На нинішньому етапі Україна розбудовує систему своєї національної безпеки у порівняно нестабільному міжнародному середовищі за умови неучасті в оборонних союзах і за різноспрямованих та неузгоджених військово-політичних орієнтаціях країн свого найближчого оточення. Зміни, що сталися в Європі останніми роками (підвищення рівня воєнного протистояння, активізація процесу озброєння та розміщення нових контингентів військ тощо), підкреслюють, що одним із найважливіших завдань держави є захист її суверенітету, незалежності і територіальної цілісності та недоторканості кордонів. Національні інтереси України формуються під впливом реально існуючих для неї воєнних небезпек та загроз. Оцінюючи сучасну воєнно-політичну обстановку у світі, можна зробити висновок, що для України існує реальна воєнна загроза з боку інших країн. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного аналізу проблем, що виникають у період ускладнення обстановки та тривалого ведення військового конфлікту всередині держави, що підтримується ззовні та пошуку шляхів їх ефективного розв'язання. Президент України у своєму зверненні до Верховної Ради України нового скликання чітко окреслив основні завдання щодо посилення національної безпеки і оборони, подальшого реформування правоохоронних органів та якнайшвидшого завершення війни на Донбасі, відновлення контролю над втраченими територіями [1]. Завдання, поставлені Президентом України, повністю стосуються прикордонного відомства, яке як суб'єкт сектора безпеки і оборони держави має бути готове виконати їх у повному обсязі. Такий важливий напрям державної діяльності, як військова й правоохоронна, особливо це стосується забезпечення захисту та охорони державного кордону, потребує глибокого аналізу й оцінки для якісного виконання всіх завдань і недопущення прорахунків у їх реформуванні та підлягає в об'єктивному контролі з боку держави та суспільства. Виявлено проблемні питання державного реагування на загрози національній безпеці у сфері захисту та охорони державного кордону перш за все вказують на недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази щодо організації оперативно-службової і службово-бойової діяльності, на низьке фінансування заходів реформування прикордонного відомства. Критичний аналіз проблем розвитку прикордонної служби в умовах виникнення військового конфлікту необхідний для визначення ефективних шляхів державного реагування на загрози та подолання негативних явищ з метою посилення захисту та охорони державного кордону.

На нинішньому етапі Україна розбудовує систему своєї національної безпеки у порівняно нестабільному міжнародному середовищі за умови неучасті в оборонних союзах і за різноспрямованих та неузгоджених військово-політичних орієнтаціях країн свого найближчого оточення. Зміни, що сталися в Європі останніми роками (підвищення рівня воєнного протистояння, активізація процесу озброєння та розміщення нових контингентів військ тощо), підкреслюють, що одним із найважливіших завдань держави є захист її суверенітету, незалежності і територіальної цілісності та недоторканості кордонів. Національні інтереси України формуються під впливом реально існуючих для неї воєнних небезпек та загроз. Оцінюючи сучасну воєнно-політичну обстановку у світі, можна зробити висновок, що для України існує реальна воєнна загроза з боку інших країн. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного аналізу проблем, що виникають у період ускладнення обстановки та тривалого ведення військового конфлікту всередині держави, що підтримується ззовні та пошуку шляхів їх ефективного розв'язання. Президент України у своєму зверненні до Верховної Ради України нового скликання чітко окреслив основні завдання щодо посилення національної безпеки і оборони, подальшого реформування правоохоронних органів та якнайшвидшого завершення війни на Донбасі, відновлення контролю над втраченими територіями [1]. Завдання, поставлені Президентом України, повністю стосуються прикордонного відомства, яке як суб'єкт сектора безпеки і оборони держави має бути готове виконати їх у повному обсязі. Такий важливий напрям державної діяльності, як військова й правоохоронна, особливо це стосується забезпечення захисту та охорони державного кордону, потребує глибокого аналізу й оцінки для якісного виконання всіх завдань і недопущення прорахунків у їх реформуванні та підлягає в об'єктивному контролі з боку держави та суспільства. Виявлено проблемні питання державного реагування на загрози національній безпеці у сфері захисту та охорони державного кордону перш за все вказують на недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази щодо організації оперативно-службової і службово-бойової діяльності, на низьке фінансування заходів реформування прикордонного відомства. Критичний аналіз проблем розвитку прикордонної служби в умовах виникнення військового конфлікту необхідний для визначення ефективних шляхів державного реагування на загрози та подолання негативних явищ з метою посилення захисту та охорони державного кордону.

Після завершення "холодної війни" одним з ключових факторів, що сприяв зміні міжнародних стосунків між Заходом і Сходом, є трансформація Північноатлантичного союзу та його розширення на Схід й Південь з наближенням впритул до кордонів України. Через це постає декілька важливих питань для національної безпеки України, а саме: у чому реальна суть і перспективи трансформації та розширення НАТО; які потенційні нові труднощі, загрози та можливості створює цей процес для національних інтересів України; які механізми державного реагування України повинні бути в сучасних умовах? Вже 28 років минуло, як Україна, ставши самостійною державою, вийшла на світову арену як самостійний суб'єкт міжнародних відношень. Протягом цього складного, повного викликів та загроз й незворотних наслідків періоду становлення (але цей період ще продовжується в умовах втрати території та військового конфлікту всередині держави, що підтримується ззовні) Україна намагається сформувати збалансовану зовнішню політику, враховуючи національні інтереси, економічну ефективність і прагматичність у стосунках із своїми сусідами. Будучи другою за територією європейською державою, маючи величезний природний та економічний потенціал, Україна знаходиться на перехресті інтересів Заходу й Сходу та представляє, за визначенням З. Бзежинського, одну з ключових країн "шахової дошки, на якій продовжується боротьба за глобальне панування" [1, с. 33]. Тому від того, наскільки вміло буде будуватися політика України на європейському континенті, будуть залежати її авторитет та підтримка міжнародних партнерів. У цьому ключі взаємовідносини України та НАТО є одним з пріоритетних напрямів у зовнішній політиці нашої держави та міжнародних відносин загалом, особливо на фоні військового конфлікту в середині держави, що підтримується ззовні. Проаналізовано основні напрями розширення НАТО на Схід і Південь та визначено загрози національній безпеці України, досліджено шляхи впливу країн Альянсу на розвиток українського суспільства та механізми державного реагування на загрози, що пов'язані з процесом розширення НАТО.

