При моделюванні рани шкіри максимальне зменшення тіол-дисульфідного співвідношення сироватки крові та тканин шкіри спостерігається у щурів з стрептозотоциновим цукровим діабетом, генетично детермінованою низькою активністю N-ацетилтрансферази та затравкою амінотриазолом, що супроводжується збільшенням строків загоєння рани.

Наявність делеції генів другої стадії детоксикації у хворих на гнійно-запальні захворювання щелепно-лицевої області та цукровий діабет у статистично вірогідній більшості випадків супроводжується гіпоергічою реакцією на запальний процес, уповільненням загоєння рани в післяопераційному періоді. Застосування препарату групи тіопоетинів в комплексному лікуванні гнійно-запальних захворювань щелепно-лицевої області прискорює одужання пацієнтів, зменшує кількість ускладнень.

Запропоновано, в результаті проведення експериментальних і клінічних досліджень із застосуванням загальноклінічних, патофізіологічних, генетичних, біофізичних, гістологічних, морфометричних, статистичних методів, спосіб підвищення ефективності діагностики та лікування гнійно-запальних захворювань щелепно-лицевої області у хворих з цукровим діабетом шляхом з'ясування особливостей перебігу захворювання у пацієнтів з поліморфізмом генів другої стадії детоксикації, про- та протизапальних цитокінів, факторів росту судин і застосування в комплексному лікуванні препаратів групи тіопоетинів. Доведено асоціацію між поліморфізмом генів IL-1β, IL-10, VEGF, GSTT1 і ризиком виникнення одонтогенних флегмон щелепно-лицевої області у пацієнтів з цукровим діабетом. Зауважено, що ризик виникнення гнійних ускладнень загоєння ран шкіри збільшувався у пацієнтів з делецією гену GSTT1. Визначено, що наявність алеля Т гену IL-1 і алелю A гену IL у пацієнтів з цукровим діабетом супроводжувалося максимальною з поміж інших груп спостереження, виразністю клінічних ознак одонтогенної флегмони і збільшенням тривалості лікування. Встановлено, що включення до стандартної схеми лікування одонтогенних флегмон щелепно-лицевої області препарату групи тіопоетинів у хворих на цукровий діабет II типу зменшує тяжкість перебігу захворювання і тривалість лікування.