В результаті комплексного обстеження хворих сформульовані рекомендації щодо вибору консервативних та малотравмуючих хірургічних методів лікування, які дозволяють уникати безпідставного видалення слизової оболонки гайморової пазухи.

Проанализированы особенности посттравматического состояния при повреждениях носо-лобно-решетчатого комплекса. Описана оригинальная методика оперативного лечения с трансвенечным доступом, позволяющим свободно манипулировать в области глазниц и костной пирамидки носа и провести ревизию клеток решетчатого лабиринта и лобного синуса.

Проведено ендоскопічне обстеження порожнини носа у 39-ти хворих з патологією передньої групи навколоносових пазух і виявлено зміни внутрішньоносових структур, що перешкоджали нормальному проходженню повітряного потоку крізь порожнину носа. У всіх пацієнтів проведено спіральну комп'ютерну томографію структур носа та навколоносових пазух. Малоінвазивні хірургічні втручання у зоні остіомеатального комплексу, на носових раковинах і носовій перегородці виконано за супутньої патології передньої групи навколоносових пазух. Показано позитивний вплив проведеного лікування, що сприяло видужанню 31-го хворого, поліпшенню (тривалій ремісії) загального стану у 5-ти пацієнтів, у 3-х осіб ефект був відсутній. З'ясовано, що своєчасно проведена ендоскопічна мікрохірургічна корекція патологічних структур порожнини носа, зони остіомеатального комплекса та середнього носового ходу дозволяє одержати позитивні результати комплексної терапії та запобігти переходу гострого процесу у хронічний. Встановлено, що відновлення функції носового дихання та аерації передньої групи навколоносових пазух сприяє поліпшенню репаративних процесів у їх слизовій оболонці.

При эндоскопическом обследовании полости носа у 39-ти больных с патологией передней группы околоносовых пазух были выявлены изменения внутриносовых структур, которые препятствовали нормальному прохождению воздушного потока через полость носа. У всех пациентов проведена спиральная компьютерная томография структур носа и околоносовых пазух. Малоинвазивные хирургические вмешательства в зоне остиомеатального комплекса, на носовых раковинах и носовой перегородке выполнялись при сопутствующей патологии передней группы околоносовых пазух. В результате проведенного лечения выздоровление наступило у 31-го больного, улучшение (длительная ремисия) - у 5-ти, эффект отсутствовал у 3-х. Показано, что своевременно выполненная эндоскопическая микрохирургическая коррекция патологических структур полости носа, зоны остиомеатального комплекса и среднего носового хода позволяет получить положительные результаты комплексной терапии и предотвратить переход острого процесса в хронический. Выявлено, что восстановление функции носового дыхания и аэрации передней группы околоносовых пазух способствует улучшению репаративных процессов в их слизистой оболочке.

У 33-х хворих на хронічний рецидивний фронтит проведено пластику трепанаційного дефекту та лобно-носового каналу судинним ендопротезом данського виробництва Gore-Tex і російського виробничого об'єднання "Север". У 97 % прооперованих хворих у віддаленому післяопераційному періоді одержано позитивний морфологічний і функціональний результат. Дослідження довели, що судинний ендопротез є досконалим пластичним матеріалом, який найбільш повно відповідає задачам та умовам пластики трепанаційного дефекту стінки пазухи та лобно-носового каналу.

У 33-х больных хроническим рецидивирующим фронтитом произведена пластика трепанационного дефекта и лобно-носового канала сосудистым ендопротезом датского производства Gore-Tex и российского производственного объединения "Север". У 97 % прооперированных больных в отдаленном послеоперационном периоде получен позитивный морфологический и функциональный результат. Исследования доказали, что сосудистый эндопротез является совершенным пластическим материалом, который наиболее полно отвечает задачам и условиям пластики трепанационного дефекта.

