Проаналізовано структуру зовнішніх боргових зобов'язань за період з 2011 по 2021 рр. та у період з початку повномасштабного вторгнення. Визначено, що зовнішні державні зобов'язання стануть домінуючою формою залучення фінансових ресурсів у державний бюджет, а їх сума з урахуванням прогнозних даних може перевищувати 70 % ввп України, що загрожуватиме фінансовій безпеці держави. Дано оцінку складнощам реструктуризації зовнішнього боргу у розрізі питомої ваги кредитора та ваги короткострокових виплат, що припадають на період 2022 - 2023 рр. Зроблено висновок, що на початок 2022 р. найбільшу питому вагу у структурі зовнішніх зобов'язань становила заборгованість за випущеними цінними паперами на зовнішніх ринках та зобов'язання перед міжнародними фінансовими організаціями та ЄС. Основні виплати за ними припадають на треті квартали 2022 та 2023 рр. (3,0 та 3,6 млрд дол. США відповідно), на сплату відсотків припадає 30 % з усієї суми виплат. Розглянуто можливі механізми списання та реструктуризації зовнішніх боргів держави з урахуванням міжнародного досвіду пов'язаного із кризами та воєнними конфліктами. Проаналізовано такі механізми списання та реструктуризації зовнішньої заборгованості: План Брейді для реструктуризації заборгованості країн, що розвиваються; програми полегшення боргу для найбідніших країн - HIPC (heavily indebted poor countries) та MDRI (The Multilateral Debt Relief Initiative). Визначено напрями роботи з мінімізації зовнішніх зобов'язань України у 2022 - 2023 рр. Зроблено висновок щодо ініціювання ведення перемовин стосовно реструктуризації та списання зовнішнього боргового навантаження для полегшення тягаря виплат по зовнішніх боргах, зокрема і ввп-варрантів. Таке завдання повинно бути здійснене якнайшвидше до періоду настання найбільших виплат та з урахуванням наявної підтримки урядів провідних іноземних країн.

Обгрунтовано актуальність використання потенціалу валютно-курсового регулювання в Україні в умовах війни і викликів повоєнного економічного відновлення на тлі глобальної фінансової нестабільності. Показано внутрішні й глобальні передумови, що спонукають до розбудови системи валютно-курсового регулювання. Визначено особливості зміни структури платіжного балансу України після ескалації воєнних дій. Концептуалізовано першочергові напрями розвитку системи валютно-курсового регулювання, окреслено можливий спектр інструментарію для обмеження неконтрольованої волатильності обмінного курсу і боротьби з виведенням капіталу за кордон.

Досліджено чинники, що обумовлюють нестабільну соціально-економічну динаміку, і шляхів забезпечення взаємопов'язаного і взаємодоповнюючого розвитку інформаційно-цифрових і соціально-економічних перетворень. Розкрито суперечності цифрового і соціально-економічного розвитку і можливі форми їх розв'язання. Показано як вплив цифрових трансформацій на економічні відносини, ефективність виробництва та конкурентоспроможність національної економіки, так і зворотний вплив соціально-економічних змін на цифровий розвиток. Розкрито роль інститутів у забезпеченні комплементарності інформаційно-цифрового і соціально-економічного розвитку та шляхи вирішення цих завдань. Оцінено стабільність і нестабільність як характерні риси сучасної соціально-економічної динаміки. Розглянуто забезпечення комплементарності інформаційно-цифрових і соціально-економічних перетворень.

