Комплексно вивчено збройне насилля як фактор упливу на функціонування та зміну політичних систем різних типів. Зазначено, що всі прояви насилля в суспільстві концентруються в явищі соціального насилля, з якого на основі причетності до державної влади виведено поняття політичного насилля. Збройне насилля кваліфіковано як політичне явище - особливий засіб і метод соціально-політичного протиборства. Всі види внутрішнього збройного насилля за спрямованістю розподілено на дві категорії. Громадянську війну та революцію зараховано до окремої групи, оскільки вони призводять до суттєвих змін політичної системи держави. Висловлено позицію, що найбільший уплив на політичний процес здійснює війна. Визначено, що воєнний конфлікт відрізняється меншими масштабами. Наголошено, що міжнародний тероризм, геноцид та агресія є самостійними видами зовнішнього збройного насилля. Зазначено, що місце та роль державного перевороту залежить від виду політичної організації певної держави та світ-системи, у якій вона існує. Виявлено, що наповненість феномена "громадянська війна" у світ-імперії та світ-економіці є неоднаковою. Основною причиною революції визначено неможливість вирішення соціально-економічних проблем широких верств населення в межах наявної політичної системи, що провокує повне руйнування останньої. Стверджується, що в сучасному розумінні репресії та терор уперше виявились інструментами стабілізації соціально-політичної ситуації під час революцій і громадянських війн, які пристосовували політичні системи до нових механізмів світ-економіки. З'ясовано, що основним видом зовнішнього збройного насилля є війна та воєнний конфлікт, які прискорили становлення перших політичних систем і формування світ-імперії. Складовими функціонування політичних систем у світ-економіці названо колоніальні завоювання та світові війни за гегемонію. Наголошено, що штучно створена юридична категорія "агресія" поступово набула реального політичного наповнення. Висловлено переконання, що міжнародний тероризм - це силовий інструмент конкуренції між певними суб'єктами транснаціональної буржуазії. Зазначено, що основною причиною застосування геноциду є глибока та затяжна соціально-економічна й політична криза в недемократичних політичних системах. Акцентовано, що нові технічні засоби впливу на масову аудиторію створили широкі можливості для отримання контролю над політичною системою супротивника. До цих технологічних інструментів належать керовані чутки, провокація, дезінформація, психологічний тиск, диверсифікація громадської думки та створення мозаїчного контенту. Встановлено, що під час прихованої агресії та воєнного конфлікту в Україні російські спеціалісти застосували одні з найбільш ефективних технологій упливу на масову аудиторію. Виявлено, що результативність маніпуляції ворога суттєво підвищило врахування в його інформаційній стратегії моделі світу та стереотипів, які вже були сформованими в значної частини населення Сходу та Півдня України.

Досліджено вплив громадянського суспільства на політичну модернізацію. Систематизовано наукові дослідження, присвячені вивченню поняття та змісту як громадянського суспільства, так і модернізації політичної системи системи, на основі яких розроблено авторські дефініції цих двох соціально-політичних феноменів. Виявлено головні аспекти взаємовпливу громадянського суспільства та політичної модернізації. З'ясовано специфіку кореляції громадянського суспільства та політичної модернізації у контексті глобалізаційних змін. Розкрито зміст публічного дискурсу як засобу громадянського суспільства у процесах політичної модернізації, а також доведено значущість громадянського суспільства в еволюції соціального партнерства як одного з виразних результатів політичної модернізації. Проаналізовано історію формування та сучасний стан українського громадянського суспільства, досліджено вплив інструментів громадського контролю на політичну модернізацію України.

Наведено результати комплексного дослідження соціальної держави як феномену за умов глобалізації. Висвітлено її новий зміст за сучасних умов. Для з'ясування особливостей соціальної держави розкрито сутність правового виміру глобалізації як явища, яке істотно впливає на неї. На основі широкої емпіричної бази, яка охоплює міжнародно-правові акти, нормативні акти та судову практику національного та наднаціонального рівнів, визначено соціальну державу як аспект розуміння держави, заснованої на верховенстві права (соціальна правова держава). Соціальна правова держава є принципом (цінністю) сучасної держави, який втілюється у функціонуючих інститутах, практиці та взаємодіє з іншими базовими принципами конституційного ладу (принципом демократії та принципом правової держави). Обгрунтовано розуміння прав людини як безпосередньо діючого права і як єдиної системи, у якій соціальні права тісно пов'язані з громадянськими та політичними, незважаючи на специфіку свого здійснення та захисту. Досліджено теоретичні підходи та судову практику щодо соціальних прав людини у рамках романо-германської та англосаксонської правових систем. Особливу увагу приділено аналізу позицій, які випливають із практики Європейського суду з прав людини. Досліджено правові гарантії захисту соціальних прав у державах Центральної Європи на прикладі Угорщини, Словацької Республіки й України.

