Проведено дослідження антонімічних відношень, які виникають між якісними прикметниками, з'ясовано специфіку їх мовної організації. Виявлено особливості розвитку та функціонування (паралельного або непаралельного) протиставних відношень між членами антонімічних пар. Розкрито теоретичні засади вивчення антонімії, проаналізовано її розвиток, формування та функціонування. Визначено склад і структуру лексико-семантичної групи параметричних якісних прикметників, внутрішня організація яких базується на протиставленні. Здійснено семантичний аналіз якісних прикметників, які протиставляються. На фактичному матеріалі простежено виникнення та функціонування протиставних відношень між якісними прикметниками. Вперше встановлено межі антонімії якісних прикметників шляхом виокремлення ряду контекстів, в яких один з членів загальномовного протиставлення функціонує без антонімічного йому слова. Виявлено та описано парадигматичні та синтагматичні характеристики антонімічних лексем.

У дисертації досліджується драматургія В.Винниченка через призму художнього осмислення проблем духовного буття особистості у перехідні історичні моменти, морально-етичні аспекти взаємин людини і суспільної моралі.

Досліджено взаємодію усної традиційної творчості з письмовою індивідуальністю Л. Костенко. Розкрито багатоаспектність фольклорно-літературних взаємин. Зроблено висновки про взаємозбагачення та взаємодифузію як спосіб існування явищ у пейзажі авторки. Між твором мистецтва та природою стоїть думка людини. Українське поетичне мислення у сфері пейзажу набирає емблематичної семантики в контексті складного авторського переживання світу рідної природи, що його можна відчути й позначити як емоційний згусток любові, тривоги, застороги. Ідея єдності з природою стає філософським узагальненням через рух художньої думки усної колективної творчості до авторського "Я". Душа природи та вічність - спорідненні субстанції, які засвідчують український поетичний пантеїзм, позначений не лише певним вибором об'єкта переживання, а й тим способом ліричного взаємодифузійного співпереживання, що транслюється на рівні світорозуміння та світомислення, традиційно сублімуючись у впізнаваному та водночас вишуканому образному світі. Спектр пейзажного світомислення Л. Костенко такий розгорнутий, енергетичний, що кожен дослідник на новому етапі його осмислення знаходитиме свій аспект бачення - етичний, психологічний, філософський.