Розкрито проблему економічної соціалізації учнівської молоді. Проаналізовано систему психологічних чинників розвитку економіко-психологічних якостей особистості на підлітковому етапі у єдності його когнітивної, афективної та конативної підсистем. Відзначено, що на цьому етапі становлення когнітивних функцій системи економічної соціалізації актуальним може стати формування образу власного економічного "Я". Вказано, що вся система зв'язків і відношень підлітка з соціальнимоточенням стає простором, в якому апробуються нові, "дорослі" стратегії соціальної поведінки, пов'язані з незалежним, ініціативним, відповідальним і самостійним прийняттям рішень на партнерських засадах. Зроблено висновок, що економічну соціалізацію можна розглядати як процес входження підростаючої людини в економічну сферу суспільства, формування у неї економічного мислення на основі засвоєння економічних знань, пізнання економічної дійсності, формування відповідного ставлення до неї, набуття навичок економічної поведінки і реалізацію їх через посередництво грошей.

Розкрито переваги та можливості використання технологій дистанційного навчання у ході підготовки психологів. Зауважено, що студенти, які навчаються дистанційно, більш адаптовані до зовнішніх умов, вони більш самостійні, товариські й комунікабельні, не бояться приймати важливі рішення. Стверджено, що дистанційна освіта успішна як для бізнесменів, у яких немає часу на денну форму освіти, так і для жителів віддалених регіонів, а также тих, кому потрібна перекваліфікація і перепідготовка. Серед студентів, які одержують дистанційну освіту, є представники різних соціальних шарів; у тім числі інваліди, військовослужбовці та ув'язнені. З'ясовано, що за умов дистанційного навчання важливою є рефлексивна функція, яка передбачає здійснення постійного моніторингу якості безперервного особистісно-професійного розвитку. Аналіз специфіки дистанційної форми навчання показує, що дистанційне навчання покликане стати засобом вільного творчого саморозвитку людини й ефективної самоорганізації його діяльності, забезпечити високий рівень його активності в освітньому процесі.

Висвітлено інволюційний період, для якого характерне не тільки зниження, але й певне посилення активності організму людини, що сприяє подоланню деструктивних сил старіння. Результати проведеного дослідження показали, що люди, які не бояться смерті ведуть більш активне життя, що свідчить про їх кращу фізичну й психологічну збереженість і адаптованість до пенсійного віку. Відзначено, що негативні зміни здоров'я та інтелектуально-мнестичні порушення сприяють виникненню страху смерті. Неможливість займатися творчістю в осіб літнього та похилого віку пов'язана з погіршенням стану здоров'я. Доведено, що у віковий період 66 - 75-ти років спостерігається зниження рівня мотивації, що пояснюється хронологічним збігом криз соціальної, психологічної й соматичної складових сфер особистості, які утруднюють процес адаптації. У такому віці відзначається високий рівень особистісної тривожності, новий етап переосмислення життя, посилення характерологічних рис особистості, що свідчить про кризовий період. Констатовано, що правильний вибір моделі старіння дозволяє визначити стратегію адаптації осіб пізньої дорослості до пенсійного віку з урахуванням індивідуально-психологічних чинників особистості.

Проаналізовано соціально-психологічних фактори, що впливають на процес соціалізації молодого покоління. Висвітлено надзвичайно актуальну проблему адаптації особистості до нових умов розвитку суспільства. Зазначено, що кризові ситуації в різних сферах життя суспільства й у суспільстві в цілому загострюють проблеми соціалізації молоді. Розглянуто механізми соціалізації у вітчизняній психології, які поділяють на три групи: неусвідомлювані (навіювання, зараження, наслідування, ідентифікація); усвідомлювані (референтна група, авторитет, популярність); та окрема група механізмів, до якої належать санкції заохочення і покарання, що застосовуються в суспільстві. Визначено критерії продуктивної соціалізації молоді: сформованість гуманістичних цінностей, установок, стереотипів; досягнутий рівень освіченості; соціальна адаптованість особистості, громадянська активність особистості; духовність як моральний вимір думок, учинків, способу життя. Охарактеризовано вплив на молоде покоління таких традиційних інститутів соціалізації як сім'я, освіта та засоби масової інформації.

