Теоретично обгрунтовано художню творчість як міжнаукову проблему, що активно пов'язана з динамікою видоутворення мистецтва, специфікою дослідження феномена художньої творчості, яка була об'єктом широкого міжнаукового аналізу протягом другої половини XIX - XX ст. Обгрунтовано параметри дослідження художньої творчості - естетичний, психологічний, етичний, мистецтвознавчий. Запропоновано до теоретичного вжитку низку положень, сукупність яких виявляє специфічність і самобутність творчого процесу, непересічність особистості митця, самодостатність та естетичну цінність мистецького твору: естетичне творчої особистості, "мотив" і "стимул" творчості, досвід самоаналізу митця, природу художньої геніальності, "простір", "час", "пам'ять", "безпосередні враження" як константи активізації творчого процесу, творчість в контексті "позитивної" і "негативної" психології, професійну етику митця тощо. Вперше в Українській естетиці систематизовано досвід українських науковців, розглянуто історичну традицію та сучасний стан щодо з'ясування художньої творчості в контексті гуманітарного знання. Проведено естетико-мистецтвознавчий аналіз мистецької практики, з наданням переваги тим періодам розвитку мистецтва, які мають зустрічні приклади самоаналізу та самооцінки творчого процесу з боку самих митців (Леонардо да Вінчі, Ф.Шіллера, Е.Золя, О.Уальда, І.Франка, Л.Українки, О.Кобилянської, В.Винниченка, І.Бергмана, Л.Вісконті та ін.).

  Скачати повний текст