Здійснено поглиблення теоретико-методологічних засад аналізу фінансової відкритості у її взаємозв’язку з економічним зростанням та визначено особливості її державного регулювання в Україні. На основі використання інституційного підходу обгрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження фінансової відкритості як системи інституційних відносин, що визначає транскордонний рух фінансового капіталу. Обґрунтовано, що інституційна спроможність держави забезпечити імплементацію встановлених обмежень на рух потоків капіталу відіграє важливу роль у максимізації їх продуктивного впливу та обмеженні супутніх ризиків. Представлено методологічний підхід до порівняльної оцінки інституційної спроможності. Оцінено особливості формування фінансової відкритості в Україні та її вплив на розвиток національної економіки та її фінансового сектора. Доведено, що вирішення завдання максимізації продуктивних ефектів фінансової відкритості потребує відповідного державного регулювання, орієнтованого на обмеження чинників формування системного ризику фінансової нестабільності, оптимізації обсягів та структури транскордонних потоків капіталу і підвищення рівня фінансової відкритості за наявності сприятливої композиції параметрів макроекономічної динаміки, розвитку інституційного середовища та функціональної спроможності фінансового сектору національної економіки. Для визначення напрямів та заходів регуляторної політики формалізовано перелік макропруденційних індикаторів кількісної оцінки характеру впливу транскордонних потоків капіталу на розвиток національної економіки. Обґрунтовано основні елементи політики державного регулювання фінансової відкритості в Україні та представлено низку рекомендацій для її практичного втілення.

Узагальнено сучасні підходи до теоретичного обгрунтування взаємозв'язку фінансової відкритості та економічного зростання економік, що розвиваються. Проаналізовано емпіричні дані щодо прояву ефектів фінансової відкритості, зокрема сприяння припливу в економіки, що розвиваються, іноземного капіталу та його впливу на структурні перетворення, розвиток ринкових інститутів та формування чинників системного ризику. Узагальнено закономірності розподілу інструментів руху капіталу залежно від рівня розвитку інститутів фінансового сектора. Ідентифіковано вплив чинника відсоткових ставок на напрям та характер перерозподілу міжнародних потоків капіталу. Відзначено ризик потужного деформаційного впливу потоків капіталу на фінансові ринки з недорозвиненим інституціональним середовищем. Виявлено, що в умовах "нової нормальності", що характеризується збільшенням обсягів вільного руху волатильних потоків капіталу, підвищення рівня фінансової відкритості - всупереч теоретичним положенням - може не супроводжуватися припливом іноземного капіталу. Водночас залучення іноземного капіталу на вільних, нерегульованих засадах на розвитку економіки позначається обмежено, переважно фінансуючи тільки наявні, добре функціонуючі, високодохідні ринки та галузі. Не відповідає сучасним реаліям і підхід до оцінки прямих іноземних інвестицій як найбільш ефективних та менш волатильних інструментів залучення іноземного капіталу. В сучасних умовах прямі іноземні інвестиції надходять до реального сектора лише в невеликій частині, переважно ж вони локалізуються у високоприбуткових сегментах фінансових ринків та використовуються для ухилення від оподаткування. Відсутність прямої механічної залежності обсягів руху міжнародних потоків капіталу від спреду дохідності капіталу та рівня фінансової відкритості дає підстави зробити висновок, що, крім класичних чинників, драйвером припливу іноземного капіталу виступає позитивна економічна динаміка країни-реципієнта та наявність високодохідних ринків. При цьому ознаки стійкого економічного зростання або спаду самі по собі спонукають приплив або відплив капіталу з країни, а наявність розвиненого фінансового сектора зменшує ризики нестабільності та підвищує інвестиційну складову фінансової відкритості. Ці умови формують зворотний зв'язок між макроекономічною динамікою, рівнем розвитку інституціонального середовища та зміною рівня реальної фінансової відкритості економіки.

Досліджено особливості трансмісії чинників фінансової нестабільності для економік, що розвиваються, під впливом проявів згортання нетрадиційної монетарної політики в країнах економічного ядра. Виявлено ознаки посилення волатильності значних обсягів потоків капіталу та загрози їх відпливу з ринків економік, що розвиваються. Узагальнено перспективні напрями посилення інституційної спроможності монетарних регуляторів країн з ринками, що розвиваються, через розвиток політик макропруденційного та валютного регулювання, а також комунікаційної політики.

