Развитие различных нарушений гликемии у больных туберкулёзом лёгких происходит на фоне значительных нарушений в системе окислительно-восстановительных процесов, индуцированных явлениями гипоксии и интоксикации. Традиционная противотуберкулезная терапия на протяжении 2 мес не приводит к нормализации активности ферментов антиоксидантной защиты и не устраняет нарушений гликемии.

Запропоновано застосування технології складних ланцюгів Маркова (ланцюгів Маркова з пам'яттю) для прогнозування фінансових часових рядів. Головною відмінністю складних ланцюгів Маркова від простих є урахування післядії або пам'яті. Складний ланцюг Маркова може бути зведений до простого через поняття "узагальнений стан" як кортеж послідовних станів. Технологія передбачає прогнозування ряду за ієрархією інтервалів дискретизації часу та послідовного "склеювання" результатів прогнозів на різних частотних рівнях у один вихідний ряд прогнозу. Даний підхід дозволяє найбільш повно використати інформацію, яка міститься в часовому ряді і одержати найбільш адекватне його продовження. Здійснено експериментальну перевірку ефективності алгоритму на рядах фондових, валютних та спотових ринків.

Розглянуто алгоритм прогнозування низькочастотної складової часового ряду, який полягає у апроксимації даних сумою гармонічних функцій. Запропоновано ітераційний алгоритм оцінювання параметрів моделі низькочастотної складової за допомогою мінімізації функціонала нев'язки. Експериментальна апробація ефективності запропонованого алгоритму на прикладах фінансово-економічних часових рядів показала достатньо високу точність одержаних прогнозів.

Запропоновано методику прогнозування часових рядів на базі виявлення частотного спектра. Методика полягає в апроксимації часового ряду на проміжку навчання аналітичною функцією, яка містить тренд і комбінацію гармонічних коливань. Для оцінювання параметрів моделі використовуються нелінійні методи оптимізації. За допомогою експериментальної апробації показано ефективність запропонованого методу для прогнозування рядів фінансово-економічної динаміки.

Викладено сучасні зміни у діагностиці, лікуванні, профілактиці туберкульозу. Акцентовано на поступовій стабілізації епідемічного процесу, зазначено, що на сьогодні загрозу становить глобальне поширення мультирезистентного туберкульозу. Визначено, що одним із важливих питань у контролі за туберкульозом в Україні є постійне збільшення захворюваності та смертності від ко-інфекції туберкульоз / ВІЛ, оскільки з кожним роком збільшується кількість людей, що живуть з ВІЛ / СНІД.

На лікуванні переломів проксимального відділу стегнової кістки постійно зосереджено увагу травматологів через їх велику поширеність. Останні 10 років хірурги віддають перевагу інтрамедулярним технікам, проте накістковий остеосинтез пластинами ще досить популярний у повсякденній практиці. Мета роботи - провести ретроспективний аналіз результатів лікування пацієнтів із переломами вертлюгової ділянки, прооперованих із використанням проксимальної стегнової пластини з кутовою стабільністю гвинтів, і виявити основні механізми, що обумовлюють високу частоту незадовільних результатів. У дослідження включено 21 хворого (середній вік (65 +- 12) років) із переломами 31А2 та 31А3 за класифікацією АО, яким виконано накістковий остеосинтез проксимальними стегновими пластинами з кутовою стабільністю гвинтів. Термін спостереження 7,5 міс. після операції. Відсутність зміщення та первинну консолідацію перелому досягнуто в 17 із 21 пацієнтів (80,9 %). Середні терміни зрощення склали 6 міс. Незадовільні результати лікування спостерігали в 4 випадках (19,1 %). Вони були повіязані з руйнацією пластини та незрощенням фрагментів кістки. Перелом пластини відбувався на рівні дистального (7,3 мм) блокувального отвору через 8 - 9 міс. після хірургічно го втручання. В усіх випадках виконано реостеосинтез проксимальним стегновим антиротаційним стрижнем (PFNA). На нашу думку, така значна кількість незадовільних результатів пов'язана з надмірною жорсткістю конструкції та небажаною концентрацією навантаження. Висновки: використання проксимальних пластин із кутовою стабільністю гвинтів не завжди ефективне для лікування нестабільних переломів проксимального відділу стегнової кістки. Висока частота руйнації пристроїв спричинила повторний остеосинтез стрижнем PFNA, що свідчить про необхідність проведення ретельного передопераційного планування та вибору способу стабілізації черезвертлюгового перелому.

