На основі синтезуючого вивчення полісемії у різних часових аспектах з позиції мовця (концепція лексико-семантичного варіювання) та слухача (концепція невизначеності) запропоновано голістичне розуміння полісемії як складного мовносіткового процесу, що має певні кореляції зі структурами головного мозку та світом природних явищ. За даних умов полісемію розглянуто крізь призму експериментальних та кількісних досліджень у синхронії, що дозволяє переосмислити звичні семантичні процеси, пов'язані з полісемією. Вивчення полісемії за допомогою апроксимативно-квантитивних методик в діахронії як результату семантичної зміни та в панхронії як певної регулярності даного процесу допомагає визначити змінні, необхідні для створення неокласичної теорії мови.

  Скачати повний текст