Узагальнено теоретичні підходи до обгрунтування переваг та ризиків фінансової відкритості як наукових засад формування політики економічної стабільності. Показано прогалини неоліберального підходу до фінансової відкритості як екзогенного чинника економічного зростання та його суперечність із класичною теорією. Виявлено ознаки зміни інституційних поглядів на світовому рівні і формування більш раціонального підходу до запровадження фінансової відкритості, який передбачає використання політик контролю та управління міжнародними потоками капіталу. Визначено основні чинники формування умов фінансової нестабільності в економіці під впливом наслідків неконтрольованого руху міжнародних потоків капіталу та активізації зовнішньої торгівлі. У результаті проведеного порівняння сучасних поглядів з класичними витоками теорії вільного руху капіталу та аналізу емпіричних даних щодо практичного впливу фінансової відкритості на економічну стабільність обгрунтовано, що сучасний раціональний підхід більшою мірою відповідає як класичним витокам теорії фінансової інтеграції, так і практичній необхідності забезпечення фінансової стабільності економічного розвитку. Обгрунтовано визначальний вплив інституціонального середовища фінансового сектора на одержання переваг фінансової та торговельної відкритості. Окреслено концептуальні основи раціонального руху економіки України до фінансової відкритості відповідно до потреби забезпечення її стабільного функціонування.

Узагальнено підходи до обгрунтування впливу міжнародних потоків капіталу на економічну стабільність і розвиток малих відкритих економік в умовах суперечливих трендів економічної відкритості та неопротекціонізму. Визначено, що рух міжнародних потоків капіталу здійснює обмежений вплив на стимулювання економічного зростання, покращення структурно-функціональних характеристик фінансового сектора, розвиток його інститутів. І в той же час волатильні потоки короткострокового капіталу значною мірою формують чинники системного ризику фінансової нестабільності малої відкритої економіки. На підставі аналізу емпіричних даних узагальнено визначальні фактори руху міжнародних потоків капіталу в малих відкритих економіках. Зокрема, такі фактори, як ознаки прискореного економічного зростання, поява високодохідних інструментів на ринках фінансових активів, нерухомості, сировинних товарів, а також відносно надійних боргових інструментів визначають прискорення припливу капіталу в межах проциклічної компоненти його руху. Водночас перманентний відплив, зумовлений слабким розвитком інституціонального середовища трансформаційних економік, а також негативні ділові очікування визначають параметри структурного відпливу та проциклічної втечі капіталу, провокують реалізацію системного ризику фінансової нестабільності малої відкритої економіки. Відповідно до отриманих результатів, обгрунтовано, що вирішення наявного протиріччя між негативним впливом нерегульованих потоків капіталу на фінансову стабільність малої відкритої економіки і об'єктивною необхідністю її руху в бік фінансової відкритості в умовах глобалізаційного тренду потребує формування умов для поетапного проведення безпечної фінансової лібералізації в межах визначених державою програм економічного розвитку. Для реалізації безпечного та раціонального руху до фінансової відкритості доцільно використовувати політику контролю за рухом МПК, забезпечуючи її реалізацію використанням обмежень і розвитком ринкових інститутів.

Узагальнено теоретичні підходи до обгрунтування переваг та ризиків фінансової відкритості як наукових засад формування політики економічної стабільності. Показано прогалини неоліберального підходу до фінансової відкритості як екзогенного чинника економічного зростання та його суперечність із класичною теорією. Виявлено ознаки зміни інституційних поглядів на світовому рівні і формування більш раціонального підходу до запровадження фінансової відкритості, який передбачає використання політик контролю та управління міжнародними потоками капіталу. Визначено основні чинники формування умов фінансової нестабільності в економіці під впливом наслідків неконтрольованого руху міжнародних потоків капіталу та активізації зовнішньої торгівлі. У результаті проведеного порівняння сучасних поглядів з класичними витоками теорії вільного руху капіталу та аналізу емпіричних даних щодо практичного впливу фінансової відкритості на економічну стабільність обгрунтовано, що сучасний раціональний підхід більшою мірою відповідає як класичним витокам теорії фінансової інтеграції, так і практичній необхідності забезпечення фінансової стабільності економічного розвитку. Обгрунтовано визначальний вплив інституціонального середовища фінансового сектора на одержання переваг фінансової та торговельної відкритості. Окреслено концептуальні основи раціонального руху економіки України до фінансової відкритості відповідно до потреби забезпечення її стабільного функціонування.