На лікуванні переломів проксимального відділу стегнової кістки постійно зосереджено увагу травматологів через їх велику поширеність. Останні 10 років хірурги віддають перевагу інтрамедулярним технікам, проте накістковий остеосинтез пластинами ще досить популярний у повсякденній практиці. Мета роботи - провести ретроспективний аналіз результатів лікування пацієнтів із переломами вертлюгової ділянки, прооперованих із використанням проксимальної стегнової пластини з кутовою стабільністю гвинтів, і виявити основні механізми, що обумовлюють високу частоту незадовільних результатів. У дослідження включено 21 хворого (середній вік (65 +- 12) років) із переломами 31А2 та 31А3 за класифікацією АО, яким виконано накістковий остеосинтез проксимальними стегновими пластинами з кутовою стабільністю гвинтів. Термін спостереження 7,5 міс. після операції. Відсутність зміщення та первинну консолідацію перелому досягнуто в 17 із 21 пацієнтів (80,9 %). Середні терміни зрощення склали 6 міс. Незадовільні результати лікування спостерігали в 4 випадках (19,1 %). Вони були повіязані з руйнацією пластини та незрощенням фрагментів кістки. Перелом пластини відбувався на рівні дистального (7,3 мм) блокувального отвору через 8 - 9 міс. після хірургічно го втручання. В усіх випадках виконано реостеосинтез проксимальним стегновим антиротаційним стрижнем (PFNA). На нашу думку, така значна кількість незадовільних результатів пов'язана з надмірною жорсткістю конструкції та небажаною концентрацією навантаження. Висновки: використання проксимальних пластин із кутовою стабільністю гвинтів не завжди ефективне для лікування нестабільних переломів проксимального відділу стегнової кістки. Висока частота руйнації пристроїв спричинила повторний остеосинтез стрижнем PFNA, що свідчить про необхідність проведення ретельного передопераційного планування та вибору способу стабілізації черезвертлюгового перелому.

Порушення консолідації перелому стегнової кістки після блокувального інтрамедулярного остеосинтезу (БІОС) є досить частою патологією. Серед причин виникнення цього ускладнення - нестабільність у системі кістка - імплантат, несвоєчасна динамізація блокувальних стрижнів. Наведено випадок статичної імплантації стегнового стрижня, що спричинило формування несправжнього суглоба середньої третини стегнової кістки. Пацієнт отримав травму 29.12.2018 р., внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Операцію виконано 15.01.2019 р.: закрита репозиція, БІОС перелому середньої третини правої стегнової кістки. З огляду на характер перелому пацієнту застосовано статичне блокування стрижня в проксимальному та дистальному відділах. Повторне звернення до клініки сталося 02.01.2020 р. Хворий скаржився на біль у середній третині стегна під час осьового навантаження на кінцівку, обмеження згинання в правому колінному суглобі. На контрольних рентгенограмах: ознаки консолідації перелому діафіза стегнової кістки відсутні, виявлено міграцію дистального блокувального гвинта. Проведено повторне оперативне лікування 08.01.2020 р. Ураховуючи наявність у дистальній частині стрижня та п'яти взаємно перпендикулярних отворів, виконано блокування двох із них у передньо-задній проекції за методикою вільної руки, замінено гвинт, який мігрував, а також застосовано динамізацію стрижня в проксимальному відділі з огляду на його конструктивні особливості. Через 2 міс. зафіксовано ознаки консолідації, а через 5 міс. - зрощення перелому. Рухи в правому колінному та стегновому суглобах у повному обсязі, пересувається самостійно. Всстановлено, що для нормалізації порушених процесів репарації в пацієнтів із несправжніми суглобами стегнової кістки необхідно враховувати фізіологію кісткової тканини та позитивний вплив компресійних навантажень. Наведений випадок демонструє необхідність своєчасної динамізації блокувального стрижня.

Щорічне істотне збільшення кількості операцій первинного ендопротезування кульшових суглобів у світовій практиці призводить до прогресивного підвищення виконаних ревізійних втручань. Лікування пацієнтів із нестабільністю компонентів кульшового суглоба вимагає індивідуального підходу в кожному випадку з урахуванням величини дефекту, втраченої кісткової маси і структурного стану кістки. Мета роботи - показати технічні можливості ревізійних безцементних імплантатів за умов масивних дефектів кісткової тканини. Наведено клінічний випадок ревізійного ендопротезування кульшового суглоба в пацієнтки з асептичною нестабільністю компонентів ендопротеза. На підставі результатів КТ створено 3D модель таза та стегнової кістки для аналізу дефектів кісткової тканини і точного підбору компонентів ендопротеза. Висновки: успіх ревізійного ендопротезування залежить від ретельного передопераційного планування, максимального наближення параметрів штучного суглоба до анатомічних параметрів пацієнта й біомеханіки кульшового суглоба. Не менш важливою є індивідуальна програма реабілітації в післяопераційному періоді.