Мета дослідження - встановити поширеність пароксизмальної та постійної форми фібриляції передсердь (ФП) у хворих з гострим інфарктом міокарда (ГІМ), з'ясувати особливості клінічного перебігу та госпітальний прогноз виживання у цих групах пацієнтів у порівнянні з такими у пацієнтів з ГІМ без ФП. Проаналізовано 2 299 історій хвороб пацієнтів з ГІМ, послідовно госпіталізованих протягом 2000 - 2002 рр. Для діагностики ФП використовували метод приліжкового моніторування ЕКГ, яке виконували у всіх хворих протягом принаймні 48 год від моменту госпіталізації, реєстрацію ЕКГ у моменти виникнення симптомів аритмії та холтерівське моніторування ЕКГ. ФП діагностували у 271-го (11,8 %) хворого, з них пароксизмальну ФП - у 177 (7,7 %) пацієнтів, постійну ФП - у 94-х (4,1 %). Пацієнти з ФП були достовірно старшими за віком, у них спостерігали хронічну серцеву недостатність вищої стадії та вищий клас гострої лівошлуночкової недостатності (за Кілліпом), ніж у репрезентативній контрольній групі. Крім того, у групі пацієнтів з ФП спостерігали вищий рівень аспартатамінотрансферази, більший діаметр лівого передсердя, правого та лівого шлуночків, нижчу фракцію викиду лівого шлуночка. Клінічний перебіг ГІМ у пацієнтів з ФП достовірно частіше ускладнювався розвитком кардіогенного шоку та лівошлуночкової недостатності. Госпітальна летальність у цій групі пацієнтів становила 21,4 % у порівнянні з такою у контрольній групі - 6,5 %. Встановлено також особливості підгруп пацієнтів з постійною та пароксизмальною ФП.

Варіабельність ритму серця (ВРС) є незалежним предиктором виникнення небезпечних для життя ускладнень у хворих на гострий інфаркт міокарда (ІМ). Мета дослідження - визначення оптимального обсягу дослідження ВРС у хворих на ІМ на основі порівняння інформативності різних показників ВРС для оцінки особливостей перебігу захворювання та виникнення ускладнень під час госпітального періоду. У дослідження включили 115 хворих з першим гострим ІМ і збереженим синусовим ритмом серця, віком 27 - 71 рік, яким на 7 - 10-ту добу після виникнення ІМ здійснювали холтерівське моніторування ЕКГ та аналіз ВРС. Ехокардіографічне дослідження серця здійснювали у В-режимі перед випискою пацієнта з клініки. У контрольну групу увійшли 33 здорові особи. Для оцінки факторів, які визначають показники ВРС, здійснили однофакторний та багатофакторний кореляційний аналіз показників ВРС з клініко-гемодинамічними параметрами. У хворих на ІМ, у порівнянні з контрольною групою, найбільш відчутно знижувалися показники SDANN та LF/HF. Вік та частота скорочень серця незалежно впливали на показники ВРС, а наявність ІМ з зубцем Q чи без впливала лише на показники SDNNindex та VLF. Встановлено високу специфічність та негативну передбачувальну здатність показників ВРС для оцінки госпітального прогнозу, зокрема, розвитку систолічної дисфункції міокарда та аневризми лівого шлуночка. Достовірних зв'язків між показниками ВРС та наявністю післяінфарктної стенокардії або ознак ішемії за холтерівського моніторування ЕКГ не виявлено. Для оцінки госпітального прогнозу у хворих на ІМ мають значення такі показники ВРС: SDNNindex, SDANN, rMSSD, співвідношення LF/HF та VLF.

Ключ. слова: гострий інфаркт міокарда, пароксизмальні надшлуночкові аритмії, поширеність, клінічний перебіг, прогноз, лікування
Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45-3 + Р410.109-3

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Порушення ритму (аритмія) серця

