Здійснено комплексне дослідження політики управління постконфліктними територіями як управлінського процесу, який локалізується в межах території, що зазнала впливу збройного конфлікту, розглядається як ресурс різними політичними акторами, потребує встановлення інституційного порядку і подолання наслідків конфлікту. Політику управління постконфліктними територіями досліджено через категорії: «постконфліктна територія», «збройний конфлікт», «постконфлікт», «постконфліктне управління», «політика управління». Вивчення предмету дослідження стало можливим завдяки міждисципінарним теоретикометодологічним підходам і методам політичної науки, політичної географії, геополітики, міжнародних відносин, політичної регіоналістики, конфліктології, права і політичного менеджменту. Обґрунтовано, що в контексті вивчення політики управління постконфліктними територіями немає потреби вивчати територію як предмет конфлікту. Доведена доцільність вивчення такої території в якості простору, що зазнав впливу збройного конфлікту, внаслідок чого має зруйновану систему управління або заслабкі інституційні форми розвитку, що потребують розбудови «з нуля» або реінтеграції в національну систему вищого рівня. Виявлено специфіку впровадження управлінських практик такими постконфліктними територіями, як: частина території Хорватії – Славонія, Баранія та Західний Срієм, Таджикистан, Бангладеш, Косово, Руанда, Камбоджа, Нікарагуа, Мозамбік, Боснія і Герцеговина, С'єра-Ліоне. У межах категоріального апарату, за допомогою вказаних наук і наукових напрямів, визначено «постконфлікт» як стадію зіткнення інтересів двох і більше акторів, що настає після завершення основних етапів конфлікту. Авторкою розглядалися такі випадки, де дві чи більше держави, або держава(- и) в особі уряду та певне(-і) організоване повстанське(-і) угруповання ставали суб'єктами збройного протистояння. Для деталізації категорії «постконфлікт» із використанням категорій політології, міжнародного права та міжнародних відносин надано характеристику форм та типів завершення конфлікту. Наведено авторське формулювання ознак завершення конфлікту: 1) досягнення сторонами конфлікту згоди щодо постконфліктного управління, 2) отримання стороною (сторонами) конфлікту або третьою стороною повного суверенітету (інституційного контролю) над територією, що раніше була охоплена конфліктом та 3) визнання з боку міжнародної спільноти факту закінчення конфлікту і формування легітимних інститутів. Значення міжнародного визнання для завершення конфлікту обґрунтовано за допомогою концепції «сепаратистських держав», що таке визнання не отримали, та компаративного аналізу кейсів «Косово» та «Придністров'я». У роботі обґрунтовано використання понять «політика управління», «управління постконфліктними територіями», «управління кризовою ситуацією». Виявлено конфліктність впливу і стратегій міжнародних та національних акторів на управління постконфліктними територіями, що обґрунтовано за допомогою дослідження генези ставлення міжнародних та національних акторів до управління постконфліктними територіями та їх політичних інтересів на постконфліктних територіях. Заявлено, що на постконфліктних територіях міжнародні організації виконують свої статутні функції, впроваджуючи модель «ліберального миру» на територіях, вразливих до зовнішніх впливів. Виявлено, що інтереси національних та міжнародних акторів збігаються в частині досягнення створення умов, за яких буде нівельовано вплив доконфліктної конфронтації цінностей. До дослідження введено концепт миротворчості як діяльності по встановленню миру (порядку системи), що підтримує та посилює інститути, які сприяють мирному співіснуванню та мінімізують конфліктогенні чинники. На базі критеріїв досліджено політику управління через інституційні та неінституційні практики у трьох секторах суспільного життя: безпека, економіка, соціокультурна сфера. Спираючись на запропоновану конфліктність стратегій національного та міжнародного рівнів щодо управління постконфліктними територіями запропоновано дві «ідеальні» (з боку її ініціатора) моделі національного та міжнародного управління постконфліктними територіями. Моделі побудовано, спираючись на досвід трьох постконфліктних територій – Хорватії, Таджикистану та Руанди. Ключові слова: конфлікт і постконфлікт, збройний конфлікт, постконфліктна територія, політика управління територією, управлінські практики, миротворчість.^UA comprehensive study of management policy of post-conflict territory is done. It is characterized as a management process that is localized within the territory affected by the armed conflict. It is seen as a resource by various political actors and requires the establishment of institutional order and overcoming the consequences of the conflict. Management policy of post-conflict territories was studied through its components: “post-conflict territory”, “armed conflict”, “post-conflict”, “postconflict management”. The study of the subject became possible due to interdisciplinary theoretical and methodological approaches and methods of political science, political geography, geopolitics, international relations, political regionalism, conflict studies, law and management. It is substantiated that in the context of studying the management policy of post-conflict territory, there is no need to study the territory as a subject of conflict. The expediency of studying such a territory as a space affected by the armed conflict is argued. As a result of the conflict the territory has a ruined system of governance or weak institutional forms of development that require development “from scratch” or reintegration into a national high-level system. The specifics of the implementation of management practices in several postconflict territories is determined. These are: part of the territory of Croatia - Slavonia, Baranya and Western Srijem, Tajikistan, Bangladesh, Kosovo, Rwanda, Cambodia, Nicaragua, Mozambique, Bosnia and Herzegovina, Sierra Leone. Within the categorical apparatus of outlined sciences and research areas, “post-conflict” is defined as a stage of conflict of interests between two or more actors, which occurs after the completion of the main stages of the conflict. The author considered cases where two or more states, or the state(s) represented by the government and a certain organized insurgent group(s) became the subjects of armed confrontation. To detail “post-conflict” using the categories of political science, international law and international relations, a description of the forms and types of the end of the conflict is provided. The author's concept of the signs of the end of the conflict is provided. These are: 1) the parties to the conflict agree on post-conflict management, 2) the party (parties) or a third party obtains full sovereignty (control) over the territory previously covered by the conflict and 3) the end of the conflict and the formation of legitimate institutions is recognized by international community. The importance of international recognition for ending the conflict is justified by the concept of “separatist states” that have not received such recognition, and a comparative analysis of the cases of Kosovo and Transnistria. The use of the terms “management policy”,“management of post-conflict territory”, “crisis management”. The conflict of influence and strategies of international and national actors in the management of post-conflict territories is revealed, which is substantiated by studying the genesis of the attitude of international and national actors to the management of post-conflict territories and their political interests in post-conflict territories. It is stated that in post-conflict territories, international organizations perform their statutory functions, thus justifying their functioning in a crisis of international law and international relations, and world leaders realize their geopolitical interests by implementing a model of “liberal peace” in areas vulnerable to external influences. The study introduces the concept of peacebuilding as an activity to establish peace (order of the system), which supports and strengthens institutions that promote peaceful coexistence and minimize conflict-generating factors. Based on these criteria, the management policy is studied through institutional and noninstitutional practices in three sectors of public life: from the security sector, from economics and from the socio-cultural sphere. Selected practices are described and analyzed based on post-institutional and synergetic approaches of political science. Based on the proposed conflict of strategies of national and international levels regarding the management of post-conflict territories, two “ideal” (from the side of its initiator) models of national and international management of post-conflict territories are proposed. The models are based on the experience of three postconflict territories – Croatia, Tajikistan and Rwanda. Key words: conflict and post-conflict, armed conflict, post-conflict territory, management policy of post-conflict territory, management practices, peacebuilding.