Проаналізовані результати комплексного обстеження та хірургічного лікування 115-ти пацієнтів з малого та середнього розмірів артеріовенозними мальформаціями (АВМ) півкуль великого мозку у стадії виражених клінічних проявів. Всього у 115-ти пацієнтів виконано 145 хірургічних втручань. Об’єктивні ознаки розриву АВМ відзначено у 68-ми (59,13 %) хворих, епілептиформний тип клінічного перебігу — у 36-ти (31,3 %), торпідний — у 11-ти (9,57 %). Показано, що найчастіше (у 50-ти (73,6 %) спостереженнях) внаслідок розриву АВМ виникали паренхіматозні та паренхіматозно-вентриткулярні крововиливи. Вперше визначено локалізаційні та гемодинамічні особливості малого та середнього розмірів АВМ півкуль великого мозку з різними типами клінічних проявів. Зазначено, що результати лікування малого та середнього розмірів АВМ півкуль великого мозку були задовільними у 105-ти (91,3 %) пацієнтів, незадовільними — у 8-ми (7 %), померли 2 (1,7 %) хворих.

Проаналізовано результати комплексного обстеження та хірургічного лікування 115-ти пацієнтів з артеріовенозними мальформаціями (АВМ) півкуль великого мозку малого та середнього розмірів у стадії виражених клінічних проявів. Всього у 115-ти пацієнтів виконано 145 хірургічних втручань. Об’єктивні ознаки розриву АВМ відзначено у 68-ми (59,13 %) хворих, епілептиформний тип клінічного перебігу - у 36-ти (31,3 %), торпідний - у 11-ти (9,57 %). Найчастіше (у 50-ох (73,6 %) спостереженнях) внаслідок розриву АВМ виникали паренхіматозні та паренхіматозно-вентриткулярні крововиливи. Виявлено локалізаційні та гемодинамічні особливості АВМ півкуль великого мозку малого та середнього розмірів з різними типами клінічних проявів. Результати лікування АВМ півкуль великого мозку малого та середнього розмірів були задовільними у 105-ти (91,3 %) пацієнтів, незадовільними - у 8-ми (7 %), померли 2 (1,7 %) хворих.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.862

Рубрики:

Хірургічна патологія судин кінцівок

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - визначити оптимальну тактику ендоваскулярної оклюзії аневризми переднього напівкільця велізієвого кола на тлі стенозу внутрішньої сонної артерії (ВСА) різного ступеня вираженості в геморагічний період ускладненого інтракраніального крововиливу. Проаналізовано результати ендоваскулярної емболізації внутрішньочерепних аневризм, які розірвалися, на тлі супутнього стенозу ВСА. Ступінь стенозу оцінювали за критеріями NASCET при проведенні дигітальної селективної ангіографії. Всім пацієнтам проведено стандартне обстеження з використанням мультиспіральної комп'ютерної томографії, удеяких випадках - магнітно-резонансної томографії як в геморагічний, так і у віддалений період крововиливу. В 4 із 5 випадків мав місце розрив мішкоподібних аневризм передньої мозкової/передньої сполучної артерії. В усіх випадках стенозу малого або помірного ступеня виконано ізольовану оклюзію аневризми відокремлюваними спіралями, у разі гемодинамічно значущого стенозу ВСА (понад 70 %) - односесійне стентування ВСА з використанням дистального захісту та емболізацію аневризми. При односесійному втручанні на першому етапі проведено стентування гирла ВСА, на другому - ендоваскулярну емболізацію аневризми відокремлюваними спіралями. Такі пацієнти отримували подвійну дезагрегантну терапію. В усіх випадках спостерігали хороший ангіографічний результат оклюзії аневризми (Raymond 1) та стентування як на момент закінчення втручання, так і під час контрольних обстежень через 3 міс та 1 рік. Ускладнень, пов'язаних з імплантацією стенту і застосуванням подвійної дезагрегантної терапії, не відзначено. У випадку ускладненого ангіоспазмом перебігу аневризматичного крововиливу на тлі каротидного стенозу помірного ступеня зафіксовано розвиток вторинного ішемічного інсульту. Висновки: односесійне каротидне стентування та емболізація аневризми при поєднаному ураженні басейну ВСА в гострий період ускладеного аневризматичного крововиливу є методом вибору. У випадках ускладненого ангіоспазмом перебігу аневризматичного крововиливу на тлі каротидного стенозу помірного ступеня можливе розширення показань для каротидного стентування.

