Розроблено теоретичні та методичні інструменти для формування стратегії розвитку плодоовочевої консервної промисловості. Наведено методику розвитку плодоовочевої консервної промисловості, що враховує виробничий потенціал і зв'язки галузі із сировинною базою та сферою реалізації готової продукції. Запропоновано методику визначення взаємозв'язків між факторами, що встановлюють рівень організації сировинної зони підприємств галузі, яка дозволяє ефективно формувати власні сировинні зони. Проведено поетапний аналіз форм організації плодоовочевого консервного виробництва: спеціалізації, концентрації, кооперування та комбінування, що дозволяє визначити спрямованість державної політики, а також виявити недоліки у механізмах її реалізації на підприємствах галузі. На підставі вивчення тенденцій виробничих ресурсів плодоовочевої консервної промисловості, форм і напрямків підвищення ефектиності її діяльності розроблено методичний підхід щодо формування стратегії й економічного механізму планування розвитку галузі. Показано, що даний методичний підхід дозволяє виявити резерви підвищення ефективності галузі, визначити стратегічні шляхи її виходу на міжнародний рівень.

Розглянуто результати досліджень, присвячені сучасному стану, адаптивним властивостям, економічним проблемам харчових підприємств. Надано пропозиції щодо покращання управління підприємствами з виробництва харчових продуктів і напоїв в Україні. Запропоновано методологічний інструментарій адаптації підприємств і побудови адаптивних стратегій управління їх розвитком. Обгрунтовано методичні підходи до розробки стратегій харчових підприємств з урахуванням впливу різних факторів нестабільного середовища, в тому числі економічних, політичних, природно-кліматичних тощо.

Розглянуто теоретичні засади й організаційно-економічні механізми забезпечення продовольчої безпеки України, діючі механізми функціонування, методи державного регулювання агропромисловим сектором. Досліджено вплив ринкових трансформацій на форми організації агропромислового виробництва в Україні. Запропоновано методи та підходи до оцінювання агропродовольчого ринку та продовольчої безпеки держави. Викладено теорію дослідження агропромислових формувань, які є базою побудови стійкої системи продовольчого забезпечення. Запропоновано підходи до створення агропромислових формувань на основі оцінювання їх ресурсно-економічного потенціалу. Розроблено концепцію розвитку агропромислового сектору на основі розповсюдження методів органічного виробництва харчової сировини та продукції.

Розглянуто сучасний стан хлібопекарської промисловості за умов економічної та політичної нестабільності. Проаналізовано динаміку обсягу виробленої продукції та реалізації хлібобулочної продукції, її експорту та імпорту за останні 5 років. Розглянуто лідируючі позиції вітчизняних хлібопекарських підприємств (ХПП). Виявлено актуальні проблеми ХПП, які пов'язані з тінізацією вітчизняного ринку, відсутністю належної державної підтримки виробників хлібобулочних виробів на законодавчому рівні, що призводить до зниження їх прибутковості або банкрутства. Запропоновано шляхи вирішення цих проблем на державному, законодавчому рівні, які будуть направлені на досягнення стабільності та економічного зростання хлібопекарської промисловості України та зроблять її привабливою для вкладання грошових коштів іноземними інвесторами.

Розглянуто питання формування концепції забезпечення продовольчої безпеки на основі відродження великотоварного агропромислового виробництва. Запропоновано методологію розвитку агропромислових об'єднань і напрями агропромислової політики держави для створення сталої системи продовольчої безпеки. Розроблено організаційно-економічний механізм забезпечення продовольчої безпеки регіону, методичний підхід щодо оцінювання рівня конкурентоспроможності агропродовольчого сектору економіки. Доведено необхідність державного регулювання агропромислового укрупнення, що дозволить поширити практику застосування приватно-державного партнерства в агропромислових об'єднаннях для забезпечення зростання продуктивності праці, капіталу і обсягів виробництва. Обгрунтовано принципи класифікації агропромислових об'єднань. Розглянуто методичний підхід щодо розрахунку економічної ефективності агропромислових об'єднань на основі використання комплексного показника ефективності. З урахуванням ресурсно-потенційного підходу запропоновано систему управління створенням агропромислових об'єднань, що дозволяє на підготовчому етапі одержати інформацію про сумісність підприємств для участі в єдиному технологічному процесі, оцінити ступінь зацікавленості потенційного учасника в укрупненні і знизити ризики від вступу підприємств до скдаду агропромислового об'єднання. Сформовано систему державного регулювання процесів укрупнення в агропромисловій сфері, яка охоплює організаційно-економічні заходи щодо регулювання виробництва основних видів харчових продуктів, впровадження якої захистить економічні інтереси вітчизняних виробників продовольства і забезпечить ефективний розвиток продовольчого ринку.

