Розглянуто процес формування складчастих і розривних структур докембрійського фундаменту як наслідок зсувних (у широкому розумінні) переміщень блоків земної кори та стрес-метаморфізму. Показано, що в багатьох районах докембрійської складчастості деформовані товщі ніколи не залягали горизонтально. На Українському щиті виділено три групи областей: ділянки первинно гранітизованої кори; зони їх стрес-метаморфічної переробки; прирозломні троги, заповнені вулканогенно-осадовими утвореннями. Для геологічного картування цих областей необхідно зовсім різні методичні підходи.

Рассмотрены физико-геологические основы натурных тектонофизических исследований, направленных на установление закономерностей тектонического деформирования и динамики континентальной земной коры. Подробно охарактеризованы базовые принципы методов полевой тектонофизики и особенности их применения в районах с различным уровнем глубинности и возраста деформаций горных пород. Значительное внимание уделено описанию результатов тектонофизического изучения большинства геотектонических регионов Украины и решению проблемных задач их геодинамического развития.

На території східної частини Гірського Криму на основі українсько-французького співробітництва у рамках програми DARIUS проведено перший етап польових робіт, протягом якого відібрано зразки флішових подібних відкладів і виконано їх мікропалеонтологічний аналіз (Nanofossilsdating). Це надало змогу побудувати перший варіант структурно-геологічної карти району робіт і обновити вік флішових порід на ній до ранньокрейдяного. Існує можливість переглянути тектонічну еволюцію Східного Криму, відкинувши кімерійський орогенез.

На основі результатів петрологічного вивчення і реперних ізотопно-геохронологічних визначень віку докембрійських гірських порід Українського щита (УЩ), опублікованих в останні роки, складено точнішу геохронологічну шкалу етапів деформації (розломоутворення) земної кори цього регіону. Показано, що шовні зони УЩ - Голованівська, Інгулецько-Криворізька і Оріхово-Павлоградська - формувались у ранньому протерозої практично синхронно. Ці дані дали змогу уточнити схему і механізм геодинамічного розвитку центральної та східної частин щита у ранньому докембрії. Плитотектонічний механізм формування структури літосферної частини УЩ був забезпечений дією двох конвективних комірок (або плюмів) - регіональної та пульсуючої локальної.

Вивчено найбільш просто побудовану частину Головного антиклиналу Донецької складчастої споруди. Встановлено не менш, ніж десять етапів її деформації, які відтворюють пцфальську, древньокиммерійську, ларамійську та сучасну фази активізації. Виявлено значну роль правозсувних переміщень вздовж Центрально-Донбаського глибинного розлому. Розтяг і стискання, перпендикулярні вісі антиклиналі, призвели до формування симетрично-вергентної структури. Тому процес підсуву північного борту Дніпровсько-Донецького палеорифту в зону субдукції залишається недоведеним. Вивчено позицію рудогенезу в динаміці Ольховатсько-Волинцевської антиклиналі.

Розглянуто матеріали тектонофізичного вивчення планетарної мезотріщинуватості чохла Волино-Подільської плити. Виявлено, що вісь обертання Землі наприкінці докембрія розташовувалась у районі сучасного екватора та за 400 млн років (від верхнього венду до верхньої юри) перемістилася в сучасне положення. Запропоновано способи розрахунку палеополюсів і палеомеридіанів за даними вивчення планетарної мезотріщинуватості на різних материках і межах великих літосферних плит. Обмірковано можливості теоретичного обгрунтування ротаційних механізмів.

На основі структурно-парагенетичного та кінематичного аналізів тріщин і дзеркал ковзання встановлено основні етапи деформації мезо-кайнозойських відкладень Кримського півострова. Доведено пізньоюрський вік вулканічного масиву Карадаг. З'ясовано, що породи верхньої юри в основному залягають автохтонно. Встановлено характер зміни співвідношення головних нормальних напружень у процесі деформації. Розроблено тектонофізичну модель динамічної системи Південнобережної сейсмогенної зони.

На основі структурно-парагенетичного та кінематичного аналізів тріщин і дзеркал ковзання встановлено головні етапи деформації мезо-кайнозойських відкладів Кримського півострова. Доведено пізньоюрський вік вулканічного масиву Карадаг. З'ясовано, що породи верхньої юри переважно залягають автохтонно. Встановлено характер зміни співвідношення головних нормальних напружень у процесі деформування. Розроблено тектонофізичну модель динамічної системи Південнобережної сейсмогенної зони.

За даними тектонофізичних досліджень в районі південного схилу гори Киргуч встановлено вісім етапів деформації мезозойських відкладів, що відбулися у верхній юрі - кайнозої. При цьому етапи деформації верхньоюрських відкладів південного схилу г. Киргуч і району с. Мраморне повністю співпадають. На цій основі зроблено висновок про автохтонний характер залягання верхньоюрських відкладів і поставлено під сумнів ультрамобілістську модель формування Гірського Криму.

