З 2000 по 2007 рр. у клініці з приводу непаразитарної кісти печінки проліковано 74 пацієнти, з них у 18 - виявлено полікістоз печінки. Алгоритм обстеження був двохетапним і включав аналіз результатів клініко-лабораторних досліджень, серологічних реакцій на ехінокок, даних двовимірного ультразвукового дослідження, у разі необхідності - комп'ютерну томографію; пункцію кісти - на першому етапі, лапароскопію з гістологічним дослідженням стінки кісти - на другому. Застосування запропонованих диференційнодіагностичних критеріїв дозволило у 98 % спостережень розрізнити кісту печінки паразитарного та непаразитарного походження.

За період з 2000 по 2007 рр. у клініці з приводу непаразитарних кіст печінки (НКП) проліковано 74 пацієнти; у 18 - виявлено полікістоз печінки. Всіх пацієнтів прооперовано з використанням лапароскопічного доступу. Операції включали лапароскопічну фенестрацію кісти, адекватну деепітелізацію внутрішньої поверхні та дренування її залишкової порожнини. Використано комбіновані методи деепітелізації порожнини кісти. Для забезпечення надійного біліо- та гемостазу застосовано метод електрозварювання живих м'яких тканин. Частота виникнення ранніх післяопераційних ускладнень становила 1,35 %, рецидив захворювання виник в 1 (1,35 %) пацієнта через 14 міс після операції.

Представлено досвід застосування методу електрозварювання біологічних тканин у лапароскопічній хірургії органів гепатопанкреатодуоденальної зони. Лапароскопічні втручання з використанням електрозварювального методу виконано у 1494 хворих, зокрема, холецистектомію - у 1434 (95,9 %), ехінококектомію - у 32 (2,1 %), перицистектомію ехінококової кісти - у 19 (1,27 %), крайову резекцію печінки з кістою - в 1 (0,06 %), енуклеацію гемангіоми - у 5 (0,33 %). Аналіз одержаних результатів свідчить, що електрозварювання біологічних тканин є надійним методом гемо- та холестазу, з'єднання тканин в лапароскопічній хірургії.

Експеримент поділено на два етапи. На першому етапі заплановано створити модель непаразитарної кісти печінки (НКП), на другому - застосувати різні способи фізичного обробляння залишкової порожнини кіста з метою оцінки їх ефективності й травматичності. Після створення експериментальної моделі НКП білих щурів виводили з експерименту на 3, 7, 14, 21, 45, 60, 90-ту і 180-ту добу. Після проведення другого етапу здійснено евтаназію тварин на 3, 7, 14, 21-шу та 60-ту добу.

Вперше у вітчизняній хірургії узагальнено досвід хірургічного лікування хворих з приводу непаразитарної кісти печінки (НКП) з використанням різних методів. Наведено новий підхід щодо розв'язання наукової задачі, яка передбачає покращання результатів лікування хворих з НКП шляхом пріоритетного використання мініінвазивних технологій. Запропоновано експериментальну модель хибної НКП. Оцінено діагностичну ефективність ультразвукового дослідження та комп'ютерної томографії за НКП, встановлено значимість даних методів для проведення диференціальної діагностики й у виборі подальшої раціональної тактики лікування. Розроблено ехокритерії для проведення диференційної діагностики непаразитарних і паразитарних кіст печінки. Визначено та впроваджено в клінічну практику техніку виконання лапароскопічної фенестрації НКП з обробкою залишкової порожнини кісти комбінованими методами. Розроблено лікувально-діагностичний алгоритм, який включає етапність діагностики, вибору методу хірургічного лікування НКП залежно від кількості, розміру та локалізації кіст.

Експериментальне дослідження проведено у два етапи. Першим етапом планували створити модель непаразитарної кісти печінки, другим - використовували різні способи фізичного обробляння залишкової порожнини кісти з метою оцінки їх ефективності й травматичності. По завершенні другого етапу експерименту здійснювали евтаназію тварин протягом визначеного періоду, проводили гістологічне дослідження препаратів.

