Проаналізовано роль симпатії як своєрідного принципу антропологічного розуміння життя особистості. Розглянуто витоки концепту симпатії у традиції новоєвропейської філософії та досліджено феноменологічні основи принципу симпатії у М. Шелера. З'ясовано, що саме у філософській антропології М. Шелера поняття симпатії почало фігурувати в значенні принципу, без якого неможливо уявити дію цінностей, сутністі любові, інтерсуб'єктивності, соціальності, солідарності. Доведено, що концепція посутності Г.-Е. Генстенберга є своєрідною інтерпретацією шелерівського концепту симпатії, де увагу сфокусовано на здатності людини сприймати суще заради нього самого, коли речі цікаві самі по собі, тобто предбачається конституюча роль симпатії також щодо сприйняття певного роду предметностей в життєвому світі людини. Показано, що сучасні наукові відкриття є в певних пунктах концептуально близькими тому, що розглядалось раніше суто в межах філософсько-антропологічної рефлексії. З'ясовано, що останні доробки у сучасній біології й еволюційній антропології щодо принципу симпатії суттєво впливають на її філософське розуміння. Розкрито актуальність теми емпатії в конкретних науках та її значення для філософсько-антропологічної проблематики загалом. Зазначено, що саме філософсько-антропологічне розуміння природи симпатії не дозволяє редукувати тематику емпатії до соціобіології та нейрофізіології.

  Скачати повний текст