Досліджено процеси етнополітичної інтеграції та дезінтеграції, їх взаємозв'язок, взаємозумовленість і взаємну трансформацію у сучасному світі (в межах глобалізаційної та глокалізаційної парадигм). Проаналізовано основні наукові підходи до осмислення інтеграції та дезінтеграції у політичній науці. Запропоновано авторське визначення етнополітичної інтеграції та дезінтеграції, класифікацію рівнів етнополітичної інтеграції та дезінтеграції. Проаналізовано зарубіжний досвід етнополітичної дезінтеграції та інтеграції, особливості перебігу цих процесів на Корейському півострові, Кіпрі, у Грузії та Молдові. Досліджено перспективні для застосування в Україні стратегії, політико-правові механізми протидії дезінтеграції та забезпечення інтеграції (реінтеграції). Розглянуто передумови, фактори, етапи й особливості етнополітичної дезінтеграції України, яка розпочалася в 2014 р. Досліджено прояви зовнішньополітичних дезінтеграційних чинників, які становлять загрозу територіальній цілісності держави. Проаналізовано процес етнополітичної реінтеграції України. Обгрунтовано розгляд політики реінтеграції в контексті державної етнонаціональної політики України. Особливу увагу приділено умовам, особливостям і політико-правовим механізмам реінтеграції тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу.

The article deals with the methods of the state influence in the interaction with the civil society. The current relations between the state and civil society institutions show no universal ways of effective interaction due to specific national, economic, political and social conditions that reflect the culture, history and traditions of the state. It was found that the construction of the interaction between the state and civil society has traced a transfer of the methods of influences from the Soviet era. It was indicated that the civil society activity determines the level of interaction and determines the peculiarities of the administrative process, it requires the introduction of new, sustainable forms of the public activity, responsibility, maturity of the civil society, active position of the civil society based on participatory governance.

Розглянуто методи впливу держави при встановлені взаємодії з громадянським суспільством. Зауважено, що сучасні взаємовідносини держави та інститутів громадського суспільства демонструють відсутність універсальних шляхів ефективної взаємодії, що пов'язано з національною специфікою, економічними, політичними та соціальними умовами, які відображають культуру, історію та традиції держави. Встановлено, що при побудові взаємодії держави з громадянським суспільством простежується перенесення методів впливів з радянської доби. Зазначено, що громадянська активність суспільства визначає рівень взаємодії та визначає особливості динаміки управлінського процесу. Це вимагає запровадження нових, раціональних форм активності громадськості, відповідальності, зрілості громадянського суспільства, активної позиції інститутів громадянського суспільства на основі партисипативного управління.

Рассмотрены методы воздействий государства при установлении взаимодействия с гражданским обществом. Отмечено, что современные взаимоотношения государства и институтов гражданского общества демонстрируют отсутствие универсальных путей эффективного взаимодействия, что связано с национальной спецификой, экономическими, политическими и социальными условиями, которые отражают культуру, историю и традиции государства. Установлено, что при построении взаимодействия государства с гражданским обществом прослеживается перенос методов воздействий с советских времен. Отмечено, что гражданская активность общества определяет уровень взаимодействия и формирует особенности динамики управленческого процесса. Это требует новых, рациональных форм активности общественности, ответственности, зрелости гражданского общества, активной позиции институтов гражданского общества на основе партисипативного управления.

Висвітлено проблему архітектоніки, соціологічного змісту й кратологічних функцій політичної сфери суспільного життя людей у транзитній країні. Зазначено, що історіологію теоретичного осмислення "сферного феномену" взагалі та відкристалізації з надр того "загалу" образу суто політичної сфери прослідковано від китайських конфуціанців - через елліно-платоників, давньоримських стоїків, ренесансних політотеософів, новочасових лібертинців, пізньорадянських "перебудовців" - до сучасних українських неореформістів. Уточнено локуслогіку розташування політичної сфери у контекстах з іншими суспільними сферами. Концептуально "розведено" поняття "сфера суспільного життя людини" та "галузь суспільної життєдіяльності людини". Уведено до дослідницького вжитку поняття "базова сфера", "креативна сфера", "консумативна сфера", "надсфера", "кратологічні функції політичної сфери" тощо.

