Розглянуто основні статистичні дані про кількість українців в особливих таборах упродовж 1950 - 1954 рр., які свідчать про те, що в'язні української національності становили майже половину табірного контингенту. Вони відрізнялися від інших ув'язнених своєю згуртованістю, безкомпромісною антирадянською позицією, наявністю безпосереднього досвіду участі в бойових діях. Саме це зумовлювало численні акції непокори, що відбувалися в особливих таборах ГУЛАГ МВС СРСР: волинки, страйки, утечі, організація фізичного й морального терору стосовно окремих категорій в'язнів, голодування, збройні виступи проти табірної адміністрації. Серед організаторів цих акцій часто були колишні члени ОУН, учасники антирадянського повстанського руху у Західній Україні. Безпосереднім наслідком таких подій стала серія повстань в особливих таборах у 1953 - 1954 рр. і крах системи ГУЛАГ.