Обстежено 92 хворих на гайморит, що виник на підставі кіст верхньої щелепи. Встановлено, що у більшості випадків хронічний стоматогенний гайморит виникає на підставі топографо-анатомічних порушень, котрі виникають у разі занурення до гайморової пазухи кісти. Запропонована операція об'єднує одночасно видалення оболонки кісти та ревізію гайморової порожнини.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р685.264.05

Рубрики:

Вади розвитку і деформації носа і носової перегородки

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обстежено 92 хворих з одонтогенними кістами з проростанням у гайморову пазуху. Встановлено, що запально-деструктивні зміни слизової гайморової пазухи залежать від топографоанатомічних порушень, які виникають у разі проростання кіст у гайморову пазуху. Ступінь цих порушень та тактика хірургічного лікування залежать від розміру кісти.

Исследования доказывают высокую эффективность препарата "Гивалекс" в профилактике и лечении послеоперационных осложнений у больных с хроническим одонтогенным гайморитом. Препарат "Гивалекс" имеет выраженный антисептический, противовоспалительный, обезболивающий и дезодорирующий эффекты и не обладает побочным действием.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р685.244 + Р685.264

Рубрики:

Носові операції і операції на придаткових пазухах

Хірургічна патологія носа і придаткових пазух

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено актуальну проблему сучасної оториноларингології - механізми та форми викривлення носової перегородки. Наявні відомості про розвиток і варіантну анатомію носової перегородки є здебільшого фрагментарними та несистематизованими, що потребує подальшого комплексного анатомічного дослідження.

Обгрунтовано шляхи підвищення ефективності лікування раніше оперованих хворих з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту, хронічного гіпертрофічного риніту та викривлення перегородки носа. Проаналізовано найхарактерніші зміни архітектоніки порожнини носа, що виникають після поліпотомії, нижньої конхотомії та підслизової резекції перегородки носа. Під час ендоскопічного огляду порожнини носа вивчено особливості судинного малюнку здорових осіб і раніше оперованих хворих з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту, хронічного гіпертрофічного риніту та викривлення перегородки носа. На підставі попередньо виявлених змін архітектоніки носової порожнини доведено необхідність проведення декількох ощадливих відеоендоскопічних операцій одночасно.

Вдосконалено функціональнозберігаючий принцип хірургічного лікування хворих на фронтит. Проведено обстеження та лікування 67 хворих пацієнтів із запальними захворюваннями лобних пазух. Для лікування 36 осіб, хворих на фронтит, було застосовано розроблений комплексний метод лікування з використанням обмеженої трепанації лобної пазухи, завдяки чому відновлено фізіологічні процеси у лобній пазусі та прохідність лобно-носового каналу; 31 пацієнта - аналогічний метод лікування, але з застосуванням трепанопункції лобної пазухи. З метою діагностики, спостереження за динамікою перебігу запального процесу в оперованій пазусі та ефективності здійснюваної терапії впроваджувалися діафаноскопія, рентгенологічний, мікробіологічний та морфофункціональний методи дослідження. Опрацьовано та впроваджено функціональнозберіагючий спосіб - обмежену трепанацію лобної пазухи, інструментарій для її виконання, а також вивчено й обгрунтовано можливість місцевого застосування мараславіну в комплексній терапії хворих на фронтит. Запропонований метод комплексного лікування хворих включає ендоскопічне обстеження, ендоскопічні мікрохірургічні втручання в ураженій пазусі та порожнині носа, антеградне зондування лобно-носового каналу та дилатацію силіконовою трубкою у разі його обструкції за рахунок інфільтративного та рубцьового процесу, а також використання для місцевої дії 10 % розчину мараславіну у разі зовнішнього дренування пазухи. Це дозволило досягти позитивного результату лікування у 97,2 % хворих на гострий та хронічний ексудативний фронтит, а також у разі початкових стадій хронічного гіперпластичного та поліпозного

Уперше проведено комплексне дослідження взаємозв'язку варіантів анатомічної будови перегородки порожнини носа, структур остіомеатального комплексу та нижньо-орбітальних етномоїдальних клітин Халлера з хронічними запально-проліферативними захворюваннями слизової оболонки верхньощелепних пазух, одержано гістологічне підтвердження рентгенологічних змін слизової оболонки верхньощелепних пазух (дані спіральної комп'ютерної томографії), характерних для хронічного проліферативного верхньощелепного синуситу. Одержано дані про зміни рівня кортизолу у венозній крові хворих залежно від способу, об'єму та тривалості хірургічного втручання у разі операцій на верхньощелепних пазухах. Оптимізовано способи малоінвазивних ендоскопічних втручань на цих пазухах за результатами експериментальних досліджень на об'ємних високоточних моделях порожнини носа та параназальних синусів, створених на базі розробленої технології.