Мета роботи - пошук оптимальних комбінацій хірургічних методів лікування ускладненого інтракраніального аневризматичного крововиливу. Проведено аналіз результатів хірургічного лікування ускладненого інтракраніального аневризматичного крововиливу. У досліджуваній групі було 32 жінки і 21 чоловік. Переважали пацієнти молодого (20 (37,7 %)) та середнього (24 (45,3 %)) віку. Дев'ять (17 %) осіб були похилого віку. Для оклюзії церебральних аневризм, які розірвалися, в усіх випадках застосували ендоваскулярну емболізацію відокремлюваними спіралями. Виконано комбіновані втручання: ендоваскулярну емболізацію церебральної аневризми та одномоментне стентування гирла внутрішньої сонної артерії при стенозі останньої (5,7 %), ендоваскулярну емболізацію церебральної аневризми та одномоментну балонну ангіопластику ангіоспазму (3,8 %), ендоваскулярну емболізацію церебральної аневризми та одномоментну внутрішньоартеріальну фармакоангіопластику ангіоспазму німодипіном (28,3 %). Проведено багатоетапне хірургічне лікування: видалення паренхіматозної гематоми протягом 24 - 48 год після ендоваскулярної емболізації церебральної аневризми (5,7 %), вентрикулостомію передніх рогів бічних шлуночків протягом 4 - 24 год після ендоваскулярної емболізації церебральної аневризми (9,4 %), у 4 випадках доповнену вентрикулярним фібринолізом, декомпресійну краніоектомію (5,7 %) та балонну ангіопластику (3,8 %). За тяжкістю субарахноїдального крововиливу за шкалою Hunt-Hess розподіл до лікування був таким: 1 - 2 ст. - 56,6 %, 3 ст. - 20,7 %, 4 ст. - 15,1 %, 5 ст. - 7,5 %. Після лікування сприятливий результат (1-ий і 2-ий ступінь за шкалою Ренкіна) отримано у 34 спостереженнях, несприятливий результат (3 - 5-ий ступінь) - у 9. У 10 (18,9 %) випадках мав місце летальний наслідок. Серед усіх спостережень ендоваскулярної оклюзії церебральних аневризм у геморагічний період смертність становила 12,9 %. Висновки: встановлено ефективність використаних комбінованих ендоваскулярних та багатоетапних хірургічних втручань.

Мета роботи - покращення результатів хірургічного лікування ускладненого аневризматичного внутрішньочерепного крововиливу. Із 213 хворих з субарахноїдальним крововиливом внаслідок розриву церебральних аневризм у 121 (56,8 %) хворого констатовано ускладнений перебіг. Усім цим хворим проведено хірургічне лікування, яке передбачало оклюзію аневризми. У 68 (56 %) хворих застосовано мікрохірургічне кліпування, у 53 - ендоваскулярну емболізацію. Хірургічні втручання у 84,3 % хворих виконані протягом перших двох тижнів. У ряді спостережень застосовано комбіноване та багатоетапне хірургічне лікування. Позитивну динаміку одержано у 75 (61,9 %) хворих, у тому числі у 59 (48,8 %) хворих - хороший функціональний результат (1 - 2 ступінь інвалідизації за модифікованою шкалою Ренкіна). У 23 (19 %) хворих результат був несприятливий (4 - 5 ступінь інвалідизації). Померли 23 (19 %) пацієнти. Висновки: назріла потреба в нагальному напрацюванні уніфікованої класифікації ускладнень аневризматичного внутрішньочерепного крововиливу, вивченні ефективності різноманітних хірургічних методів лікування та визначенні критеріїв вибору методу та термінів виконання втручання у залежності від типу внутрішньочерепного крововиливу.