Мета роботи - визначення ефективності використання режиму TDV (топотекан, доксорубіцин та вінкристин) у дітей з рефрактерною нейробластомою (РНБ). Група дітей, що одержувала режим TDV, складалася з 14 хлопчиків та 7 дівчаток. Усі хворі були старші 1 року, в основному це діти 2 - 5 років з РНБ, що проходили лікування у відділенні дитячої онкології Національного інституту раку з 2004 до 2008 року. Для досягнення ремісії у пацієнтів з РНБ основної групи як терапію другої лінії було розроблено режим TDV. Суть запропонованого режиму полягала у застосуванні комбінації препарату з групи інгібіторів топоізомерази - топотекану, який раніше не використовували у ході лікування даної патології, з традиційними препаратами, що довели свою ефективність у терапії нейробластом, - доксорубіцином та вінкристином. Позитивну відповідь на лікування за запропонованою схемою спостерігали у 16 (84,2 %) з 21 пацієнта (повна ремісія - 42,1 %, стабілізація процесу - 42,1 %), у 5 пацієнтів мало місце прогресування хвороби. Розроблена схема хіміотерапії з використанням топотекану у комбінації з доксорубіцином та вінкристином виявила високу ефективність у ході лікування дітей з РНБ. Повна ремісія та стабілізація процесу досягнуті у 84,2 %. Загальна 3-річна виживаність хворих становить 38 %.

Саркоми м'яких тканин (СМТ) у дітей - група гетерогенних злоякісних новоутворень, поєднаних спільним мезодермальним походженням. Захворюваність серед дітей на СМТ досягає 15 % і займає 4-те місце серед онкопатології даної вікової групи. За період з 2000 до 2010 pp. у науково-дослідному відділенні дитячої онкології Національного інституту раку одержували комплексне лікування 128 дітей віком до 18 років із СМТ. Первинні операції типу RO (мікроскопічно повне видалення пухлини, радикальна операція), окрім операції відкритої біопсії, проведено 82 пацієнтам (у більшості випадків пухлина видалена єдиним м'язево-фасціальним блоком із виконанням лімфодисекції); операції типу R1 (мікроскопічно неповна резекція, крайова резекція) 44 хворим; R2 резекції (черезпухлинна резекція, нерадикальна операція) - 2 дітям. Найменша кількість рецидивів та найдовший безрецидивний період спостерігали у хворих, яким було проведено первинні операції типу R0 (рецидив пухлини виник у 3 (2 %) пацієнтів). Неприпустимим є виконання операцій резекції пухлини типу R2 (рецидив пухлини виник у 2 (100 %) пацієнтів).

Останніми десятиліттями у лікуванні онкологічних захворювань було досягнуто значних успіхів не тільки завдяки введенню їх протокольного лікування, але й значною мірою завдяки спланованій комплексній супровідній терапії інфекційних ускладнень. Значно зросла потреба в антимікробних засобах проти резистентних грампозитивних бактерій, таких як метицилінрезистентні стафілококи, пеніцилінрезистентні пневмококи, ванкоміцинрезистентні ентерококи. У відділенні дитячої онкології Національного інституту раку (м. Київ) препарати лінезоліду використовувались у дітей з інфекцією м'яких тканин і кісток, фебрильною нейтропенією та для лікування тяжких випадків сепсису. Досвід використання препарату Лінелід у відділенні дитячої онкології Національного інституту раку вказує на його ефективність, безпеку та добру переносимість при застосуванні у дітей із злоякісними солідними новоутвореннями.

Нейробластома (НБ) - це злоякісна пухлина симпатичної нервової системи ембріонального походження, що є одним з найбільш поширених солідних утворень у дітей і займає третє місце у структурі дитячої онкологічної захворюваності. За період з 2008 по 2013 р. у науково-дослідному відділенні дитячої онкології Національного інституту раку загалом отримували лікування 152 пацієнтів із НБ, з них оперативне лікування виконано 76 хворим. При проведенні ретроспективного аналізу результатів лікування в основній групі з'ясувалося, що локальний рецидив первинної пухлини виник у 8 (11 %) хворих після хірургічного втручання, із них: у 3 - з первинно-метастатичною формою НБ, у 4 - з III стадією захворювання, у 1 - з II стадією. Таким чином, як свідчать наведені дані, хірургічне лікування хворих на НБ є важливим етапом у комплексній терапії та потребує подальшого вивчення з урахуванням біологічних особливостей пухлини та індивідуалізації лікування із визначенням часу та обсягу оперативного втручання.