За даними тектонофізичних досліджень у північній частині масиву Чатирдаг розв'язано обернену кінематичну задачу і встановлено п'ять етапів деформації мармуровидних вапняків верхньої юри, серед яких переважно зсуви і скиди. Розв'язання прямої кінематичної задачі на основі моделі насуву вказує на несумісність одержаного результату з фактичним матеріалом. На цій основі піддано сумніву погляди про існування у Гірському Криму повсюдного крупномасштабного насуву відкладів верхньої юри на нижньокрейдові і більш давні породи.

За матеріалами польових тектонофізичних досліджень розроблено кінематичну класифікацію, встановлено час закладання й активізацій більшості крупних зон розломів Українського щита. Показано, що починаючи з неоархею (на сході) та палеопротерозою (на заході) основні магматичні, метасоматичні і гідротермальні процеси зосереджено у зонах розломів, а структура щита формувалася за провідної ролі горизонтальних рухів. На початку палеопротерозою західна та східна частини щита розвивалися за різними кінематичними законами. Єдиним тілом Український щит є з кінця палеопротерозою.

На підставі концепції неоднорідної прогресивної деформації простого зсуву розглянуто три моделі розвитку пластичних структур підвороту та волочіння, генезис яких тісно пов'язаний з функціонуванням зон впливу розломів. У моделі 1 показано одноетапні підвернуті тектоніти, створення яких зумовлено деформацією включень у зоні зсування. Модель 2 описує одночасний розвиток деформованих включень і підворот більш давніх маркерів. У межах моделі 3 проаналізовано формування складок волочіння.

Запропоновано засіб додаткової оцінки сейсмічної безпеки територій шляхом тектонофізичного вивчення розривної тектоніки та використання даних стосовно приходу до досліджуваного району різних типів сейсмічних хвиль. Запроваджено поняття коефіцієнта потенційної активності розривних порушень, який залежить від орієнтації розривів у просторі.

Розглянуто кінематичні особливості розломів докембрійського фундаменту волино-подільської частини Східноєвропейської платформи. Етапи деформації земної кори у венді та фанерозої встановлено за тектонофізичними даними.

Виконано тектонофізичне вивчення планетарної та тектонічної тріщинуватості вулканічних гірських порід групи островів у районі антарктичної станції "Академик Вернадский". Установлено, що острови складають єдиний гірський масив і в післяюрський час не змінювали свого положення один щодо одного. Починаючи з пізньої юри Антарктичний півострів був орієнтований відносно осі обертання Землі так само, як і нині. Вулканічний покрив групи островів зазнав у мезокайнозої зсувних, підкидових і скидних деформацій. Результати досліджень порівняно з матеріалами аналогічних робіт в Україні.

За допомогою кінематичного методу тектонофізики та його модифікації - побудови стереограм ізоліній вірогідності орієнтації головних осей нормальних напружень - проаналізовано деформаційні режими орогенних етапів розвитку Українських Карпат і Гірського Криму. Показано, що у міоцені - плейстоцені Українські Карпати розвивались у підкидовому режимі, характерному для насуво-складчастих систем. Гірський Крим, починаючи з пізньої юри, формується, головним чином, у зсувному режимі за відсутності великоамплітудних насувів, що зумовлено одночасною дією північно-західного - південно-східного стиснення та північно-східного - південно-західного розтягнення земної кори. Сейсмологічні дані не підтверджують наявності процесу підсування Чорноморської плити під континент на кримській ділянці колізійної зони.

На базі феноменологічної теорії міцності Кулона - Нав'є - Мора обгрунтовано спільність фізико-механічної природи процесів розривоутворення та пластичної деформації гірських масивів через активізацію посувань по давніх тріщинах. Обидва процеси можуть відбуватися одночасно або послідовно один за одним за умов незмінної геометрії поля тектонічних напружень, що уможливлює комплексування структурно-парагенетичних і кінематичних методів розв'язку обернених задач.

Доведено істотну роль системи широтних зон розломів у формуванні родовищ корисних копалин у межах Українського щита. На підставі детальних структурно-тектонофізичних досліджень розглянуто вплив фаз розвитку широтних зон на стимулювання процесів рудогенезу та перерозподілу рудної речовини.

Розглянуто результати тектонофізичного вивчення структурних особливостей найцікавіших ділянок Кримського півострова для вирішення деяких спірних питань його геодинамічного розвитку. Показано, що прямолінійне запозичення механізмів нової глобальної тектоніки для з'ясування геологічної історії Гірського Криму не завжди підтверджується детальними тектонофізичними даними.

На підставі аналізу найновіших матеріалів геофізики (включно із вперше одержаною тривимірною моделлю структури верхньої мантії до глибин 700 - 1000 км), геології та металогенії розглянуто зв'язок розміщення родовищ рудних корисних копалин з глибинною будовою кори і верхньої мантії Українського щита. Відзначено чітку просторову приуроченість родовищ і рудопроявів кольорових, рідкісних і благородних металів до зон глибинних розломів, колізійних та шовних зон, меж мегаблоків з різним складом кори, особливостями рельєфу меж поділу в літосфері та шарі Голицина - Гейка, геотермічних і геоелектричних аномалій. Обговорено завдання подальших детальних досліджень перебудови земної кори під впливом мантійних процесів з метою встановлення нових детальніших закономірностей формування і розміщення родовищ корисних копалин різних генетичних типів.