З'ясовано, що рукописи О. Селівачова, як правило, повніші за публікації, оскільки при підготовці до друку здійснювалися цензурна правка, редакційні скорочення та втручання. Зазначено, що в умовах демократичного суспільства гостро постає необхідність повернення у простір культурного буття сучасної України незаслужено забутих історичних постатей, особливо тоді, коли це зумовлено обставинами тоталітарного минулого, що внесли викривлення в різні форми комеморативних практик.Акцентовано увагу на потужному мистецькому, професійному і духовному потенціалі кільканадцяти поколінь одного роду. Встановлено, що при всій істотності родинної традиції, яка дає дитині, разом зі шкільною освітою, культурний ґрунт, найважливішим є особиста природна схильність, оскільки діти тих самих батьків обирали не завжди ту саму професію чи рід діяльності. І, нарешті, коли рід продовжувався кілька віків (без огляду на характер занять його представників), тільки це вже створювало саму можливість вивчення закономірностей і випадковостей вітчизняної історії та культури крізь генеалогічну призму. Такий підхід завжди переконує живою конкретикою.Спостержена нами своєрідна «зміна віх» у текстах О. Селівачова після 1917 року не зумовлена політичною кон'юнктурою, адже в тогочасному Харкові 1918–1919 рр. влада найдовше належала не більшовикам, а німцям, гетманцям, денікінцям. Ідеться про загальне усвідомлення кінця культури імперського періоду. Імена уявних ідейних союзників, які залучає Селівачов, показують широке коло критиків і класики, й фольклорної традиції, котрі представляють усі напрями культурно-соціологічної думки ХІХ століття. Тут і революціонери-демократи (В. Бєлінський, М. Добролюбов, Д. Писарєв), ліберали (І. Бунін, М. Гершензон, І. Тургенєв), консерватори містичних і слов'янофільських відтінків (М. Гоголь, О. Міллер, В. Соловйов, О. Соболевський), шукачі релігійного відродження (Д. Мережковський, М. Неплюєв, Л. Толстой). При цьому вплив багатьох із них відчувається в текстах молодого харківського вченого.Розглянуто тексти О. Селівачова, які відбивали ідейні суперечності революційної доби щодо ставлення до класики та новітніх форм художньої творчості в аспекті пріоритету естетичних або морально-дидактичних критеріїв. Виявлено, що тексти молодого харківського вченого відображали, якими саме шляхами глорифікація наприкінці XIX ст. фольклорної та поетичної класики швидко змінювалася на початку наступного століття критичним ставленням. І сприяли цьому найрізноманітніші чинники у широкому спектрі від консервативних антипрогресистських ідей – до модерністських і авангардних інтенцій радикального оновлення.Висвітлено питання віри, релігії й атеїзму, богоявлення та богоборства у поезії символістів і зроблено висновок, що ліричні герої розглядуваних О. Ф. Селівачовим авторів у неприйнятті пересічності, банальності – по-новому розвивали сформовані ще раніше ідеї: «поет і натовп», обожнення реальності й обоготворення власної особистості. Молодий учений, попри свою швидше консервативну світоглядну позицію, захоплено вітав ще не визнане всіма сучасниками мистецтво модерністів, передусім як талановите, багате новими формами й смислами художнє явище, сумнівався в справедливості застосовуваного до неї ярлика «декаданс», усвідомлював відсутність прямої відповідності між естетико-художніми преференціями, політичними й релігійними переконаннями.^UIt is found out that O. Selivachov's manuscripts, as a rule, are more completethan publications. This is explained by the fact that censorship, editorialabbreviations and pruning, as well as interposition were embodied during the printingpreparation process. Additionally, it is noted that in democratic societycircumstances, there is an urgent necessity in returning undeservedly forgottenhistorical figures to the cultural life space of modern Ukraine, especially whenit is predetermined by totalitarian past conditions, which distorted various formsof commemorative practices.A special emphasis is placed on the powerful artistic, professional and spiritualpotential of several generations of the same ancestry. It is established that familytradition is important in providing a child not only with school education, but culturalbasis as well. Herewith, along with all this, the most important is personal naturalinclination, because children of the same parents did not always choose the sameprofession or occupation. And finally, when the ancestry lasted for several centuries(regardless of the activity nature of its representatives), only this created theopportunity itself to study the regularities and coincidences of blighty history andculture through the genealogical prism. As a rule, such an approach always convinceswith living concreteness.An observed specific "change of milestones" in O. Selivachov's works since1917 is not conditioned by the political conjuncture, taking into account the fact thatfor the longest time in Kharkiv of those years (1918–1919) the power belonged not tothe bolsheviks, but to the Germans, hetmans, denikinets. This applies to the generalawareness of the culture end of the imperial period. Used by O. Selivachov names ofimaginary ideological allies show a wide range of reviewers of both classic andfolklore traditions, which represent all trends in cultural and sociological thought of8the XIX cent. Among them some prominent figures can be enumerated, such asrevolutionary democrats (V. Bielinskyi, M. Dobroliubov, D. Pysariev), liberals (I.Bunin, M. Hershenzon, I. Turheniev), conservatives of mystical and Slavophileshades (M. Hohol, O. Miller, V. Soloviov, O. Sobolevskyi), researches of religiousrevival (D. Merezhkovskyi, M. Nepliuiev, L. Tolstoi). At the same time, the influenceof many of them is felt in the texts of young Kharkiv scientist.In this study O. Selivachov's texts that reflect ideological contradictions of therevolutionary era in relation to the classic and latest forms of artistic creativity,particularly, in terms of aesthetic or moral didactic criteria priority, are researched. Itis revealed that texts of this young Kharkiv scientist reflect those ways in whichfolklore and poetic classic glorification of late XIX cent. was quickly changing intocritical attitude at the beginning of the next century. All this was facilitated by avariety of factors in a wide range, from conservative anti progressive ideas tomodernist and avant-garde intentions of radical renewal.The issues of faith, religion and atheism, Epiphany and god-fightingin symbolists' poetry are highlighted. According to this, it is concluded thatthe authors' lyrical heroes researched by O. F. Selivachov are characterised by theirmediocrity rejection and banality, in such a way creatively developing previouslyformed ideas in a new way: "a poet and a crowd", reality deification and ownpersonality deliberation. Despite some kind of conservative worldview, the youngscientist enthusiastically welcomed the modernists' art that was not recognised by allcontemporaries, considering it as a talented in rich forms and meanings artisticphenomenon. He doubted the validity of the applied label "decadence", and wasconscious of the lack of a direct correspondence between aesthetic and artisticpreferences, political and religious beliefs.