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дослідження варіабельності ритму серця (ВРС) - один з найбільш інформативних методів прогнозування виживання пацієнтів після перенесеного інфаркту міокарда (ІМ). Мета роботи - встановлення прогностичної цінності показників ВРС, визначених у ранній період ІМ та оцінка їх інформативності для передбачення несприятливого довготривалого прогнозу після перенесеного ІМ. У дослідження включили 115 пацієнтів з гострим ІМ, яким на 7 - 10-ту добу після початку захворювання проводили холтерівське моніторування ЕКГ у біполярних відведеннях за Небом з оцінкою ВРС. За 6 міс спостереження комбінованої кінцевої точки досягнули 23 (20 %) пацієнти, ще у 17 (38,6 %) хворих виникли інші ускладнення післяінфарктного періоду впродовж подальшого спостереження. Виявлені достовірні відмінності між показниками LF/HFакт., SDANNпас., VLFпас. у хворих з подіями у післяінфарктний період і без них. Встановлені межові значення SDNNindex, SDANN, LF/HF, VLF, які асоціюються із несприятливим перебігом іМ, та висока специфічність показників ВРС для прогнозування перебігу післяінфарктного періоду. Найбільш цінними показниками ВРС для стратифікації ризику у пацієнтів після перенесеного ІМ виявилися SDNNindex, SDANN, LF/HF і VLF. Незалежними факторами, які визначають несприятливий прогноз перебігу післяінфарктного періоду, були наявність післяінфарктної стенокардії, вік понад 60 років, SDANNпас. менше 70 мс, наявність ознак ішемії при холтерівському моніторуванні ЕКГ та розвиток аневризми лівого шлуночка у ранній період захворювання.

Досліджено прогностичне значення показників варіабельності ритму серця (ВРС) та добових коливань артеріального тиску у хворих, які перенесли інфаркт міокарда (ІМ). На підставі спостереження доведено доцільність оцінки показників ВРС та проведення добового моніторування артеріального тиску у хворих на ІМ на 7 - 10-ту добу через шість місяців після перенесеного захворювання з метою стратифікації післяінфарктного ризику. Виявлено найбільш інформативні показники ВРС для прогнозування несприятливого перебігу післяінфарктного періоду. Уточнено особливості впливу медикаментозної терапії на показники ВРС в динаміці та підтверджено доцільність сумісного тривалого призначення інгібіторів ангіотензин-перетворювального ферменту та бета-адреноблокаторів у хворих на ІМ. Встановлено, що підвищений ступінь добових коливань систолічного артеріального тиску через 6 місяців після початку захворювання понад 16 мм.рт.ст. асоціюється з більшою ймовірністю виникнення ускладнень під час подальшого спостереження.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.109-3

Рубрики:

Порушення ритму (аритмія) серця

Шифр НБУВ: Ж14660 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - порівняти клінічні, електрокардіографічні характеристики та структурно-функціональний стан міокарда у пацієнтів із неклапанним тріпотінням передсердь (ТП) залежно від відновлення та збереження синусового ритму (СР) під час короткотривалого госпітального спостереження. В одноцентрове дослідження було залучено 105 пацієнтів з документованим персистентним ТП, у тому числі 73 (69,5 %) чоловіків і 32 (30,5 %) жінки, медіана віку - 66 (квартилі 56 - 73) років. Залежно від відновлення та збереження СР протягом короткотривалого спостереження ретроспективно виокремили дві групи: 1-ша (n = 70) - пацієнти, в яких вдалося відновити та зберегти СР; 2-га (n = 35) - хворі, у яких ритм не відновився або розвинулася фібриляція передсердь. У порівнюваних групах аналізували демографічні параметри, чинники ризику, супутні хвороби, дані ЕКГ, лабораторних досліджень, ехокардіографії, застосовану медикаментозну терапію. Порівнювані групи суттєво не відрізнялися за віком, статтю й частотою виявлення найпоширеніших фонових захворювань. У групі пацієнтів з відновленням СР була вищою вихідна фракція викиду лівого шлуночка у порівнянні з пацієнтами, у яких ритм не відновився (49 (40 - 58) % і 40 (30 - 49) % відповідно; p = 0,001). Тривалість епізоду ТП значуще відрізнялася в групах з відновленням СР і без відновлення (10 (1 - 96) і 48 (10 - 240) тиж відповідно; p = 0,048). Частота серцевих скорочень і частота передсердних хвиль були більшими в групі з відновленням СР (відповідно 136 (107 - 150) у порівнянні зі 115 (84 - 136) за хвилину; p = 0,001 і 300 (272 - 300) порівняно з 272 (250 - 300) за хвилину; p = 0,041). У групі пацієнтів з відновленням СР значно рідше застосовували варфарин (19 (27,1 %) у порівнянні з 21 (60,0%); p = 0,001). Висновки: відновлення та збереження СР у пацієнтів із персистентною формою ТП асоціювалося з меншою тривалістю аритмії, більшою частотою її першого епізоду, менш вираженими виявами серцевої недостатності та дисфункції лівого шлуночка, а також меншою частотою особливостей ЕКГ, характерних для атипових форм ТП.