Розглянуто питання лікування рецидивних фурункулів носа та використання препарату "Ербісол" і медичної п'явки Hirudo medicinalis у їх комплексній терапії. Наведено результати обстеження 123-х хворих з даною патологією. Досліджено вміст антиендотоксинових і загальних імуноглобулінів класів A, M і G, проаналізовано показники перекисного окислювання ліпідів, антиоксидантного захисту, активності протеїназ та інгібіторів протеолізу в плазмі крові. Встановлено вплив препарату "Ербісол" на рівень антиендотоксинових антитіл, клінічний перебіг захворювання, частоту його рецидивування. Розроблено нову схему використання гірудотерапії у комплексі лікувальних заходів за даної патології. Зроблено висновок, що застосування препарату "Ербісол" та медичних п'явок нормалізує досліджені показники і є більш ефективним методом лікування рецидивних фурункулів носа, ніж традиційна терапія.

Проведено порівняльний статистичний аналіз захворюваності та вивчення перебігу хронічних синуситів у населення Київської області за п'ятирічний період до та такий же час після аварії на Чорнобильській атомній електростанції в 1986 р. Проведено порівняльну оцінку частоти захворюваності на хронічні верхньощелепні синусити за клінічними, патанатомічними ознаками, що дає змогу проводити диференційоване і комплексне лікування. На великому клінічному матеріалі доведено доцільність дренування верхньощелепних пазух під час лікування ексудативних, змішаних форм верхньощелепних синуситів. Вивчено ефективність комплексного методу лікування, основним компонентом якого є дренування верхньощелепних пазух і застосування етіотропних та патогенетичних засобів методом 2-3 разового зрошення, введення їх шляхом фонофорезу. Проаналізовано вплив лінійно-поляризованого некогерентного світла на ефективність лікування деяких форм хронічних верхньощелепних синуситів (лампи "Біоптрон-2"), що прискорює виздоровлення.

Досліджено питання покращання клінічних результатів лікування хворих з травматичними дефектами носа у гострому періоді. Удосконалено методи пластики, розроблено спосіб корекції ішемічних метаболічних порушень у пластичному матералі, а також оптимізовано вибір способів реконструкції різних видів дефектів носа у гострому періоді. Установлено, що застосування методів реплантації та аутотрансплантації тканин у зону наскрізного (повношарового) дефекту носа не дає позитивних результатів приживлення тканин. Виявлено, що клінічна ефективність використання методу первиної пластики дефектів носа лоскутами на живлячій ніжці більше, ніж удвічі перевищує ефективність використання методів реплантації та аутотрансплантації тканин за схожих дефектів. В експерименті на щурах лінії Вістар доведено можливість корекції ішемічних метаболічних порушень у повношарових трансплантатах шкіри з застосуванням обробки трансплантатів сумішшю препаратів антиоксидантної дії - протигіпоксичної суміші (ПГС). Найкращі результати можна одержати за умов її використання у перші 6 - 12 год після вилучення трансплантата. З'ясовано, що протягом наступних 12-ти год ефективність застосування ПГС знижується у 2 - 3 рази. Розроблено та впроваджено в практику новий спосіб одноетапної реконструкції наскрізних дефектів крила та кінчика носа у гострому періоді, який скорочує термін лікування хворих та забезпечує стійкий косметичний результат первинної пластики дефекту. Обгрунтовано та розроблено алгоритм вибору способів первинної реконструкції травматичних дефектів носа, що враховує характер дефекту, його розмір і локалізацію у анатомічних зонах носа, а також

