Концептуалізовано епістемологічні ресурси, які дозволяють максимально вичерпно визначити онтологічну сутність та закономірності функціонування ідеології як способу пізнання суспільного буття й оперування набутим знанням; інструмента перетворення соціальної дійсності; сукупності світоглядних принципів, норм і регулятивів; герменевтичного чинника спонукального способу дії; логіки та взаємопотенціюючої дії аксіологічних і телеологічних стереотипів, пріоритетів і преференцій. Обгрунтовано необхідність побудови теоретичної моделі у вигляді тринарного синтезу методологічного (філософська рефлексія щодо оптимальних способів дослідження ідеології), загальнонаукового (загальна теорія систем) і конкретно-наукового (соціальна теорія функціонування ідеології) підходів. Доведено, що подолання аргументаційно-критеріальної невиразності та суперчливості масиву знань щодо ідеологічної дійсності можливо лише у разі відмови від абсолютизації вузькоаспектних підходів і застосування максимально комплексного, системного та міждисциплінарного підходу до оперування ідеологічними явищами. Визначено сутнісні, імперативні ознаки ідеології, які відрізняють її від світогляду, міфу, віри, релігії, утопії, мистецтва, етики, науки, філософії й інших форм і профільних типів суспільної свідомості.

  Скачати повний текст