Досліджено стан адаптованості і соціалізованості студентів за умов реформування вищої освіти. Аналіз результатів дослідження дозволив дійти наступних висновків: студенти сучасного ВНЗ, який переживає реформування за болонськими принципами, знаходяться на достатньо високому рівні когнітивної та на середньому рівні особистісної психологічної адаптованості. Показники когнітивної адаптованості свідчать про її суперечливий характер: швидкість обробки інформації зростає всередині навчання, від початку до кінця поступово зростає здатність до смислового аналізу інформації, проте знижується точність і акуратність роботи з нею. Виявлено, що наприкінці навчання значуще зростає рівень загального психологічного благополуччя, здатність до управління оточенням відбивається у вмінні контролювати зовнішню діяльність, ефективно використовувати виникаючі можливості, знаходити або створювати умови й обставини, які будуть сприяти досягненню цілей. Відзначено, що саме ці якості набувають прогресивного розвитку протягом навчання у сучасному ВНЗ.

Проаналізовано теоретичні дослідження уявлень про соціалізацію та індивідуальний досвід особистості з метою розвитку понятійного апарату психології соціальної роботи. Констатовано, що найчастіше в психологічній літературі використовують категорію досвіду, яка розуміється, у двох значеннях - широкому (як досвід людства, цивілізації в цілому), та у вузькому - як досвід особистості, що формується в ході соціалізації. Акцентовано увагу на актуальності поглибленого розуміння категорії досвіду особистості для соціальних працівників та їх клієнтів. Наголошено, що основним засобом засвоєння соціального досвіду є спілкування. Зроблено висновок, що пошуки в напрямку розвитку методологічних засад психології соціальної роботи триватимуть і будуть у подальшому спрямовані на поглиблення та формування понятійно-категоріального апарату, а також на вдосконалення теоретико-праксеологічних засад даної науки.

Розкрито зміст поняття віктимології - науки про психологію поведінки жертви. Відзначено, що термін "віктимологія" в буквальному розумінні означає "вчення про жертву". Зауважено, що ця наука виникла в результаті вивчення жертв злочинів і спочатку розвивалася в рамках кримінології, однак з часом уявлення про неї зазнали змін та визначилися різні позиції щодо предмету віктимології та її наукового статусу. Ці позиції зводяться до наступних положень: віктимологія - це галузь кримінології, або приватна кримінологічна теорія, і отже, розвивається в її межах; віктимологія - це допоміжна міждисциплінарна наука про жертву злочину; віктимологія - це загальна теорія, вчення про жертву, предметом якої є дослідження жертви будь-якого походження, як кримінального, так і не пов'язаного зі злочинами. Підсумовано, що віктимологія - самостійна наука, належність якої до юридичної сфери можна визнати лише частково. Це наука, яка вивчає закономірності та особливості поведінки жертви, процес перетворення людини на жертву, соціальні процеси, внаслідок яких окремі індивіди та цілі соціальні групи наражаються на різного роду катування, тому предметом віктимології виступає поведінка жертви, а об'єктом - сама жертва.

Висвітлено особливості соціально-перцептивної компетентності працівників соціальної сфери. Розкрито зміст основних понять: "професійна компетентність", "соціальна перцепція", "соціально-перцептивна компетентність". Проаналізовано з використанням методу аналогії та охарактеризовано особливості соціально-перцептивної компетентності працівників соціальної сфери. Зазначено, що працівники соціальної сфери в міру своїх функціональних обов'язків взаємодіють з різними індивідами та групами людей. Розглянуто особливості застосування механізмів соціальної перцепції в соціальній роботі, визначено їх арсенал: атракцію, каузальну атрибуцію, ідентифікацію, рефлексію, емпатію та інші. Зауважено, що невміле використання або недооцінка значущості кожного з них може призвести до певних професійних викривлень: від виникнення непорозумінь з клієнтом чи іншими партнерами по взаємодії, до стану професійного виснаження фахівця

Висвітлено надзвичайно важливу тему формування економічної культури студентської молоді. З'ясовано, що включення особистості в систему економічних відносин відбувається по-різному в залежності від її індивідуальних психологічних особливостей, вікової, статевої, професійної, етнічної ідентичності, соціально-економічного статусу, регіональної належності тощо. Визначено, що економічна культура особистості формується в процесі економічної соціалізації, шляхом засвоєння людиною економічних цінностей суспільства, які втілені в нормативному образі "людини економічної". Підкреслено, що нормативним каноном "людини економічної" ринкової економіки є підприємливий тип людини. Виділено загальні риси підприємливого типу особистості, створено його структурно-функціональну модель. Виокремлено два типи економічної культури студентської молоді: "культура економічної активності" та "культура економічної пасивності". Запропоновано тренінг з формування соціально-психологічних якостей особистості, необхідних для успішної економічної діяльності за умов ринкової економіки.

