3 ознаками: а) почуття втрати енергії чи виснаження; б) збільшення ментального дистанціювання щодо роботи чи наявне почуття негативізму або навіть цинізму щодо роботи; в) почуття неефективності й нестачі досягнень (МКХ-11, 2019). Мета дослідження полягала в удосконаленні заходів профілактики на основі вивчення факторів ризику розвитку синдрому професійного вигорання у лікарів загальної практики – сімейних лікарів шляхом модифікації способу життя та оптимізації умов праці.^UNoncommunicable diseases (hereinafter - NCDs) cause 41 million deaths each year, that are 74% of all deaths worldwide, including 17 million deaths from NCDs each year under the age of 70 (WHO, 2022). Among all NCD deaths, 77% occur in low- & middle-income countries, that makes the level of cardiovascular diseases’ death the highest among NCDs (17.9 million deaths annually (WHO, 2022). The modification of cardiovascular risk factors makes it possible to significantly reduce cardiovascular morbidity, as well as mortality in persons with already diagnosed and/or undetected CVDs (Katerenchuk, I.P., Tsyganenko, I.V., 2017). It should be mentioned, that scientists also provide confirmation of the existence of a relationship between burnout syndrome and sleep disorders, impaired immune function, systemic inflammation, psychosomatic diseases, mental adaptation disorders, severe consequences for cardiovascular diseases, and unhealthy lifestyles, that indicate a large-scale impact of burnout syndrome on a person's health (Ivanchuk, A.O. et al., 2020; Melamed, S. et al., 2006; Prib, H. et al., 2019). According to the ICD-11, burnout syndrome (code – QD85) is interpreted as a syndrome conceptualized as the result of exposure to chronic stress at the workplace, with which the individual could not successfully cope, and is characterized by 3 signs: a) feeling of loss of energy or exhaustion; b) increased mental distancing in relation to work or an existing feeling of negativism or even cynicism in relation to work; c) a sense of inefficiency and a lack of accomplishment (ICD-11, 2019). The purpose of the study was to improve preventive measures of burnout syndrome by modification of lifestyle and optimization of working conditions based on the study of risk factors of burnout syndrome development in family doctors.