Цель работы - оценить преимущества триаксиальных систем с возможностью "дистального доступа" при эндоваскулярной эмболизации церебральных аневризм передней циркуляции в острый период разрыва (СМА). При последовательных 15 операций - эндоваскулярной эмболизации церебральных аневризм в СМА использовали триаксиальную систему доступа. В состав системы входили "длинный" интродюсер (IVA LONG IVA 6F80, Balt), катетер дистального доступа (Fargo 6F 115 см в 8 случаях, FargoMax 6F 115 см - в 2 и Sofia 6F 115 см - в 1) или проводниковый катетер (Chaperon 6F в 4 случаях) и микрокатетер (Vasco+ 10D или Headway 17) с микропроводником (Hybrid 1214, Traxcess 14, Avigo, Agility 14). Для выявления интраоперационных осложнений проанализированы данные ангиографии и измерен диаметр артерий до и после вмешательства. Оценку ангиографических данных выполняли в стандартных проекциях, при необходимости - в дополнительных. Измерение диаметра сосудов (A1-A2-сегменты передней мозговой артерии, М1-М2-сегменты средней мозговой артерии, петрозный и кавернозный сегмент внутренней сонной артерии) проводили в передне-задней проекции. Всем пациентам сразу после окончания операции выполняли контрольную компьютерную томографию. Во всех случаях отсутствовали выраженные трудности навигации и катетеризации полости аневризмы, не было необходимости в реконфигурации кончика микрокатетеров или замене микропроводника. Микрокатетер не терял "управляемость" даже на фоне выраженной извитости брахиоцефальных артерий или подвздошных сегментов. К окончанию операции ни в одном из случаев не наблюдали наростание ангиоспазма. Отмечен регресс выраженности спазма, в 12 случаях - его отсутствие. Не зафиксированы интраоперационные тромбоэмболические или геморрагические осложнения. Выводы: триаксиальный доступ обеспечивает хорошую проксимальную поддержку и уменьшает риск развития интраоперационных осложнений при эндоваскулярной эмболизации аневризм передней циркуляции в СМА. При доступе к аневризмам комплекса передней мозговой-передней соединительной артерии оправдано рутинное использование катетеров дистального доступа.

Мета роботи - визначити оптимальну тактику ендоваскулярної оклюзії аневризми переднього напівкільця велізієвого кола на тлі стенозу внутрішньої сонної артерії (ВСА) різного ступеня вираженості в геморагічний період ускладненого інтракраніального крововиливу. Проаналізовано результати ендоваскулярної емболізації внутрішньочерепних аневризм, які розірвалися, на тлі супутнього стенозу ВСА. Ступінь стенозу оцінювали за критеріями NASCET при проведенні дигітальної селективної ангіографії. Всім пацієнтам проведено стандартне обстеження з використанням мультиспіральної комп'ютерної томографії, удеяких випадках - магнітно-резонансної томографії як в геморагічний, так і у віддалений період крововиливу. В 4 із 5 випадків мав місце розрив мішкоподібних аневризм передньої мозкової/передньої сполучної артерії. В усіх випадках стенозу малого або помірного ступеня виконано ізольовану оклюзію аневризми відокремлюваними спіралями, у разі гемодинамічно значущого стенозу ВСА (понад 70 %) - односесійне стентування ВСА з використанням дистального захісту та емболізацію аневризми. При односесійному втручанні на першому етапі проведено стентування гирла ВСА, на другому - ендоваскулярну емболізацію аневризми відокремлюваними спіралями. Такі пацієнти отримували подвійну дезагрегантну терапію. В усіх випадках спостерігали хороший ангіографічний результат оклюзії аневризми (Raymond 1) та стентування як на момент закінчення втручання, так і під час контрольних обстежень через 3 міс та 1 рік. Ускладнень, пов'язаних з імплантацією стенту і застосуванням подвійної дезагрегантної терапії, не відзначено. У випадку ускладненого ангіоспазмом перебігу аневризматичного крововиливу на тлі каротидного стенозу помірного ступеня зафіксовано розвиток вторинного ішемічного інсульту. Висновки: односесійне каротидне стентування та емболізація аневризми при поєднаному ураженні басейну ВСА в гострий період ускладеного аневризматичного крововиливу є методом вибору. У випадках ускладненого ангіоспазмом перебігу аневризматичного крововиливу на тлі каротидного стенозу помірного ступеня можливе розширення показань для каротидного стентування.