Розвинений фінансовий сектор може відігравати вагому роль у підтримці економічного розвитку країни. З огляду на це для виявлення вузьких місць і можливостей з підвищення ефективності фінансового сектора у виконанні соціально-економічної та інноваційної функцій актуальним є питання оцінки поточної ролі фінансового сектора у підтримці економічного розвитку. Відповідно до цього у статті простежено зміну ролі фінансового сектора у підтримці економічного розвитку України в 2003 - 2017 рр. Дослідження грунтується на аналізі таких параметрів, як фінансова глибина сегментів фінансового ринку, інтенсивність залучення капіталу і перерозподілу заощаджень через фінансовий сектор. Зроблено висновки щодо характеристик поточного стану фінансового сектора України та його впливу на алокацію фінансових ресурсів у реальному секторі економіки. Відзначено, що основним сегментом фінансового сектора України продовжує залишатися банківський сегмент, у активах якого переважає частка держави. При цьому відносні розміри інших важливих сегментів фінансового сектора України, таких як страховий, фондовий, сегмент небанківських депозитних і кредитних інститутів, залишається незначним. Однак і в банківському сегменті такі параметри, що відображають характеристики ролі фінансового сектора, як інтенсивність залучення капіталу і фінансова глибина, після початку кризи тривалий час знижуються. На основі аналізу параметра кредитного навантаження на економіку і його порівняння з довгостроковою лінією тренду розраховано показник Credit-to GDP Gap, поточний стан якого відображає значну недокредитованість економіки України. З його допомогою надано кількісну оцінку впливу кредитного ринку України на забезпечення економічного зростання у зазначені 2003 - 2017 рр. і зроблено висновок про необхідність посилення заходів кредитного стимулювання економічного зростання.

Висвітлено проблеми формування системного бачення розвитку української промисловості й обгрунтування ії спроможності стати ключовим елементом стратегії економічного розвитку. Оцінено перспективи розвитку галузевих ринків, які є важливими для здійснення реформ у переробній промисловості, з урахуванням специфічних проблем їх функціонування та обгрунтуванням механізмів та інструментів для розвитку потенціалу ключових ринків. Запропоновано шляхи нарощування технологічної та ресурсної бази для модернізації промисловості, які зумовлені інноваційним розвитком і переходом до цифровізації промислового виробництва, доступом до фінансових ресурсів і ринків капіталу, можливостями розвитку кадрового потенціалу галузі. Обгрунтовано напрями посилення глобальних зв'язків у міжнародній торгівлі промисловими товарами та запропоновано механізми сприяння інтеграції України у глобальний ринок.

Досліджено тенденції розвитку українського кредитного ринку в умовах поточної кризи. Проведено оцінку тенденцій та характеристик кредитної діяльності банківських і небанківських установ в Україні. Виокремлено ряд проблем кредитного ринку України, що перешкоджають його розвитку та поглиблюють структурно-функціональні деформації. Акцентовано увагу на наявних ризиках неконтрольованого зростання обсягів споживчого кредитування. З метою подолання виявлених проблем розроблено пропозиції, спрямовані на удосконалення інституційного забезпечення розвитку кредитного ринку.

Здійснено аналіз перспектив та ризиків поширення платіжних карток в Україні. Оцінено тенденції та поточний стан розвитку українського ринку платіжних карток порівняно з європейськими країнами. Узагальнено практику державної підтримки розвитку ринків спеціальних платіжних засобів у країнах ЄС. Визначено напрями та рекомендації щодо заходів та інструментів державної підтримки розвитку ринку платіжних карток в Україні з метою розв'язання проблеми зростання частки готівкових розрахунків та підвищення ефективності фінансових ринків.

