Доведено, що в художній системі В. Набокова двійництво може коригувати розстановку дійових осіб твору, показує за цих умов відносність опозицій друг / ворог, добро / зло, нормальний / божевільний, живий / мертвий, люди / речі. Зазначено, що провідним елементом дії даних пар є вектор притягування / відштовхування. Визначено основні різновиди набоківських двійників - персоніфікований і неперсоніфікований (проективний та непроективний). Проаналізовано, що саме вони характеризують провідний конфлікт бінарних взаємин - внутрішній чи зовнішній. Висвітлено, що принцип контекстуальних бінарних опозицій (справжність / мімікрія, прозорість / непрозорість) формує архітектоніку "Запрошення до страти" та "Відчаю" як романів з підвищеним значенням інтертекстуальності. Обгрунтовано, що поетика двійництва у творах В. Набокова визначається модерною грою, в якій можуть брати участь, замінюючи один одного, люди та маски, люди та речі. Акцентовано увагу на тому, що перетворення, використані автором у творах, формують відчуття світу, в якому живе та мертве постійно міняються місцями, а люди грають невластиві їм ролі, зокрема, актор / дублер, людина / двійник, брат / близнюк-клон, в'язень / кат.

  Скачати повний текст