Висвітлено проблему насильства над жінкою та дитиною в сім'ї. Виявлено витоки сімейного насильства - у звичаях суспільства, у системі норм і правил щодо поведінки чоловіків і жінок. Вказано, що суспільство підтримує та винагороджує тих, хто дотримується цих правил, і карає за їх порушення. Розглянуто класифікацію видів насильства, засновану на характері насильницьких дій (фізичне, сексуальне, психологічне, економічне насильство). Зазначено, що домашнє насильство є комплексним видом насильства. Проаналізовано характерні ознаки поведінки потенційних жертв насильства. Зазначено, що допомога потерпілим від насильства має свою специфіку залежно від того, хто її здійснює, кому її надають, у якій формі буде вона здійснюватися. Наведено рекомендації для консультантів, що працюють із проблемами насильства в родині. Визначено чотирнадцять основних стадій роботи з наслідками насильства.

Висвітлено результати теоретичної розвідки щодо особливостей застосування поняття "ресоціалізація" у гуманітарних дисциплінах. Показано, що соціологи розглядають ресоціалізацію як одну зі сторін дорослого етапу соціалізації, як корекцію процесу соціалізації, що відхиляється від норми, як примусову деперсоналізацію та дегуманізацію особистості у закладах закритого типу. Подано широке трактування цього терміну у сучасній психології. Вказано, що педагогічний підхід передбачає розуміння ресоціалізації як цілеспрямованої, комплексної, педагогічно орієнтованої системи виховного впливу, спрямованої на подолання у соціально-неадаптованої особистості асоціальних і створення соціально-моральних установок поведінки та діяльності. Показано, що ресоціалізація може розглядатися, принаймні, на трьох рівнях: на рівні суспільства, соціальної групи/громади, індивіда. Зазначено, що ресоціалізація виступає як теоретичний концепт, сфера практичної діяльності, соціально-психологічний феномен, процес, мета і результат, система цілеспрямованих впливів на особистість.

Висвітлено актуальну проблему визначення матеріального еквіваленту моральної (немайнової) шкоди, заподіяної діями чи бездіяльністю фізичних або юридичних осіб у рамках проведення комплексних медико-психологічних експертиз. Вивчення практики проведення такого роду експертних досліджень підтвердило велику популярність в Україні "формульного" підходу - застосування алгебраичного виразу, спрямованого на математичне поєднання медичних і психологічних складових фізичних та психологічних страждань та переживань. Вказаний підхід має, на думку автора, значну ваду, що негативно позначається на точності й об'єктивності результатів експертного дослідження. Проведений аналіз дав змогу зробити висновок про те, що визначення розміру презюмованої моральної шкоди потребує значного удосконалення, оскільки вживана в судовій практиці приблизна та неунормована процедура визначення ступеня тяжкості шкоди здоров'ю спотворює результати психологічної частини дослідження.

Висвітлено проблему соціально-психологічної соціалізації особистості, активного засвоєння нею соціального досвіду, ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в суспільстві. Зазначено, що соціалізація пов'язана з індивідуалізацією особи, виробленням нею власної лінії поведінки, набуттям особистого життєвого досвіду та як наслідок - становленням індивідуальності. Основним механізмом соціалізації визначено адаптацію, яку можна розглядати як складову соціалізації та як її механізм. Розрізняють два види адаптації - психофізіологічну та соціально-психологічну. Розглянуто низку фактів, котрі стосуються проблем адаптації на рівні особових механізмів. Наголошено, що термін "соціальна адаптація", використовується також для позначення процесу, за допомогою якого індивід або група за відсутності переживання конфлікту з середовищем досягають стану соціальної рівноваги. Охарактеризовано етапи соціальної адаптації. Визначено, який саме в процесі взаємин із іншими людьми індивід набуває певного соціального досвіду, що за умови суб'єктивного засвоєння стає невід'ємною частиною його особистості.

