З використанням значного фактичного матеріалу проаналізовано становлення іменникових конфіксів від праслов'янського періоду до XVIII ст., ступінь їх продуктивності упродовж досліджених періодів розвитку мови. Визначено рівень сформованості конфіксальних словотвірних типів, з'ясовано основні тенденції розвитку конфіксальної підсистеми іменника української мови XI - XVIII ст. З'ясовано, що у давній руськоукраїнській, середньоукраїнській та новоукраїнській мові високопродуктивними були конфікси з елементами -иіє і його континуантами (нн'а, -тт'а, -jа), -никъ та матеріально не вираженим постпозитивним компонентом. З набуттям українською мовою у XIV - XVIII ст. живомовних рис остаточно виформувались конфікси з фінальними частинами -окъ, -ко тощо, з'явилися двоелементні афікси з постпозитивними елементами -ук, -ій, -щизна. Відзначено, що поширеним явищем у системі конфіксального словотворення іменника української мови XI - XVIII ст. було вираження одного лексико-словотвірного значення за участю декількох афіксів: функціонально-семантичної дистрибуції конфіксальних формантів упродовж дослідженого періоду історії української мови, зумовленої інтра- й екстралінгвальними чинниками. Зроблено висновок, що іменникова конфіксальна підсистема, почавши своє становлення у праслов'янський період, до кінця XVIII ст. сформувала підгрунтя для свого подальшого розвитку у новій українській мові.

  Скачати повний текст