Проведено дослідження та зроблено порівняльний аналіз стратегічних напрямів розвитку підприємств харчової промисловості на засадах підвищення конкурентоспроможності продукції. Доведено, що стратегічний розвиток харчових підприємств грунтується на реалізації дієвих стратегій економічного росту й багато в чому визначається механізмом підвищення конкурентоспроможності їх харчової продукції. Це вимагає від підприємств здійснювати постійний моніторинг конкурентоспроможності їх продукції. Надано процес управління конкурентоспроможністю харчового підприємства. Розроблено модель конкурентоспроможності харчового підприємства. Виокремлено стратегічні зони господарювання у моделі конкурентоспроможності харчових підприємств. Надана концептуальна схема організаційно-економічного механізму стратегічного планування конкурентного розвитку харчового підприємства.

Розглянуто теоретичні та прикладні питання розвитку трансформаційних процесів, які відбуваються в економіці, зокрема в аспекті реформування економіки України. Розкрито інноваційний розвиток харчових та аграрних виробництв, ресторанного бізнесу та торгівлі харчовими продуктами в Україні. Проаналізовано зв'язок між управлінням підприємствами в Україні й економічними трансформаціями. Досліджено вплив економічних трансформацій на ринки продовольчої сировини, продовольства та послуг. Висвітлено перспективні напрями розвитку бізнесу в Україні на інноваційних засадах.

Розглянуто теоретичні та прикладні питання інвестиційних процесів, які відбуваються в економіці, зокрема в аспекті реформування економіки України. Увагу приділено нематеріальним активам як ключовому компоненту інноваційного розвитку сучасного підприємства. Подано наукове обгрунтування комплексної методики вибору раціонального варіанту випуску інноваційної продукції. Розкрито інноваційний розвиток харчових, переробних та аграрних виробництв, морегосподарського комплексу, готельно-ресторанного бізнесу, торгівлі харчовими продуктами в Україні та її регіонах. Досліджено напрями інвестиційного розвитку ринків продовольчої сировини, продовольства та послуг. Висвітлено перспективні напрями розвитку бізнесу в Україні на інноваційній основі. Обгрунтовано пропозиції стосовно розвитку бізнес-структур в умовах децентралізації.

Агромаркетинг як сучасна система господарювання й інструмент подолання ринкових проблем і вирішення виробничо-збутових завдань є необхідним для суб'єктів господарювання. Він дає можливість адекватно реагувати на процеси ускладнення методів операційної діяльності аграрних виробників через розширення асортименту продукції, інноваційний розвиток виробничої бази агросфери, зміни коніюнктури ринку аграрної та продовольчої продукції, посилення конкуренції. Водночас проблеми розвитку механізмів формування та функціонування регіональних агромаркетингових систем залишаються невирішеними. Обгрунтовано особливості аграрного маркетингу, що зумовлюються специфікою власне агросфери та аграрного виробництва. Вказані особливості дають змогу сформулювати поняття аграрного маркетингу як процес задоволення потреб споживачів шляхом раціональної організації обміну та формування споживчої цінності агропродовольчих товарів. Дослідженням встановлено, що в умовах сучасної трансформації економіки кожне аграрне підприємство робить вибір із щонайменш двох шляхів подальшого розвитку: орієнтація на виробництво; орієнтація на ринок, або маркетинговий шлях розвитку. Визначено, що процес формування маркетингової системи регіонального агробізнесу починається із формулювання мети, тому має відбуватися відповідно до вимог, які продукції та збільшити їх частку на ринку. висуваються концепцією створення маркетингових систем до процесу встановлення цілей. Кожна встановлена мета повинна бути визначена якісно й кількісно, а також обмежена в часі її досягнення. Формування систем агромаркетингу в регіоні повинне мати комплексний системний характер. Доцільно не лише створювати маркетингові служби суб'єктів агробізнесу, але й формувати умови для їх ефективної роботи. Головним завданням агромаркетингу є постачання аграрної сировини та продовольства необхідної якості для задоволення потреб конкретного споживача, у необхідному місці, у потрібний час і в необхідній кількості. Формування агромаркетингових структур на рівні первинних ланок - аграрних підприємств - зумовлює можливість нарощування ефективності їх операційної діяльності завдяки більш чіткій орієнтації на задоволення конкретних потреб покупців і запитів ринку. Розвиток агромаркетингових структур надає змогу підвищити товарообіг аграрних підприємств, конкурентоспроможність вироблюваної продукції та збільшити їх частку на ринку.

