Досліджено становлення структури та розвиток семантики складно-суфіксальних іменників в українській мові XI - XVIII ст., висвітлено питання щодо словотвірної мотивації зазначених похідних, продуктивності формантів, які приймали участь у творенні композитів на різних етапах розвитку української мови, частоти вживання окремих компонентів у межах досліджених дериватів. Зазначено, що описані типи складень середньоукраїнської та новоукраїнської мов не мають істотних відмінностей у порівнянні зі словами аналогічної структури, зафіксованими давньоруськоукраїнськими пам'ятками. Відзначено, що загальний характер мотивувальної бази, способи поєднання компонентів композитів загалом відповідають існуючим раніше тенденціям. Запропоновано тезу, що специфіка змістових відношень між частинами складного слова, співвідношення особливостей внутрішньої та зовнішньої валентності полікореневих давньоруськоукраїнських лексем зберігається й у мові подальших періодів.

  Скачати повний текст