Парламентський акт розглянуто як перформативний акт декларації й описано в термінах сукупності пропозицій, які зумовлюють упорядкованість його вмісту. На прикладі англійського Акта про королівську владу 1554 р. обгрунтовано, що лінгвокультурні коди, тобто зв'язок базових кодів, які утворюють основні денотативні поля тексту, невіддільні від його прагматичного простору, оскільки операція трансформації структури пропозиції в лінійне відображення зв'язку предикаторів та лінгвокультурних кодів забезпечує перетворення акту в комунікативну одиницю.

Досліджено семантично протиставлювані лексеми в поетичному словнику Миколи Руденка. Проаналізовано продуктивні в мовотворчості поета універсальні семіотичні опозиції життя - смерть, добро - зло, конституенти яких виражають полярну маркованість. Розглянуто опозиції, що репрезентують релігійні уявлення людини (душа - тіло, дух - тіло, праведний - грішний, рай - пекло, святе - гріховне), описано антонімічно-синонімічні парадигми аксіологічно маркованих номенів людських почуттів. Визначено продуктивні типи оксиморонних синтагм, які широко представлені в мовотворчості Миколи Руденка.

Окреслено коло дослідників, що займаються гендерною лінгвістикою, зазначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, актуальність роботи. Досліджено ідіолектні порівняння сучасного українського письменника В. Слапчука, що характеризують чоловіка, а також конструкцію з опорною лексемою "чоловік". Надано їх класифікацію за семантикою. Висвітлено гендерний аспект побудови порівнянь: відображено специфіку виконання гендерних ролей, вплив гендерного стереотипу на формування порівняльних конструкцій, наявність у чоловіків рис фемінності.

Показано особливості реалізації категорій адресантності й адресатності науково-популярного тексту. Названо типи метатексту й охарактеризовано їх особливості. Визначено мовні засоби реалізації текстово-дискурсивних категорій: пропозиції із займенниковими і/або дієслівними формами і особи множини, питально-відповідні комплекси, прийоми драматургізації, засоби чужої мови, спонукальні пропозиції, звернення до протиставлень, посилання й нагадування, використання структури складної пропозиції, які доповнюють, визначають, уточнюють, пояснюють значення з погляду мовців; звернення до читача. Показано види прагматичних установок, спрямованих на діалог з гіпотетичним адресатом.

Проаналізовано роботи мовознавців ХХ - початку ХХI ст. з питання предикативності як базової категорії речення. Досліджено погляди лінгвістів щодо відношення між двома компонентами синтаксичної структури речення - предметом і його модально-тимчасовою ознакою. Розглянуто зв'язок та межу між поняттями "предикативність" і "модальність". Уточнено поняття "комунікативність" та "комунікативна автономність". Проаналізовано терміни "предикація", "глибинна предикація", "актуальна предикація".

Розглянуто асоціативно-семантичної групи "зона", що моделюється за ідіостильовими параметрами мови українських прозових творів чорнобильської тематики. Розглянуто типи асоціативно-семантичного розгортання домінант АСГ "зона", функціонально-семантичну динаміку компонентів, які реалізують відповідне концептуальне значення в конкретних прозових текстах. Виконано дослідження словесно-образних структур цієї АСГ та в її межах простежено розширення текстуальних реалізацій семантичного змісту слів зона, Чорнобиль, чорнобильський.

Розглянуто мовні засоби піар-впливу в мас-медійному політичному дискурсі України, Росії, Сполучених Штатів Америки та Німеччини, а саме категорії "свій/чужий". Проаналізовано основні підходи до розуміння зазначеного феномена, а також його основних функцій. Надано погляди вчених щодо розуміння сутності категорії "свій/чужий". Увагу приділено опису способів експлікації категорії "свій/чужий" у політичній комунікації. Проаналізовано прагматичний потенціал семантичної категорії "свій/чужий" у мас-медійному політичному дискурсі.

Надано лінгвостилістичний аналіз кольороназв у романі Ірен Роздобудько "Амулет Паскаля" з позиції їх семантичного наповнення, символічного значення та образності. Предметом дослідження стали й похідні утворення, які передають конкретний колір за колірною подібністю до предметів і явищ навколишнього світу, є назвами відтінків основного тону, що вказують на міру виявлення колірної якості, на інтенсивність колірного тону, змішування кольорів тощо. Розкрито роль кольороназв у створенні метафоричних образів, цікавих порівняльних конструкцій та індивідуально-авторських художніх означень.

Розглянуто стилістичну фігуру оксиморон на матеріалі української поетичної мови другої половини ХХ - початку ХХI ст. Здійснено семасіологічний аналіз оксиморонних словосполучень, зафіксованих у поетичних творах. Визначено різні способи поєднання семантично протиставлюваних конституентів в оксиморонних синтагмах. Виокремлено семантичні типи оксиморонних словосполучень: оксиморонні синтагми, утворені на основі симетричних й асиметричних різнокореневих опозицій та оксиморони, які грунтуються на спільнокореневих (афіксальних) антонімах.

Розглянуто лінгвокультурологічний і лінгвокогнітивний підходи, які преферентно використовують для вивчення концепту на матеріалі ідіолекту письменника. Визначено переваги кожного підходу до дослідження концепту. Окреслено методи й етапи семантико-когнітивного аналізу концепту, який проведено в рамках лінгвокогнітивних досліджень мови. Описано основні методи аналізу концепту: метод концептуального аналізу, метод лексико-семантичних полів, метод компонентного аналізу, концепція базових фреймів та ін.

