Запропоновано тезу щодо соціокультурної функції літератури та специфічного завдання літературної критики. Проаналізовано літературно-критичні дослідження Д.С. Мережковського, З.М. Гіппіус, А.Л. Волинського, В.Я. Брюсова, В.В. Розанова 1890-х - 1905 рр., а також їх літературних попередників і старших сучасників (М.К. Михайловського, О.М. Скабічевського). Відзначено, що формулюючи нове розуміння соціокультурної функції літератури, критики-символісти були переконаними в її особливій ролі у суспільному житті. Проте замість соціального аспекту як першочерговий вони визначали релігійно-філософський, пред'являли до літературних творів та їх творців утилітарні вимоги, а саме: виражати філософський зміст (А.Л. Волинський), втілювати "ідеальний" (В.В. Розанов), релігійно-філософський початок (Д.С. Мережковський, З.М. Гіппіус). Акцентовано, що в оглядах і критичних статтях В.Я. Брюсова була зроблена спроба відокремити естетичне від соціального, політичного, суспільного, релігійного. Літературні критики раннього символізму зробили спробу переоцінити уявлення про межі та завдання літератури, про сенс художньої творчості, вони продовжували російську загальнокультурну традицію, зближували літературну критику з історією, філософією та релігією.

  Скачати повний текст