Наведено результати дослідження частоти, спектру, діагностичного та прогностичного значення різних типів первинної цитогенетичної зміни та додаткових хромосомних аномалій за хронічної мієлоїдної лейкемії. Виявлено існування різних шляхів утворення химерного гена BCR/ABL - типової транслокації, комплексних транслокацій та субмікроскопічних інсерцій. Встановлено ідентичність похідної хромосоми 22 та гена BCR/ABL, утворених шляхом простої чи комплексної транслокації, та можливість утворення гена BCR/ABL без зміни морфології хромосом 9 i 22 внаслідок інсерцій. Розроблено алгоритм діагностики Ph-негативної BCR/ABL-позитивної хронічної мієлоїдної лейкемії. Встановлено частоту та спектр субмікроскопічних делецій в гені ABL/BCR у похідній хромосоми 9. Показано, що клональна еволюція у Ph-позитивних клітинах переважно проявляється у вигляді комплексних каріотипів. Виявлено, що додаткові аномалії найчастіше наведені дуплікацією Ph-хромосоми та трисомією хромосоми 8. Встановлено однакову частоту ранньої повної цитогенетичної відповіді на іматиніб у хворих з різними шляхами утворення гена BCR/ABL. Доведено, що характер первинної аномалії не змінюється в процесі лікування. Показано, що виявлення додаткових аномалій каріотипу у Ph-позитивних клітинах в процесі терапії є об'єктивним критерієм прогресії хвороби. Досліджено частоту та спектр вторинних змін у Ph-негативних клітинах на фоні цитогенетичної відповіді за лікування іматинібом.

Описано випадок множинних хромосомних аберацій у пацієнта в фазі акселерації хронічної мієлоїдної лейкемії (ХМЛ). Цитогенетичне та молекулярно-цитогенетичне дослідження дозволили встановити наявність t(9;22)(q34;q11) та ідентифікувати додаткові аномалії t(1;2)(p36;p21), del(6)(q21), +del(8)(q22), del(18)(q21), +der(22), частина з яких не характерна для цієї патології. Розглянуто кореляцію одержаних результатів з літературними даними, обговорено імовірний зв'язок виявлених змін з попередньо одержаним лікуванням та можливий вплив цих змін на прогресування ХМЛ.

Дослідження проведено у 52-х пацієнтів із підозрою на хронічну мієлоїдну лейкемію (ХМЛ) для виявлення химерного гена BCR/ABL та оцінки частоти і діагностичного значення різних типів гібридизації. Ген BCR/ABL виявлено у 85 % пацієнтів, з типовою гібридизацією - у 52 % та атиповою - у 48 % випадків. Атипова гібридизація була наслідком додаткових фузійних сигналів у 21 % зразків, варіантних транслокацій - у 11 %, делецій гена ABL - у 7 %, делецій гена ABL/BCR - у 5 %, вставки гена BCR в ген ABL - у 2 % і варіантної транслокації з одночасною делецією гена ABL/BCR - у 2 %.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.411-4 + Р411.022-4

Рубрики:

Пухлини кісткового мозку і крові

Лейкози(лейкемії)

Шифр НБУВ: Ж14160/прил. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінити придатність пухлинного матеріалу, одержаного під час лапароскопічної (відеохірургічної) діагностичної біопсії ізольовано уражених лімфатичних вузлів (ЛB) черевної порожнини і заочеревинного простору, для цитогенетичного дослідження і визначити його діагностичну цінність. Методи: діагностичну біопсію проведено за оригінальною, опрацьованою в ДУ "ІПКТМ НАМН України" методикою, спрямованою на забезпечення легшого доступу до уражених ЛВ та запобігання післяопераційній кровотечі, у 32-х хворих. Діагноз лімфоїдної неоплазії (ЛН) на основі гістологічного й імунофенотипічного дослідження біопсійного матеріалу встановлено у 62,5 % пацієнтів. Цитогенетичні дослідження (аналіз каріотипу та FTSH) клітин ЛВ проведено в 11-ти хворих на В-клітинні ЛН. Виявлено низку хромосомних аберацій: за хронічної лімфоцитарної лейкемії/лімфомі з малих лімфоцитів - del(ll)(q23); +8, +12; у разі фолікулярної лімфоми - t(2;18;5)(pll;q21;q21); у випадку дифузної B-великоклітинної лімфоми - add(14q); add(6)(p22). У FISH-дослідженні визначили делецію гена ATM за хронічної лімфоцитарної лейкемії/лімфоми з малих лімфоцитів, реаранжування генів BCL2 та IgK у разі фолікулярної лімфоми, ампліфікацію генів IGH, BCL6, BCL2 за дифузної B-великоклітинної лімфоми. Висновок: встановлено доцільність застосування лапароскопічної біопсії у випадку ізольованого ураження ЛВ черевної порожнини для своєчасної діагностики ЛН.

