Досліджено трансформацію візантійського іконографічного канону в мистецтві некласичної естетики XX ст. Проаналізовано концепти "ідеї" та "символу" як основні об'єкти зображення ікони та сучасного мистецтва. Визначено стилістичні особливості ікони в мистецтві XX ст., зокрема, іконографічні деформації, умовність образу та "літературність" художнього твору в контексті звернення до візантійської традиції в художніх течіях західного модернізму та постмодернізму, українського та російського авангарду та в неофіційному пізньорадянському мистецтві. Розглянуто шляхи та способи використання в мистецьких течіях XX ст. таких естетичних принципів ікони, як зображення часопростору, зворотня перспектива, теорія світла та символічна мова кольорів. Проведено паралель між об'єктами (творами) східнохристиянського та сучасного мистецтва у схожості їх сприйняття та між суб'єктами (художником та іконописцем) в їх трактуванні авторської індивідуальності. Виявлено спільний для ікони та мистецтва некласичної естетики принцип - презентацію трансцендентного сакрального. На підставі дослідження теоретичних і стилістичних настанов представників сучасного мистецтва й естетичної програми ікони висвітлено суттєві досягнення щодо розуміння ікони та вивчення гетерогенного мистецтва некласичної естетики.

  Скачати повний текст