Цель работы - сравнить в условиях реальной клинической практики особенности профиля сердечно-сосудистого риска, клинические характеристики, показатели структурно-функционального состояния миокарда и обобщить данные по ведению госпитализированных пациентов с трепетанием предсердий (ТП) и его сочетанием с фибрилляцией предсердий (ФП). Проанализированы данные 126 госпитализированных пациентов с ТП (86 (68,3 %) мужчин и 40 (31,7 %) женщин). Медиана возраста - 65,5 (нижний - верхний квартили 55 - 73) года. Изолированное ТП встречалось у 58 (46,0 %) пациентов, у остальных 68 (54,0 %) пациентов ТП сочеталось с ФП. Сравнивали антропометрические показатели, информацию о факторах риска, сопутствующих болезнях, лабораторных и эхокардиографических параметрах больных с изолированным ТП (n = 58) и в сочетании с документированной ФП (n = 68). Выводы: у 54 % последовательно госпитализированных пациентов с ТП наблюдали его сочетание с ФП. Полученные результаты продемонстрировали трудности контроля ритма у пациентов с ТП, значительную распространенность сопутствующих заболеваний, высокий риск тромбоэмболических осложнений, несоответствие назначения антитромботической терапии у пациентов с изолированным ТП действующим рекомендациям, а также редкое выполнение интервенционных вмешательств.

Цель работы - сравнить клинические и морфофункциональные характеристики пациентов с неклапанной персистирующей фибрилляцией и трепетанием предсердий (ФП/ТП) с ранними рецидивами аритмии после кардиоверсии и без рецидивов. В проспективное одноцентровое исследование включили 150 пациентов с документированной персистирующей ФП/ТП, которым во время госпитализации была осуществлена успешная кардиоверсия. Диагностику и оценку наличия рецидивов ФП/ТП проводили при плановой регистрации ЭКГ, непрерывном суточном холтеровском мониторировании ЭКГ (ХМ ЭКГ) и мониторировании событий в течение 7 суток. Демографические и клинико-функциональные особенности, сопутствующие болезни, лечение сравнивали в группах пациентов с ранними рецидивами аритмии после кардиоверсии (n = 50) и больных без рецидивов (n = 100). У больных без рецидивов ФП/ТП чаще встречалась изолированная ФП (P = 0,00116), а у пациентов с рецидивами аритмии ФП чаще сочеталась с различными типами ТП (P = 0,001). Больные с рецидивами ФП/ТП имели большую продолжительность аритмии в анамнезе (P = 0,00048), а также тенденцию к большей продолжительности последнего эпизода ФП/ТП (P = 0,077). В группе с рецидивами ФП/ТП при ХМ ЭКГ регистрировали более низкую среднесуточную и минимальную частоту сокращений сердца, большее количество суправентрикулярных экстрасистол в течение суток (P = 0,0001), парных (P = 0,00002) и групповых (P = 0,0001) предсердных экстрасистол, а также пароксизмов предсердной тахикардии (P = 0,0019). Выводы: у трети пациентов после успешной медикаментозной или электрической кардиоверсии возникают рецидивы ФП/ТП в госпитальный период. Проведение ХМ ЭКГ в течение 24 ч и мониторинг событий увеличивают вероятность обнаружения нарушений ритма в ранние сроки после кардиоверсии. Исходное наличие сопутствующего ТП, выявление после восстановления ритма частой, парной суправентрикулярной экстрасистолии и пробежек предсердной тахиаритмии могут быть предикторами возникновения ранних рецидивов ФП/ТП.

