Мета дослідження - встановити поширеність пароксизмальної та постійної форми фібриляції передсердь (ФП) у хворих з гострим інфарктом міокарда (ГІМ), з'ясувати особливості клінічного перебігу та госпітальний прогноз виживання у цих групах пацієнтів у порівнянні з такими у пацієнтів з ГІМ без ФП. Проаналізовано 2 299 історій хвороб пацієнтів з ГІМ, послідовно госпіталізованих протягом 2000 - 2002 рр. Для діагностики ФП використовували метод приліжкового моніторування ЕКГ, яке виконували у всіх хворих протягом принаймні 48 год від моменту госпіталізації, реєстрацію ЕКГ у моменти виникнення симптомів аритмії та холтерівське моніторування ЕКГ. ФП діагностували у 271-го (11,8 %) хворого, з них пароксизмальну ФП - у 177 (7,7 %) пацієнтів, постійну ФП - у 94-х (4,1 %). Пацієнти з ФП були достовірно старшими за віком, у них спостерігали хронічну серцеву недостатність вищої стадії та вищий клас гострої лівошлуночкової недостатності (за Кілліпом), ніж у репрезентативній контрольній групі. Крім того, у групі пацієнтів з ФП спостерігали вищий рівень аспартатамінотрансферази, більший діаметр лівого передсердя, правого та лівого шлуночків, нижчу фракцію викиду лівого шлуночка. Клінічний перебіг ГІМ у пацієнтів з ФП достовірно частіше ускладнювався розвитком кардіогенного шоку та лівошлуночкової недостатності. Госпітальна летальність у цій групі пацієнтів становила 21,4 % у порівнянні з такою у контрольній групі - 6,5 %. Встановлено також особливості підгруп пацієнтів з постійною та пароксизмальною ФП.

Варіабельність ритму серця (ВРС) є незалежним предиктором виникнення небезпечних для життя ускладнень у хворих на гострий інфаркт міокарда (ІМ). Мета дослідження - визначення оптимального обсягу дослідження ВРС у хворих на ІМ на основі порівняння інформативності різних показників ВРС для оцінки особливостей перебігу захворювання та виникнення ускладнень під час госпітального періоду. У дослідження включили 115 хворих з першим гострим ІМ і збереженим синусовим ритмом серця, віком 27 - 71 рік, яким на 7 - 10-ту добу після виникнення ІМ здійснювали холтерівське моніторування ЕКГ та аналіз ВРС. Ехокардіографічне дослідження серця здійснювали у В-режимі перед випискою пацієнта з клініки. У контрольну групу увійшли 33 здорові особи. Для оцінки факторів, які визначають показники ВРС, здійснили однофакторний та багатофакторний кореляційний аналіз показників ВРС з клініко-гемодинамічними параметрами. У хворих на ІМ, у порівнянні з контрольною групою, найбільш відчутно знижувалися показники SDANN та LF/HF. Вік та частота скорочень серця незалежно впливали на показники ВРС, а наявність ІМ з зубцем Q чи без впливала лише на показники SDNNindex та VLF. Встановлено високу специфічність та негативну передбачувальну здатність показників ВРС для оцінки госпітального прогнозу, зокрема, розвитку систолічної дисфункції міокарда та аневризми лівого шлуночка. Достовірних зв'язків між показниками ВРС та наявністю післяінфарктної стенокардії або ознак ішемії за холтерівського моніторування ЕКГ не виявлено. Для оцінки госпітального прогнозу у хворих на ІМ мають значення такі показники ВРС: SDNNindex, SDANN, rMSSD, співвідношення LF/HF та VLF.

Ключ. слова: гострий інфаркт міокарда, пароксизмальні надшлуночкові аритмії, поширеність, клінічний перебіг, прогноз, лікування
Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45-3 + Р410.109-3

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Порушення ритму (аритмія) серця

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дослідження варіабельності ритму серця (ВРС) - один з найбільш інформативних методів прогнозування виживання пацієнтів після перенесеного інфаркту міокарда (ІМ). Мета роботи - встановлення прогностичної цінності показників ВРС, визначених у ранній період ІМ та оцінка їх інформативності для передбачення несприятливого довготривалого прогнозу після перенесеного ІМ. У дослідження включили 115 пацієнтів з гострим ІМ, яким на 7 - 10-ту добу після початку захворювання проводили холтерівське моніторування ЕКГ у біполярних відведеннях за Небом з оцінкою ВРС. За 6 міс спостереження комбінованої кінцевої точки досягнули 23 (20 %) пацієнти, ще у 17 (38,6 %) хворих виникли інші ускладнення післяінфарктного періоду впродовж подальшого спостереження. Виявлені достовірні відмінності між показниками LF/HFакт., SDANNпас., VLFпас. у хворих з подіями у післяінфарктний період і без них. Встановлені межові значення SDNNindex, SDANN, LF/HF, VLF, які асоціюються із несприятливим перебігом іМ, та висока специфічність показників ВРС для прогнозування перебігу післяінфарктного періоду. Найбільш цінними показниками ВРС для стратифікації ризику у пацієнтів після перенесеного ІМ виявилися SDNNindex, SDANN, LF/HF і VLF. Незалежними факторами, які визначають несприятливий прогноз перебігу післяінфарктного періоду, були наявність післяінфарктної стенокардії, вік понад 60 років, SDANNпас. менше 70 мс, наявність ознак ішемії при холтерівському моніторуванні ЕКГ та розвиток аневризми лівого шлуночка у ранній період захворювання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45-52

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Навантажувальна проба на тредмілі - фізіологічний, доступний і високоінформативний метод неінвазивної діагностики ішемічної хвороби серця (ІХС). Тредміл-тест має важливе значення для визначення функціонального стану пацієнтів з уже діагностованою ІХС, під час підбирання медикаментозного лікування й оцінки ефективності реваскуляризації коронарних артерій, а також дає змогу виділити групу пацієнтів з високим ступенем ризику. Приведено стандартні протоколи, описано методику проведення, показано підходи до інтерпретації результатів навантажувальних проб з використанням тредмілу, приклади висновків, представлено рекомендації щодо обладнання кабінету для проведення проб з фізичним навантаженням. Використання тредміл-тесту значно підвищує якість обстеження і дає змогу ліпше визначати тактику ведення пацієнтів з ІХС.

