Обгрунтовано застосування в медикаментозній терапії у хворих на генералізований пародонтит нестероїдних протизапальних препаратів диклофенаку (неселективний інгібітор ЦОГ) німесуліду (селективний інгібітор ЦОГ-2) та целекоксибу (специфічний інгібітор ЦОГ-2), шо дозволяє оптимізувати комплексне лікування пацієнтів. Вивчено вплив різних НПЗП (диклофенаку, німесуліду та целекоксибу) на процеси ПОЛ та АОЗ у ротовій рідині хворих на генералізований пародонтит хронічного перебігу, показано їх антиоксидантні властивості. Розкрито механізми антиоксидантної дії нестероїдних протизапальних препаратів під час лікування хворих на генералізований пародонтит різного ступеня тяжкості. Уперше комплексно вивчено вплив різних нестероїдних протизапальних препаратів (диклофенаку, німесуліду та целекоксибу) на баланс цитокінів про- та протизапальної дії. Виявлено, що генералізований пародонтит хронічного перебігу супроводжується порушеннями у системі про- та протизапальних цитокінів. На підставі визначених закономірностей обгрунтовано доцільність використання у терапії комбінованого застосування (місцевого, під капи, та перорально) нестероїдних протизапальних препаратів. Виявлено, що за комбінованого застосування (місцевого та перорального) нестероїдні протизапальні препарати проявляють протизапальний та антиоксидантний ефекти та нормалізують цитокінову регуляцію в тканинах пародонту, що дозволяє підвищити ефективність лікування захворювання, подовжити термін клінічної ремісії дистрофічно-запального процесу в пародонтальному комплексі. Це істотно знижує загальне медикаментозне навантаження на організм. Обгрунтовано переваги застосування целекоксибу в комплексній терапії хворих на генералізований пародонтит, що проявляється позитивною динамікою клінічних, біохімічних та імунологічних показників у найближчі та віддалені терміни спостереження.

  Скачати повний текст

Охарактеризовано фармакокінетичний профіль координаційної сполуки германію з оксиетилідендифосфоновою кислотою та пірацетамом (ВГПН-1) як потенціального церебропротектора за умов гострої ішемії ГМ. Виявлено, що ВГПН-1 за умов одноразового внутрішньоочеревинного введення відноситься до IV класу токсичності. Доведено, що найвищу протиішемічну активність ВІТІН-1 реалізує в дозі 114,9 мг/кг у разі внутрішньоочеревинного введення через 20,43 хв з моменту перев'язки обох сонних артерій. Встановлено, що за умов патології потенційний церебропротектор достатньо швидко надходить до системного кровообігу, у повному об'ємі нагромаджується в усіх біосубстратах. У процесі І фази біотрансформації ВІТІН-1, як в нормі, так і за умов цереброваскулярної патології дисоціює на складові компоненти, які не проходять II фазу біотрансформації. Аналіз процесів екскреції дозволяє встановити, що ВІТІН-1 переважно виводиться з сечею.

  Скачати повний текст