Комплексно досліджено соціальну державу як феномен в умовах глобалізації, розкрито її новий зміст в сучасних умовах. Для з'ясування особливостей соціальної держави розкрито сутність правового виміру глобалізації як явища, яке істотно впливає на неї. На основі широкої емпіричної бази, яка охоплює міжнародно-правові акти, нормативні акти і судову практику національного і наднаціонального рівня, визначено соціальну державу як аспект розуміння держави, заснованої на верховенстві права (соціальна правова держава), в якій публічна влада разом із інститутами громадянського суспільства бере на себе відповідальність за соціальне благополуччя шляхом перерозподілу суспільного продукту дня реалізації соціальних програм із метою гарантування гідності кожній людині. Соціальна держава є принципом (цінністю) сучасної держави, який втілюється в функціонуючих інститутах, практиці та відзначається, зокрема, тим, що взаємодіє з іншими базовими принципами конституційного ладу (принципом демократії та принципом правової держави) та здійснюється через конституціоналізацію соціальних прав, поряд з громадянськими і політичними правами, однак, може загалом обмежитися останніми. Наведено розуміння прав людини як безпосередньо діючого права і як єдиної системи, в якій соціальні права є тісно пов'язаними з громадянськими і політичними, незважаючи на специфіку свого здійснення та захисту. Досліджено теоретичні підходи та судову практику щодо соціальних прав людини в рамках романо-германської та англо-саксонської системи. Проаналізовано позиції, які випливають із практики Європейського суду з прав людини. Хоча первинний зміст Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. не містив положень щодо соціальних прав, однак, уже Перший протокол до Конвенції (1952 р.) у статті 2 закріпив "право на освіту". Як показала наступна практика, ЄСПЛ активно здійснював захист соціальних прав, пов'язуючи їх із низкою інших прав, визначених розділом 1 Конвенції. Досліджено правові гарантії захисту соціальних прав у державах Центральної Європи на прикладі Угорщини, Словацької Республіки та України.

Розкрито сутність і потенціал політичної консолідації міжнародного порядку (МП). Досліджено понятійно-категоріальний апарат проблеми консолідації. МП Узагальнено теоретико-методологічні підходи в межах наукової школи "консолідологія". Систематизовано та класифіковано наявні й евентуальні концепції консолідації. Проаналізовано динаміку глобальних політичних трансформацій та глобальних проблем щодо формування евентуальних моделей консолідації МП. З'ясовано принципову відмінність між міжнародним і світовим порядком щодо процесу міжнародно-політичної консолідації. Визначено об'єктивні причини та наслідки десуверенізації й окреслено перспективи трансформації інституту держави-нації в умовах консолідації МП. З'ясовано сутність і потенційні можливості глобального управління у консолідації МП. Конкретизовано головні проблеми вертикальних взаємовідносин країн "центру" та "периферії", що обумовлюють характер глобального управління в контексті консолідації МП. Актуалізовано та проаналізовано наукові підходи щодо реформування ООН як оптимальної основи функціональної консолідації МП. Доведено взаємозв'язок і взаємообумовленість чинників глобальної системної кризи, що зумовлюють консолідацію МП. Визначено конфігурації сил і співвідношення потенціалу можливостей у межах "Групи двох" (США, КНР) у структурі міжнародної системи. Визначено основні фактори впливу подій в Україні на консолідацію МП у контексті російської збройної агресії.

У теоретико-правовому аспекті висвітлено розуміння громадського контролю з погляду сучасності як запоруки запровадження європейських стандартів у державотворенні України. Виокремлено інституційну базу громадського контролю, яка складається з чотирьох основних компонентів: суб'єкта, об'єкта, предмета та процедури його здійснення. Проаналізовано та узагальнено запропоновані в юридичній науці дефініції громадського контролю та виведено власне авторське його визначення. Розкрито характерні відмінності громадського контролю від будь-якого іншого виду контролю, які лежать у суб'єктно-об'єктній сфері. Визначено взаємозв'язок між громадським контролем і розвитком правової держави та громадянського суспільства, що підтримує владно-громадські відносини у стані стабільності й рівноваги. Доведено та обгрунтовано, що основними завданнями для налагодження взаємовідносин між суспільством і владою та подальшої розбудови України як демократичної правової держави має бути ефективне здійснення громадського контролю, що дає змогу виявити недоліки в діяльності органів публічної влади, перевірити результати виконання ними завдань і функцій, визначених нормативно-правовими актами щодо належного забезпечення прав і свобод громадян.