Політика кількісного пом'якшення (ПКП) набула поширення у ході реалізації спроб подолати наслідки поточної фінансово-економічної кризи. Запроваджена на розвинутих ринках, вона мала помітний вплив і на ринки, що розвиваються. Наслідки цієї політики для розвинутих країн та її транскордонний вплив на ринки країн, що розвиваються, є предметом актуальної наукової дискусії. Досвід реалізації ПКП у США показав її ефективність щодо подолання ряду вагомих проблем. Водночас значні обсяги ліквідності, емітовані на розвинутих ринках, які перетекли на ринки країн, що розвиваються, і створили загрози їх фінансовій стійкості. ЄЦБ тривалий час утримувався від проведення ПКП, побоюючись боргової кризи та зростання інфляції. Лише після зміни керівництва ЄЦБ, усвідомлення загрози дефляції та наявної пастки ліквідності в ЄС оголосили про початок ПКП. Особливості реалізації ПКП у ЄС полягають у тому, що європейські ринки вже насичені ліквідністю. Підтвердження цьому - зростання обсягів активів з від'ємною дохідністю. У цих умовах головні перспективи від реалізації ПКП у ЄС пов'язані з девальвацією євро (що може підтримати європейських виробників), а також перекредитуванням урядів і підприємств з метою зниження їх боргового тягаря. Наслідки реалізованої у США ПКП мали обмежений вплив на Україну через її слабку інтеграцію з ринками цих країн і незначну привабливість української економіки для інвесторів. Водночас кількісне пом'якшення, що розпочав ЄЦБ, може мати більший вплив на вітчизняні фінансові ринки. Зміцнення зв'язків з країнами ЄС підвищує потенційну доступність капіталу, емітованого ЄЦБ у рамках ПКП.

Проаналізовано стан і характеристики розвитку іпотечного ринку України в період подолання наслідків фінансово-економічної кризи. Проведено оцінку показників розвитку і особливостей функціонування вітчизняного іпотечного ринку, нормативно-правових та інституційних обмежень, зроблено прогноз подальших тенденцій, а також запропоновано можливі шляхи та перспективні заходи щодо посткризового відновлення іпотечного кредитування і підвищення його ролі у забезпеченні соціального та економічного розвитку України.

Узагальнено зарубіжний досвід обмеження обсягу готівкових розрахунків. Зроблено аналіз стану розвитку засобів безготівкових розрахунків в Україні та надано оцінку законодавчих ініціатив і державних заходів із обмеження обсягів готівкових розрахунків та стимулювання поширення безготівкових платежів. Розроблено рекомендації щодо обмеження обсягів готівкових розрахунків в Україні.

Проаналізовано стан та динаміку структурних характеристик ринку іпотечного кредитування, зумовлених впливом фінансово-економічної кризи. Проведено оцінку державних програм з підтримки житлового іпотечного кредитування, обгрунтовано висновки та пропозиції щодо перспективних заходів активізації банківського іпотечного кредитування шляхом удосконалення інституційної структури, нормативно-правового забезпечення та державних заходів підтримки.

Висвітлено особливості та закономірності виникнення деформацій у банківських системах. Викладено сучасні тенденції структуризації та сегментації банківських систем. Наведено макро- та мікровимір деформації банківської системи України. Розкрито особливості стабілізації банківської системи України в період фінансової кризи. Розглянуто шляхи вдосконалення регулювання ліквідності банків України на основі стандартів Базельського комітету (Базель ІІ).

Розглянуто основні передумови та тенденції трансформаційних процесів, характерних для сучасного етапу розвитку банківського сектора в Україні (вихід європейських банків та їх заміна вітчизняними і російськими банками, консолідація банківського капіталу, переорієнтація на внутрішні ресурси, кредитна стагнація). Зроблено наголос на ключових структурно-функціональних зрушеннях, які визначатимуть (обмежуватимуть) розвиток банківського сектора у 2014 р. Акцентовано на важливості забезпечення стимулюючого впливу банківського сектора на економічний розвиток за умов конфлікту векторів економічної інтеграції та політичної невизначеності.

Висвітлено методологічні основи впливу державної регуляторної політики у сфері фінансів реального сектора та канали і сфери можливого впливу держави на фінансовий стан підприємств. Особливу увагу приділено податковим інструментам стабілізації фінансового стану та підвищення платоспроможності промислових підприємств, розвитку кредитних відносин між комерційними банками та підприємствами щодо формування оборотних коштів промислових підприємств і механізму залучення інвестиційного капіталу підприємствами на фондовому ринку. Розглянуто методичні підходи до аналізу та оцінювання фінансової стійкості підприємств. Охарактеризовано фактори формування та інструменти діагностики збитковості підприємств. Акцентовано на питаннях фінансового забезпечення антикризового управління підприємством.