Визначено аксіологічний компонент у професійній діяльності спеціалістів з масової комунікації. Показано, що сприйняття не тільки фахівця з масової комунікації, а й будь-якою людини, залежить від ціннісних характеристик - аксіологічної сфери особистості. Доведено, що у журналістів, спеціалістів прес-служб та інших фахівців з інформаційної діяльності є різні ступені відчуття цінностей, на які впливають моральна культура особистості, умови та специфіка організації, у якій вони працюють, соціально-політична ситуація, особисте життя тощо. З'ясовано, що, аксіологічна сфера фахівця масової комунікації взаємопов'язана із формуванням соціальної перцепції - процесу сприйняття та розуміння людьми одне одного. Показано, що саме цінності утворюють основу професійної діяльності фахівця масової комунікації, від якої залежить архітектоніка аксіологічної сторони медійного простору. Аксіологічний компонент виступає чинником процесу формування соціальної перцепції спеціалістів масової комунікації. Доведено, що особливості ціннісної сторони фахівця-медійника, його морально-етичні переконання завжди мають враховуватися у контексті професійної підготовки чи практичної діяльності і є важливим підгрунтям для подальших наукових досліджень у сфері масової комунікації.

Висвітлено зміни структури ціннісної сфери особистості (ЦСО) студентів-медиків у період ранньої професіоналізації (на перших курсах), коли в структуру ЦСО студента починає впроваджуватися нова складова - цінності професійного середовища. Розглянуто методи підвищення адаптаційних можливостей особистості в цілому і ЦСО зокрема. Констатовано, що особистість професіонала, зокрема, медика, проходить нормативну кризу розвитку особистості (у біфуркаційних зонах). Розглянуто можливості психолого-педагогічних заходів (методу "Створююща Сила" професора Єршової-Бабенко І.В.), що сприяють проходженню даної нормативної кризи розвитку особистості професіонала не тільки без патологічних відхилень, але і в потрібному для професійного середовища руслі.

Обгрунтовано, що завдяки тому, що у молодшому шкільному віці ігрова діяльність змінюється учбовою діяльністю, йде активізація та інтенсивний розвиток пізнавальних процесів, операцій образного та логічного мислення. Надбання дошкільного віку стають підгрунтям та базовими утвореннями для психічного розвитку дітей у молодшому шкільному віці. Визначено систему чинників, таких, як: зміна виду діяльності, зміна способів пізнавальної діяльності на основі образів та вербалізації предметів, вміння виділяти головне, вирішити та поставити завдання, виникнення супідрядності мотивів, інтенсивне формування прийомів запам'ятовування, розвиток вольових процесів та ін. Підсумовано, що розчинення ігрових елементів діяльності призводить до певного хаосу у системі сприймання та мислення молодших школярів. Показано, що цей своєрідний хаос відповідає синергетичним законам еволюційного розвитку особистості, коли спочатку система приходить у первозданну хаотичну зовнішню однорідність, а потім із неї поступово починають відокремлюватися системні блоки, що надалі систематизуються у концептуальні групи, які відповідають за певні функціональні завдання в онтогенетичному розвитку особистості.

Розкрито дію факторів середовища на розвиток загальних здібностей дітей. Зауважено, що на розвиток загальних і парціальних здібностей впливають різні параметри середовища. Відзначено характеристики спілкування, що сприяють більш інтенсивному інтелектуальному розвитку дитини - це частота контактів і активність взаємодії дорослого та дитини. Як показали результати дослідження, на розвиток загальних здібностей дітей в сім'ї великий вплив здійснює більш емоційно близький один із батьків. Відповідно, чим більш позитивні емоційні стосунки дитини зі значущим дорослим, тим сприятливіші умови для інтелектуального розвитку. Доведено, що кореляції особистісних показників батьків і дітей за загальними здібностями не мають очікуваних за моделлю статевих розрізнень; відповідно, на показники когнітивних функцій ідентифікація дітей з батьками тієї ж статі не впливає. Констатовано, що міжособисті взаємовпливи можуть викликати певні інтелектуальні зміни в стійких міжособистісних стосунках. Доведено, що характер стосунків дитини зі значущим дорослим залежить від того, наскільки спілкування з ним відповідає рівню його комунікативних потреб.