Вперше здійснено теоретичне обгрунтування механізмів державного реагування на загрози національній безпеці у сфері безпеки державного кордону України, в якому виявлено проблеми державного реагування на загрози національній безпеці України для їх подальшого розв'язання шляхом удосконалення державного реагування в цій сфері. Визначено та охарактеризовано механізми державного реагування на загрози національній безпеці у сфері безпеки державного кордону України, зокрема організаційний механізм, політичний механізм, правовий механізм, фінансово-економічний механізм, військовий (правоохоронний) механізм; інформаційно-психологічний (ідеологічний) механізм та мотиваційний механізм. Запропоновано пріоритетні напрями та визначено шляхи вдосконалення державного реагування на загрози національній безпеці у цій сфері.

Висвітлено питання теоретико-методологічного обґрунтування галузевої рамки кваліфікацій та представлено адаптовані до вітчизняної системи військової освіти сучасні моделі розвитку професійної військової освіти, що застосовуються у країнах-членах НАТО у процесі організації підготовки офіцерів і військових фахівців. Наведено дескриптори професійних компетентностей на різних кваліфікаційних рівнях підготовки офіцерів та військових фахівців. Розкрито теоретичні підходи до стандартизації професійної військової освіти. Увагу приділено законодавчому та нормативно-правовому забезпеченню процесу стандартизації військової освіти в Україні, моделям розвитку професійної військової освіти, структурі й етапам побудови галузевої рамки кваліфікацій в галузі знань "Воєнні науки, національна безпека, безпека державного кордону".

Представлено погляди на вироблення та імплементацю сучасних принципів забезпечення державного реагування на загрози національній безпеці у сфері безпеки державного кордону. Досліджено сучасну парадигму стратегічного оборонного менеджменту. У контексті стратегічного управління та стратегічного планування у системі стратегічного оборонного менеджменту проаналізовано імовірнісні сценарії розвитку ситуації у безпековому середовищі на глобальному, регіональному та локальному (національному) рівні. Досліджено розвиток воєнно-політичної ситуації у державі, на основі чого визначено пріоритети у сфері забезпечення безпеки державного кордону. Охарактеризовано місце і роль Державної прикордонної служби України під час виконання спільних операцій та завдань сил безпеки і оборони. Розглянуто шляхи забезпечення координації та підвищення ефективності взаємодії Державної прикордонної служби України з іншими складовими сил безпеки і оборони у мирний час та в особливий період. Приділено увагу впливу НАТО на ситуацію в Європі та Україні. Висвітлено проблемні питання державного реагування на загрози національній безпеці у сфері безпеки державного кордону.

На основі аналізу функцій і завдань визначено роль і місце складових сил оборони в системі оборони держави, їх безпосередню участь та можливості під час участі у відсічі збройної агресії та локалізації воєнних конфліктів. Гарантування національної безпеки є пріоритетним напрямом державної політики будь-якої країни світу. На сьогодні реалізація політики у сфері забезпечення національної безпеки України спрямована, перш на все, на забезпечення обороноздатності держави, адже Україна сьомий рік поспіль виборює свій суверенітет та територіальну цілісність, зіштовхуючись з реальними загрозами національній безпеці у воєнній сфері. За результатами воєнних конфліктів, що відбулися на теренах країн СНД (збройні конфлікти у Молдові, Грузії, у Нагорному Карабасі між Азербайджаном та Вірменією, на державному кордоні між Таджикистаном та Киргизією), а також через мілітаризацію окупованого Криму, пришвидшену модернізацію Чорноморського флоту Російської Федерації, зростання військових спроможностей її збройних сил, відбувається нарощування можливостей впливу Росії на систему європейської безпеки з метою просування її власних інтересів у прилеглих регіонах, реалізації енергетичних проєктів у Південно-Східній Європі. Також відбувається активне зміцнення присутності РФ на Близькому Сході. Все це створює загрозу національній безпеці України, підвищуючи імовірність поширення збройних конфліктів на територію держави, а також посилює ризик повномасштабної агресії проти неї з боку інших держав. За таких умов особливої важливості набуває питання про посилення оборони держави, що потребує чіткого розуміння ролі і місця кожної складової сил оборони у захисті територіальної цілісності України. На виконання мети щодо спроможності об'єднаних сил держави протистояти воєнним загрозам та досягнення готовності до застосування у міжвидовому, міжвідомчому та багатонаціональному середовищі визначено проєктом концепції "інтегрованих операцій", що також націлює на чіткій науковий підхід до уточнення складових сил оборони.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ц35(4УКР)645

Рубрики:

Історія війн, воєнної науки і військового мистецтва

Шифр НБУВ: ВА870886 Пошук видання у каталогах НБУВ