Розглянуто етимологічні та структурно-семантичні особливості латинських омонімів. Досліджено понад 750 омонімічних апелятивів і онімів, зокрема, антропонімів і топонімів. Визначено основні періоди розвитку омоніміки, викладено причини її появи, проаналізовано відомі критерії диференціації полісемії та омонімії. Висвітлено класифікаційні засади для аналізу омонімічних утворень, встановлено основні принципи їх творення, запроповано власне визначення лексичних омонімів. Розглянуто найпродуктивніші джерела різноетимонних етимологічних омонімів латинської мови, причиною появи яких є фонетична конвергенція та фонетична адаптація запозичених слів, а також одноетимонних семантичних омонімів, утворених у результаті різко дивергентного розвитку та спеціалізації значень полісемантичного слова. Визначено суть словотвірних омонімів і шляхи їх творення. Розглянуто семантичні можливості власних імен (антропонів і топонімів) вступати в омонімічні відношення.

Традиційними у мовознавстві є 3 шляхи виникнення омонімів: фонетична конвергенція, тобто співпадіння фонетично різних слів; семантична дивергенція - розпад значень первісно полісемічного слова; запозичення. Фонетичні процеси, які сприяли виникненню омонімів в мові (монофтонгізація дифтонгів, спрощення груп приголосних, синкопа, асиміляція), відбувались повільно та поступово. Як наслідок дії цих фонетичних законів латинська мова збагатилась певною кількістю омонімічних лексем. Семантична дивергенція носить рідкісний характер, за винятком випадків метафоричного та метонімічного переносів найменування та спеціалізації значень. Найбільш продуктивним був такий шлях творення латинських омонімів як запозичення, внаслідок тривалих тісних контактів із іншими мовами, зокрема грецькою. Для латинської мови були характерні "фонологічні" омоніми та омоніми, які виникли внаслідок еліпсису.

Розглянуто емпіричну граматику, що грунтується на теоретичних уявленнях про мову, вироблених грецькими філософами. Узагальнено дослідження омонімії в античних авторів як позначення слів, однакових за зовнішньою формою, але різних за змістом.

Відзначено, що самоосвітня компетенція тлумачиться як необхідна основа для успішного розвитку та професійної діяльності молодої людини. Обгрунтовано необхідність інтегрувати дисципліну «Латинська мова» в освітній процес з метою формування професійної самоосвітньої компетенції майбутніх філологів, вчителів іноземних мов.

Указано, что самообразовательная компетенция объясняется как необходимая основа для успешного развития и профессиональной деятельности молодого человека. Обоснована необходимость интегрировать дисциплину «Латинский язык» в образовательный процесс с целью формирования профессиональной самообразовательной компетенции будущих филологов, учителей иностранных языков.

A necessity to integrate Latin into the educational process to form in future philologists, teachers of foreign languages professional self-educational competence is argued in the article.