Висвітлено актуальну проблему трансформації особистості як процесу формування Я-образу, його змісту, функцій та гармонійності. Простежено різні наукові позиції та підходи до визначення Я-образу особистості та його змісту. Зазначено, що Я-образ -система поліфункціональна, серед функцій, котрі в поведінці й діяльності виконує Я-образ, виділяють конструктивну, регулятивну, прогностичну та еталонно-оцінну. Розглянуто взаємозв'язок Я-образу з процесами трансформації та рефлексії. Розкрито зміст та стадії процесу трансформації, їх вплив на гармонійність особистості. Визначено, що завдяки рефлексії людина перебуває в пошуках смислу життя, діяльності, тобто відбувається процес трансформації, який сприяє формуванню гармонійного Я-образу. Обгрунтовано, що трансформація особистості - це результат самозміни, а самозміна можлива на основі даних рефлексії, яка розглядається як психологічний механізм, що відображає думки й переживання людини щодо власної особи, особистості інших, предмету, процесу й результату діяльності.

Надано результати дослідження Я-концепції студентів, які грають у комп'ютерні ігри, за допомогою методу особистісного семантичного диференціала. Досліджувані оцінювали себе за списком з 45-ти прикметників, які надалі методами факторного аналізу були згруповані у п'ять факторів. Усі опитані були розподілені на групи, залежно від того, які комп'ютерні ігри вони люблять найбільше: активні агресивні ігри, активні, але не агресивні ігри; логічні, рольові ігри. Окрему групу склали студенти, які взагалі не грають у комп'ютерні ігри. Статистична обробка відповідей виявила, що переважний вибір студентом комп'ютерних ігор тієї або іншої спрямованості може стати основою для оцінювання певних якостей особистості, особи, які обирають активні не агресивні ігри є найбільш соціально адаптованими. Викликають найбільше занепокоєння ті студенти, які виявляються прихильниками рольових комп'ютерних ігор. Вони не відчувають себе достатньо активними у житті та вимушені виплескувати свою енергію у іграх. Показано, що ці студенти досить низько оцінюють свій рівень самоконтролю, не відчувають в собі потягу до дружніх стосунків із оточенням. Захоплення рольовими іграми в надмірній кількості є сигналом про наявність в особистості гравця певних психологічних негараздів. В цілому, студенти досить чітко розрізняють реальний та віртуальний світи. Гравці не ототожнюють себе у грі та себе реального або ідеального, ком'ютерні персонажі не є взірцем для реального життя.

Вони не відчувають себе достатньо активними у життя і вимушені виплескувати свою енергію у іграх, а також показано, що ці студенти досить низько оцінюють свій рівень самоконтролю, не відчувають в собі потягу до дружніх стосунків із оточенням, захоплення рольовими іграми в надмірній кількості є сигналом про наявність в особистості гравця певних психологічних негараздів; в цілому, студенти досить чітко розрізняють реальний та віртуальній світи. Гравці не ототожнюють себе у грі та себе реального або ідеального, комп'ютерні персонажі не є взірцем для реального життя.

Висвітлено історію побутування ідей синергетики на проблемному полі психологічної науки. Розглянуто спроби вирахувати "кінець світу" в християнській культурі. Відзначено, що психологія має власні засоби побудови моделей верифікації футурологічних передбачень на основі положення про те, що закономірності людського онтогенезу можуть слугувати ключем до віднайдення закономірностей розвитку людської цивілізації на основі чисел Фібаначчі та пропорції "золотого перетину". Розкрито особливості застосування синергетики для обчислення точок біфуркації християнської цивілізації. Доведено, що коректним застосуванням віднайденої закономірності з використанням всієї потужності ряду Фібаначчі може бути застосування її щодо єдиної у земній історії безсмертної людини - Ісуса Христа. Така процедура правомірна ще й з огляду на те, що християнська церква розглядається теологами як земне тіло Христа, а тому можемо розглядати і тлумачити "божественну пропорцію" та числа Фібаначчі починаючи з 55-ти в аспекті поворотних віх історії християнства. Окреслимо всі доступні на цей час для неспекулятивного аналізу члени ряду Фібаначчі. Ними є 55, 89, 144, 233, 377, 610, 987, 1597, 2584. З огляду на те, що християнське літочислення починається від народження Христа, вказані числа позначають роки нашої доби. Охарактеризовано зміст основних кризових точок, через які пройшло суспільство, структуроване дохристиянським вченням. З'ясовано, що наступна цивілізаційна біфуркація має відбутися у 2584 р.