У дисертації вперше в українському та зарубіжному академічному вимірах розглянуто та проаналізовано своєрідність пантомімічної культури в Україні у контексті сучасних соціокультурних процесів; досліджено еволюцію форм розвитку пантоміми в Україні; разом з аналізом творчої концепції, драматургічних принципів та особливостей засобів сценічної виразності окреслено специфіку українських театрів пантоміми та їх роль у соціокультурному просторі початку XXI ст.; визначено характерні ознаки феномену українського театру пантоміми та систему закономірностей його існування; виявлено роль українських театрів пантоміми у формуванні соціокультурного урбаністичного простору початку XXI ст.; здійснено комплексний аналіз репертуару театрів пантоміми як суттєвого фактора у формуванні нового культурного мислення.Досліджено зміст сучасної пантомімічної культури в Україні та розвиток пантоміми як самостійного виду мистецтва в контексті політичних, історичних, соціокультурних і мистецьких процесів; проаналізовано особливості європейської школи пантоміми та визначено її вплив на розвиток сучасної української школи пантоміми; розглянуто поезію фізичного вираження Е. Декру в контексті трансформації культурного коду, що характерні для сучасного театру пантоміми в Україні.Наукові положення та висновки дисертації підкріплені фактичним матеріалом, проаналізованим із використанням методик аналізу, відповідно до сформульованих у дослідженні мети та завдання.Методологія дослідження, забезпечуючи міждисциплінарний характер роботи, являє сукупність культурологічних та мистецтвознавчих підходів та методів.Специфіка означеної проблематики зумовила застосування у дослідженні культурологічного підходу, орієнтованого на злиття різних областей гуманітарного знання як найбільш перспективного.Проблеми процесів зародження та розвитку театру пантоміми в Україні досліджено з огляду синергетичної парадигми, що зумовило необхідність застосування синергетичного методу.Дослідження механізмів закріплення знаків культурного коду в постановках театру пантоміми в Україні базується на концепції текстового аналізу Р. Барта.Системний, структурно-функціональний та порівняльно-історичний підходи становлять методологічну базу дослідження, необхідну для виявлення закономірностей внутрішньої організації, розвитку та функціонування театру пантоміми в соціокультурному середовищі.Театр пантоміми послідовно розглядається як феномен сучасної видовищної культури, що адаптує та актуалізує культурні коди.Гіпотеза дослідження полягає в тому, що театр пантоміми, як складова культурного простору, як специфічна мистецько-видовищна форма образотворчої візуальності, інтерпретації тіла високого рівня символізації, естетичної, інтелектуальної, чуттєвої, психологічної привабливості, надання інформації суспільного значення, значимо впливає на культуротворчі процеси видовищності і візуалізації, трансляцію традиційних соціокультурних цінностей, норм естетичного досвіду формування художнього смаку.Виявлено, що театр пантоміми, отримавши поширення в багатьох країнах світу, має давньогрецьке походження. Незважаючи на те, що конкретне джерело запозичення однозначно визначити неможливо, між античною і середньовічною традиціями пантомімічних вистав наявні глибинні родинні зв'язки, що пояснюються специфічними властивостями пантомімічного мистецтва як особливого типу видовищ.Культура пантоміми виникла в результаті ідеологічного тиску, викликаного екзистенційним занепокоєнням із приводу того, що «говорить тіло». Масштабна історія пантоміми засвідчує, що пантоміма досягає своїх найсильніших проявів, коли вона не регулюється, не є продуктом техніки або школи, коли вона будує оповідь та інші ідентичності з фізичних дій, а не затверджує авторитет техніки формування наративу. Пантоміма репрезентує межу розуму, що дозволяє тілу діяти без вербальних проявів, розповідати історію мовчки.^UFor the first time, in Ukrainian and foreign academic dimensions, this research studies and analyses the pantomime culture originality in Ukraine in the context of modern social and cultural processes; the evolution of pantomime forms development in Ukraine is examined; together with the analysis of creative conception, as well as dramaturgic principles and features of stage expression means, the specifics of Ukrainian pantomime theatres and their role in the social and cultural space of the early XXI cent. are outlined; the characteristic features of the phenomenon of Ukrainian pantomime theatre and the system of its existence regularities are determined; the role of Ukrainian pantomime theatres in the formation of social and cultural urban space in the beginning of the XXI cent. is revealed; a comprehensive analysis of pantomime theatres repertoire as an essential factor in new cultural intellection formation is made. The meaning of modern pantomime culture in Ukraine, and the development of pantomime as an independent art form in the context of political, historical, sociocultural and artistic processes are studied; peculiarities of European pantomime school are analysed, as well as its influence on modern Ukrainian pantomime school development is determined; E. Decru's poetry of physical expression, which is characteristic of modern pantomime theatre in Ukraine, is studied in the context of cultural code transformation. Scientific principles and conclusions of this thesis are supported by factual material, studied using analysis methods, in accordance with the formulated in the research aim and objectives. Ensuring the interdisciplinary nature of this scientific work, the research methodology is a set of culturological and art history approaches and methods. The specifics of the defined issues leads to the use of culturological approach in this study, aimed at merging different fields of humanitarian knowledge as the most promising. Problems of Ukrainian pantomime theatre origins and development are studied in terms of synergetic paradigm, which determines the need of using the synergetic method. The study of the mechanisms of cultural code signs fixing in pantomime theatre performances in Ukraine is based on R. Bart's text analysis conception. Systemic, structural and functional, comparative and historical approaches form the research methodological basis, necessary for identifying pantomime theatre patterns of internal organisation, development and functioning in socio-cultural sphere.