Мета роботи - оцінити частоту розвитку інфекційних ускладнень у пацієнтів з аневризматичним субарахноїдальним крововиливом (САК); визначити вплив ускладненого перебігу аневризматичного САК (АСАК) на частоту розвитку внутрішньолікарняної інфекції. Проаналізовано результати лікування 250 пацієнтів у гострий період АСАК, зокрема 124 (49,6 %) із ускладненим перебігом АСАК. Серед пацієнтів переважали жінки (144, або 57,6 %). Вік пацієнтів становив від 14 до 74 років (середній вік - 48,95 року). У 185 випадках для оклюзії аневризми, яка розірвалася, використано ендоваскулярний койлінг, у решті випадків аневризму кліповано. Виділено групу пацієнтів, які перенесли інфекційні ускладнення (пневмонію, інфекції сечовивідних шляхів, вентрикуліт і менінгіт) у гострий період АСАК. Інфекційні ускладнення виявлено у 52 (20,8 %) пацієнтів: пневмонію - у 48 (19,2 %), інфекції сечовивідних шляхів - у 36 (14,4 %), інфекцію нервової системи - у 7 (2,8 %), зокрема менінгіт у 3-х і вентрикулит у 4. У групі інфекційних ускладнень частіше траплялися випадки ускладненого перебігу АСАК - 49 (92,3 %). Переважали пацієнти з тяжким ступенем САК за шкалою WFNS (середнє значення - 3,1), шкалою Hunt - Hess (середнє значення - 3,7) і радіологічною шкалою Fisher (середнє значення - 3,5). Летальність у групі інфекційних ускладнень становила 38,5 % (20 спостережень). Встановлено, що частота виявлення інфекційних ускладнень серед пацієнтів з АСАК становила 20,8 %. Наявність цих ускладнень є чинником, який погіршує функціональний результат і підвищує смертність у пацієнтів з АСАК. Первинне пошкодження мозку після розриву аневризми, яке зумовлює тяжкість САК і ускладнений перебіг захворювання, є предиктором розвитку інфекційних ускладнень.

Цель работы - сравнить результаты лечения острого периода аневризматического субарахноидального кровоизлияния (САК) с осложненным вариантом течения в зависимости от применяемого метода окклюзии аневризмы - микрохирургического "клипирования" или эндоваскулярного "койлинга". Проанализированы результаты лечения пациентов с аневризматическим САК, из которых выделили 124 (49,6 %) наблюдения осложненного течения. Из последних выделена группа "койлинга" и группа "клипирования". Степень тяжести САК определяли с помощью клинических шкал Hunt-Hess и WFNS, радиологической шкалы Fisher. Результат оценивали согласно модифицированной шкале Рэнкина (мШР). Возрастная градация и гендерные различия в сравниваемых группах не имели достоверной разницы. Отмечено практически равное количество аневризм комплекса передней мозговой - передней соединительной артерий: 54,84 % - в группе "койлинга", 61,29 % - в группе "клипирования". В группе "койлинга" преобладали аневризмы внутренней сонной артерии - 32,26 %, аневризмы средней мозговой артерии преобладали в группе "клипирования" - 35,48 %. По степени тяжести субарахноидального кровоизлияния (среднее значение (сз)) достоверных различий не было: WFNS в группе "койлинга" - 2,1 и Hunt-Hess - 2,63, группе "клипирования" - 2,1 и 2,7, по шкале Fisher (сз) - 3,5 в группе "койлинга" и 3,4 в группе "клипирования". Среднее значение степени нарушения функции по мШР в группе "койлинга" составило 2,64, а в группе "клипирования" - 3,5. Хороший результат лечения (1 - 2 ст. по мШР) отмечен в 67,7 % наблюдений группы "койлинга", группы "клипирования" - в 37,1 %. Летальность составила в группе "койлинга" 17,7 %, в группе "клипирования" - 19,3 %. Отмечена прямая корреляция между степенью тяжести САК согласно шкал (Hunt-Hess, WFNS) и мШР. Корреляции между степенью тяжести САК согласно шкалы Fisher и мШР не было. Выводы: при одинаковой тяжести осложненного аневризматического кровоизлияния по принятым шкалам функциональный результат лечения в группе "койлинга" оказался лучшим. Шкала Fisher не имела корреляции с функциональным исходом по мШР. Микрохирургическое "клипирование" чаще приводит к развитию шунтзависимой гидроцефалии.