Мета публікації - систематизація інформації про епідеміологію, діагностику та ведення пацієнтів із безсимптомною фібриляцією передсердь (ФП), а також аналіз власних спостережень щодо частоти виявлення безсимптомної ФП у реальній клінічній практиці. Сучасні технології тривалої реєстрації електрокардіограми (ЕКГ) дозволяють часто виявляти безсимптомну ФП у пацієнтів після перенесеного інсульту, транзиторної ішемічної атаки або інших тромбоемболічних подій, після радіочастотної абляції або після кардіоверсії з приводу персистентної ФП, а також оцінювати загальний "тягар" аритмії. В оригінальному проспективному одноцентровому дослідженні за участю 150 пацієнтів із персистентною фібриляцією або тріпотінням передсердь, яким було здійснено планову кардіоверсію, симптомні рецидиви ФП були виявлені при добовому моніторуванні ЕКГ у 13,3 % пацієнтів, безсимптомні - у 16 %. При моніторуванні подій було зареєстровано 352 фрагменти з пароксизмами ФП (278 епізодів у 32 хворих були симптомними, а 74 епізоди у 18 пацієнтів - без- або мало- симптомними). У пацієнтів із безсимптомною ФП імовірність виникнення тромбоемболічних подій і серцевої недостатності при тривалому спостереженні принаймні не менша, ніж у симптомних пацієнтів. Виявлення безсимптомної ФП може вплинути на тактику застосування антитромботичних засобів та оцінку доцільності контролю серцевого ритму.

Проаналізовано клінічний випадок застосування постійної електрокардіостимуляції шлуночків методом селективної імплантації ендокардіального електрода в пучок Гіса. Підгрунтям для стимуляції пучка Гіса при атріовентрикулярних блокадах є той факт, що електрична активація міокарда шлуночків в нормі відбувається через власну провідну систему - систему Гіса - Пуркіньє. Імплантація електрода для стимуляції безпосередньо в провідну систему серця дозволяє уникати спотворення фізіологічної послідовності активації різних ділянок міокарда шлуночків, що у віддалений період повинно мінімізувати негативний вплив на систоло-діастолічну функцію шлуночків серця та зменшити ризик розвитку серцевої недостатності.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.1

Рубрики:

Хвороби серця

Шифр НБУВ: Ж100823 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.1

Рубрики:

Хвороби серця

Шифр НБУВ: Ж100823 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити роль пізніх рецидивів аритмії в прогнозуванні несприятливого перебігу хвороби в пацієнтів із персистентною фібриляцією передсердь (ФП) після кардіоверсії при 9-місячному спостереженні. До проспективного одноцентрового дослідження залучили 120 пацієнтів з документованою персистентною ФП, яким під час госпіталізації була здійснена успішна кардіоверсія. Після виписування зі стаціонару за хворими проводили подальше спостереження впродовж 9 міс. Демографічні та клініко-функціональні особливості, дані подійного моніторування електрокардіограми (ПМ ЕКГ) упродовж 7 діб, холтерівського моніторування (ХМ ЕКГ), лікування порівнювали у групах пацієнтів із серцево-судинними подіями (n = 15) і без подій (n = 105). У продовж 9-місячного спостереження у 15 (12,5 %) із 120 пацієнтів виникли великі серцево-судинні ускладнення: смерть (n = 1), інсульт (n = 2) та інші тромбоішемічні події (n = 3), інфаркт міокарда (n = 1), декомпенсація серцевої недостатності (n = 4) та абсолютне зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) на 10 % і більше (n = 9). Групи пацієнтів з подіями і без них не мали значущих відмінностей за віком, статтю, антропометричними показниками, факторами ризику, даними ХМ ЕКГ, а також фоновою патологією. Хворі з подіями мали вищий ризик виникнення тромбоемболічних ускладнень за шкалою CHA2DS2-VASс (p = 0,05), менші показники ФВЛШ (p = 0,00009), більше симптомних рецидивів ФП (p = 0,08), шлуночкових екстрасистол (p = 0,08) і короткочасних пробіжок передсердних тахіаритмій тривалістю до 30 с (p = 0,05) за даними ПМ ЕКГ. У них ФП значно частіше переходила у перманентну форму (p = 0,002). При аналізі отриманого лікування впродовж 9-місячного спостереження хворі з подіями частіше отримували серцеві глікозиди (p = 0,04). Висновки: основними відмінностями пацієнтів із персистентною формою ФП після успішного відновлення синусового ритму, в яких впродовж 9 міс виникали події, були вищий бал за шкалою CHA2DS2-VASс та нижча вихідна ФВЛШ, більша частота пізніх рецидивів ФП, зокрема перехід у постійну форму, частіша реєстрація короткочасних пароксизмів передсердної тахіаритмії під час ПМ ЕКГ після 9 міс спостереження, а також застосування дигоксину впродовж періоду спостереження.

Шифр НБУВ: Ж14660 Пошук видання у каталогах НБУВ