Цель исследования - анализ молекулярно-генетических и цитогенетических причин резистентности больных хроническим миелолейкозом (ХМЛ) к ингибиторам тирозинкиназы (ИТК) иматинибу (ИМ) и нилотинибу (НИ). Обследованы 32 больных с ХМЛ, в процессе лечения которых установлена первичная или вторичная резистентность к ИТК. Цитогенетический ответ исследован методом классического кариотипирования, мутации киназного домена гена BCR-ABL определены методом прямого секвенирования. Частота мутаций составила 37 % (12 пациентов), преобладают малочувствительные к нилотинибу мутации - E255K/V; Т315I; F359V; Y253H. У 15 пациентов (47 %) обнаружены дополнительные хромосомные аберрации (ДХА), которые также могут быть причиной резистентности к ИТК при отсутствии мутаций. Больным с мутациями гена BCR-ABL назначали НИ, у больных без мутаций применяли НИ, либо увеличивали дозу ИМ. Цитогенетическая ремиссия достигнута у 2 больных с мутациями и 12 больных без мутаций. Частота бластного криза у пациентов обеих групп существенно не отличалась. Выводы: среди обследованных больных с ХМЛ, резистентных к ИМ, более чем в трети случаев обнаружены мутации гена ВСR/ABL и почти в половине - ДХА. Большинство выявленных мутаций были нечувствительными к ИТК второго поколения НИ. Исследование мутационного статуса должно быть обязательным в случаях коррекции лечебной тактики. При назначении больным ИТК второго поколения следует учитывать ДХА, способные изменять прогнозируемый ответ на лечение.

Індекс рубрикатора НБУВ: Г534.511

Рубрики:

Системи метал-метал

Шифр НБУВ: Ж28852/х. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Цитогенетичні дослідження клітин кісткового мозку та/або периферичної крові проведено у 11 хворих (хворі віком від 18 до 47 років, серед них 6 чоловіків і 5 жінок) на різних етапах перебігу гострих лейкемій (ГЛ): при встановленні діагнозу, під час ремісії хвороби й у разі рецидиву. Використовували метод класичної цитогенетики (GTG) та флуоресцентну in situ гібридизацію (FISH). Цитогенетичні дослідження було виконано згідно зі стандартними методиками, а каріотипи - описано відповідно до International System for Human Cytogenetic Nomenclature (ISCN, 2016). Виявлено структурні (del(1)(q24), i(7)(q10), t(8;21)(q22;q22), del(9)(q21-q22), t(9;22)(q34;q11), t(15;17)(q22;q11-21), der(17)t(17;?)(р11;?), маркерні хромосоми) та кількісні (трисомії, моносомії) хромосомні аномалії. Деякі генетичні перебудови (фузійні гени BCR/ABL та PML/RARA) виявлено за допомогою молекулярно-генетичних методів (FISH). Спектр хромосомних аберацій у хворих на ГЛ має важливе діагностичне та прогностичне значення. Діагностика ГЛ можлива завдяки наявності характерних генетичних аномалій-маркерів, що дає змогу підтвердити деякі типи ГЛ, а саме: t(8;21)(q22;q22) виявляють у хворих на гостру мієлоїдну лейкемію М2 (ГМЛ М2); t(15;17)(q22;q11-21) - у пацієнтів із гострою промієлоцитарною лейкемією (ГПЛ); t(9;22)(q34;q11) - у хворих із гострою лімфобластною лейкемією (ГЛЛ). З урахуванням виявлених цитогенетичних аномалій хворих на ГЛ класифіковано на три групи ризику: група хворих зі сприятливими цитогенетичними маркерами, група проміжного ризику без прогностично значущих маркерів і група хворих із несприятливими факторами прогнозу. Розподіл хворих на групи ризику відповідно до виявлених прогностичних маркерів надає змогу підібрати оптимальну тактику їх лікування, а саме: інтенсивність терапії, необхідність проведення трансплантації кісткового мозку вже у ремісії I, необхідність призначення інгібіторів тирозинкінази при ГЛ з t(9;22)(q34;q11) або диференціювального агента - повної транс-ретиноєвої кислоти (ATRA) при ГМЛ з t(15;17)(q22;q11-21). Цитогенетичні методи мають бути включені у стандарти обстеження хворих на ГЛ для діагностики, прогнозування перебігу та підбору оптимальної тактики лікування. Крім обов'язкового аналізу диференціально-зафарбованих хромосом, у хворих на ГЛ необхідно застосовувати молекулярно-генетичні дослідження, а саме: метод FISH, а також полімеразну ланцюгову реакцію.