Мета роботи - вивчити вплив локалізації аневризми, що розірвалася, тяжкості крововиливу і методу оклюзії аневризми на вірогідність розвитку шунт-залежної гідроцефалії (ШЗГ) та оцінити прогностичну чутливість клінічних і радіологічних шкал. Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 597 пацієнтів з аневризматичним субарахноїдальним крововиливом (САК) різного ступеня тяжкості. У 282 випадках проведено ендоваскулярну оклюзію аневризми, у 315 - мікрохірургічне кліпування. Виділено групу із 63 пацієнтів, які потребували імплантації вентрикуло-перитонеальної шунтувальної системи в терміни від 3 до 15 тиж після розриву аневризми. Результати. Із пацієнтів, яким проведено койлінг розірваної аневризми, імплантації лікворошунтувальної системи потребували 22 (7,8 %), із хворих, прооперованих мікрохірургічно, - 41 (13,0 %). Середній вік пацієнтів у групі ендоваскулярної оклюзії становив 64,28 року, в групі мікрохірургічного кліпування - 50,64 року. За локалізацією переважали аневризми комплексу передньої мозкової (ПМА) - передньої сполучної артерії (ПСА) - 37 (58,7 %) спостережень, внутрішньої сонної артерії - 15 (23,8 %), вертебробазилярного басейну (ВББ) - 9 (14,3 %) та середньої мозкової артерії - 2 (3,2 %). Виявлено переважання аневризм комплексу ПМА-ПСА серед прооперованих мікрохірургічним методом (29 (70,7 %)) і аневризм ВББ - серед прооперованих ендоваскулярно (9 (40,9 %)). Розрив аневризми ускладнився масивним САК у 20 (31,7 %) спостереженнях, субарахноїдально-паренхіматозним крововиливом - у 7 (11,1 %), субарахноїдально-вентрикулярним - у 4 (6,4 %), субарахноїдально-паренхиматозно-вентрикулярним - у 32 (50,8 %). Розподіл за тяжкістю крововиливу за шкалою Hunt-Hess був таким: II ступінь - 10 (15,9 %) випадків, III ступінь - 26 (34,9 %), IV ступінь - 27 (49,2 %). За виразністю крововиливу відповідно до радіологічної шкали Fisher III ступінь відзначено у 20 (31,7 %) випадках, IV - у 43 (68,3 %). Аналіз із застосуванням шкали Graeb засвідчив відсутність крові в шлуночковій системі у 27 (42,9 %) спостереженнях, 1 - 3 бали - у 9 (14,3 %), 4 - 6 балів - у 12 (19,0 %), 7 - 12 балів - у 15 (28,8 %). Висновки: розрив аневризм комплексу ПМА-ПСА, що супроводжується тяжким ускладненим САК у пацієнтів, прооперованих мікрохірургічним методом, і аневризм ВББ в осіб, прооперованих ендоваскулярно, підвищує ризик розвитку ШЗГ. Ендоваскулярна оклюзія аневризм, що розірвалися, не підвищує ризик розвитку ШЗГ. Тяжкість крововиливу III - IV ступеня за шкалою Hunt-Hess і III - IV ступеня за шкалою Fisher є предикторами розвитку ШЗГ.

Цель работы - оценить преимущества современных методик эндоваскулярной окклюзии разорванных церебральных аневризм в остром периоде субарахноидального кровоизлияния (САК). Проведен анализ медицинской документации пациентов, проходивших лечение острого периода аневризматического САК в 2010 - 2021 гг. Выделили 2 группы: I - использование стандартных операционных катетеров, минимальное использование ассистирующих методик при эмболизации аневризм (2010 - 2016 гг.), II - рутинное использование триаксиальных систем доступа, интраартериальное введение нимодипина, активное применение ассистирующих методик при эмболизации аневризм, антитромбоцитарная терапия интраоперационно непосредственно после окклюзии аневризмы (раствор ацелизина 500 мг в/в капельно; 2017 - 2021 гг.). Проанализирована степень тяжести САК по шкалам Hunt-Hess, Fisher, результат лечения по модифицированной шкале Ренкина, локализацию и размер аневризм, а также интраоперационные осложнения. Выводы: рутинное использование триаксиальных систем доступа и внутриартериальная фармакопластика нимодипином позволяют проводить адекватную профилактику манипуляционного ангиоспазма при катетеризации полости аневризмы. Стабильность триаксиальной системы доступа обеспечивает лучшую управляемость микропроводника и микрокатетера, что снижает риск перфорации стенки аневризмы. Использование ассистирующих методик эмболизации разорванных церебральных аневризм в остром периоде субарахноидального кровоизлияния и профилактическая инфузия раствора ацелизина после окклюзии аневризмы достоверно снижают частоту тромбоэмболических осложнений. Максимально ранняя окклюзия разорвавшейся церебральной аневризмы является не только профилактикой повторного разрыва, но и расширяет возможности интенсивной терапии в профилактике вторичных осложнений САК.