Сучасний тип ринкового господарювання вимагає сучасних ідей побудови соціальної держави. Саме тому міжнародне співтовариство визначило пріоритетні напрямки, які полягають у політичному та правовому упорядкуванні життя суспільства на засадах гуманізму, виконанні державою комплексу соціально-захисних функцій, створенні умов для розвитку громадянського суспільства. Після Другої світової війни в країнах з ринковою економікою склалися різні моделі соціальних держав і, відповідно, різні механізми реалізації соціальної політики. Зокрема, виділяють ліберальну, корпоративну та суспільну (солідарну) моделі. Вони відрізняються одна від одної роллю та ступенем участі в реалізації соціальної політики, насамперед трьох її основних суб'єктів - держави, корпорації осіб, та інших інститутів громадянського суспільства. В основі кожної з моделей соціальної держави свій основоположний принцип, що випливає зі співвідношення відсотків участі в реалізації соціальної політики її основних суб'єктів.

Розглянуто протиріччя та проблеми сучасної соціальної держави. З’ясовано, що в основі процесів, які стали причиною загострення проблем соціальної держави, лежать циклічність і нерівномірність економічного розвитку, схильність економіки та соціальної сфери до впливу подій зовнішньої і внутрішньої політики. Визначено, що однією із відповідей на сучасні виклики є філантропія, та запропоновано шляхи удосконалення цього процесу.

В статье рассмотрены противоречия и проблемы современного социального государства. Выяснено, что в основе процессов, которые стали причиной обострения проблем социального государства, лежат цикличность и неравномерность экономического развития, подверженность экономики и социальной сферы влиянию событий внешней и внутренней политики. Определено, что одним из ответов на современные вызовы является филантропия и предложены пути совершенствования данного процесса.

The article discusses the contradictions and problems of the modern welfare state. It was found that in the processes that caused the acute problems of the social state, are circularity and the irregularity of economic development, the vulnerability of the economy and the social sphere before the impact of foreign and domestic policy. It is determined that one of the answers to the current challenges is philanthropy and suggests ways to improve the process.

За умов глобалізації посилюються суперечності у взаєминах соціальної держави і громадянського суспільства, що призводить до кризи соціальної держави. Криза відбувається на глобальному і національному рівнях. Однак, досягши балансу у взаємодії основних соціальних і політичних сил у суспільстві, ці суперечності можливо згладити. Цей баланс окреслює пріоритетні сфери і визначає заходи, які сприятимуть досягненню поставлених цілей.

Розглянуто національне самовизначення як складний процес самоорганізації спільноти, що стала на шлях модернізації. Охарактеризовано складники цього процесу, зокрема націоналізацію колективної свідомості, демократизацію політичного життя та інтеграцію в наявні міжнародні зв'язки та комунікації. Проаналізовано демократичий вибір України. Запропоновано світ-системний і цивілізаційний підхід до національного самовизначення.

Без держави не може бути громадянського суспільства, а без останнього є неможливим існування повноцінної правової держави, оскільки вони є органічними сторонами одного цілісного життя людини та сучасного цивілізованого суспільного буття. Вчення про соціальну державу виникло на грунті багатьох соціальних, економічних, політичних теорій. У ньому відображені та розвинені ідеї блага народу, справедливості, рівності, гідного існування. Деякі з цих ідей з'явились у Стародавньому світі, зокрема: окремі теорії держави і права; економічні теорії; теорії справедливого суспільного устрою тощо. Існування соціальної держави пов'язане насамперед з демократією, оскільки вважається, що одним із найважливіших чинників її становлення є вплив громадянського суспільства.

Досліджено роль правової ідеології у формуванні громадянського суспільства. Висвітлено основне призначення правової ідеології та її вплив на процес становлення громадянського суспільства. Розкрито значущість духовної культури як цінність правової ідеології на еволюційному шляху громадянського суспільства.

