Роман «Недуга» українського поета, драматурга, перекладача зі східної Слобожанщини Євгена Плужника (1898-1936) показує життя київської інтелігенції та мистецьких кіл 1920-х рр., їхній розрив між ідеалом І дійсністю. У п’єсах «Професор Сухораб» і «У дворі на передмісті» автор виразно втілив передчуття реакції, що наступає після українізації.

Гнат Хоткевич – митець небаченого в українській культурі масштабу. Це був непересічний, обдарований багатьма талантами геній – поет, прозаїк і перекладач, педагог, етнограф, композитор, театральний діяч, актор і режисер, бандурист, мистецтвознавець, історик, художник, інженер…Своєю творчістю й організаційною діяльністю він охопив усю Україну – від Слобожанщини до Карпат. Митець українського Розстріляного Відродження. Історична драма-тетралогія «Богдан Хмельницький», яку пропонуємо читачеві, була завершена 1929 року. Напевно, саме з цієї драми й почалася трагедія митця. Адже в останній частині тетралогії «Переяслав» Хоткевич, супроти офіційної концепції, засудив підписання Переяславської угоди, назвавши цей акт поневоленням України Росією.

До збірки ввійшли знакові п’єси М. Куліша «Патетична соната» і «Маклена Ґраса». Також збереглася чимала частина публіцистичної спадщини драматурга, зокрема часів його діяльності в системі народної освіти та в газеті «Червоний шлях». Ці статті й виступи теж публікуються у збірці. «Маклена Ґраса» – це остання п’єса Миколи Куліша й остання постановка Леся Курбаса як режисера «Березоля». Після цієї п’єси М. Куліш уже не міг нічого писати, а Курбас робив постановки тільки в таборах. Вистава, що готувалася посеред Голодомору, стала останнім ковтком свободи для покоління Розстріляного відродження.

Микола Куліш (І892-1937) літературній діяльності присвятив майже все своє життя – ЗО років із 45. Він писав навіть тоді, коли був в ув’язненні на Соловках. Свою хресну дорогу він пройшов разом із багатьма іншими українськими митцями Розстріляного Відродження. Його розстріляли 3 листопада 1937 року в Сандармоху. Сатиричну п’єсу «Мина Мазайло» не дарма називають філологічним водевілем: комічні слова й фрази, факти кумедного зросійщення українців, пародія на мовні дискусії тощо. Усе це смішно, але водночас це сміх крізь сльози. Мина Мазайло соромиться власного прізвища – занадто воно українське. Тому в нього виникає почуття меншовартості. Тож він вирішує змінити його і шукає вчительку, яка навчила б його говорити «по-руському». Проте, коли Мина замислюється над варіантом свого майбутнього прізвища, – Сірєнєв, Розов, Алмазов, – його син Мокій хоче відтворити повну форму родового прізвища...