Розглянуто теоретичні та прикладні питання інноваційно-інвестиційних процесів, які відбуваються в економіці України. Досліджено інвестиційну привабливість харчових, переробних та аграрних виробництв, готельно-ресторанного бізнесу в регіонах України. Проаналізовано сучасний стан і перспективи розвитку закладів громадського харчування. Обґрунтовано пропозиції стосовно інноваційно-інвестиційного розвитку бізнес-структур в умовах трансформаційної економіки.

Розкрита актуальність використання творчості в роботі сьогоднішніх підприємств як переваги в збільшенні доходів організацій. Проаналізовано та зазначено, що 82 % опитаних керівників погоджуються з цим та готові використовувати креативність в управлінні бізнесом для збільшення частки ринку, спонукати співробітників мислити поза нормами й експериментувати. До основних переваг можна віднести: техніки креативного мислення, готовність експериментувати, впровадження та використання інновацій, стимулювання розуму, покращення співпраці між робітниками. Визначені основні способи підвищення творчості та креативності співробітників на робочому місці, які керівники підприємств можуть використовувати для подальшого розвитку: заохочення відкритості, що можливо, якщо вислухати різні ідеї співробітників; сприяння різноманітності, що можливо за умови залучення різних відділів до праці разом, щоб поглянути кожному на ситуацію з різних боків; запровадження гнучкого графіку роботи, що нададуть співробітникам більше свободи; проведення мозкових штурмів, що допоможе генерувати ідеї для бізнесу; заохочення додаткових перерв для співробітників протягом робочого дня, щоб зберегти психічне та фізичне їх здоров'я; заохочення ризиків та експериментів; винагородження творчості співробітників, що дасть можливість встановити цінності та продемонструвати важливість у культурі компанії та сприяти творчим підходам. Запропоновані практичні напрями роботи підприємства, що можуть використовувати зазначені способи: креативність у маркетингу, використовуючи різноманітні практики залучення та просування; креативність у продажах, використовуючи чуйний та індивідуальний підхід до клієнтів; креативність у вирішенні проблем зміни, адаптації, комбінації асортименту, застосовуючи техніку SCAMPER.

Увагу приділено теоретико-методологічним та практичним засадам забезпечення економічного розвитку та співробітництва регіонів України в умовах реформування місцевого самоврядування. Досліджено наукові засади, інституціональне забезпечення, інноваційний базис регіонального розвитку та співробітництва. Підведено підсумки реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влада в Україні. Розроблено концептуальні та методичні підходи до оцінки ефективності регіонального економічного розвитку та співробітництва, вивчено європейський та світовий досвід, на основі чого обгрунтовано пропозиції щодо запровадження відповідних механізмів та інструментів в практику управління економічним розвитком регіонів України. Визначено стратегічні пріоритети забезпечення територіально-виробничої функціональності громад. Досліджено наукове підгрунтя та інституціональне забезпечення регіонального економічного розвитку і співробітництва в умовах реформування місцевого самоврядування.

Розглянуто теоретичні і прикладні основи підприємництва й інвестиційної діяльності в харчовій і переробній промисловості України. Досліджено організаційно-правові форми підприємництва, державне регулювання підприємницької діяльності, механізм створення власної справи. Особливу увагу приділено практичним аспектам підприємництва: ресурсному забезпеченню, витратам і цінам на продукцію, фінансово-економічним результатам, оподаткуванню, ефективності діяльності тощо. Висвітлено теоретичні основи інвестування, інвестиції в засоби виробництва і суть інвестиційного проєкту. Обґрунтовано пропозиції стосовно прийняття рішень про інвестування в умовах невизначеності економіки України.

Монографія присвячена Одеському національному технологічному уні¬верситету, який є одним з кращих вищих навчальних закладів України, визнаним лідером у розробці інноваційних технологій та підготовці ви¬сококваліфікованих інженерних кадрів для харчової та зернопереробної про¬мисловості, для сфери відпочинку й туризму, індустрії штучного холоду та всіх суміжних галузей економіки. Монографія охоплює період від дня засну¬вання Одеської Школи мукомелів (20 жовтня 1902 р.) до 120-річного ювілею Одеського національного технологічного університету (20 жовтня 2022 р.).