Розглянуто еволюцію, зміст і пізнавальний потенціал просторової метафори та просторових концептів у соціальній теорії, зокрема соціології. Висвітлено підходи до подолання епістемологічної невизначеності за умов використання "просторових" понять у соціологічному теоретизуванні з метою зробити їх більш операціональними. Зроблено висновок, що метафора як інструмент пізнання властива для кожної дисципліни на етапі трансформації її предмета. В соціології цей процес має перманентний характер. Кризи теорій зумовлюють кризу "нормальних" понять і призводять до змін в усталеній метафориці. В історії соціального пізнання можна виділити періоди підйому та занепаду мегаметафор "машини", "організму", "системи", "ринку", "театру" і "простору". У різних теоріях і теоретичних моделях кожна з них має специфічну інтерпретацію. У 1980-ті рр. було запропоновано три найвідоміші соціологічні інтерпретації просторової метафори. Першою була метафора "соціального простору" у концепції П.Сорокіна, другою - феноменологічна інтерпретація (від А.Шюца до Ю.Габермаса). П.Бульс розвинув третю інтерпетацію - "конструктивістський структуралізм". "Просторова" аналогія є важливим аспектом фундаментальної проблеми інтерсуб'єктності. У контексті фенологічної концепції, є можливим здійснити опис різних субуніверсумів інтерсуб'єктивного досвіду та надати просторову інтерпретацію їх смислової структури. У даному контексті розглянуто життєсвіт поділеним на ієрархічні рівні множинних інтерсуб'єктивних і квазінтерсуб'єктивних реальностей. Значну увагу приділено можливостям, що їх надає соціологія соціальних просторів суспільства.

  Скачати повний текст