Розглянуто синтагматичні та дериваційні відношення, в які вступають субстантивовані дієприкметники, місце субстантиватів у семантичній парадигмі іменників-девербативів. Визначено, що у разі субстантивації дієприкметник набуває як типової для субстантивів сполучуваності, так і нетипового для іменників контексту. Аналіз семантичних особливостей таких дієприкметників зроблено з урахуванням їх валентнісних зв'язків і властивості займати в лексико-семантичній парадигмі іменників, мотивованих дієсловом, такі позиції, в яких реалізуються суб'єктно-результативні відношення. На підставі аналізу особливостей функціонування субстантивованих дієприкметників у різних писемних стилях української мови виявлено, що їх виникнення відбиває дві тенденції розвитку мови, - прагнення до економності знакової системи та розширення її виражальних можливостей. Показано, що відсутність одного з складників у мові як системі компенсується за рахунок одиниць іншого рівня.

  Скачати повний текст