Наведено етіопатогенетичну та морфофункціональну характеристику реактивного симптомокомплексу, що виникає у слизовій оболонці носа та синусів у ранньому післяопераційному періоді. Обгрунтовано необхідність активної ранньої післяопераційної реабілітації хворих на хронічні риносинуїти. Експериментально та клінічно підтверджено можливість і доцільність включення до комплексного лікування хворих комбінації інтраназального аерозолю (складові: неоміцин, поліміксин B, дексаметазон, фенілефрин) і рослинного секретомоторика (ліофілізованого екстракту цикламену європейського), що призначаються у ранньому післяопераційному періоді. Установлено, що інтраназальний аерозоль (складові: неоміцин, поліміксин B, дексаметазон, фенілефрин) сприяє регенерації миготливого епітелію. З урахуванням патоморфологічних особливостей перебігу раннього післяопераційного періоду з урахуванням результатів експериментальних досліджень розроблено метод комплексної ранньої післяопераційної реабілітації хворих на хронічні гаймороетмоїдити. На підставі результатів комплексного обстеження та лікування 110-ти хворих установлено, що застосування комбінації аерозольної суміші з неоміцином, поліміксином B, дексаметазоном і фенілефрином і рослинного секретомоторика (ліофілізованого екстракту цикламену) є клінічно ефективним, що підтверджується прискоренням нормалізації показників суб'єктивної симптоматики, ендокринної картини й основних фізіологічних функцій слизової оболонки носа приносових пазух. Методика є безпечною та добре переноситься пацієнтами.

Розроблено методику зберігальних операцій для кожного виду деформацій перегородки носа, яка дозволяє за будь-якого ступеня, локалізації, протяжності деформації ліквідувати деформацію та зберегти більшу частину перегородки, уникнути рецидиву її викривлення та дегенеративних змін у різні строки після операції. Оцінено місцеве інфільтраційне знеболювання новокаїном і ультракаїном у разі підслизової резекції перегородки носа. Показано найбільш високу ефективність ультракаїну у порівнянні з новокаїном під час цієї операції. Розроблено спосіб місцевого інфільтраційного знеболювання для кожного з видів деформації перегородки носа, а також спосіб зберігальної фіксації листків перегородки носа у випадку їх резекції, який передбачає використання двох прийомів (пластинок з відбіленої ренгтенівської плівки та марлевих або ватних кульок), що дозволяє надійно фіксувати перегородку у серединному положенні, уникнути негативних явищ, притаманних марлевій тампонаді носа. Запропоновано методику місцевого післяопераційного лікування за різних стадій перебігу "післяопераційного риніту" з використанням судинозвужувальних засобів, рослинних олій, протиалергійних мазей, препаратів "Піносол" (крапель та крему в ніс). Доведено високу ефективність запропонованих способів операцій з метою відновлення дихальної, нюхової функцій носа та слизової оболонки його порожини з урахуванням її гемодинаміки.

Наведено дані комплексного клініко-лабораторного (бактеріологічного, імунологічного та морфологічного) обстеження хворих з хронічними поліпозними риносинуїтами (ХПР). Установлено, що найчастіше на зазначене захворювання страждають люди працездатного віку. Визначено ознаки захворювання: утруднення або відсутність носового дихання, головний біль та виділення водянистого або слизового характеру. Поліпозну тканину, яку було вилучено у таких хворих, на мікроскопічному рівні розцінювали як "зрілий" та "незрілий" тип будови. Виявлено, що у хворих на ХПР найчастіше висівались золотистий стафілокок та асоціації мікроорганізмів, з меншою частотою виявлення - епідермальний та сапрофітовий стафілококи. За результатами дослідження установлено у хворих на ХПР наявність зниженого вмісту Т- та В-лімфоцитів, хелперів і підвищення недиференційованих О-клітин, а також знижений рівень сироваткових імуноглобулінів А і М, а IgG - підвищений. Розроблено та запропоновано ізольований та комбінований методи для підвищення ефективності лікування хворих на ХПР за допомогою застосування у післяопераційному періоді кріоконсервованої плацентарної тканини та препарату "ІРС-19".

Проведено аналіз даних дослідження 124-х хворих на медикаментозний риніт (МР) за період з 2006 до 2009 рр. Розроблено спосіб моделювання МР, шляхом застосування деконгестану впродовж тривалого часу. Встановлено інформативність проведення спіральної комп'ютерної томографії та гістологічного дослідження тканин для визначення розвитку МР у піддослідних тварин. Запропоновано показання відбору хворих на МР для проведення розробленої методики підслизової лазерної вазотомії.