На підставі вивчення широкого кола історичних, етнолінгвістичних, етнографічних та історико-правових джерел проведено комплексне дослідження особливостей формування та становлення звичаєво-правової культури українців у XIX - на початку XX ст. Розглянуто питання народної правосвідомості, відтворено народний юридичний термінологічний словник і проаналізовано особливості українського звичаєвого інституту власності. Визначено характерні риси земельних відносин та історичні форми земельної власності. Досліджено сімейні звичаї поділу майна і спадкування, "жіноче право", інститут приймацтва, внутрішньосімейні та позасімейні договірно-зобов'язальні й економічні традиції. Проаналізовано загальноукраїнські моделі побутування звичаїв та їх локальну специфіку. Зазначено, що територіальні межі дослідження охоплюють усі етнічні території українців. Вперше простежено взаємодію звичаю та права. Обгрунтовано взаємозв'язок особливостей народно-звичаєвої культури з ментальністю українців, охарактеризовано сервітутне та чиншове право й обгрунтовано принципово нові уявлення про спільну власність у народній правосвідомості. До наукового обігу введено велику кількість маловідомих архівних джерел (переважно рішень волосних судів і матеріалів анкетування селян XIX - початку XX ст.) та запропоновано нові класифікаційні підходи щодо систематизації явищ звичаєво-правової культури українців на базі використання принципу емпатії.

  Скачати повний текст