  Скачати повний текст

16 березня 2017 р. у ДУ "Інститут серця МОЗ України" відбулася п'ята щорічна науково-практична конференція "Функціональна діагностика серцево-судинних хвороб". Її співорганізаторами стали Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупіка та ДУ "Інститут серця МОЗ України". Основна мета проведення конференції - привернути увагу практичних лікарів до сучасних можливостей методів функціональної діагностики, обговорити стан підготовки нормативних документів з функціональної діагностики. Серед понад 250 учасників конференції були головні позаштатні спеціалісти з функціональної діагностики різних регіонів України, лікарі з функціональної діагностики, кардіологи, терапевти, інтерни, представники кафедр, на яких здійснюється навчання лікарів з функціональної діагностики. Генеральним партнером конференції виступила фармацевтична компанія Sanofi (Франція).

Мета публікації - систематизація інформації про епідеміологію, діагностику та ведення пацієнтів із безсимптомною фібриляцією передсердь (ФП), а також аналіз власних спостережень щодо частоти виявлення безсимптомної ФП у реальній клінічній практиці. Сучасні технології тривалої реєстрації електрокардіограми (ЕКГ) дозволяють часто виявляти безсимптомну ФП у пацієнтів після перенесеного інсульту, транзиторної ішемічної атаки або інших тромбоемболічних подій, після радіочастотної абляції або після кардіоверсії з приводу персистентної ФП, а також оцінювати загальний "тягар" аритмії. В оригінальному проспективному одноцентровому дослідженні за участю 150 пацієнтів із персистентною фібриляцією або тріпотінням передсердь, яким було здійснено планову кардіоверсію, симптомні рецидиви ФП були виявлені при добовому моніторуванні ЕКГ у 13,3 % пацієнтів, безсимптомні - у 16 %. При моніторуванні подій було зареєстровано 352 фрагменти з пароксизмами ФП (278 епізодів у 32 хворих були симптомними, а 74 епізоди у 18 пацієнтів - без- або мало- симптомними). У пацієнтів із безсимптомною ФП імовірність виникнення тромбоемболічних подій і серцевої недостатності при тривалому спостереженні принаймні не менша, ніж у симптомних пацієнтів. Виявлення безсимптомної ФП може вплинути на тактику застосування антитромботичних засобів та оцінку доцільності контролю серцевого ритму.

Мета роботи - вивчити роль пізніх рецидивів аритмії в прогнозуванні несприятливого перебігу хвороби в пацієнтів із персистентною фібриляцією передсердь (ФП) після кардіоверсії при 9-місячному спостереженні. До проспективного одноцентрового дослідження залучили 120 пацієнтів з документованою персистентною ФП, яким під час госпіталізації була здійснена успішна кардіоверсія. Після виписування зі стаціонару за хворими проводили подальше спостереження впродовж 9 міс. Демографічні та клініко-функціональні особливості, дані подійного моніторування електрокардіограми (ПМ ЕКГ) упродовж 7 діб, холтерівського моніторування (ХМ ЕКГ), лікування порівнювали у групах пацієнтів із серцево-судинними подіями (n = 15) і без подій (n = 105). У продовж 9-місячного спостереження у 15 (12,5 %) із 120 пацієнтів виникли великі серцево-судинні ускладнення: смерть (n = 1), інсульт (n = 2) та інші тромбоішемічні події (n = 3), інфаркт міокарда (n = 1), декомпенсація серцевої недостатності (n = 4) та абсолютне зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) на 10 % і більше (n = 9). Групи пацієнтів з подіями і без них не мали значущих відмінностей за віком, статтю, антропометричними показниками, факторами ризику, даними ХМ ЕКГ, а також фоновою патологією. Хворі з подіями мали вищий ризик виникнення тромбоемболічних ускладнень за шкалою CHA2DS2-VASс (p = 0,05), менші показники ФВЛШ (p = 0,00009), більше симптомних рецидивів ФП (p = 0,08), шлуночкових екстрасистол (p = 0,08) і короткочасних пробіжок передсердних тахіаритмій тривалістю до 30 с (p = 0,05) за даними ПМ ЕКГ. У них ФП значно частіше переходила у перманентну форму (p = 0,002). При аналізі отриманого лікування впродовж 9-місячного спостереження хворі з подіями частіше отримували серцеві глікозиди (p = 0,04). Висновки: основними відмінностями пацієнтів із персистентною формою ФП після успішного відновлення синусового ритму, в яких впродовж 9 міс виникали події, були вищий бал за шкалою CHA2DS2-VASс та нижча вихідна ФВЛШ, більша частота пізніх рецидивів ФП, зокрема перехід у постійну форму, частіша реєстрація короткочасних пароксизмів передсердної тахіаритмії під час ПМ ЕКГ після 9 міс спостереження, а також застосування дигоксину впродовж періоду спостереження.

Шифр НБУВ: Ж14660 Пошук видання у каталогах НБУВ