У контексті сучасного етапу функціонування Української держави та необхідності успішної реалізації всіх започаткованих реформ проблема, що стосується активізації й оптимізації взаємозацікавлених взаємовідносин у форматі "держава - громадянське суспільство", набуває значущості одного з пріоритетних викликів. Наголошено, що за демократичного режиму державне управління не лише нерозривно пов'язане з усією системою організації й функціонування громадянського суспільства, а й може існувати тільки в рамках дієвої взаємозацікавленої взаємодії з ним, інакше воно неминуче набуватиме авторитарного змісту. Крім того, обгрунтовується думка про те, що справді демократична держава має бути зацікавлена у створенні, всебічному розширенні й поглибленні громадянського суспільства, якщо вона дійсно прагне задовольнити потреби громадян та адаптуватися до загальнолюдського цивілізаційного процесу. У цьому контексті для демократичної держави життєво необхідним має стати розвиток усіх елементів громадянського суспільства, оскільки ступінь його відповідності досягнутому рівню світової цивілізації автоматично набуває статусу критерію оцінювання рівня задоволення інтересів і потреб населення, існування громадянського миру і злагоди як результативності й дієвості здійснюваної державою політики в усіх сферах суспільного буття громадян.

Розглянуто питання трансформації інститутів держави за умов глобалізації. Основну увагу акцентовано на питаннях трансформації сутнісних характеристик держави за сучасних умов. Визначено як позитивні, так і негативні наслідки впливу глобалізації на процеси державотворення. Підкреслено недопустимість однобічного ставлення до процесів, що відбуваються у державі у зв'язку з глобалізацією. Акцентовано увагу на необхідності грунтовного аналізу усіх проблем, пов'язаних із посиленням взаємодії державних утворень у світі, з метою визначення оптимальної стратегії як зовнішньої, так і внутрішньої політики держави. Розглянуто питання, що стосуються змін, які відбуваються з функціями держави під впливом глобалізації. Функції держави класифіковано на переважно внутрішні, зовнішні та функції подвійного спрямування. Така класифікація повною мірою відображає вплив процесів глобалізації на всі напрями діяльності держави. При цьому зміни, що відбуваються з функціями подвійного спрямування, розглянуто у аспектах: спочатку проаналізовано зовнішні прояви цих функцій в контексті глобалізації, а потім - їх внутрішній аспект.

Уперше обгрунтовано особливості розвитку української держави, які перешкоджають позитивному сприйняттю ідей соціальної держави. Розроблено концепцію аналізу й оцінювання основних тенденцій і проблем формування сучасної соціальної держави в Україні. Сформульовано деякі загальні практичні рекомендації, які сприяють більш ефективній реалізації соціально-політичного розвитку держави в цьому напрямку. Запропоновано оригінальний підхід до трансформації держави ліберального типу у правову, соціальну державу. Набула подальшого розвитку теорія соціальної держави в західноєвропейських країнах, а також бачення розвитку соціальної сфери у пореформеній Україні. Створено й обгрунтовано комплексний підхід до соціальної держави за умов політичних та економічних трансформацій.

Розглянуто теоретико-методологічні засади аналізу системних кризових явищ, що супроводжують політичну модернізацію. Висвітлено основні історичні етапи дослідження системних кризових явищ модернізації, зумовлених змінами понять "модернізація" та "політична криза". Впроваджено модель системних кризових явищ модернізації, де причини модернізації розглянуто як похідні від функціонального стану політичної системи. Проаналізовано кризові явища української політичної системи з урахуванням алгоритму модернізаційних трансформацій (Російської імперії та СРСР), до складу яких входила територія сучасної України. Запропоновано розглядати системні політичні кризи сучасної України як інерцію модернізаційної хвилі "перебудови". Феномен "Майдану" висвітлено як крайній ступінь дисфункціональності політичної системи зі множиною взаємозумовлених криз - легітимності, ідентифікації, участі, поширення та розподілу.

Досліджено зміст понять "соціальна держава" та "криза соціальної держави". Проаналізовано переваги та недоліки цільової, корпоративної та універсалістської моделей. Виокремлено та проаналізовано зовнішні (циклічність суспільного розвитку, характер політичної боротьби, глобалізація, міграція, перехід до постіндустріального суспільства) та внутрішні (старіння населення, зниження народжуваності, зміна балансу між роботою та приватним життям) чинники та форми прояву (дисбаланс між видатками на соціальну політику та надходженнями до фондів соціального страхування; збільшення позик, які витрачаються на фінансування соціальної політики; протести та страйки проти скорочення та/чи реформування соціальної держави) кризи соціальної держави. Виявлено шляхи подолання кризи соціальної держави, що полягають в усуненні наслідків (відновлення балансу бюджету та економічного зростання) та у зниженні впливу чинників, що її викликають (соціальні інвестиції).