Узагальнено основні напрями вивчення етнореалій, виокремлено підходи до їх аналізу, запропоновано інтегрований підхід до дослідження етнореалій в австралійських поетичних текстах; проаналізовано основні аспекти проблеми етноспецифічності, висвітлені в сучасних лінгвістичних студіях; виявлено основні ознаки етнореалій і визначено критерії їх добору. Аналіз лінгвокультурної специфіки етнореалій в австралійських поетичних текстах запропоновано здійснити, реконструюючи домінантні етноконцепти австралійської культури та виокремлюючи лінгвокогнітивні механізми формування етнокультурних словесних образів. Етнокультурні словесно-поетичні образи та етноконцепти розглянуто як когнітивну основу етнореалій.

Проаналізовано репортажні тексти на наявність вставних і вставлених конструкцій. Розглянуто різницю між вставними і вставленими конструкціями за співвідношенням об'єктно-суб'єктної модальності, оскільки в репортажі вставні компоненти є засобом вираження експресивності. Простежено розподіл вставних слів, словосполучень і речень у репортажних текстах на семантико-експресійні вияви. З'ясовано вияви вставлених конструкцій у репортажних текстах простим двоскладним, односкладним або простим ускладненим реченням; складносурядним, складнопідрядним або безсполучниковим реченням.

Класифіковано конфесійну лексику, вживану у віршах Д. Павличка, і проаналізовано її в динаміці семантико-стилістичних змін й активності використання в поетичному мовленні митця. Зазначено, що конфесійна лексика знайшла в розглядуваних віршах різне потрактування: від негативної конотації до позитивної. Такі розбіжності в інтерпретації досліджуваного різновиду лексики зумовлені суспільно-політичними перипетіями, за умов яких жив і творив поет. У різному світобаченні, що відбите в ставленні до релігії та її впливу на людину, виявляється мистецька індивідуальність Д. Павличка.

Розглянуто особливості концептуалізації простору на матеріалі фантастичних романів В. Винниченка "Сонячна машина", В. Обручева "Плутонія", Г. Уеллса "Машина часу", Ж. Верна "П'ять тижнів на повітряній кулі". Запропоновано методику аналізу концепту ПРОСТІР за текстовими асоціативно-смисловими полями, що надає змогу дослідити реалізацію просторової семантики й окремі аспекти сприйняття простору в мовній свідомості авторів як представників культур свого часу. Простір розглянуто як частину загальної моделі світу, як створене художніми засобами навколишнє середовище, репрезентоване в макроструктурі концепту.

Розглянуто просторову модель, що формується в ранніх творах М. Гоголя (цикл "Вечори на хуторі поблизу Диканьки"), з основною опозицією реальний/ірреальний простір. Одиницями цієї моделі є інфернальний простір, межа між просторами, "замкнутий" і "відкритий" простори нечистої сили. У номінаціях виділених одиниць переважають лексеми української мовної картини світу (тобто національно марковані), що значною мірою визначає специфіку фрагмента індивідуально-авторської картини світу, створеної в циклі.

В межах фонологічної концепції І. Бодуена де Куртене пояснено наявні значні відмінності звукосимволічних значень між м'якими та твердими українськими голосними й приголосними як ознаку їх нетотожності на фоносемантичному та фонологічному рівнях. У межах комплексного підходу варіанти таких фонем, або алофони, які за результатами експериментальних досліджень мають різні звукосимволічні значення та асоціюються носіями мови з різними реаліями навколишнього середовища, можуть одержати самостійне значення на фонологічному рівні й розглядатися як окремі фонеми.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.14-022

Рубрики:

Українська мова

Шифр НБУВ: Ж72634 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблему визначення омонімії в межах функціонування номінатем типу "словосполучення + універб". Запропоновано альтернативне розв'язання цієї проблеми в межах сучасної теорії номінації. Зроблено висновки щодо особливостей процесів омонімізації, які протікають у межах функціонування номінатем досліджуваного типу. Проаналізовано механізми виникнення й функціонування універбів-омонімів. Доведено, що такий вид омонімії є особливим і відрізняється від інших існуючих типів цього явища.

Розглянуто лексичний склад ойконімії Донеччини, яка сформувалася як особливий сегмент полілінгвального топонімного простору одного з густонаселених регіонів Південного Сходу України. В основу її характеристики покладено ономасіологічний принцип, який дозволяє встановити скерованість номінаційних процесів, вибір ознак номінації, її причини (етіологію) у різні періоди розвитку топонімії цієї території, номінаційні типи ойконімів та закономірності використання лексичних засобів для позначення населених пунктів різномовним населенням регіону. Визначено корпус природно-географічної термінології, відбитий в ойконімії Донеччини пізнього походження; досліджено структурні, словотворчі і лексико-семантичні різновиди цих лексем.

Розглянуто метафору й метонімію як чинники творення українських технічних термінів та розвитку значень наявних спеціальних найменувань. На значному обсягом матеріалі проаналізовано технічні терміни, в основі складної семантичної структури яких лежить метафоризація й метонімізація. Проблему досліджено з погляду будови й частиномовної належності слів, які зазнають метафоризації й метонімізації у процесі термінотворення. Установлено найпродуктивніші загальномовні й спеціальні номінації з погляду тропоморфної реалізації семантики.