Рак стравоходу характеризується високозлоякісним перебігом, що потребує застосування комплексного підходу до терапії пацієнтів з цією патологією. На сучасному етапі для доопераційного лікування хворих на рак стравоходу використовують променеву, хіміо-, таргетну терапію. Застосовують внутрішньовенний, внутрішньоартеріальний та ендолімфатичний шляхи введення хіміопрепаратів. Найбільш ефективною є методика, яка включає неоад'ювантну хіміопроменеву терапію з подальшим радикальним хірургічним лікуванням. Променеву терапію проводять на лінійних і циклічних прискорювачах, гамма-терапевтичних установках. Найефективнішими хіміопрепаратами для лікування пацієнтів із раком стравоходу є таксани, які мають радіосенсибілізуючі властивості. Таргетна терапія є перспективною, але маловивченою і часто поєднується з класичною хіміотерапією. Розробка нових, патогенетично обгрунтованих препаратів, які базуються на молекулярно-біологічних особливостях пухлини та будуть застосовуватися на фоні високотехнологічної променевої терапії, - майбутнє в доопераційному лікуванні хворих із такою агресивною пухлиною, як рак стравоходу.

Рак стравоходу - високозлоякісне захворювання, що супроводжується раннім лімфогенним метастазуванням. Найбільш ефективним у лікуванні пацієнтів з цією нозологічною формою вважають комплексний підхід. Для визначення ефективності доопераційного хіміопроменевого лікування при раку стравоходу розпочато рандомізоване дослідження, в якому порівняли стандартну хіміопроменеву терапію з внутрішньоартеріальною. У дослідження увійшли 54 хворих на рак внутрішньогрудного відділу стравоходу. У 26 пацієнтів застосовано доопераційну хіміопроменеву терапію з внутрішньоартеріальним введенням цитостатиків, а в 28 - стандартну хіміопроменеву терапію. Безпосередні результати не відрізнялися за частотою регресії, післяопераційних і токсичних ускладнень. Віддалені результати не вивчено у зв'язку з невеликим терміном від початку дослідження. Аналіз виживаності та віддалених результатів надасть можливість визначити доцільність застосування доопераційної хіміопроменевої терапії з внутрішньоартеріальним введенням цитостатиків у хворих на рак внутрішньогрудного відділу стравоходу.

Хирургическая анатомия артерий чревного ствола достаточно вариабельна. Представлен случай отсутствия чревного ствола у пациентки Ч. (76 лет) с гастроэзофагеальным раком. Опухоль врастала в тело и хвост поджелудочной железы, общую печеночную артерию. Непосредственно от брюшной аорты отходила левая желудочная артерия, а от нее - общая печеночная артерия; ниже от аорты отходила селезеночная артерия. Больной проведено комбинированную гастрэктомию с резекцией хвоста и тела поджелудочной железы, спленэктомией, резекцией общей печеночной артерии и формированием сосудистого анастомоза между культей левой желудочной артерии и общей печеночной артерией.

На момент встановлення діагнозу хворі на рак стравоходу (РС) найчастіше є неоперабельними у зв'язку із занедбаністю процесу. Тривалість життя в інкурабельних пацієнтів з вираженою дисфагією становить в середньому 90 днів. Радикальне лікування може бути виконано лише у 20 - 30 % хворих з 5-річною виживаністю у межах 10,3 - 35 %. Мета роботи - дослідити безпосередні та віддалені результати стентування хворих на РС залежно від локалізації первинної пухлини. Проаналізовано досвід використання внутрішньостравохідних саморозширюваних стентів у хворих на РС (49 випадків - рак верхніх і 73 - середніх відділів стравоходу) в порівнянні з накладенням стоми (53 випадки). В результаті лікування у всіх хворих, які були стентовані, зменшувалася дисфагія, з'являлася можливість приймати їжу звичайним шляхом, поліпшувалася якість життя, у багатьох з'являлася можливість продовжити терапію. Виявлено, що стентування неоперабельних хворих на рак верхніх і середніх відділів стравоходу є виправданим, воно дозволяє пацієнтам продовжити харчуватися природним шляхом і тим самим значно покращує якість життя, на відміну від накладення стоми. Хворі на рак верхніх відділів стравоходу (РВВС), які були стентовані не з приводу нориць, мали достовірно кращі віддалені результати виживаності, ніж хворі на РС після накладення стоми і подібні хворі на рак середніх відділів стравоходу (РСВС), причому виживаність хворих на РВВС після стентування не з приводу нориць була значно кращою, ніж при їх наявності. Хворі на РСВС, які були стентовані з приводу нориць, мали такі ж віддалені результати виживаності, як і хворі на РСВС, які були стентовані не з приводу нориць, що свідчить про високу ефективність стентування при РСВС з приводу нориць. Висновки: стентування неоперабельних хворих на рак верхніх та середніх відділів стравоходу є виправданим, воно дозволяє пацієнтам продовжити харчування природним шляхом та тим самим значно покращує якість життя, на відміну від накладення стоми.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.433.1-5

Рубрики:

Пухлини стравоходу

Шифр НБУВ: РА432391 Пошук видання у каталогах НБУВ