Найбільш складною проблемою в дитячій онкології залишається лікування пацієнтів із прогностично несприятливими формами солідних злоякісних новоутворень групи високого ризику. Успіхи терапії цієї категорії хворих пов'язують із переходом на більш інтенсивні режими хіміотерапії, використання високодозової поліхіміотерапії з аутологічною трансплантацією стовбурових клітин периферичної крові (у тому числі тандемної високодозової поліхіміотерапії), що дає змогу реалізувати феномен "доза - ефект" і таким чином покращити результати лікування і досягти виживаності 45 - 50 %. У науково-дослідному відділенні дитячої онкології Національного інституту раку за період з 2004 по 2015 р. отримали високодозову поліхіміотерапію з аутологічною трансплантацією стовбурових клітин периферичної крові 144 хворих дитячого віку із прогностично несприятливими солідними злоякісними новоутвореннями. Загальна трирічна виживаність у дітей із саркомою Юїнга групи високого ризику із проведенням високодозової поліхіміотерапії з аутологічною трансплантацією стовбурових клітин периферичної крові становила 58 %, а у дітей з нейробластомою групи високого ризику - майже 50 %.

Отримання "достатньої" кількості гемопоетичних стовбурових клітин - основна умова безпечного проведення високодозової мієлоаблятивної хіміотерапії. Саме тому мобілізація та колекція є надзвичайно важливим елементом підготовки до високодозової хіміотерапії. За даними багатьох досліджень, ймовірність неефективної колекції гемопоетичних стовбурових клітин становить 14 - 40 %. Мета роботи - вивчити результативність мобілізації стовбурових клітин периферичної крові у дітей зі злоякісними солідними новоутвореннями. Проаналізовано мобілізаційні процедури, що проводили у 133 пацієнтів дитячого віку зі злоякісними солідними пухлинами, які проходили лікування у відділенні дитячої онкології у період з 2008 по 2013 рік. Перша мобілізаційна процедура була ефективною у 71 (53,4 %) пацієнта. У 24 (18,0 %) дітей отримати необхідну кількість стовбурових клітин периферичної крові не вдалося.

Пухлини центральної нервової системи (ЦНС) залишаються одними з найбільш розповсюджених злоякісних новоутворень у дітей, займаючи за частотою друге місце після гострих лейкозів та третє - після гострих лейкозів і лімфом в Україні. Сучасні протоколи лікування пухлин ЦНС у дітей віком до 4 років включають оперативне втручання і курси інтенсивної поліхіміотерапії (ПХТ), у дітей старше 4 років - операцію, променеву терапію (локальну і краніоспінальну) і підтримувальну ПХТ за схемою ломустин/цисплатин/вінкристин. Але незважаючи на це, за результатами, отриманими робочою групою за протоколом HIT-2000, діти до 3 років мають низьку 5-річну загальну виживаність (ЗВ) - 12 - 28 % порівняно зі старшою віковою группою - 55 - 73 %. З метою підвищення ЗВ цієї групи пацієнтів впроваджено використання високодозової хіміотерапії (ВДХТ) з аутологічною трансплантацією гемопоетичних стовбурових клітин (ауто-ТГСК), що дозволяє досягти високих концентрацій хіміопрепаратів у ЦНС і сприяє підвищенню ефективності лікування. Висока ефективність ауто-ТГСК встановлена в лікуванні супратенторіальних примітивних нейроектодермальних пухлин у першій лінії терапії або в поєднанні з променевою терапією: ЗВ - 40 %, виживаність без прогресування - 24 %, що може бути методом вибору в групі пацієнтів з первинно дисемінованими і рецидивами гермінативно-клітинних пухлин ЦНС, які характеризуються несприятливим прогнозом - 5 - 30 %. У відділенні дитячої онкології Національного інституту раку у 13 хворих з ембріональними пухлинами ЦНС проведено ВДХТ з ауто-ТГСК в період 2011 - 2017 рр. Наразі 7 хворих перебувають у ремісії, 3 пацієнти продовжують лікування (1 пацієнт - з приводу раннього рецидиву захворювання, 2 - одержують II елемент ВДХТ з ауто-ТГСК), 2 пацієнти померли від прогресування захворювання, 1 пацієнт помер від ускладнень, що виникли під час II елементу ВДХТ. ЗВ хворих становить 76,9 %. Таким чином, проведення ВДХТ з ауто-ТГСК є важливим етапом в комплексному лікуванні певної категорії хворих із пухлинами ЦНС та потребує подальшого вивчення, що дозволить значно підвищити їх ЗВ.