Зазначено, що високий попит на послуги вищої освіти обумовив постійне нарощування соціально-економічного потенціалу вищих навчальних закладів. Але в кожному закладі існують певні обмеження нарощування потенціалу. Зроблено спробу пошуку шляхів ефективного відтворення потенціалу вищої школи за наявності обмежень.

На основі використання історичної психології як загальнопсихологогічного методу реконструкції соціальності розглянуто проблеми культурно-історичної детермінації психічної діяльності. Особистість досліджено у власне людському, культурно-історичному просторі та розглянуто як історичне за своєю сутністю, соціально-зумовлене породження ментальних структур, як продукт і конденсат культури. Запропоновано варіант двобічного осмислення особистості: шляхом зіставлення її з іншими членами соціуму, що створюють спеціальні культурні умови, необхідні для розвитку індивідуальної свідомості та методом розкриття її власного унікального засобу соціалізації. Як матеріал для історико-психологічної реконструкції використано об'єктивовані в культурному просторі результати творчої діяльності суб'єктів, зокрема, Гете, насичені афективним і когнітивним змістом. Досліджено взаємозв'язок і взаємозалежність між психотипом та історичним процесом. Відтворено історію особистості Гете на підставі результатів його психокультурної діяльності. Обгрунтовано тезу про те, що художні об'єктивації, які є проекцією людської психіки, завжди створені з елементів дійсності, тому вони не можуть не бути відбиттям цієї дійсності в її психологічних аспектах: пануючих умонастроях, засобах мислення, особливостях переживань, тобто відображенням на рівні аксіології загальних закономірностей психічної діяльності, властивих усім представникам конкретної історичної епохи. На цій підставі запропоновано вважати їх історико-психологічним свідченням часу.

Висвітлено теоретичні та методологічні проблеми забезпечення якості освіти в Україні. Проаналізовано зарубіжний досвід взаємодії державних і громадських інститутів у даній сфері. Розкрито питання ресурсного забезпечення діяльності вітчизняних ВНЗ. Показано роль викладача в підвищенні якості освіти молоді. Розкрито педагогічні засади формування соціальних компетенцій майбутніх фахівців, а також механізми формування духовної культури студентської молоді.

Визначено поняття "соціально-економічний потенціал вищої школи" (СЕПВШ), який становить синергетичну сукупність потенціалів ВНЗ, здатних надавати освітньо-наукові послуги відповідної якості, кількості й асортименту. Розширено розуміння специфіки формування потенціалу вищої школи (ВШ) в контексті єдності складових її локальних потенціалів і взаємозв'язку реального та потенційного. Доповнено інструментарій наукового пізнання формування СЕПВШ шляхом використання методів аналізу локальних потенціалів, синтезу детермінантів зовнішнього оточення, оцінки врахування факторів середовища. Розкрито стратегічний підхід до нарощування соціального потенціалу ВШ на деонтологічних засадах, які спонукають персонал дотримуватись професійної етики та позиціонувати освітній заклад у зовнішньому середовищі в контексті соціальної відповідальності.

Досліджено теоретико-методологічні основи формування та оцінки соціального потенціалу вищого навчального закладу за умов сучасного розвитку вітчизняної економіки та євроінтеграції. Доповнено інструментарій наукового пізнання формування соціального потенціалу вищого навчального закладу використанням методу аналізу локальних складових потенціалу.

Висвітлено психологічні проблеми спільної творчості суб'єктів у комунікаційному процесі та психологічні особливості надання інформації у епоху змін. Проаналізовано мистецтво як частковий випадок масової комунікації та як інструмент впливу на психіку суб'єктів комунікаційного процесу. Наголошено на плинності психоісторичних обставин у процесі сприйняття інформації. Порушено проблеми безпеки інформаційного середовища та наведено оптимальні способи й умови трансляції повідомлень.

Освещены психологические проблемы сотворчества в коммуникационном процессе и психологические особенности подачи информации в эпоху перемен. Проанализировано искусство как частный случай массовой коммуникации и как инструмент воздействия на психику. Рассмотрено влияние психоисторических обстоятельств на процесс восприятия информации. Подняты проблемы безопасности информационной среды, рассмотрены оптимальные способы и условия трансляции сообщений.

It is dedicated to some issues on perfecting the process of communication. It is considered art to be a particular case of mass communication and a tool of influence on mentality. It is examined influence of psychical and historical circumstances on perception of information. It is raised issues on safety of informational medium and gived some optimal methods and conditions of message transmission.

Узагальнено теоретичні положення та розроблено практичні рекомендації щодо підвищення якості процесу формування соціально-економічного потенціалу вищої школи в умовах сучасного розвитку економіки. Визначено сутність і специфіку формування соціально-економічного потенціалу вищої школи, сформовано інструментарій його визначення. Синтезовано детермінанти регіонального середовища та проведено оцінку їх врахування у ході формування соціально-економічного потенціалу вищої школи. Розроблено економіко-математичну модель та інформаційно-аналітичне забезпечення процесу формування соціально-економічного потенціалу вищої школи.

Розкрито маркетингову сутність освітньої послуги. Наведено асортимент товарів і послуг навчального закладу. Подано інформацію про управління мережами партнерів і системою маркетингових каналів. Охарактеризовано систему маркетингових комунікацій навчального закладу. Показано роль деонтології у формуванні іміджу навчального закладу. Охарактеризовано стратегію формування такого іміджу.

Висвітлено погляди науковців щодо придбання, накопичування, використання і збереження ресурсів, які допомагають задовольняти потреби, бути резильєнтними, оптимістичними, цілеспрямованими, життєдіяльними, життєтворчими і самоактуалізуючими. Вивчення особистісних ресурсів окреслює широке коло досліджень, що проводиться науковцями кафедри від ставлення до здоров'я як до цінності, безпеки життя, ставлення до складних ситуацій як до можливості набуття особистого досвіду; готовності до самозмінення і самоефективності; активної життєвої установки, мотивації подолання, розвитку і збереження адаптаційного потенціалу, розвитку Я-концепції, позитивності і раціональності мислення, флексибільності, резильєнтності, розвитку особистісно-екзистенційних ресурсів і життєтворчості.